ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3383/22 Справа № 203/2119/21 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря Заворотного К.Я.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

Центральної адміністрації Дніпровської міської ради,

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та інтересах її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 /а.с. 1-5/.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2020 року, виданого П`ятою Дніпровської державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-742, зареєстрованого у реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №38926914, яку вона отримала у спадщину після бабусі ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В квартирі з 18 травня 2000 року зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , яка є її зведеною сестрою по матері, а з 2003 року відповідач мешкала за спірною адресою періодично. З 2015 року відповідач, як і її неповнолітні діти, в спірній квартирі фактично не проживають понад рік, своїх речей в квартирі не зберігають, а відносно однієї з доньок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач позбавлена батьківських прав, та дитина проживає у прийомній родині, тому право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 /а.с. 72-74/.

Своє рішення суд обґрунтував тим, що судом встановлений факт реєстрації відповідачки та її дітей у спірній квартирі, з огляду на проживання у ній багатодітної сім`ї позивачки, що само по собі підтверджує наявність перешкод для останньої у користуванні власністю, а відповідачка з дітьми понад рік без поважної причини у спірній квартирі не проживають, що суд прийняв до уваги, а тому посилаючись на ч.2 ст. 405 ЦК України та ст.ст.383, 391 ЦК України прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

З рішенням суду не погодилася Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, яка 02 лютого 2022 року подала апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати в частині визнання дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщення за спірною адресою, та ухвалити нове в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав того що Центральна адміністрація ДМР, в силу ст.19 Сімейного кодексу України, як орган опіки та піклування, не надавала висновок щодо правомірності зняття з реєстрації дітей за спірною адресою, зокрема, дитини ОСОБА_9 , яка набула у 2014 році статусу дитини, що позбавлена батьківського піклування та яка з 22 серпня 2014 року по 10 червня 2015 року перебувала в КЗСЗ Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Барвінок, а згодом влаштована до прийомної сім`ї, оскільки рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року мати дитини ОСОБА_2 позбавлення батьківських прав відносно доньки ОСОБА_9 , 2005 року народження, а в силу ст. 71 Житлового кодексу України та ст. 32 Закону України Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування було прийнято рішення виконкому Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради від 19 грудня 2014 року №337 та за дитиною ОСОБА_3 закріплено право користування житлом за спірною адресою, де дитина має реєстрацію, чому судом не надано правової оцінки. /а.с. 87-94/.

ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, в силу ст. 360 ЦПК України, 07 лютого 2022 року подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року залишити без змін в оскаржуваній апелянтом частині, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що третій особі було відомо про наявність цієї справи та уповноважена особа не подавала зазначених в апеляційній скарзі доказів при розгляді справи судом першої інстанції, а з метою збереження майна за дитиною Центральна адміністрація Дніпровської міської ради повинна була виконати вимоги п.3 ст. 32 Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та накласти заборону на відчуження майна дітей з повідомленням нотаріальної контори за місцем розташування житла, де зареєстрована така дитина, та виконати п.55 Постанови Кабінету Міністрів України №866 і скласти опис такого майна для встановлення опіки над таким майном, що зроблено не було, як і не було виконано вимоги п 64 зазначеної Постанови та не взято дитину по досягненню нею 16-тирічного віку на соціальний квартирний облік, оскільки така дитина потребує поліпшення житлових умов.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року скасувати в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що права користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1ст. 367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка з 30 жовтня 2020 року є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.6).

У зазначеній квартирі разом з позивачкою мешкає її чоловік ОСОБА_10 та її чотири малолітніх дитини(а.с.10-15).

Також у спірній квартирі зареєстровані відповідачка з її чотирма неповнолітніми дітьми (а.с.16), які не мешкають за спірною адресою понад рік, тобто від жовтня 2015 року без поважної на те причини, що в судовому засіданні підтверджено показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є сусідами по під`їзду.

Судом встановлено, що відповідачка з її дітьми у квартирі, що належить на праві власності позивачеві, не мешкає понад рік без поважної причини, отже, на підставі ст.ст.383, 391, ч.2 ст. 405 ЦК України, втратили право користування за спірною адресою.

Із зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів частково погодитись не може, з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набуваєтьсяв порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Відповідно достатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першоюстатті 29 ЦК Українивизначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положеннястатті 29 ЦК Українине ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено устатті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

При вирішенні цього спору підлягає застосуванню не лише нормаст. 405 ЦК України, якою врегульовано правило особистого речового права окремого сервітуту користування житловим приміщенням, яке належить особі на праві приватної власності, який припиняється на підставі п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України. Житлове приміщення, яке мають право займати члени сім`ї власника, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом першої інстанції рішення ухвалено без дотримання вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, оскільки при розгляді судом спорів щодо зняття дитини з реєстраційного обліку за місцем проживання обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який надає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших документів, які стосуються справи, однак судом не було виконано обов`язковість участі при розгляді цієї справи уповноваженого представника третьої особи, як і помилково не було взято до уваги письмові заперечення представника, подані 20 вересня 2021 року.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Згідно з частинами 4 та 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Така правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17 (провадження № 61-17115св18).

Так, за доводами апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що дитина ОСОБА_8 , 2005 року народження, яка зареєстрована за спірною адресою, перебуває на обліку дітей, що позбавлені батьківського піклування в управлінні-службі у справах дітей з 12 грудня 2014 року, що узгоджується з повідомленням від 31 січня 2022 року (а.с.97), а з 22 серпня 2014 року по 10 червня 2015 року перебувала в КЗСЗ Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Барвінок, після чого вибула на виховання до іншої родини, тому 19 грудня 2014 року рішенням виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради №337 дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано правовий статус дитини, позбавленої батьківського піклування та закріплено за нею право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2 , де дитина має реєстрацію, підставою чого стало рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2014 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2005 року народження(а.с.37а-40).

Згідно до положень ст. 32 Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Судом першої інстанції не надано правової оцінки зазначеним обставинам та не досліджено докази на підтвердження цих обставин, що потягло за собою порушення права неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , 2005 року народження, яка позбавлена батьківського піклування, на збереження права користування житлом, з якого вона вибула з поважних причин та в житловому приміщенні якого мала зареєстроване місце проживання ще за часів володіння спірною квартирою бабусею позивача.

Також судом першої інстанції не було дотримано вимог ч.ч.5.6 ст.19 Сімейного кодексу України, в яких встановлено подання до суду органом опіки та піклування письмового висновку щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, однак суд першої інстанції не взяв зазначеного до уваги та не зажадав від третьої особи відповідного висновку, враховуючи ще те, що позивачем у своїй позовній заяві, як і представником третьої особи у письмових запереченнях, було зазначено про позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , що значно змінює правові підстави, які регулюють правовідносини у даному спорі саме в цій частині позовних вимог.

За таких встановлених обставин суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки судом першої інстанції на момент розгляду справи не було з`ясовано питання статусу дитини, її місцезнаходження, внаслідок чого не надано цьому правової оцінки, а також не було взято до уваги письмові заперечення третьої особи у справі та не надано їм правової оцінки, тому суд дійшов помилкового висновку з порушенням норм матеріального та процесуального права про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог.

Разом з тим, доводи ОСОБА_1 щодо заперечень на обґрунтування апеляційної скарги стосуються збереження за неповнолітньою дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, власного майна, а застосування п.п. 55, 56, 58, 59, 64 постанови Кабінету Міністрів України №866 у спірних правовідносинах, на які вона посилається, є помилковими, оскільки ці положення визначають збереження власності дитини на час її перебування у закладах для дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо та аж ніяк не відносяться до наявності чи відсутності права користування житловим приміщенням, де дитина мала зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не досліджено у повній мірі обставини справи, не надано належної правової оцінки таким обставинам, не досліджено у повній мірі докази у справі, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача ухвалено з порушенням як процесуальних, так і матеріальних норм права, а в іншій його частині апелянтом не оскаржується, тому і не переглядається апеляційною інстанцією.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Центральної адміністрації Дніпровської міської ради - задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2021 року в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров