Справа № 159/7188/21 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/466/22 Категорія: 76 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар судового засідання Савчук Т. Ф.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою відповідача Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в грудні 2021 року в суд з позовом до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивує тим, що з 01.02.2005 року працює на посаді вихователя у Дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області. 08.11.2021 року відповідачем повідомлено позивача про відсторонення від роботи з 08.11.2021 року та вручено копію наказу № 91-Ктр/01-32 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Вищезгаданий наказ позивач вважає незаконним, необґрунтованим, передчасним та таким, що порушує її конституційне право на працю. Вказує, що, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, такі працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відтак, відсторонення від роботи є за своєю правовою природою дисциплінарною санкцією, яка застосовується роботодавцем до працівника, який відмовляється або ухиляється від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Водночас, будь-яка санкція дисциплінарного характеру в тому числі відсторонення від роботи в порядку ст. 46 КЗпП України, може бути застосована роботодавцем виключно за винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків та/або вимог закону. Вважає такі дії відповідача щодо відсторонення від роботи незаконними, оскільки вакцинація від COVID-19 є добровільною, не включена законом до переліку обов`язкових, тому відсторонення від роботи через відсутність щеплення суперечить нормам законодавства про охорону здоров`я та порушує її право на працю. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Дошкільного навчального закладу (ясла-садочок) смт. Люблинець Ковельського району від 08.11.2021 року № 91-Ктр/01-32 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року та судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2022 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району № 91-Ктр/01-32 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Ухвалено допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді вихователя Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області. Стягнуто з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення з 08.11.2021 по 04.02.2022 в розмірі 29 376,22 грн, з яких відрахувати податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору. Стягнуто з Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення усієї суми середнього заробітку.

Відповідач Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області подав апеляційну скаргу на вказане рішення. Покликається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що в ході проведення адміністративної наради 29.10.2021 керівник відповідача повідомила ОСОБА_1 про те, що у випадку ненадання нею підтверджуючих документів про щеплення чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, її буде відсторонено від роботи, а оплата праці здійснюватиметься з урахуванням ч. 1 ст. 9 КЗпПУ, під час проведення адміністративної наради завідувач провела опитування кожного працівника стосовно вакцинації, ОСОБА_1 повідомила, що не буде вакцинуватись до закінчення карантину. ОСОБА_1 з протоколом вказаної наради ознайомилась під особистий підпис. 03.11.2021 завідувач Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області вручила повідомлення № 52 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» у якому було вказано, що у випадку ненадання ОСОБА_1 підтверджуючих документів про щеплення чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 чи ПЛР-тесту, її буде відсторонено від роботи, а оплата праці здійснюватиметься з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпПУ, з яким ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись, про що складено акт, тобто ОСОБА_1 була заздалегідь - до набрання чинності Наказу Міністерством охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, який набрав чинності 08.11.2021, обізнана про вказані вище вимоги, а керівником відповідача надано розумні строки позивачу для проведення щеплення та медичного огляду. Суд першої інстанції помилково вважає, що відповідач прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи 08.11.2021, тобто в день виникнення у відповідача такого обов`язку у зв`язку з видачею Наказу Міністерством охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, який набрав чинності 08.11.2021, і що один день на є тим розумним і достатнім строком, який повинен був бути наданий позивачу для проходження медичного огляду та отримання підтверджуючих документів про щеплення чи наявність протипоказань. Але з Наказом від 08.11.2021 № 91-Ктр/01-32 про відсторонення працівника ОСОБА_1 на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_1 ознайомлено під підпис 08.11.2021, і з врахуванням наведеного вище вона могла надати один з вказаних вище документів для допуску до роботи. Міністерством охорони здоров`я України прийнято наказ від 04.10.2021 № 2153, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Переліком визначено організації, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України COVID-19. Зазначені профілактичні щеплення проводяться у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову в цій справі.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що право на працю не може піддаватись обмеженням, у законодавстві відсутнє чітке визначення поняття відсторонення від роботи. За своїм змістом це призупинення трудових відносин, яке не пов`язане із дисциплінарним проступком особи, а полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов`язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків. Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров`я передбачає відсторонення від роботи у разі необгрунтованої відмови або ухилення від обов`язкового щеплення. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відтак, відсторонення від роботи є за своєю правовою природою дисциплінарною санкцією, яка застосовується роботодавцем до працівника, який відмовляється або ухиляється від обов`язкового профілактичного щеплення у порядку, встановленому законом. Відповідно до приписів ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи допускається за умови подання відповідних службових осіб державної епідеміологічної служби про усунення осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекції. Будь-яка санкція дисциплінарного характеру (в тому числі відсторонення від роботи в порядку ст. 46 КЗпП України) може бути застосована роботодавцем виключно за винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків та/або вимог закону. Оскаржуваний наказ не містить складу інкримінованого порушення, відповідачем не вказано конкретну форму протиправної поведінки - активна дія (відмова від щеплення) чи пасивна бездіяльність (ухилення від щеплення). Вказує, що вона не відмовлялась та не ухилялась від обов`язкового профілактичного щеплення в порядку, встановленому законом. Жодних атів про відмову чи ухилення роботодавцем щодо неї не складено. Законодавством не врегульований порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов`язкового профілактичного щеплення. Вважає що обов`язок пройти протягом розумного строку профілактичне щеплення в неї виник з 08.11.2021 - у зв`язку з видачею Наказу Міністерством охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, який набрав чинності 08.11.2021. Просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Позивачка в суд апеляційної інстанції не з`явилась, хоча належним чином повідомлена судом про час та місце судового розгляду.

Відповідач та третя особа подали заяви про розгляд справи судом апеляційної інстанції без участі їхніх представників.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за таких обставин не здійснювалось, відповідно до ст. 247 ЦПК України.

За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набув чинності 08.11.2021. Лише з дати набрання Наказом МОЗ №2153 чинності у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Відповідач прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи 08.11.2021, тобто відповідачу не було надано розумного та достатнього строку для вакцинації чи проходження медичного огляду з метою встановлення протипоказань до проведення щеплення. Крім того, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення.

З таким висновком не можна погодитись.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.02.2005 працює у Дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району на посаді вихователя, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Наказом директора закладу від 08.11.2021 № 91-Ктр/01-32 прийнято рішення відсторони від роботи з 08.11.2021 вихователя ОСОБА_1 на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я чи ПЛР-тесту дія якого 72 години.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході проведення адміністративної наради 29.10.2021 керівник відповідача повідомила працівників, зокрема і ОСОБА_1 , про те, що у випадку ненадання нею підтверджуючих документів про щеплення чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, її буде відсторонено від роботи, а оплата праці здійснюватиметься з урахуванням ч. 1 ст. 9 КЗпПУ, під час проведення адміністративної наради завідувач провела опитування кожного працівника стосовно вакцинації, ОСОБА_1 повідомила, що не буде вакцинуватись до закінчення карантину. ОСОБА_1 з протоколом вказаної наради ознайомилась під особистий підпис.

03.11.2021 завідувач Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області підготувала повідомлення № 52 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» у якому було вказано, що у випадку ненадання ОСОБА_1 підтверджуючих документів про щеплення чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 чи ПЛР-тесту, її буде відсторонено від роботи, а оплата праці здійснюватиметься з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпПУ, з яким ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись, про що складено акт.

У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників ЗДО, позивачу необхідно у термін до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або надати довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

Одночасно позивача попереджено про те, що у випадку не надання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Крім цього, період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка завчасно була повідомлена про необхідність вакцинації та надання відповідних документів. А тому, висновок суду про не забезпечення відповідачем можливості пройти медичний огляд не відповідає обставинам справи.

Повідомлення відповідача ґрунтується на таких нормативно-правових актах: наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; п.416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ст. 46, 94 КЗпПУ.

Цим спростовується висновок суду першої інстанції щодо не врегулювання законом порядку відсторонення від роботи працівників через ухиляння чи відмову від проходження обов`язкового профілактичного щеплення.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім ст. 46 КЗпП України, керувався ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Пунктом 416 указаної постанови, який введений в дію з 08 листопада 2021 року, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У справі встановлено, що на працівників Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області поширюється дія Переліку № 2153, тому директор цього ЗДО, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимоги постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Не заслуговує на увагу посилання в рішенні суду на те, що оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення - відмова чи ухилення, так як встановлено, що позивачка не надала документу, що підтверджує проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до вказаної в наказі дати, а тому роботодавець правомірно відсторонив її від роботи. У позовній заяві позивачка також не зазначає, з яких причин нею не пройдено профілактичного щеплення та не подано відповідного документу. Бездіяльність особи по проходженню обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 розцінюється судом як відмова від щеплення. Обов`язок профілактичного щеплення проти COVID-19 не є зміною істотних умов праці.

Позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

У розглядуваному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивачка не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід - відсторонення від роботи.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Тимчасова втрата заробітної плати це прямий наслідок свідомого рішення позивачки обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно ст. 27 Закону України «Про дошкільну освіту» є діти дошкільного віку, вихованці, учні; педагогічні працівники; помічники вихователів та няні; медичні працівники; батьки або особи, які їх замінюють; батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу; асистенти дітей з особливими освітніми потребами; фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

На підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.

З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у решті заявлених позивачем позовних вимог щодо поновлення у виконанні трудових обов`язків і стягнення моральної шкоди також належить відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.

Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, допустивши позивачку до роботи на посаді вихователя, хоча таких вимог позивачка до відповідача не пред`являла.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване судове рішення у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч. 1, 7, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сплачено 908,00 грн судового збору за одну позовну вимогу - про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, оскільки за позовну вимогу про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу вона звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено 1 362,00 грн (908,00 грн х 150%) судового збору, тобто за одну вимогу, хоча мало б бути сплачено 2 724,00 грн, як за дві вимоги.

На підставі викладеного, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, за вимогами п. 7, 13 ст. 141 ЦПК України необхідно компенсувати відповідачу Дошкільному навчальному закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн та 1 362,00 грн судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 лютого 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Компенсувати відповідачу Дошкільному навчальному закладу (ясла-садок) смт. Люблинець Ковельського району Волинської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді