ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2022 р. Справа№ 910/15174/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тарасенко К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021

у справі № 910/15174/21 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни

про стягнення 18 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни про стягнення штрафу у розмірі 18 000,00 грн за порушення вимог щодо тари, відповідно до договору поставки товару № 129/В33-2020 від 02.09.2020.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до фізичної особи - підприємця Випущенко Людмили Миколаївни про стягнення 18 000,00 грн разом з доданими до неї матеріалами передано за підсудністю на розгляд Господарського суду Полтавської області.

Вирішуючи питання про передачу справи на розгляд іншого суду, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем пред`явлено позов до відповідача, місцезнаходженням якого є місто Полтава, а тому, враховуючи правила територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача, встановлені ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до фізичної особи-підприємця Випущенко Людмили Миколаївни про стягнення 18 000,00 грн підлягає передачі за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.

При цьому, суд першої інстанції зазначив про неможливість застосування альтернативної підсудності, закріпленої у ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з того, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді штрафу, що не пов`язаний з місцем виконання договору поставки товару, а спрямований виключно на стягнення з відповідача грошових коштів (штрафу), з огляду на що має розглядатись за місцезнаходженням відповідача.

Не погодившись із прийнятою ухвалою, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України безпосередньо звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 скасувати, справу № 910/15174/21 передати за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Підставою для скасування ухвали позивач зазначає порушення норм процесуального права, зокрема, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки у певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Отже, на думку позивача, право вибору між господарськими судами, якими відповідно до цієї статті підсудна справа, належить саме позивачу.

За таких обставин, позивач вважає, що судом першої інстанції помилково передано дану справу на розгляд Господарського суду Полтавської області.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує на тому, що умовами договору не врегульовано питання щодо місця виконання грошового зобов`язання.

При цьому, відповідач зазначає, що спір про стягнення заборгованості безпосередньо не пов`язаний з місцем виконання угоди, оскільки предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не спір про поставку товару за вказаною у договорі адресою. Таким чином, зобов`язання з оплати грошових коштів не є такими, які належать, через їх особливість виконувати тільки в певному місці.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що судом першої інстанції правомірно передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області матеріали справи № 910/15174/21, оскільки у даному випадку відсутні відомості щодо узгодження сторонами місця виконання щодо сплати штрафу, а тому відсутні правові підстави для застосування положення ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 910/15174/21 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/15174/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у справі № 910/15174/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Порядок визначення територіальної підсудності господарських справ, закріплений у ст.ст. 27-30 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких підсудність визначається за предметними і територіальними ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (загальна територіальна підсудність).

В силу вимог ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Разом з тим, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 договору "предмет договору відповідач зобов`язався у визначені умовами договору строки поставити позивачу якісний товар, зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору поставки.

Специфікацією до договору визначено місце постачання відповідачем товару, а саме: місто Київ вул. Ніжньоюрківська 8А, з подальшим транспортуванням за рахунок відповідача в міста: Одеса, Харків, Маріуполь, Львів, Дніпро та смт. Калинівка Вінницької області.

Отже, місцем виконання договору поставки № 129/В33-2020 від 02.09.2020 визначено місто Київ.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що місце поставки у даному випадку є місцем виконання зобов`язань постачальника за договором. Однак, предметом позову у даній справі не є зобов`язання відповідача виконати умови договору в натурі (поставити товар в належної якості), а стягнення штрафних санкцій, що можливе фактично лише шляхом перерахування у безготівковій формі грошових коштів з одного банківського ранку на інший банківський рахунок.

Також зі змісту договору не вбачається інших особливостей, зокрема в частині місця притягнення відповідача до відповідальності (стягнення штрафних санкцій).

Таким чином, спірні правовідносини не мають особливостей щодо сплати штрафних санкцій у чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами договору поставки визначають лише місце виконання такого договору в частині поставки товару, що не є предметом позову у даній справі.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що юрисдикція даного спору має визначатись виходячи з місцезнаходження відповідача в порядку ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правомірно передав позовну заяву Національної поліції України до фізичної особи підприємця Випущенко Людмили Миколаївни про стягнення штрафу у розмірі 18 000,00 грн за порушення вимог щодо тари, відповідно до договору поставки товару № 129/В33-2020 від 02.09.2020 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Полтавської області.

Таким чином, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухвали місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у даній справі прийнята з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 у справі № 910/15174/21 без змін.

Матеріали справи № 910/15174/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.А. Іоннікова

СуддіЮ.Б. Михальська

К.В. Тарасенко