І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Львів

09 липня 2010 р. , 12 год. 15 хв. № 2а-295/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Кравчука В.М.

за участю секретаря судового засідання Подібки М.З.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Карпин Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

-ФО ОСОБА_3

до

податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова

про

визнання протиправними дій ,

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова, в якому просить визнати протиправними дії та визнати незаконним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.10.2009 р. № 0000492200/0/29347.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що протягом 2005-2009 р.р. здійснював підприємницьку діяльність пов‘язану з купівлею (продажем) автомобільних кузовів, запчастин в іноземних контрагентів (нерезидентів). За наслідками податкової перевірки оскаржуваним рішення від 30.10.2009 р. до нього було застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення ст. 7 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яке полягає у проведенні готівкових розрахунків з нерезидентом. На думку позивача, лист банківської установи та його особисті пояснення не можуть братись до уваги та підтверджувати факт порушення ним валютного законодавства, а з наданих ним до перевірки первинних документів не вбачається проведення розрахунків з нерезидентами готівкою.

В подальшому позивач надав додаткові пояснення до позову. Вважає, що хоч і розрахунки за такими господарськими операціями не проводились через уповноважений банк, проте у податкового органу відсутні правові підстави для застосування Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», оскільки податковий орган не наділений відповідними повноваженнями щодо здійснення валютного контролю та застосування відповідних штрафних санкцій. Окрім того, вважає, що штраф застосовано з порушенням строків застосування адміністративно-господарських штрафів.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позові, просить його задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив. Вважає, при проведенні перевірки діяв у спосіб та в межах передбачених законодавством України, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій до підприємця ОСОБА_3 винесено правомірно, оскільки імпортні операції між позивачем (який є резидентом України) та нерезидентами Німеччини та Польщі здійснювались в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку, що є порушенням ст. 7 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Факт порушення підтверджується первинними документами та особистими поясненнями платника податків.

Вважає позовні вимоги безпідставними, просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини:

15.01.1998 р. ОСОБА_3 зареєстрований як суб‘єкт підприємницької діяльності –фізична особа Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та з 15.01.2001 р. взятий на облік у ДПІ у Залізничному районі м. Львова як платник податків.

ОСОБА_3 перебував на спрощеній системі оподаткування, був платником єдиного податку, здійснював оптову та роздрібну торгівлю автомобільними деталями та приладдям, а саме автомобільними кузовами, які купував на підставі контрактів, укладених із нерезидентами, а саме V Trading Gmbh & Co” (Німеччина), .H. “Holted»(Польща), nnsam»Import-export (Польща), “Albert Automobil” Internationaler Kfz-Handel»(Німеччина). Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи та представленими до перевірки контрактами, вантажно-митними деклараціями.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова провела виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ОСОБА_3 за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складено акт від 21.10.2009 р. № 2609/17-323/2911503215. Між сторонами немає розбіжності щодо правильності відомостей про господарські операції ОСОБА_3, наведених в акті перевірки та додатках до нього.

Як зазначено в акті, всупереч ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»підприємець ОСОБА_3 за період з 01.04.2007 р. по 30.03.2009 р. здійснював імпортні операції в іноземній валюті з нерезидентами Німеччини та Польщі без участі уповноваженого банку.

Факт проведення розрахунків в готівковій формі в судовому засіданні представник позивача заперечив, мотивуючи тим, що письмові пояснення надані позивачем у стані сильного хвилювання. В ході судового розгляду справи представник позивача надав суду копії актів звірки поставок та розрахунків між ним та зазначеними вище контрагентами –нерезидентами, з яких вбачається, що розрахунки між ними не здійснювалися; покупець (ОСОБА_3) має заборгованість перед постачальниками (акти від 08.02.2010 р. і від 30.01.2010 р.). У вантажних митних деклараціях у третьому підрозділі графи 20 зазначено код «30»- переказ. На думку позивача, це свідчить про безготівкову форму розрахунків.

Однак, такі пояснення та докази суд оцінює критично. Під час перевірки ОСОБА_3 було запропоновано пояснити механізм розрахунку із постачальниками –нерезидентами. З цього приводу 07.10.2009 р. ОСОБА_3 особисто надав ДПІ у Залізничному районі м. Львова письмове пояснення про те, що розрахунок з нерезидентами за отриманий товар здійснювався готівкою в момент отримання товару (а.с. 67). Право податкового інспектора одержувати пояснення платників податків передбачено п. 3 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Позивач власноручно написав пояснення, в яких зазначив, що розраховувався готівкою в момент отримання товару. Суду не було надано жодних доказів, які б свідчили про протиправність дії податкового органу чи інших осіб під час складення ОСОБА_3 такого пояснення. Позивач не відкликав цих пояснень та не звертався до правоохоронних органів з приводу примушування його до надання пояснень саме такого змісту.

Окрім особистих пояснень ОСОБА_3, факт проведення розрахунків з нерезидентами готівкою підтверджується іншими доказами:

- листом банку «Фінанси та Кредит»від 09.10.2009 р., з якого вбачається, що за період з 01.04.2007 р. по 30.03.2009 р. рух коштів по рахунку підприємця ОСОБА_3, відкритого в іноземній валюті (євро) не здійснювався (а.с. 68). Зазначене підтверджує, що розрахунки не здійснювалися в безготівковій формі;

- листом Управління обміну інформацією з питань податків Податкової палати в Познані Міністерства фінансів Республіки Польща від 30.07.2008р., з якого вбачається, що у 2005-2007 роках трансакції з фірмою am»Import-export (Польща) були оплачені готівкою в день видачі інвойсу (а.с. 96 - 98). Цей лист безпосередньо не стосується періоду, який перевірявся, проте свідчить про ділову практику взаємовідносин ОСОБА_3 з постачальниками-нерезидентами;

- умовами контрактів (вони є типовими), якими передбачено, що оплата проводиться Покупцем на валютний рахунок Продавця банківським переказом або готівкою протягом 30 днів з моменту прийому товару. Поставка нерезидентами товарів на умовах відстрочення платежу, який триває роками, не передбачена контрактами. Доказів досягнення згоди про відстрочення платежів Суду надано не було.

Суд відхиляє як докази копії актів звірки поставок та розрахунків між ним та зазначеними вище контрагентами –нерезидентами, в яких зазначено, що розрахунки між ними не здійснювалися; покупець (ОСОБА_3) має заборгованість перед постачальниками (акти від 08.02.2010 р. і від 30.01.2010 р.). Зазначені докази не існували на час перевірки, про можливість складення цих актів на підтвердження правомірності своїх дій ОСОБА_3 не заявив під час перевірки, про них не згадувалося у скарзі платника податків від 30.11.2009р. (а.с. 36). За таких обставин, податковий орган не взяв та не міг взяти до уваги ці докази під час перевірки та приймаючи оскаржуване податкове рішення, а відтак, вони не впливають на оцінку правомірності цього рішення.

Щодо коду «30»- переказ, зазначеного у вантажних митних деклараціях, Суд не вважає цю інформацію доказом реальних розрахункових відносин між ОСОБА_3 та його контрагентами, оскільки Вантажна митна декларація не є розрахунковим документом.

На підставі зазначеного акту від 21.10.2009 р. ДПІ прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.10.2009 р. № 0000492200/0/29347 за порушення норм ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»у розмірі 391 768,62 гривень.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_3 оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у Залізничному районі м. Львова. Рішенням від 10.12.2009р. скаргу залишено без розгляду у зв‘язку з порушенням встановленого 10-денного терміну для подання скарги.

Таким чином, спір виник щодо права державної податкової інспекції здійснювати контроль за дотриманням резидентами встановленого законодавством порядку розрахунків за імпортними (експортними) операціями, передбаченого Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контрою»від 19.02.1993 р. № 15-93 та права на застосування до суб’єктів господарювання штрафних санкцій за порушення такого порядку.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.

Статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (надалі –Декрет) передбачено, що у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торгівельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта; такі розрахунки здійснюються через уповноважені банки.

Згідно з вимогами абзацу 6 пункту 2 статті 16 зазначеного Декрету до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, а саме за порушення резидентами порядку розрахунків, передбаченого статтею 7 цього Декрету, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Відповідно до абз. 9 п. 2 ст. 16 Декрету санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Пунктом 3 ст. 13 Декрету на державну податкову інспекцію України покладено функцію фінансового контролю за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій. За приписами пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Суд уважно проаналізував твердження позивача про те, що Указ Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює обмежене коло правовідносин, а саме відносини, що виникають між резидентами та нерезидентами при отриманні кредитів та позик в іноземній валюті. Із зазначеним твердженням Суд не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з назви Указу Президента України від 27.06.1999 р. № 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" такий, окрім порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, регулює також і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства. Порушенням валютного законодавства є не лише порушення порядку одержання кредитів та позик в іноземний валюті від нерезидентів, як помилково вважає позивач, але й інші порушення, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 27.06.1999 р. № 734/99 санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Отже, зазначеною нормою права врегульовано питання про суб‘єкта, який уповноважений застосовувати санкції за усі порушення валютного законодавства, які передбачені Декретом від 19.02.1993р.

Згідно частини ст. 102 та ст. 106 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, а видані ним укази і розпорядження є обов'язковими до виконання на території України. Указ Президента України від 27.06.1999 р. № 734/99 не визнаний неконституційним, а тому його положення застосовуються до спірних правовідносин.

Враховуючи правила визначення дії нормативних актів у часі, Суд дійшов висновку, що положення абз. 9 п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" про те, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами, - втратили чинність внаслідок прийняття нового нормативного акту, який регулює ці ж правовідносини –Указу Президента України від 27.06.1999 р. № 734/99.

Суд відхиляє покликання позивача на порушення відповідачем порядку проведення позапланової перевірки та оформлення її результатів, оскільки зазначені обставини безпосередньо не спричинили порушення прав та інтересів позивача. Суд враховує також і те, що позивач добровільно погодився на перевірку в приміщення податкової інспекції, хоча міг відмовитися від цього.

Позивач заперечує також можливість застосування штрафних санкцій, які, на його думку, є адміністративно-господарськими, оскільки відповідачем пропущено строк їх застосування. З цими доводами Суд частково погоджується.

Стаття 16 Декрету встановлює відповідальність за порушення валютного законодавства, зокрема, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, а саме за порушення резидентами порядку розрахунків, передбаченого статтею 7 цього Декрету, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Закон України «Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Разом з тим Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не є законом з питань оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Штрафні санкції застосовані податковим органом саме на підставі зазначеного Декрету, а тому не є податковим боргом.

Окрім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ податки і збори (обов‘язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом сплаті не підлягають. Статтями 14 та 15 цього Закону встановлено вичерпний перелік податків і зборів (обов‘язкових платежів), серед яких відсутні штрафні санкції за порушення порядку здійснення валютних операцій.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV (надалі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Штраф за порушення вимог ст. 16 Декрету є заходом майнового характеру, що накладається за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності у сфері розрахунків, а тому відповідає усім ознакам адміністративно-господарської санкції, які наведені у ст. 238 ГК України.

Відповідно до ст. 241 ГК України адміністративно-господарський штраф –це грошова сума, що сплачується суб‘єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на те, що ст. 250 ГК України не поширюється на строки застосування штрафної санкції, передбаченої ст. 16 Декрету з тих міркувань, що органи державної податкової служби, відповідно до ст. 2 ГК України, не є суб‘єктами наділеними господарською компетенцією та не здійснюють організаційно-господарських повноважень щодо суб‘єкта господарювання. Суд звертає увагу на те, що саме Законом України «Про державну податкову службу в Україні» уповноважено органи державної податкової служби в установленому законом порядку застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом та здійснювати контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі. Таким чином, йдеться не про учасників господарських відносин, а про здійснення повноважень органами державної податкової служби в сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перевірив період з 01.04.2007 р. по 31.03.2009 р. та нарахував штрафні санкції в розмірі 391768,62 грн. за період з 02.04.2007 р. по 28.05.2008 р.

Акт перевірки складено 21 жовтня 2009 р. З моменту складення цього акту податковим органом було встановлено порушення валютного законодавства. Застосування штрафних (фінансових) санкцій відбулося 31 жовтня 2009 року, шляхом прийняття оскаржуваного податкового рішення. З урахуванням вимог ст. 250 ГК України штраф може бути застосовано не пізніш як через один рік з дня порушення, тобто за порушення, що мали місце у період з 31 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2009 року.

З матеріалів справи, а саме додатку № 3 до акту (а.с. 76 –79) вбачається, що у період з 31 жовтня 2008 року по 31 жовтня 2009 року позивач здійснював розрахунки в іноземній валюті в готівковій формі без уповноваженого банку 28.01.2009 р. на суму 714 євро, на яку нараховано штрафні санкції в розмірі 7242,80 грн. та 28.01.2009 р. на суму 350 євро, штрафні санкції –3550,39 грн. Таким чином, застосування лише цих штрафних санкцій, загальним розміром 10593,19 грн., відбулося з урахуванням строків, передбачених у ст. 250 ГК України, а тому в цій частині оскаржуване рішення є правомірним.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, Суд вважає, що оскаржуване рішення прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 30 жовтня 2009 р. № 0000492200/0/29347 на суму 380 975,43 грн. В іншій частині позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а тому в частині позову, що стосується штрафу у розмірі 10593,19 грн, слід відмовити.

Що стосується вимоги про визнання протиправним дій відповідача про нарахування штрафних санкцій на підставі рішення від 30.10.2009р, то Суд вважає, що такі дії, самі по собі, без урахування рішення від 30.10.2009р., не призвели до виникнення спірних правовідносин, а тому прав та інтересів позивача не порушили. Відтак, в цій частині у позові слід відмовити.

Щодо судових витрат, то такі відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України слід присудити позивачу відповідно до частини задоволених позовних вимог, тобто 3,31 грн. (380 975,43 / 391768,62 х 3,40 = 3,30633. За правилами округлення –3,31 грн.)

Керуючись ст.ст. 17-19, 86, 94, 160-163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі у м. Львова від 30 жовтня 2009 р. № 0000492200/0/29347 в частині застосування до ОСОБА_3 штрафних (фінансових) санкцій за порушення валютного законодавства в сумі 380975 (триста вісімдесят тисяч дев‘ятсот сімдесят п‘ять) гривень 43 (сорок три) копійки.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_5 з Державного бюджету України 3 (три) гривні 31 (тридцять одну) копійку судових витрат.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасована, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2010 р.

Суддя Кравчук В.М.