ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2022 року

м. Київ

справа №320/6514/18

адміністративне провадження № К/9901/1416/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Глущенко Я.Б., Ключковича В.Ю., Пилипенко О.Є. від 23 грудня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач, Бориспільська РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - третя особа, Служба у справах дітей Бориспільської РДА), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 21 листопада 2018 року «Про припинення функціонування дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_2 с. Ревне».

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підстави для припинення дитячого будинку відсутні; позивач вважає, що зазначене питання має вирішуватись за згодою сторін, а у разі недосягнення згоди - за рішенням суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року позов задоволено.

4. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про припинення функціонування дитячого будинку сімейного типу (далі - ДБСТ) приймається тільки у зв`язку з переміщенням його до іншої адміністративно-територіальної одиниці. Угода про організацію діяльності ДБСТ укладається на підставі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, підставою для припинення функціонування або ліквідації якого може бути розірвання такої угоди, а не навпаки. З метою захисту законних прав та інтересів дітей відповідачу необхідно звернутися до суду з позовом про розірвання угод про організацію діяльності ДБСТ, укладених з батьками-вихователями у визначеному законом порядку з наданням усіх підтверджуючих документів, що свідчать про несприятливі умови для подальшого перебування дітей у родині ОСОБА_2 .

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу Бориспільської РДА Київської області задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із закріплених у Положенні про дитячий будинок сімейного типу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 (далі - Положення № 564), вимоги про функціонування ДБСТ за умови перебування у ньому на вихованні та проживанні не менше п`яти дітей, а також встановлення судом фактів небажання дітей проживати у ДБСТ ОСОБА_2 . На підставі цього суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у відповідача були наявні правові підстави для прийняття спірного рішення про припинення функціонування такого будинку і таке рішення обумовлене необхідністю захисту прав дітей, які у ньому виховуються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив неправильне застосування положень пунктів 3, 4 та 6 Положення № 564, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про дотримання відповідачем порядку прийняття спірного розпорядження про припинення функціонування ДБСТ родини ОСОБА_2 .

9. Крім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанцій необґрунтовано не враховано положення статті 31 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та пункту 19 Положення № 564, які визначають права та обов`язки батьків-вихователів ДБСТ.

10. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення пункту 24 Положення № 564 щодо обов`язку органу, який прийняв рішення про створення ДБСТ, вирішувати питання матеріального та фінансового забезпечення дитячого будинку.

11. Скаржник також наголошує, що оскаржуване судове рішення не відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка висловлене у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 522/15356/16-а, у якій зазначено про відсутність підстав для прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки він не наділений правом на прийняття рішення про розірвання угоди про організаційне забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу в односторонньому порядку.

12. Від скаржника надійшли також письмові пояснення до касаційної скарги, в яких просить врахувати, що у провадженні Бориспільського районного суду Київської області знаходиться справа № 359/3777/19 за позовом органу опіки і піклування Бориспільської РДА до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про ліквідацію ДБСТ та розірвання дії угоди про організації дитячого будинку, а тому вважає, що суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов передчасного висновку щодо правомірності розірвання угод про організацію ДБСТ та припинення функціонування дитячого будинку.

13. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

14. Касаційну скаргу до суду подано 14 січня 2021 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 320/6514/18, витребувано матеріали адміністративної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

16. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що ДБСТ родини ОСОБА_2 створено розпорядженням голови Бориспільської РДА від 30 серпня 2012 року № 2840. Цим же розпорядженням до ДБСТ родини ОСОБА_2 влаштовано трьох дітей.

18. 30 серпня 2012 року між Бориспільською РДА та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено угоду про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу № 09.

19. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 4 квітня 2012 № 3464 до ДБСТ родини ОСОБА_2 влаштовано ще трьох дітей, а 4 жовтня 2012 року укладено угоду про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу № 10.

20. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 05 листопада 2012 року №4151 до ДБСТ родини ОСОБА_2 влаштовано ще двох малолітніх сестер та того ж дня укладено відповідну угоду № 11.

21. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 15 січня 2015 року № 9 до ДБСТ родини ОСОБА_2 влаштовано малолітнього хлопчика та того ж дня укладено відповідну угоду № 19.

22. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 28 серпня 2018 року № 1012 вилучено та відраховано з ДБСП родини ОСОБА_2 двох дітей, а розпорядженнями від 18 вересня 2018 року № 1057 та № 1055 ще трьох дітей влаштовано до інших ДБСТ.

23. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 18 вересня 2018 року влаштовано до ДБСТ родини ОСОБА_2 двох дітей та укладено договір № 32.

24. Розпорядженням голови Бориспільської РДА від 30 жовтня 2018 № 1217 змінено форму влаштування двох дітей.

25. 21 листопада 2018 року розпорядженням Бориспільської РДА № 1339, серед іншого, припинено функціонування ДБСТ ОСОБА_2 , знято статус батьків-вихователів, виведено зі складу ДБСТ чотирьох дітей, знято з них статус дітей - вихованців, припинено дію трьох угод про організацію діяльності ДБСТ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими, з огляду на наступне.

32. Основним доводом касаційної скарги є те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові допустив неправильне застосування положень пунктів 3, 4 та 6 Положення № 564, зокрема, без урахування правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 522/15356/16-а, та дійшов неправильного висновку про те, що відповідач дотримався порядку розірвання угод, що стало передумовою для припинення функціонування ДБСТ.

33. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

34. У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

35. Крім того, у частині другій статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 7 грудня 2000 року зазначено, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

36. У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

37. Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей. 4. У той час як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

38. Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

39. Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

40. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

41. Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

42. Пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.

43. Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

44. Згідно статей 5, 8 Закону України «Про охорону дитинства» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям»; можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

45. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні у межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

46. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20.

47. Відповідно до статті 256-8 Сімейного кодексу України рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, на основі типового договору укладається договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Орган, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, зобов`язаний контролювати виконання батьками-вихователями своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Положення про дитячий будинок сімейного типу і типовий договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу затверджуються Кабінетом Міністрів України.

48. На реалізацію наведеної норми постановою Кабінету Міністрів України 26 квітня 2002 року затверджено Положення № 564.

49. Пунктом 1 цього Положення № 564 закріплено, що метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

50. Згідно з пунктом 2 Положення № 564 ДБСТ - окрема сім`я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у ДБСТ не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

51. Відповідно до пункту 3 Положення № 564 рішення про створення та забезпечення функціонування ДБСТ приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчими органами міських, районних у містах (в разі утворення) рад (далі - орган, який прийняв рішення) на підставі заяви осіб або особи, яка не перебуває у шлюбі, що виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення. Зазначених осіб обов`язково інформує служба у справах дітей про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають узяти на виховання та спільне проживання.

52. Згідно частини 3 цього пункту у разі переміщення ДБСТ з однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої орган, який прийняв рішення, за поданням служби у справах дітей за місцем створення дитячого будинку сімейного типу на підставі заяви батьків-вихователів про зміну місця проживання приймає рішення про припинення функціонування ДБСТ у зв`язку з переміщенням до іншої адміністративно-територіальної одиниці.

53. Пунктом 4 Положення № 564 закріплено, що на підставі рішення про створення ДБСТ між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про його створення, укладається договір за формою згідно з додатком (далі - договір).

54. Дія договору припиняється у разі, коли в ДБСТ виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (тяжка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов`язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей), повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, виявлення обставин щодо навмисного виведення дитини із дитячого будинку сімейного типу з метою усиновлення її іноземцями, за винятком ситуацій, коли іноземець є родичем дитини, за згодою сторін, з інших причин, передбачених договором, за рішенням суду, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України.

Дія договору також припиняється у разі, коли батькам-вихователям або членам сім`ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано захворювання, зазначені в абзаці 20 пункту 17 цього Положення.

55. Відповідно до пункту 6 Положення № 564 у разі зменшення кількості вихованців внаслідок вибуття їх за віком або з інших причин за згодою сторін договору вирішується питання про поповнення ДБСТ вихованцями, або переведення його в статус прийомної сім`ї.

Рішення про поповнення дитячого будинку сімейного типу вихованцями приймається на підставі заяви батьків-вихователів за наявності висновків служби у справах дітей, центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, який здійснює соціальне супроводження сім`ї, про доцільність влаштування дітей на виховання та спільне проживання у сім`ю.

У разі коли середньомісячний сукупний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців є меншим від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, питання функціонування дитячого будинку сімейного типу виноситься на розгляд комісії з питань захисту прав дитини.

56. Згідно з пунктом 9 Положення № 564 ліквідація дитячого будинку сімейного типу здійснюється за рішенням органу, який створив його, або за рішенням суду.

57. Абзацом 4 пункту 17 Положення № 564 також закріплено, що батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи, за винятком осіб, які були усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним, опіку, піклування чи діяльність прийомної сім`ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено з їх вини.

58. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що Положення № 564 ототожнює поняття «ліквідації» та «припинення функціонування» ДБСТ. У зв`язку з викладеним, питання ліквідації ДБСТ належить до повноважень органу, який його створив.

59. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що прийняттю спірного розпорядження відповідача передувало виведення зі складу ДБСТ трьох дітей - вихованців за їх зверненням у зв`язку з небажанням перебувати у відповідному дитячому будинку, встановлення невиконання батьками - вихователями зауважень до безпеки місця проживання дітей, зокрема в частині безпечного електрообладнання, надання Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Бориспільської РДА висновку щодо доцільності закриття ДБСТ родини ОСОБА_2 , розгляд цього питання на комісії з питань захисту прав дитини Бориспільської РДА, за висновком якого станом на 12 листопада 2018 року у ДБСТ ОСОБА_2 перебувало тільки чотири дитини. Дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують влаштування в сімейні форми виховання в районі немає. Також у власності ОСОБА_2 відсутнє власне житло на території Бориспільського району, що виключає можливість переведення ДБСТ у статус прийомної сім`ї.

60. Ураховуючи наведене, з огляду на закріплені у Положенні № 564 вимоги про функціонування ДБСТ за умови перебування у ньому на вихованні та проживанні не менше п`яти дітей, встановлення судом фактів небажання дітей проживати у ДБСТ ОСОБА_2 , а також наявність зауважень до безпеки місця проживання дітей, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача були наявні правові підстави для прийняття рішення про припинення функціонування ДБСТ і таке рішення обумовлене необхідністю захисту прав розміщених у ньому дітей.

61. При цьому посилання скаржника на незастосування судом апеляційної інстанції статті 31 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та пункту 19 Положення № 564, які визначають права та обов`язки батьків - вихователів, а також пункту 24 Положення № 564, що покладає на засновника ДБСТ обов`язок вирішувати питання матеріального та фінансового забезпечення дитячого будинку, та які підтверджують, на думку скаржника, належне виконання позивачем усіх зобов`язань в якості батька - вихователя ДБСТ, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

62. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, приймаючи спірне розпорядження про припинення функціонування ДБСТ, Бориспільська РДА посилалася не тільки на необхідність проведення ремонтних робіт у будинку, а також на небажання трьох дітей у подальшому перебувати в цій сім`ї, що призвело до скорочення кількості дітей до трьох, невиконання батьками зауважень до безпеки місця проживання дітей, зокрема в частині безпечного електрообладнання, що в цілому свідчить про відсутність глибокої прив`язаності дітей-вихованців до батьків-вихователів, їх інтеграцію в сім`ю. Адміністрація виходила з того, що розвиток дітей знаходиться під загрозою, оскільки вони живуть у несприятливих умовах, їх батьки не здатні задовольнити потреби дітей в догляді, вихованні та захисту. Прагнення усунути негативні умови, в яких опинилися діти, узгоджуються з завданнями Бориспільської РДА як органу опіки та піклування, а тому наголошення позивачем про належність виконання батьками - вихователями своїх обов`язків не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

63. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 147/702/17.

64. Водночас Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

65. Стосовно доводів скаржника про неправомірність одностороннього розірвання угод про організацію діяльності ДБСТ родини ОСОБА_2 від 30 серпня 2012 року № 9, від 4 жовтня 2012 року № 10 та від 15 січня 2015 року № 19, колегія суддів зазначає наступне.

66. Укладаючи вищезазначені угоди, відповідач діяв на виконання своїх повноважень, як органу опіки та піклування, передбачених статтею 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статтями 6 та 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», зокрема щодо надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей; забезпечення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

67. Зазначені угоди були спрямовані на організаційне забезпечення дитячого будинку сімейного типу, який створено розпорядженням відповідача. Їх змістом є права та обов`язки сторін, що випливають з владних управлінських функцій відповідача, які пов`язані з опікою та піклуванням над дітьми, позбавленими батьківського піклування.

68. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла на часу укладення угод) адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов`язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

69. Ураховуючи правову природу угод № 9, № 10 та № 19, колегія суддів доходить висновку, що вони є адміністративними договорами. Зобов`язання сторін за цими угодами не є приватно-правовими, забезпечують реалізацію повноважень райдержадміністрації і спрямовані на задоволення інтересів дітей, а не сторін договорів. Відтак, положення Цивільного кодексу України, у тому числі про неправомірність одностороннього розірвання угоди, на спірні правовідносини не поширюються.

70. З урахуванням положень пункту 16 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

71. Важливо, що метою укладення адміністративного договору є: розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; делегування публічно-владних управлінських функцій; перерозподіл або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; укладення його замість видання індивідуального акта; врегулювання питань надання адміністративних послуг.

72. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

73. Частиною дев`ятою статті 246 КАС України у спорі, що виник при укладанні або зміні адміністративного договору, в резолютивній частині вказується рішення суду щодо кожної спірної умови адміністративного договору.

74. Тобто адміністративний договір, хоча й має форму договору, угоди тощо, проте за своєю правовою природою є правовим актом публічно-правового характеру, в якому взаємні права та обов`язки сторін визначаються не на підставі індивідуальної домовленості між сторонами, а на підставі, у першу чергу, закону; відповідно, розірвання такого договору здійснюється за наявності підстав, визначених законом та підстав, визначених договором, які не суперечать закону.

75. Таким чином, ознаками адміністративного договору є: а) одним з його учасників обов`язково є суб`єкт владних повноважень; б) його зміст складають права та обов`язки учасників у публічно-правовій сфері; в) укладається на підставі закону, тобто право суб`єкта владних повноважень укласти адміністративний договір має бути передбачене саме законом, а не підзаконними актами; г) реалізується, як правило, на нормах адміністративного права; ґ) викликає безпосереднє настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правовідносин, прав і обов`язків його учасників у публічній сфері; д) його метою є задоволення публічних інтересів; е) він оформлює ті суспільні правовідносини, які входять до предмета адміністративного права.

76. При цьому необґрунтованими є посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанову від 11 липня 2018 року № 522/15356/16-а, оскільки у цій справі предметом оскарження було рішення про розірвання угоди про організаційне забезпечення функціонування ДБСТ.

Крім того, висновок Верховного Суду у справі № 522/15356/16-а про те, що угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу укладається на підставі рішення про створення такого будинку, а тому підставою для припинення його функціонування або ліквідації може бути розірвання такої угоди, а не навпаки, не виключає права відповідача на прийняття рішення про припинення функціонування ДБСТ з інших підстав.

77. Пункт 4 Положення № 564 передбачає як підстави для припинення дії договору (несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей, з інших причин, передбачених угодою, тощо) так і способи припинення дії договору (розірвання за згодою сторін, за рішенням суду). При цьому, вказані положення не передбачають такого способу розірвання договору як вимога (рішення) однієї із сторін.

78. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 147/702/17.

79. Необґрунтованим також є посилання ОСОБА_1 на те, що питання правомірності розірвання угод про організацію діяльності ДБСТ родини ОСОБА_2 від 30 серпня 2012 року № 9, від 4 жовтня 2012 року № 10 та від 15 січня 2015 року № 19 вирішується у справі № 359/3777/19 за позовом органу опіки і піклування Бориспільської РДА до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про ліквідацію ДБСТ та розірвання дії угоди про організації дитячого будинку, оскільки, як вбачається з ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2021 року, позов органу опіки та піклування Бориспільської РДА у справі № 359/3777/19 залишено без розгляду, у зв`язку із задоволенням клопотанням представника відповідачів.

80. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність розірвання відповідачем угод про організацію діяльності ДБСТ родини ОСОБА_2 та правомірність спірного рішення відповідача про припинення функціонування ДБСТ родини ОСОБА_2 , що має наслідком виведення зі складу такого дітей та зняття з них статусу дітей - вихованців.

81. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

82. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

83. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

84. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні суду апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

86. Оскільки колегія суддів залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець