ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2022 року Справа № 160/4642/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2022 року (направлена засобами поштового зв`язку 23.02.2022 року)до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року включно.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що виключення позивача зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 без проведення остаточного розрахунку. Відтак, у зв`язку із тим, що з позивачем проведено остаточний розрахунок відповідачем лише 17.02.2022 року, то позивач має відповідне право на отримання середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року.

18.04.2022 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. На цьому наголошує Міністерство соціальної політики України в листі від 24.07.2013 №»774/13/84-13. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року №774/13/84-13 щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців, в пункті 1 визначено, що відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-Х1І «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому згідно статті 2 вищезазначеного Закону України, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Також, слід зазначити абзац 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №13 від 24.12.1999 року» де вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Отже, норми КЗпП України поширюються на всіх працівників, крім військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, на яких не ведуться трудові книжки, а також деяких. Інших осіб, які не мають статусу працівників за трудовим правом, незалежно від галузевої належності і форми власності підприємств, установ, організацій, з якими працівники перебувають у трудових відносинах. Правильність такого розуміння частини першої статті 3 КЗпП України підтверджується частиною другою тієї ж статті, яка допускає лише встановлений особливостей регулювання трудових відносин тих працівників, які одночасно є членами кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Позивач у позовній заяві зауважує на тому, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідно посилається до статті 117 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Отже, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Незгода працівника з розміром належних до виплата при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, та індексації грошового забезпечення, на отримання якої ним набуто право з моменту набрання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо визначених сум.

Відтак, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2022 року зазначена вище справа розподілена та 21.03.2022 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов`язано ОСОБА_1 та військову частину НОМЕР_1 надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду: довідку про середньомісячний заробіток за період з 01.01.2019 року по 31.05.2019 рік. Вказані витребувані письмові докази слід було подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 21 квітня 2022 року.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, про що свідчить копія посвідчення від 19.03.2015 року (Серія НОМЕР_2 ), яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 31.05.2019 року №111 старшого прапорщика військової служби за контрактом ОСОБА_1 , головного старшину бригади, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 травня 2019 року № 48-РС відповідно до пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року № 3597- ТУ з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби), вважено таким, що справи та посаду здав 31 травня 2019 року.

Даним наказом позивача звільнено від права носіння військової форми одягу. З 31 травня 2019 року виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) (обід) з 04 червня 2019 року і направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області. Щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана. Виплачено грошову компенсацію за 45 (сорок п`ять) діб не використаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік отримана у сумі 20198,77 грн (наказ № 48 від 05 березня 2019 року). Матеріальну допомогу за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 не отримував. На підставі наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 преміювано в повному обсязі за період з 01 травня 2019 року по 31 травня 2019 року. На підставі наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 виплачено грошову надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8 % від посадового окладу та окладу за військове звання за період з 01 травня 2019 року по 31 травня 2019 року. Виплачено 10 % грошову надбавку за роботу з секретними документами за період з 01 травня 2019 року по 31 травня 2019 року. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 26 (двадцять шість) календарних років у розмірі 50 % грошового забезпечення. Виплачено грошову компенсацію замість речового майна замість предметів, належних до видачі у сумі 70569,50 грн. (сімдесят тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять грн. 50 коп.). За період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01 січня 2019 року 31 травня 2019 року старший прапорщик ОСОБА_1 здійснив 0 (нуль) стрибків з парашутом та відповідно до наказу Міністра оборони України від 25 лютого 2010 року № 82 не має права на пільгове обчислення вислуги років на пенсію на пільгових умовах-один календарний місяць служби за півтора місяця за вказаний період. Службовим житлом забезпечений за адресою: АДРЕСА_1 (ордер № 104 від 31.07.2003). Припинено доступ до матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «таємно» у зв`язку фактичним припиненням роботи з матеріальними носіями секретної інформації та звільненням з лав Збройних Сил України. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 48-РС від 30.05.2019, рапорт старшого прапорщика ОСОБА_1 про здачу справ та посади (вх. № 3089/1 від 31.05.2019), рапорт старшого прапорщика ОСОБА_1 про звільнення (вх. № 2477 від 03.05.2019), довідка-розрахунок речової служби від 25.04.2019 № 349.

Так, позивач просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року включно несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у справі №160/17043/21 (суддя Златін С.В.).

За реплікацією Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року у справі №160/17043/21 (суддя Златін С.В.) позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРОПУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення від 19.11.2021 року у справі №160/17043/21 набрало законної сили 20.12.2021 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року у справі №160/17043/21 відповідачем 17.02.2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 81959,00 грн., що підтверджено повідомленням про надходження коштів.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві також, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року у справі №160/15278/20 відповідачем 03.03.2021 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у сумі 44701,37 грн.

В той же час, оскільки позивач заявив позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 та просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року включно та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року включно, то суд розцінює таки вимоги як на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року у справі №160/17043/21, оскільки саме 17.02.2022 року позивач отримав індексацію грошового забезпечення, що була предметом розгляду у справі №160/17043/21.

Вважаючи, що відповідач провів фактичний розрахунок індексації грошового забезпечення з позивачем поза межами строку, встановленогостаттею 116 КЗпП, ОСОБА_1 звернувся до суду із даною позовною заявою.

Частиною 2ст. 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Визначення індексації наведено у частині першій статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ), відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1 ст. 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною першою статті 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами другою, шостою статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

При цьому, слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Так, як вже зазначалось вище, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року у справі №160/17043/21 відповідачем 17.02.2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 81959,00 грн., що підтверджено повідомленням про надходження коштів.

Визначаючись із сумою середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне виходити із суми 81959,00 грн., оскільки саме такий розмір індексації грошового забезпечення було виплачено позивачу на його картковий рахунок.

Слід зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннямиКодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення нормКодексу законів про працю Українина рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульованіКодексом законів про працю України";

"…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей116,117 КАС Україниє безпідставними.

Частиною 1ст. 47 Кодексу законів про працю Українивстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідност. 116 Кодексу законів про працю Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, ч. 1 та ч. 2ст. 117Кодексу законів про працю Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені встатті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого,виникло у позивача у зв`язку непроведенням фактичного розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей94,116,117 Кодексу законів про працю Україниі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці"середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченастаттею 117 Кодексу законів про працю Українивідповідальність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошове забезпечення, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 01.06.2019 року (наступний перший день після звільнення, оскільки включно по 31.05.2019 року позивач перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто 31.05.2019 року є останнім робочим днем) і закінчується 16.02.2022 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 992 календарних днів.

Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2022 року №236, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 40397,54 грн., а саме у квітні 2019 року 20198,77 грн., у травні 2019 року 20198,77грн.

Розмір одноденного заробітку склав 331,12 грн. (20198,77 грн. / 2 місяці (61 календарний день) =331,12 грн.).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату індексацію грошового забезпечення у розмірі 81 959 грн. з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року (до дня фактичного розрахунку) - 992.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 328471,04 грн. (331,12 грн. - одноденний заробіток х 992 календарних дня затримки розрахунку= 328471,04грн.).

Суд зазначає, що частина першастатті 117 Кодексу законів про працю Українипереважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина другастатті 117 Кодексу законів про працю Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 Кодексу законів про працю Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 Кодексу законів про працю України.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 25.09.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.

У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:

коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 331,12 грн.; 20198,77 грн. / 2 місяці (61 календарний день) =331,12 грн.), розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.06.2019 року (наступного для після звільнення) по 16.02.2022 року (до дня повного розрахунку) становить 328471,04грн.

- за період з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року 81 959 грн. (невиплачена сума індексації грошового забезпечення у день звільнення) / 328471,04грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 24,95 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 24,95% становить: 331,12грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 24,95% = 82,61 грн.; 82,61 грн. х 992 (днів затримки розрахунку) = 81949,12 грн.

З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 81949,12 грн.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 328471,04 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 81949,12 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

Можливість зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача викладена також у постанові Верховного суду від 04.09.2020 року у справі №260/348/19.

Відповідно дост. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.06.2019 року (наступного для після звільнення) по 16.02.2022 року (до дня повного розрахунку) та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року в сумі 81949,12 грн. (вісімдесят одна тисяча дев`ятсот сорок дев`ять гривень дванадцять копійок).

Згідно з частиною першоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Суд також зазначає, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко визначено пріоритет застосування саме частини п`ятої статті122 КАС Українипри розгляді справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні осіб, які проходили публічну службу.

Отже, у спірних правовідносинах для визначення строку звернення до суду підлягає застосуванню частина п`ятастатті 122 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 17 лютого 2022 року.

Отже, починаючи з 17.02.2022, розпочався перебіг місячного строку на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку (індексації грошового забезпечення) при звільненніу судовому порядку.

Вказаний адміністративний позов надійшов від позивача на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку 23.02.2022 року, тобто з дотриманням місячного строку, встановленого частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо затримки виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.06.2019 року (наступного для після звільнення) по 16.02.2022 року (до дня повного розрахунку).

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.06.2019 року по 16.02.2022 року в сумі 81949,12 грн. (вісімдесят одна тисяча дев`ятсот сорок дев`ять гривень дванадцять копійок).

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник