ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7739/21 пров. № А/857/23475/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівІщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

суддя у І інстанціїКсендзюк А.Я.,

час ухвалення рішення 10 год 59 хв,

місце ухвалення рішенням. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 02 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2021 року Товариство з додатковою відповідальністю «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» (далі ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів») звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі ППР) Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС) від 07 липня 2021 року №0038180711, яким за порушення вимог пункту 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» (далі Закон № 2473-VIII) до позивача застосовано пеню за порушення термінів розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 8 778 271,13 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 140/7739/21 позов було задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі ПК) з 01 січня 2021 року є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК. Тому нарахування пені у період з 01 січня 2021 року суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК. Під час судового розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного ППР від 07 липня 2021 року № 0038180711.

Окрім того, ефективним способом для захисту прав, порушених, внаслідок невиконання перед позивачем договірних зобов`язань нерезидентом «AGRALEX Sp. z.o.o.» було звернення до нього з кредиторськими вимогами у порядку, визначеному законодавством Республіки Польща, за правилами якого провадиться процедура банкрутства нерезидента.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ДПС, яке просили його скасувати та відмовити у задоволенні позову ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів».

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що норми частини 3 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі Закон № 185/94-ВР) та частини 7 статті 13 Закону № 2473-VIII підлягають застосуванню за умови прийняття до розгляду позовної заяви про стягнення з нерезидента заборгованості в судовому порядку.

Звернення із кредиторськими вимогами у процедурі банкрутства не передбачені вказаними нормами, а тому зазначені позивачем обставини не створюють підстав для застосування цих норм до правовідносин здійснення розрахунків в іноземній валюті за контрактом та зупинення граничних строків розрахунків за цим контрактом.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту), однак ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» до перевірки відповідної довідки не представлено.

За результатами перевірки станом на 02 червня 2021 року за контрактом №4/2018 від 09 жовтня 2018 року у позивача рахується прострочена дебіторська заборгованість у сумі 295575,30 євро (бал. рах № 3712 розрахунки за виданими авансами в іноземній валюті).

З урахуванням наведеного, на переконання скаржника, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів».

У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у їх тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів».

Представник ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09 жовтня 2018 року між ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» та нерезидентом «AGRALEX Sp. z.o.o.» (Продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №4/2018 на поставку обладнання (силос плоскодонний SAS - 16320). Загальна сума контракту склала 328 417 євро. Згідно з п. 3.4. вказаного контракту покупець зобов`язується провести аванс у розмірі 30 % від вартості контракту, яка складає 98525,10 євро.

27 березня 2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1, якою внесено зміни до п.3.7. контракту щодо оплати, а саме частина вартості контракту у розмірі 60% (197 050,20 євро) буде оплачена до 22 квітня 2019 року, а інша частина 10% (32841,70 євро) протягом 14 днів після введення обладнання в експлуатацію.

На виконання умов контракту №4/2018 від 09 жовтня 2018 року ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» оплатило «AGRALEX Sp. z.o.o.» платіжним дорученням №15 від 05 квітня 2019 року 98525,10 євро та платіжним дорученням №16 від 06 травня 2019 року 197 050,20 євро.

ГУ ДПС було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» з питань дотримання вимог валютного законодавства по контракту №4/2018 від 09 жовтня 2018 року за період з 09 жовтня 2018 року по 02 червня 2021 року, результати якої оформлено актом від 15 червня 2021 року №4959/07-11/00953482.

У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» пункту 3 статті 13 Закону №2473-VIII з огляду на ненадходження товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ) по імпортних операція від 05 квітня 2019 року та від 06 травня 2019 року згідно з контрактом №4/2018 від 09 жовтня 2018 року з фірмою-нерезидентом «AGRALEX Sp. z.o.o.» (Республіка Польща).

З урахуванням вказаних висновків ГУ ДПС було винесено ППР від 07 липня 2021 року №0038180711, яким ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» за порушення вимог пункту 3 статті 13 Закону №2473-VIII нараховано пеню за порушення термінів розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 8 778 271,13 грн з огляду на те, що у позивача станом на 02 червня 2021 року за контрактом №4/2018 від 09 жовтня 2018 року рахується прострочена дебіторська заборгованість у сумі 295 573,30 євро.

ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» не погодилося із вказаним рішенням ГУ ДПС та за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а також граничні строки розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг час здійснення спірної зовнішньо-економічної операції у період до 08 лютого 2019 року регулювалися Законом № 185/94-ВР.

Згідно із частиною 3 статті 2 Закону № 185/94-ВР строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Відповідно до пункту 1 постанови Правління Національного Банку України № 342 від 07 червня 2016 року розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185/94-ВР, здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів. Аналогічні строки щодо термінів розрахунків за операціями при імпорті/експорті товарів/послуг були встановлені постановами Правління Національного Банку України № 386 від 14 вересня 2016 року та № 41 від 25 травня 2017 року.

З 08 лютого 2019 року правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства регламентовано приписами Закону №2473-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення (частина 8 статті 16 Перехідні положення Закону №2473-VIII).

За правилами частини 3 статті 13 Закону №2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Пунктом 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5, визначено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Приписами частиною 5 статті 13 Закону №2473-VIII передбачено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Разом із тим, частиною 7 статті 13 Закону № 2473-VІІІ передбачено, що у разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у раз: визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підтята: виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення» провадятттт- :е: зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким д::тд :ент: строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за йото ::ттт-: нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ден сіро: т: зупинено.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову сплаті підлягає лише пеня, нарахована до дня прийняття позовної заяви до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем.

З матеріалів справи слідує, що 21 січня 2020, VII господарський відділ виніс постанову, якою відкрив провадження справи про банкрутство «AGRALEX Sp. z.o.o.» (пункт 1); зазначив, що юрисдикція польських судів базується на статті 3 п. 1 Регламенту Європейського парламенту та Ради (ЄС) 2015/848 від 20 травня 2015 року про провадження у справах про процедуру банкрутства та провадження має загальний характер.

21 січня 2020 року Районний суд в м. Кошалін, VII господарський відділ зробив оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство «AGRALEX Sp. z.o.o.».

09 березня 2020 року Районний суд в м. Кошалін, VII господарський відділ прийняв заявлені ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» кредиторські вимоги на суму 1263738,91 PLN, з яких основна сума 1259150,77 PLN та відсотки 4588,14 PLN.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що до моменту настання граничного строку повернення коштів або поставлення обладнання на виконання зовнішньоекономічного контракту №4/2018 від 09 жовтня 2018 року, тобто станом на 03 квітня 2020 року, по платіжному дорученню в іноземній валюті №15 від 05 квітня 2019 року та на 04 травня 2020 року по платіжному дорученню в іноземній валюті № 16 від 06 травня 2019 року, позивачем фактично були заявлені у судовому порядку вимоги про стягнення спірних коштів у справі про банкрутство «AGRALEX Sp. z.o.o.», які прийняті судом до розгляду.

Окрім того, 30 липня 2021 року Районний суд в м. Кошалін, VII господарський відділ виніс постанову, якою видав виконавчий лист стосовно витягу зі списку заборгованостей товариства з обмеженою відповідальністю «AGRALEX Sp. z.o.o.» у м.Редло, КРС 000577823, затвердженого постановою судді-комісара від 23 вересня 2020 року, з якого виникає визнана заборгованість перед ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» при процедурі укладення мирової угоди з кредиторами, номер справи VII GRu 1/20, на загальну суму 1 263 738,91 PLN у рахунок погашення якої під час провадження кредитор не отримав жодної суми, задовольнивши вимоги позивача про стягнення коштів з нерезидента «AGRALEX Sp. z.o.o.».

Отже, з урахуванням приписів абзацу 1 частини 7 статті 13 Закону № 2473-VІІІ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлений законом строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

Відповідно до наданого позивачем правового висновку від 20 вересня 2021 року фахівця в галузі права щодо правової природи документа «витягу із списку заборгованостей» вказаний документ у відповідності до законодавства Республіки Польща є виконавчим документом, який прирівнюється до судового рішення на підставі якого стягуються кошти у судовому порядку.

Такий доказ відповідачем у ході розгляду справи судом першої інстанції жодним чином не спростовано.

З огляду на зазначене, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність підстав для застосування норм частини 7 статті 13 Закону № 2473-VІІІ у зв`язку із включенням резидента до реєстру кредиторів в процедурі банкрутства нерезидента за кредиторськими вимогами, що виникли внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом) є таким, що суперечить обсягу гарантій та змісту правового регулювання норми Закону та порушує принцип рівності перед законом.

Водночас апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням приписів абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК та Закону № 466-ІХ нарахування пені за порушення строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у період з 01 січня 2021 року суперечить приписам чинного законодавства, а отже оспорюване ППР від 07 липня 2021 року №0038180711 є протиправним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

На думку апеляційного суду, при вирішенні цього спору доречно застосувати рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов`язання зі сплати податку.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 140/7739/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 06 квітня 2022 року.