ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 804/2529/16

адміністративне провадження № К/9901/46423/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року (головуючий суддя Турова О.М.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року (колегія суддів у складі: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю, Семененка Я.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ДніпроАЗОТ» до Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ДніпроАЗОТ" (далі - ПАТ "ДніпроАЗОТ", Товариство) звернулось до суду з позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області від 04.11.2015 № 4-5086-9-3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний припис є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Товариством не допускались порушення природоохоронного законодавства, вказані в ньому, а державним інспекторам в період проведення перевірки надана у повному обсязі вся запитувана ними інформація. Крім того, в багатьох пунктах оскаржуваного припису не конкретизовано сутність порушень, вчинених позивачем та містяться лише посилання на загальні норми, які ПАТ «ДніпроАЗОТ» має дотримуватися повсякчасно протягом всієї своєї господарської діяльності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано припис Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області від 04.11.2015 № 4-5086-9-3 в частині вимог, зазначених у пунктах №№ 2, 3, 12, 16, 24, 25, 27, 28.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року скасовано і ухвалено нову постанову про задоволення адміністративного позову частково.

Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області від 04.11.2015 № 4-5086-9-3 в частині вимог, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 9, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 24, 25, 27, 28.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу, зокрема, обґрунтовано тим, що суди при ухваленні рішення дійшли хибних висновків про наявність підстав для скасування в частині оскаржуваного припису.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши спірні правовідносини в межах касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції установлено, що у період з 12.10.2015 по 30.10.2015 співробітниками Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області проведено перевірку ПАТ «ДніпроАЗОТ» дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено відповідний акт.

З метою усунення порушень, виявлених вказаною перевіркою, Інспекцією винесено Товариству припис від 04.11.2015 № 4-5086-9-3, відповідно до якого позивача зобов`язано:

- п.1 надати до Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області інформацію, яка на час перевірки не була представлена. Термін виконання до 16.11.2015;

- п.2 користування земельними ділянками здійснювати за наявності правовстановлюючих документів. Термін виконання постійно;

- п.3 укласти договір оренди земельної ділянки бази механізації АТЦ (незавершений будівництвом об`єкт). Термін виконання до 01.02.2016;

- п.4 відкоригувати матеріали інвентаризації стаціонарних джерел викиду з урахуванням неврахованих джерел утворення забруднюючих речовин в атмосферне повітря, виявлених при перевірці. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.5 діяльність підприємства, пов`язану з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснювати за наявністю дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Термін виконання постійно;

- п.6 усунути порушення правил технічної експлуатації установок очистки газу, виявлених під час перевірки. Термін виконання до 16.11.2015;

- п.7 дотримуватися правил експлуатації ГОУ. Термін виконання постійно;

- п.8 привести технічні паспорти на 25 установок очистки газів у відповідність вимогам «Правил технічної експлуатації установок очистки газу», затверджених наказом Міністерства ОНПС України №52 від 06.02.2009, зареєстрованих в Мін`юсті України 13.04.2009 за №327/16343 та зареєструвати в Держекоінспекції. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.9 завести та заповнювати «Журнал обліку робочого часу пилогазоочисних установок» в цеху товарів народного споживання. Термін виконання до 15.11.2015;

- п.10 розробити технічні паспорти на ПГОУ за джерелом викидів №№ 111, 117, 126, 143, 144, 157, 167, 168, 169, 172, 173, 174, 175, 195, 207, 226, 236, 283, 284, 285 та зареєструвати в Держекоінспекці. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.11 здійснювати перевірку на відповідність фактичних параметрів роботи ПГОУ проектним показникам за ДВ №№ 111, 117, 126, 143, 144, 157, 167, 168, 169, 172, 173, 174, 175, 195, 207, 226, 236, 283, 284, 285. Термін виконання один раз на рік;

- п.12 акти проведення перевірки технічного стану установок очистки газу за джерелами викидів оформлювати відповідно вимогам додатку №5 «Правил технічної експлуатації установок очистки газу». Термін виконання постійно;

- п.13 статистичну звітність по формі 2-ТП-повітря складати відповідно з вимогами чинного законодавства. Термін виконання постійно;

- п.14 ліквідувати негерметичність на повітроводі джерела викиду №238 цеху соди каустичної відділення збірних лугів. Термін виконання до 16.11.2015;

- п.15 відкоригувати матеріали інвентаризації джерел утворення відходів, з урахуванням неврахованих джерел утворення відходів, виявлених під час перевірки. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.16 діяльність, пов`язану з утворенням та розміщенням відходів, здійснювати за наявності дозволу на здійснення операції у сфері походження з відходами. Термін виконання постійно;

- п.17 розробити реєстрові карти ОУВ на виявлені види відходів під час перевірки, які відсутні в матеріалах інвентаризації. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.18 систематично вести первинний облік кількості відходів, що утворюються за встановленою формою №1-ВТ по промасленому ганчір`ю в цехах підприємства цеху соди каустичної, ТЕЦ, цеху переробки аміаку. Термін виконання постійно;

- п.19 ліквідувати змішування відходів, виявлених під час планової перевірки. Термін виконання до 12.11.2015;

- п.20 здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання відходів. Термін виконання постійно;

- п.21 вирішити питання утилізації накопичених відходів ТДІ та ТДА. Термін виконання до 01.02.2016;

- п.22 розробити проект встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг по об`єктам ДОК «АІСТ» та ЛОК «ХМІК». Термін виконання до 01.03.2016;

- п.23 розробити комплекс заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу на стан ґрунтових вод цехів підприємства Карбамід-1, Карбамід-2 і б. Розсоловата. Термін виконання до 01.03.2016;

- п.24 забезпечити виконання природоохоронних заходів в установлені терміни. Про виконання природоохоронних заходів, запланованих на 2015 рік, проінформувати Держекоінспецію. Термін виконання до 10.01.2016;

- п.25 при включенні в роботу котлоагрегату БКЗ-220-100Ф ст.№2 провести інструментально-лабораторний контроль вмісту забруднюючих речовин в промислових викидах в присутності представників Держекоінспекції у Дніпропетровській області. Термін виконання при включенні в роботу;

- п.26 визначення концентрації речовин у вигляді суспендованих твердих частинок (пилу) до газоочисного обладнання проводити відповідно до вимог нормативної документації (санітарна лабораторія, лабораторія ТЕЦ). Термін виконання до 15.12.2015;

- п.27 атестувати лабораторію цеху рідкого хлору та соляної кислоти на право проведення визначення концентрації хлористого водню та хлору в промислових викидах до газоочисного обладнання на відповідні методики виконання вимірювань. Термін виконання до 01.03.2016;

- п.28 дотримуватися вимог природоохоронного законодавства України при здійснені діяльності підприємства. Термін виконання постійно.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що порушення пунктів 2,3,12,16,24,25,27,28 спірного припису не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, відтак підлягають скасуванню

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що припис Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області від 04.11.2015 № 4-5086-9-3 в частині вимог, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 9, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 20, 21, 24, 25, 27, 28 підлягає скасуванню, як такий, що не відповідає вимогам Закону.

Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 №429 затверджено Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Положення № 429).

Згідно з п.1 даного Положення № 429 (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Держекоінспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується.

Відповідно до п.6.4 Положення № 429 Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов`язкові для виконання приписи, розпорядження.

Так, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) закріплені положеннями Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877).

Положеннями статті 1 Закону № 877-V передбачено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

У частині 1 статті 8 указаного Закону наведені повноваження органу державного нагляду (контролю), згідно з якою орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю), має право:

вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Зі змісту статті 7 Закону № 877 убачається, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається суб`єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб`єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) або його заступником. Розпорядження може передбачати застосування до суб`єкта господарювання санкцій, передбачених законом.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, повинен містити такі відомості: дату складення; тип заходу (плановий чи позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); термін усунення порушень; найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання, а також прізвище, ім`я та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід; прізвище, ім`я та по батькові інших осіб, які взяли участь у здійсненні заходу.

Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.

Отже, за змістом зазначених норм слідує, що за результатами перевірки контролюючим органом окрім акту перевірки складається припис, який є розпорядчим документом, в якому, з урахуванням характеру спірних правовідносин, мають бути наведені конкретні порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які вже мали місце на момент проведення перевірки, та встановлені строки усунення цих порушень, оскільки метою видання приписів є саме усунення таких виявлених порушень.

Так, Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області проведено перевірку, за результатами якої складено спірний припис.

Що стосується оскаржуваного припису, Верховний Суд виходить з такого.

Стосовно пункту 1 спірного припису.

Судом апеляційної інстанції установлено, що пунктом 1 припису від ПАТ «ДніпроАЗОТ» вимагалося у термін до 16.11.2015 надати до Інспекції інформацію, яка на час перевірки не була представлена в порушення ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст.8, 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Так, правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 № 1264-XII (далі - Закон № 1264).

Статтею 20-2 Закону № 1264 та статтею 8 Закону № 877, серед іншого, закріплено Повноваження (компетенцію) органу Держекоінспекції на отримання документів, матеріалів, відомостей з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю).

В свою чергу, положеннями статті 11 Закону № 877 закріплено обов`язок суб`єкта господарювання, зокрема, надавати документи, зразки продукції, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.

Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, встановила наявність у акті перевірки відомостей про ухвалу слідчого судді Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 19.10.2015 та вручення Товариству запиту від 23.10.2015 № 4-4888-9-3 про надання інформації.

Однак, колегія суддів не знайшла в матеріалах справи підтвердження зазначених обставин, у тому числі і доказів, які би свідчили про отримання позивачем запиту від 23.10.2015 № 4-4888-9-3.

Оцінуючи вказаний факт, колегія дійшла слушних висновків про невідповідність пункту 1 припису вимогам чинного законодавства з огляду на відсутність визначення тієї інформації, яку не надано Інспекції під час перевірки і яку, відповідно, має надати Товариство, а також відсутність у даному випадку порушення суб`єктом господарювання конкретної норми законодавства про охорону навколишнього природного середовища, яке невиконання суб`єктом господарювання обов`язку з ненадання документів не становить.

Отже, підстав для скасування таких висновків колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Стосовно пунктів 2 та 3 спірного припису.

Так, нормами статті 3 Закону № 1264 закріплено основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом установлено, що, що термін дії договору на оренду землі бази механізації АТЦ (незавершений будівництвом об`єкт) № 11992 від 01.11.2011 закінчився, тобто на час проведення перевірки користування земельною ділянкою бази механізації АТЦ здійснюється Товариством без правовстанововлюючих документів.

Однак суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні повноваження перевіряти наявність чи відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки, оскільки такими повноваженнями наділена саме Державна інспекція сільського господарства України з огляду на наступне.

За змістом Положення Про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011, Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962-ІV, Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-ІУ, Державна інспекція сільського господарства України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а також за додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Разом з цим, відповідно положень ст.20-2 Закону № 1264 до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про використання та охорону земель.

У формі уніфікованого акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, затвердженій наказом Мінекології та природних ресурсів України № 483 від 02.10.2012, у табличці (пункт 4.1), серед іншого, наведено таке питання, яке підлягає обов`язковій перевірці в галузі охорони земельних ресурсів, як наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування на земельну ділянку.

Проте, на думку колегії суддів апеляційного суду, наведені норми щодо права перевірити наявність правовстановлюючих документів на землю не свідчать про наявність у органів Держекоінспекції прав контролюючого органу з цього питання, до кола яких у т. ч. входять повноваження щодо застосування до суб`єкта господарювання відповідальності у разі виявлення відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Правову норму, яка би свідчила про наявність у органів Держекоінспекції повноважень контролюючого органу з притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, у разі відсутності правовстановлюючих документів на землю, відповідачем не наведено.

Крім того, судом вказувалось, що пункти 2 і 3 припису не відповідають вимогам припису як розпорядчого документу, встановленим законодавцем, оскільки в них зазначено що має виконуватись Товариством і не зазначені конкретні порушення позивачем норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які мали місце на момент проведення перевірки і у зв`язку з якими від позивача вимагається вчинення зазначених дій, а у пункті 2 ще й не встановлені строки усунення порушення.

Аналізуючи наведене, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду попередньої інстанції в тому, що пункти 2 і 3 спірного припису є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 5 спірного припису.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря закріплено у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 № 2707-XII (далі - Закон № 2707-XII).

Положеннями статті 11 указаного Закону передбачено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відображено у Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою КМУ від 13.03.2002 № 302 .

Відповідно пункту 2 указаного Порядку, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається суб`єкту господарювання за формою, встановленою Мінприроди.

За приписами п.4 вказаного Порядку, для отримання дозволу суб`єкт господарювання: оформляє заяву; готує документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин; проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання; проводить оцінку впливу викидів забруднюючих речовин на стан атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони; розробляє плани заходів щодо: досягнення встановлених нормативів граничнодопустимих викидів для найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин; охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; ліквідації причин і наслідків забруднення атмосферного повітря; остаточного припинення діяльності, пов`язаної з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та приведення місця діяльності у задовільний стан; запобігання перевищенню встановлених нормативів граничнодопустимих викидів у процесі виробництва; здійснення контролю за дотриманням встановлених нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та умов дозволу на викиди; обґрунтовує розміри нормативних санітарно-захисних зон, проводить оцінку витрат, пов`язаних з реалізацією заходів щодо їх створення; проводить оцінку та аналіз витрат, пов`язаних з реалізацією запланованих заходів щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря; готує інформацію про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що виявлені Інспекцією стаціонарні джерела утворення забруднюючих речовин в атмосферне повітря, невраховані в Інвентаризації, відсутні в Дозволі на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Крім того, враховано зміст пункту 5 припису, в якому від Товариства фактично вимагається діяльність, пов`язану з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, постійно здійснювати за наявністю дозволу на викиди забруднюючих речовин.

Тобто вимоги вказаного пункту спрямовані на майбутнє, без зазначення порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

За таких обставин колегія суддів вважає пункт 5 спірного припису протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Підстави для скасування таких висновків відсутні.

Стосовно пункту 7 спірного припису.

Колегія суддів, надаючи оцінку вказаному пункту припису виходить з того, що даний пункт не містить вказівки на конкретні порушення норм чинного законодавства, які виявлені в процесі перевірки, містить вказівку на дотримання загальних норм чинного законодавства та є декларативним, тобто посилається на загальні норми, яких позивач має дотримуватися повсякчасно протягом всієї своєї господарської діяльності і без наявності такої вимоги контролюючого органу, а також всупереч вимогам пункту 4.25 Порядку № 464 пункт 7 припису містить вказівку на його постійне виконання.

Тобто, вимоги вказаного пункту спрямовані на майбутнє, без зазначення порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

Отже, складаючи вказаний пункт припису, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Відтак підстави вважати пункт 7 спірного припису правомірним та таким, що не підлягає скасуванню відсутні.

Стосовно пункту 11 спірного припису.

Пунктом 2.2 «Правил технічної експлуатації установок очистки газу», затверджених наказом Міністерства ОНПС України №52 від 06.02.2009, зареєстрованих в Мінюсті України 13.04.2009 за №327/16343 (далі - Правила №52) передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язаний: здійснювати перевірку на відповідність фактичних параметрів роботи ГОУ проектним показникам (далі - ефективність роботи ГОУ) два рази на рік для забруднюючих речовин I-II класів небезпеки, що підлягають очищенню, один раз на рік - для забруднюючих речовин III-IV класів небезпеки, що підлягають очищенню.

Так, відповідно положень пункту 2.2. Правил №52 суб`єкт господарювання зобов`язаний, зокрема, при експлуатації багатоступеневих ГОУ здійснювати перевірку ефективності їх роботи окремо на кожному ступені очистки.

У разі конструктивних особливостей газоходів, які унеможливлюють проведення перевірки ефективності роботи ГОУ на кожному ступені очистки окремо або в цілому на ГОУ шляхом інструментально-лабораторних вимірювань, вимоги щодо визначення ефективності роботи ГОУ встановлюються у кожному конкретному випадку територіальними органами Державної екологічної інспекції.

Відбір проб промислових викидів здійснюється відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства з охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.07.98 №100 (далі - Інструкція № 100).

Судом установлено, що вищевказані джерела викидів є агрегатами ЗІЛ-900, які є типовим обладнанням, виготовленими ще у 1971 році і введеними в експлуатацію до вступу в дію Правил № 52.

Відповідно до паспорта агрегата ЗІЛ-900, останній не обладнаний газоходом, а параметри агрегату складають: діаметр - 60 см, довжина - 1 м 60 см, і для досягнення відповідності місця вимірювання, газохід треба приварити до агрегату довжиною 3 м, чого неможливо зробити через особливості конструкції даного обладнання, тобто інструментальний вимір фактичних параметрів роботи ПГОУ ЗІЛ-900 є неможливим, у зв`язку з конструкційними особливостями цього обладнання та з огляду на час його виготовлення.

Крім того, оскаржуваний пункт містить вимоги, які спрямовані на майбутнє, без зазначення конкретного порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, а зазначення у п.11 припису терміну виконання - один раз на рік, хоча і відповідає положенням Правил № 52 (які стосуються обов`язків суб`єкту господарювання), проте суперечить повноваженням органу Держекоінспекції, визначеним у п.4.25 Порядку № 464, в межах яких має діяти відповідач, як суб`єкт владних повноважень.

За таких обставин колегія суддів дійшла законних висновків, що пункт 11 спірного припису є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 12 спірного припису.

Відповідно до положень пункту 2.2 Правил № 52 суб`єкт господарювання зобов`язаний за результатами огляду складати акт перевірки технічного стану установки очистки газу на джерелі викиду (утворення),зразок якого наведено у додатку 5.

В свою чергу, у Додатку № 5 Правил № 52 наведено зразок акта перевірки технічного стану установки очистки газу на джерелі викиду (утворення).

Судом встановлено, що єдиною претензією до форми складених позивачем актів перевірки технічного стану установки очистки газу на джерелі викиду (утворення) з боку відповідача було те, що деякі з цих актів затверджені підписом начальника цеху шляхом його проставляння не у правому верхньому куті, а знизу акта, проте, враховуючи, що всі передбачені Додатком № 5 Правил № 52 реквізити такі акти містять, суд дійшов висновку, що доводи Інспекції про їх оформлення з порушенням вимог цих Правил є безпідставними, оскільки проставляння підпису відповідальної особи не в верхній частині документа, а в нижній не свідчить про юридичну дефектність такого документа.

Крім того встановлено, що доводи відповідача про те, що на деяких актах перевірки технічного стану установки очистки газу на джерелі викиду (утворення) ПАТ «ДніпроАЗОТ» затверджувальні підписи взагалі були відсутні, свого підтвердження під час розгляду справи не знайшли та спростовуються наданими позивачем копіями таких актів, на яких вказані підписи присутні. При цьому відповідачем не надано доказів того, що ці підписи на момент перевірки були відсутні.

Отже, вірним є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності юридичної дефектності документа через проставляння підпису відповідальної особи не в верхній частині документа (як це передбачено законодавчо встановленою формою), а в нижній, оскільки визначальним у даному випадку є наявність всіх обов`язкових реквізитів у документах (у т. ч. і такого обов`язкового реквізиту, як підпис), а не їх розташування.

Крім того, судом слушно зауважено, що спірний пункт припису спрямований на майбутнє, без зазначення конкретного порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

За таких обставин наявні підстави вважати пункт 12 спірного припису протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 13 спірного припису.

Згідно зі статтею 24 Закону № 1264 об`єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст.31 Закон № 2707-XII державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають: об`єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров`я людей та на стан атмосферного повітря; види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 № 1655, якою затверджено Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря (далі - Порядок № 1655).

Так, відповідно до п.3 Порядку № 1655 Державний облік включає: взяття на облік об`єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об`єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об`єктах.

Згідно з п.4 Порядку № 1655 взяття на державний облік об`єктів, які справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди за критеріями, встановленими цим Міністерством за погодженням з Держстатом.

Для взяття на державний облік зазначеними об`єктами проводиться інвентаризація видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

На об`єктах, узятих на державний облік, ведеться за встановленою формою первинна звітна документація, що стосується стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив, роботи установок очищення газів, виконання заходів, пов`язаних із зменшенням обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

На підставі зазначеної документації складається державна статистична звітність, яка в установленому порядку надається територіальним органам Держстату за місцезнаходженням стаціонарного джерела викиду.

Форми і строки надання первинної, звітної документації, матеріалів інвентаризації затверджуються Мінприроди за погодженням з Держстатом, а форми державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря - Держстатом за погодженням з Мінприроди (пункт 5 Порядку № 1655).

Отже, державна статистична звітність складається на підставі первинної звітної документації, яка ведеться на об`єктах, вже узятих на державний облік. При цьому взяття на державний облік вимагає проведення інвентаризації.

Так, з вищенаведених положень Порядку № 1655 випливає, що обов`язок по складанню та поданню статистичної звітності за формою 2-ТП-повітря виникає у суб`єкта господарювання після взяття об`єктів, які справляють шкідливий вплив, на державний облік, для чого проводиться інвентаризація, тобто інвентаризація передує поданню звітності.

Отже, за відсутності внесених змін до наданої позивачем Інвентаризації джерел утворення забруднюючих речовин, тобто без взяття на державний облік об`єктів, які справляють шкідливий вплив, твердження Інспекції про наявність порушення, допущеного Товариством при складанні статистичної звітності за формою № 2-ТП (повітря) (річна) за 2014 рік, є безпідставним, а вимога про усунення такого порушення передчасною.

Разом з цим, аналізуючи зміст указаного пункту, суд дійшов висновку про те, що вимоги спрямовані на майбутнє, без зазначення порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

Отже, обґрунтованим є висновок відносно пункту 13 спірного припису, а саме те, що він є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 15 спірного припису.

Судом установлено, що Інвентаризацію джерел утворення відходів розроблено у 2012 році ТОВ НВП «Еконіс-Центр» і погоджено Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА листом від 25.12.2013 № 2380/0/261-13.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 № 187/98-ВР (відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів;

За змістом приписів статті 17 указаного Закону, суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані:

визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров`я людини відповідно до нормативно-правових актів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;

на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Постановою КМУ від 01.11.99 № 2034 затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів (далі - Порядок № 2034), згідно з п.1 якого цей Порядок встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов`язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними (далі - підприємства).

За визначенням, наведеним у п.2 Порядку № 2034, інвентаризація відходів - це комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об`єктів поводження з ними.

Аналізуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що чинним законодавством передбачено здійснення суб`єктом господарювання обліку відходів шляхом проведення інвентаризації відходів (видів відходів), і не передбачено інвентаризації джерел відходів, загальне визначення яких у Законі України «Про відходи» хоча і не наведено, проте з визначення поняття «джерело побутових відходів» вбачається, що таким джерелом є не самі відходи, а об`єкт, на якому утворюються відходи (яким у даному випадку може вважатись Товариство або його виробничі підрозділи (цехи, майстерні тощо).

Отже, вимога Інспекції відкоригувати матеріали Інвентаризації джерел утворення відходів з урахуванням неврахованих джерел відходів, виявлених під час перевірки, не ґрунтується на законних підставах.

Так, оцінюючи пункт 15 припису відповідача на відповідність критеріям, зазначеним в ч.2 ст.2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв не на підставі чинного законодавства України.

Підстав для скасування такого висновку колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Стосовно пункту 16 спірного припису.

Так, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 №1193-VІІ скасовано дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення і розміщення відходів та внесено наступні зміни до Закону України «Про відходи».

Положеннями пункту 17 Закону України «Про відходи» від від 05.03.1998 № 187/98-ВР (далі - Закон № 187/98-ВР) закріплено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, якщо їхня діяльність призводить до утворення відходів, для яких Пзув перевищує 1000.

Положеннями статті 32 указаного Закону передбачено, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини забороняється провадити будь-яку господарську діяльність, пов`язану з утворенням відходів, без одержання від місцевих органів виконавчої влади дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 4 статті 33 Закону України «Про відходи» встановлено, що зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання.

При цьому статтею 18 Закону України «Про відходи» передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено встановлення порядку щодо надання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Разом з тим, порядок надання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (необхідність одержання якого визначена статтею 17 Закону України «Про відходи»), а також вичерпний перелік документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для його одержання Кабінетом Міністрів України, на момент проведення перевірки та розгляду справи судами не затверджений. До врегулювання зазначеного питання місцеві державні адміністрації не мають правових підстав для видачі зазначених дозволів.

Так, Закон України «Про відходи» у редакції від 26.04.2014 не передбачає обов`язку суб`єктів господарювання отримувати ліміти утворення та розміщення відходів. Чинний раніше порядок отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами врегульований Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (далі - Порядок 1218). Процедура видачі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, яка врегульована Порядком 1218, передбачає затвердження лімітів на утворення відходів. Саме з огляду на це місцеві державні адміністрації не можуть застосовувати Порядок 1218.

Міністерство екології та природних ресурсів України розробило проект Порядку надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами та подання декларацій про відходи. Проте, на момент винесення спірного пункту, зазначений порядок не затверджений, тому місцеві державні адміністрації не видають дозволи на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Отже, суд дійшов висновку, що на практиці склалась ситуація, коли наявність дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами хоч і передбачена Законом України «Про відходи», проте отримати його не можливо через відсутність затвердженого постановою Кабінету Міністрів України порядку отримання.

Крім того, колегія зауважила, що приписи вказаного пункту спрямовані на майбутнє, без зазначення конкретного порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з позицією суду попередньої інстанції щодо наявності підстав для скасування указаного пункту.

Стосовно пункту 17 спірного припису.

Статтею 27 Закону України «Про відходи» передбачено, що з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об`єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки.

Реєстр об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Порядок ведення реєстру об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 31.08.98 № 1360 затверджено Порядок ведення реєстру об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (далі - Порядок № 1360).

Так, згідно з п.4 Порядку № 1360 (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) реєстр складається з двох частин.

До першої частини реєстру включаються об`єкти утворення відходів (далі - ОУВ).

До другої частини реєстру включаються об`єкти оброблення та утилізації відходів (далі - ООУВ) інших власників.

Згідно п.9 Порядку № 1360 реєстр складається і ведеться на підставі реєстрових карт ОУВ та ООУВ, що містять звітні дані щодо виробників відходів, об`єктів утилізації та оброблення відходів, а також відомостей, поданих спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Положеннями пункту 10 указаного Порядку закріплено, що Реєстрові карти, які містять інформацію про розміщення, технічні та екологічні характеристики ОУВ та ООУВ, кількісні та якісні характеристики відходів, що утворюються, обробляються та утилізуються, та інформацію про поводження з ними, складаються відповідно до Інструкції про зміст і складання реєстрових карт об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, яка затверджується Мінприроди.

Так, Наказом Мінохорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 17.02.99 № 41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.03.99 за №169/3462, затверджена Інструкція щодо складання реєстрових карт об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів.

У п.1.4 цієї Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що реєстрова карта складається за матеріалами інвентаризації ОУВ чи ООУВ на підставі всього комплексу наявної інформації, включаючи матеріали виробничої паспортизації відходів, дані прибутково-видаткових документів, дані спеціальних робіт, відомості спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Отже, реєстрові карти ОУВ складаються на підставі матеріалів інвентаризації, тобто обов`язок по складанню реєстрових карт ОУВ виникає у суб`єкта господарювання після внесення до інвентаризації таких об`єктів утворення відходів.

Таким чином, з вищенаведених правових норм випливає, що до внесення змін до наданої позивачем Інвентаризації джерел утворення відходів, твердження Інспекції про наявність порушення, допущеного Товариством щодо не складання реєстрових карток ОУВ на невраховані види відходів, є безпідставним, а вимога про усунення такого порушення - передчасною.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції і вважає пункт 17 спірного припису протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 18 спірного припису.

Порядок ведення первинного обліку відходів та пакувальних матеріалів і тари за типовою формою № 1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" наведений в Інструкції щодо заповнення типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" затвердженої Наказом Мінприроди України від 07.07.2008 № 342, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.09.2008 за № 824/15515 (далі - Інструкція № 342).

Відповідно до п.п.2.9 п. 2 вказаної Інструкції № 342 встановлено, що у графі 8а наводиться кількість утворених відходів чи використаної упаковки за період часу (виробничий цикл), зазначений у заголовку типової форми, а у п.2.10 встановлено, що у графі 9а вказується кількість утвореного відходу чи використаної упаковки, яка збирається і утилізується самим підприємством або іншим переробником за угодою, укладеною з виробником.

Разом з цим, згідно абз.2 п.п.2.2 п. 2 Інструкції № 342, після прийменника "за" у назві типової форми проставляється період, за який здійснюється облік утворюваних відходів та використаної упаковки або їх більшої частини згідно з наказом (розпорядженням) по підприємству (дільниці), із зазначенням проміжку часу (наприклад, 200_ р., або I півріччя 200_ р., або II квартал 200_ р., або конкретний тиждень чи доба, або з 10 до 12 години на певну дату) чи іншого показника технологічного циклу виробництва (наприклад, за третю зміну на певну дату, або за другу плавку на певну дату). Якщо більшість відходів та видів упаковки обліковується за різні періоди часу, після прийменника "за" проставляється прочерк "-".

Так, суть виявленого Інспекцією порушення полягає у недотриманні Товариством періодичності заповнення журналу за типовою формою № 1-ВТ.

Разом з цим, вищевказана Інструкція № 342 не передбачає чіткого встановлення проміжку часу заповнення типової форми № 1-ВТ, а тому суб`єкт господарювання не позбавлений права на власний розсуд визначитись з періодичністю заповнення журналу за типовою формою № 1-ВТ.

Таким чином твердження відповідача про наявність відповідного порушення є передчасним.

Крім того, колегія суддів зауважує, що приписи, викладені у вказаному пункті спрямовані на майбутнє, без зазначення порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

За таких пункт 18 спірного припису є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 20 спірного припису.

Згідно положень частини 1 ст.17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані здійснювати контроль за станом місць чи об`єктів розміщення власних відходів.

Згідно з ст.29 Закону України «Про відходи» з метою визначення та прогнозування впливу відходів на навколишнє природне середовище, своєчасного виявлення негативних наслідків, їх відвернення та подолання виробники відходів, їх власники, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Однак, колегія суддів, з огляду на вищенаведений зміст пункту 20, дійшла висновку, що даний пункт містить вимогу спрямовану на майбутнє, без зазначення порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що пункт 20 спірного припису є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 21 спірного припису.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України урегульовано Законом України «Про відходи».

Так, відповідно до п «є» ч.1 ст.17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації.

Частиною 1 ст.55 Закону № 1264 встановлено, що суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Разом з цим, на думку колегії суддів апеляційного суду, наведені положення ст.17 Закону України «Про відходи» та ст. 55 Закону № 1264 підтверджують обґрунтованість доводів про те, що зазначені правові норми мають загальний характер і не містять жодного нормативу стосовно обов`язку суб`єкта господарювання вирішити питання з утилізації відходів, які зберігаються у відповідному місці з виконанням встановлених нормативів.

Крім того, даними ревізії паспорту МВВ за 2014 рік устанволено: «на даний час в Україні не існує потужностей для утилізації відходів виробництва ТДІ та ТДА, тому підприємством ведеться пошук потужностей по утилізації даних відходів».

При цьому, спірним пунктом припису від Товариства вимагається не здійснити пошук можливостей чи вжиття організаційно-технічних заходів по утилізації цих відходів, а саме вирішити питання утилізації накопичених відходів ТДІ та ТДА.

Однак, способів вирішення цього питання контролюючим органом не наведено.

Також відповідачем не надано доказів, які би спростували позицію позивача щодо неможливості виконання Товариством пункту 21 спірного припису через відсутність технології по утилізації відходів виробництва ТДІ та ТДА на території України

Таким чином колегія суддів апеляційного суду дійшла правильних висновків, що пункт 21 спірного припису є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 24 спірного припису.

Судами установлено, що винесення пункту 24 припису обґрунтовано тим, що Товариство має своєчасно виконати і проінформувати відповідача про виконання Екологічної програми міста Дніпродзержинськ на 2016-2020 роки, затвердженої рішенням Дніпродзержинської міської ради від 25.12.2015 № 25-03/VІІ, в рамках якої ПАТ «ДніпроАЗОТ» заплановано до виконання природоохоронний захід «Установка фільтр-пресу горизонтального виконання (типу ЧМ-800)», строки виконання: листопад-грудень 2015 року

Так, метою видачі припису є саме усунення виявлених в ході перевірки порушень, а проведеною перевіркою не було встановлено порушення позивачем строків та умов виконання програм міської ради (природоохоронних заходів).

Таким чином суди дійшли вірних висновків, що підстави для видання п.24 припису фактично відсутні, відтак такий пункт припису підлягає скасуванню, як такий, що не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Стосовно пункту 25 спірного припису.

З положень статті 10 Закону Закон № 2707-XII вбачається, що підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані:

здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо;

вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів;

забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів;

здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік;

заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;

забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин;

використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел;

здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря;

своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

При цьому жодних застережень щодо обов`язкової присутності проведення відповідних вимірювань в присутності представників Держекоінспекції положення вказаної статті не містять.

Так, приписами р.8 Методики відбору проб промислових викидів КНД 211.2.3.063-98, затвердженої наказом Міністерства ОНПС та ядерної безпеки України № 100 від 08.07.98, відбір проб проводять при нормальній експлуатації промислового підприємства та джерел викидів.

Тобто, відбір проб проводять при нормальній експлуатації промислового підприємства та джерел викидів, а не при включенні обладнання в роботу, як це вимагалось у пункті 25 спірного припису.

Вказані висновки спростовані відповідачем не були.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанції та вважає пункт 25 спірного припису протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 27 спірного припису.

Так, Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 №113/98-ВР (далі - Закон №113/98-ВР) урегульовані правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні. Закон регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

Статтею 10 указаного Закону передбачено, що результати вимірювань можуть бути використані за умови, якщо відомі відповідні характеристики похибок або невизначеності вимірювань.

Вимірювальні лабораторії можуть виконувати вимірювання у сфері поширення державного метрологічного нагляду за умови їх атестації на проведення цих вимірювань.

Методики виконання вимірювань, що використовуються у сфері поширення державного метрологічного нагляду, повинні бути атестовані.

Атестація цих методик проводиться метрологічними центрами, територіальними органами, підприємствами і організаціями, уповноваженими у державній метрологічній системі на проведення цієї атестації.

Атестовані методики заносяться до Державного реєстру методик виконання вимірювань, що застосовуються у сфері поширення державного метрологічного нагляду у порядку, встановленому нормативним документом з метрології ЦОВМ.

Необхідність атестації методик виконання вимірювань, що використовуються поза сферою поширення державного метрологічного нагляду, визначається їх розробниками чи користувачами.

Судом установлено, що лабораторія аналітичного контролю цеху рідкого хлору та соляної кислоти ПАТ «ДніпроАЗОТ» атестована ТОВ «Науково-дослідний інститут «Сінтеко», що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про атестацію реєстраційний номер № 06544-5-3-24/3 ГОМС, дата реєстрації 06.10.2014, реєстраційний номер №06544-2-7-136-ВЛ, яке чинне до 06.10.2017.

Отже, за наявності у позивача на час проведення перевірки діючого свідоцтва про атестацію лабораторії аналітичного контролю цеху рідкого хлору та соляної кислоти ПАТ «ДніпроАЗОТ» та за відсутності відповідних доказів, які би спростували наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування пункту 27 спірного припису, як протиправного.

З такою позицією погоджується і суд касаційної інстанції.

Стосовно пункту 28 спірного припису.

Надаючи оцінку вимогам вказаного пункту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній носить загальний характер із запобіжними рекомендаціями на майбутнє та не містить чіткого викладення виявлених порушень ПАТ «ДніпроАЗОТ» норм природоохоронного законодавства. Крім того, загальний характер формулювання не дозволяє встановити, які саме порушення у ньому відповідач намагався відобразити.

Отже, вимоги пункту спрямовані на майбутнє, без зазначення конкретного порушення, яке мало місце у минулому і яке має бути усунуто позивачем, і без зазначення певних термінів усунення порушення, як того вимагає чинне законодавство від такого розпорядчого документу як припис

При цьому колегія суддів апеляційного суду слушно зауважила, що повноваження Інспекції щодо вжиття заходів запобіжного характеру жодним чином не стосуються повноважень Інспекції щодо видання такого розпорядчого документу як припис, метою якого є саме усунення тих певних порушень, які були зафіксовані під час проведення перевірки органом Держекоінспекції.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду також доходить висновку, що пункт 28 спірного припису є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з позицією колегії суддів апеляційного суду про часткову доведеність порушення вимог законодавства з боку відповідача в ході складення спірного припису.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не здійснюється при касаційному перегляді. Водночас неправильного застосування матеріального права та порушень норм процесуального не наведено.

Разом з цим, як убачається з резолютивної частини спірної постанови, пункт 9 спірного припису скасовано, однак з мотивувальної частини вбачається, що підстави для скасування в судовому порядку вказаного припису відсутні, відтак судове рішення апеляційної інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом виключенням з резолютивної частини посилання про скасування пункту 9 спірного припису.

Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року змінити шляхом виключення з резолютивної частини посилання про скасування пункту 9 припису.

В решті рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук