ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1927/22 Справа № 201/144/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним договору про надання фінансового лізингу, стягнення грошових коштів та витрат та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автокредит Плюс» про визнання договору лізингу недійсним, стягнення грошових коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.

Позов мотивовано тим, що позивач 28 жовтня 2019 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «БМВ 535і» за 180 000 грн. і відповідач запевнив, що такий автомобіль є в наявності, позивач підписав договір і сплатив аванс і решту всіх необхідних сум. Договір відбувся, позивача отримав вказаний автомобіль і користувався ним. Але потім позивач ретельніше вивчив підписаний договір лізингу і зрозумів, що відповідач діяв не добросовісно і фактично обманув його, не роз`яснивши всіх умов договору, не вказавши про додаткові умови і додатки до договору, не ознайомивши з специфікацією і графіком платежів, не уклавши договір нотаріально та інш.. Цей договір виявився нікчемним. При укладанні договору фінансового лізингу він мав намір укласти угоду, яка б надавала йому можливість покращити його життя, а виявилося навпаки, дії відповідача були не добросовісні і не справедливі, порушуючими його права як споживача. Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання є захист у судовому порядку, шляхом повернення відповідачем йому набутих його коштів, визнання договору лізингу недійсним шляхом застосування наслідків вказаного нікчемного договору. На тепер відповідач повернув собі цей автомобіль, вилучивши його у позивача. Позивач вважає вказаний договір лізингу недійсним, обставини укладання вказаного договору є сумнівними.

Отже відповідач при укладанні вказаного договору лізингу діяв не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані договору. На його звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає дії відповідача по укладанню спірного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим, порушені його права як споживача послуг. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням повернення йому вказаних коштів та повернення автомобіля отримано відмову. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Просив визнати вказаний договір лізингу недійсним і стягнути з відповідача його кошти в сумі 101 800 грн. (реально сплачені кошти), задовольнивши позов у повному обсязі.

У лютому2021року ТОВ«Автокредит Плюс»подав досуду зустрічнупозовну заявудо ОСОБА_1 про застосуваннянаслідків нікчемностідоговору тастягнення збитків.В обґрунтуванняпозову зазначив,що позивачне заперечувавпроти такогоукладання договору,все зробиливірно інадали автомобільпозивачу;згодом автомобільповернули іпорушень недопускали,вважають вимогидо нихбезпідставними іне доведеними,позивачем невірно обраноспосіб захисту,просили задовольнитизустрічний позові провестизарахування сумза позовамиз урахуваннявартості фізичногозносу автомобіляза тойчас,який нимкористувався ОСОБА_1 ,стягнувши збиткина їхкористь.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 зустрічний позов ТОВ «Автокредит Плюс» задоволено частково та ухвалено застосувати наслідки нікчемного договору, а саме договору (заяви) про приєднання до публічного договору № АРDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року про надання фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс»; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 з урахуванням зустрічного зарахування вартості фізичного зносу транспортного засобу - 63 206 грн 50 коп., сплачених за договором фінансового лізингу № АРDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року; вирішено питання стосовно судових витрат; в задоволенні решти вимог первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Рішення судумотивовано тим,що договірфінансового лізингу,предметом якогоє транспортнийзасіб,а сторонамидоговору фізичнаі юридичнаособи,всупереч положеньст.799ЦК Українине булонотаріально посвідчено,а томувін всилу положеньст.220цього Кодексує нікчемним.Неправомірними діямивідповідача,пов`язаними зненалежним виконаннямвзятих насебе обов`язківпозивачу булозавдано майновоїшкоди тапрямих збитків,які знаходятьсяв безпосередньомупричинно-наслідковомузв`язку зівказаними діямивідповідача іпідлягають повномувідшкодуванню зарахунок винноїособи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу законності набуття майна - грошових коштів в розмірі 101 800 грн.. Матеріалами підтверджено та не заперечувалося сторонами, що дійсно 28 жовтня 2019 року позивачем ОСОБА_1 укладено договір з ТОВ «Автокредит Плюс» шляхом підписання позивачем заяви про приєднання до публічного договору № АРDN000000000073692 про надання фінансового лізингу на умовах, визначених Публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайтіwww.planetavto.ua. За цим договором лізингодавець передає лізингоодержувачу в лізинг предмет лізингу та його вартість: автомобіль згідно специфікації, викладеної в Додатку 1, строк лізингу 60 місяців.

Згідно додатку № 2 до договору про надання фінансового лізингу сторонами погоджено графік та суми платежів за договором № APDN000000000073691 та пунктом 14.1.7 договору передбачено, що після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 31600 грн. Згідно п. 14.3 договору, щомісячно в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 4610 грн. та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору, та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточний місяць.

На виконання умов договору відповідач ТОВ «Автокредит Плюс» передав позивачу автомобіль BMW 535і, 1996 року випуску згідно Додатку №1 до договору. Згідно додатку № 2 до договору позивачем вносились платежі: 1-й платіж у розмірі 31600 грн., наступні платежі у розмірах згідно графіку та відповідно до квитанцій на загальну суму 101800 грн.; загальна сума вартості вказаного автомобіля за договором 180 000 грн.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (державний номер НОМЕР_1 ) власником є ТОВ «Автокредит плюс», відносно якого між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит плюс» укладено вищезазначений договір.

Задовольняючи частково первісні і зустрічні позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з наступного.

Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновкам Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року по справі №6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року по справі № 6-648цс16.

Отже, зазначений договір, підписаний ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Позивач сплатив за нікчемним правочином Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» суму коштів у розмірі 101800 грн., які підлягають стягненню на користь позивача.

Разом з тим, суд приймає до уваги і наступне: вартість предмету лізингу на момент укладення договору становила 180 000 грн (сто вісімдесят тисяч) гривень. Вартість автомобіля узгоджена сторонами та ніким не оскаржувалась. Звертаючись до суду позивач просить стягнути з відповідача 101800 гривень та судові витрати. Позивач вважає укладений договір нікчемний в силу закону, оскільки в момент укладення не була дотримана норма закону про обов`язкове нотаріальне посвідчення.

Оскільки в момент укладення спірного укладеного сторонами договору фінансового лізингу № АРDN000000000073691 не було дотримано вимог законодавства щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, такий договір є нікчемний в силу закону.

Відповідно до специфікації та акту приймання-передачі до договору фінансового лізингу № APDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року позивач передав, а відповідач отримав від позивача предмет лізингу - BMW 535і, 1996 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , win-code НОМЕР_2 , вартісь - 180 000 грн.

На виконання вимог договору № APDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 сплатив грошові кошти на загальну суму 101 800 грн. на рахунок позивача. Факт передання автомобілю визнається сторонами.

У разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, і саме об`єкт лізингу, яким він користувався, та сплатити лізингодавцю плату за фактичний час користування об`єктом лізингу з моменту укладення договору і до моменту повернення транспортного засобу, а також відшкодувати понесені збитки (у разі наявності).

Щодо стягнення збитків: як вже зазначалося, вартість предмета лізингу - BMW 535і, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , win-code НОМЕР_2 на момент його передачі відповідачу складала 180 000 грн. Вартість автомобіля узгоджена сторонами, ніким не оскаржувалась, та не потребує додатковому доказуванню в силу статті 82 ЦПК України.

Відповідно до висновку 08/02-ТЗ дійсна ринкова вартість автомобіля BMW 535і win-code НОМЕР_2 становить 141 406.50 грн. Тобто за 15 місяців експлуатації відповідачем ОСОБА_1 предметом лізингу вартість автомобіля значно зменшилася, що спричинило збитків позивачу ТОВ «Автокредит Плюс» на суму 38 593 (тридцять вісім тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 50 коп.

Суд першої інстанції приймає до уваги вказаний висновок, оскільки ОСОБА_1 дійсно користувався вказаним автомобілем тривалий час і в цьому транспортному засобі був фізичний знос, висновок зроблено спеціалістом оцінювачем і іншого висновку сторони суду не надали, суд повинен враховувати плату за фактичний час користування об`єктом лізингу з моменту укладення договору і до моменту повернення транспортного засобу, а також відшкодування понесених збитків.

Суду надано докази того, що неправомірними діями відповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

При таких обставинах суд першої інстанції вважав можливим застосувати наслідки нікчемного договору, а саме договору (заяви) про приєднання до публічного договору № АРDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року про надання фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» та стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 з урахуванням зустрічного зарахування вартості фізичного зносу транспортного засобу - 63 206 грн. 50 коп., сплачених за договором фінансового лізингу № АРDN000000000073691 від 28 жовтня 2019 року, стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь держави судовий збір в сумі 908 грн., в задоволенні решти вимог первісного і зустрічного позовів слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016року (справа № 6-155Іцс1б), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16). Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 3 жовтня 2018 року по справі № 288/383/15-ц, від 10 жовтня 2018 року по справі № 466/3470/15.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Разом з тим, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс 18), якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійснім нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Відповідно до роз`яснень п. 7 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним, як оспорюваного, та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14- 90цс 19)).

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/11, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16- и).

Таким чином, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) або застосування наслідків недійсності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18.

Відповідно до сі. 216 ЦК України, недійсний правочин не створите юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним, правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до правового висновку ВС України у справі за № 6-3104цс16, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотним умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, до предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16 грудня 2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи № 6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. З ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги висновок №08/02-ТЗ про дійсну ринкову вартість транспортного засобу від 12 лютого 2021 року, який не є належним та допустимим доказом, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з ТОВ Автокредит Плюс 38593,50 грн, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки ОСОБА_1 користувався вказаним автомобілем тривалий час і в цьому транспортному засобі був фізичний знос, а тому висновок зроблений спеціалістом оцінювачем є належним та допустимим доказом у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко