УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4125/19

Провадження №2/201/67/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2022 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача Архипенко А.О. ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Скочко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним рішення загальних зборів засновників та акту приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним рішення загальних зборів засновників та акту приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку. 24 березня 2021 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову (т.2 а.с.47-54).

В обґрунтування своїх позовних вимог з урахуванням зміни предмету позову позивач посилався на те, що, будучи органом місцевого самоврядування, Дніпровська міська рада вирішує на території міста Дніпра питання в галузі земельних відносин. Вважаючи, що її права та законні інтереси порушені, зазначає про те, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по справі № 2-7346/11 за позовом ОСОБА_3 до Повного товариства фінансово-трастова компанія «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа Дніпропетровська міська рада, визнано право власності за ОСОБА_3 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а 1 ганок площею 100,5 кв.м., літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., П торговий кіоск, літ. П 1 торговий кіоск, літ. П 2 торговий кіоск, літ. П 3 торговий кіоск, літ. П 4 торговий кіоск, літ. П 5 торговий кіоск, літ. П 6 торговий кіоск, літ. П 7 торговий кіоск, літ. П 8 торговий кіоск, літ. П 9 торговий кіоск, літ. П 10а торговий кіоск, літ. П 10 торговий кіоск, літ. П 11 торговий кіоск, літ. П 12 торговий кіоск, літ. П 13 торговий кіоск, літ. П 15 торговий кіоск, літ. П 16 торговий кіоск, літ. П 17 торговий кіоск , літ. П 18 торговий кіоск, літ. П 19 торговий кіоск, літ. П 20 торговий кіоск, літ. П 21 торговий кіоск, літ. П 22 торговий кіоск, літ. П 23 торговий кіоск, літ. П 24 торговий кіоск, літ. П 25-26 торговий кіоск, літ. П 29 торговий кіоск, літ. П 30 торговий кіоск, літ. П 31 торговий кіоск, літ. П 32 торговий кіоск, літ. П 33 торговий кіоск, літ. П 34 торговий кіоск, літ. П 35 торговий кіоск, літ. П 36 торговий кіоск, літ. П 37 торговий кіоск, літ. П 38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, №1 огорожа, цоколь, №2 огорожа, №3 огорожа, №4 огорожа, №5 огорожа, без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2265 кв.м. Вказане заочне рішення стало підставою для реєстрації 14 квітня 2014 року права власності за відповідачкою-1 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. (номер запису про право власності 5340271, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 338642412101). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.03.2017 року по вищевказаній справі апеляційну скаргу Комунального підприємства Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами Дніпропетровської міської ради було задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28.11.2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Отже, на думку позивача, правовстановлюючий документ на нерухоме майно, на підставі якого відповідач-1 набула право власності на своє нерухоме майно, скасовано.

Згодом, 11 грудня 2017 року відповідач-1 ОСОБА_3 уклала з відповідачкою-2 ОСОБА_2 договір позики, в забезпечення якого був укладений договір іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. Предметом договору іпотеки згідно п.2 вказаного договору був ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто спірне нерухоме майно. У зв`язку з невиконанням відповідачкою-1 своїх зобов`язань за договором позики 07 березня 2019 року відповідачка-2 в рахунок виконання зобов`язання звернула стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов М.Є. здійснив відповідні дії з реєстрації права власності за відповідачкою-2 ОСОБА_2

14 березня 2019 року було проведено загальні збори відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», рішенням яких було вирішено створити вищевказане господарське товариство, утворено статутний капітал, що закріплено в протоколі № 1. Відповідачка-2 ОСОБА_2 внесла спірне нерухоме майно в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» як внесок учасника, після чого був складений акт прийому-передачі, який став підставою для державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», здійсненою державним реєстратором Комунального підприємства «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А.О. (номер запису 30763898).

Вважає, що вказаними документами порушуються права територіальної громади в галузі земельних правовідносин та просить визнати недійсним договір іпотеки від 12 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 4234, визнати недійсним рішення загальних зборів засновників про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене Протоколом № 1, в частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», що складається з нерухомого майна - ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 5340271, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 338642412101), за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 30640601, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 338642412101), за Товариством з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» (номер запису про право власності 30763898 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 338642412101); скасувати в Державному реєстрі речових прав державну реєстрацію іпотеки від 12 грудня 2017 року, номер запису про іпотеку 23891351, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., заборони, номер запису про обтяження 23891156, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. на об`єкт нерухомого майна № 338642412101; зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого ринку.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце судового засідання повідомлена.

Відповідачка ОСОБА_2 надала до суду відзив, в якому просила в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що дійсно 12 грудня 2017 року між відповідачкою-1 ОСОБА_3 та нею було укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого, сторони цим договором забезпечили виконання зобов`язання, що виникло у відповідачки-1 ОСОБА_3 на підставі договору позики, укладеного останньою з ОСОБА_2 11.12.2017 року, і посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим номером 4191, на суму 1 500 000,00 грн. (один мільйон п`ятсот тисяч грн.), з обумовленням в Договорі позики терміном повернення боргу - до 11.01.2018 року. Крім того, сторони у Договорі іпотеки нерухомого майна обумовили, що предметом іпотеки є нерухоме майно, що може бути відчужене ОСОБА_3 і на яке може бути звернено стягнення, а саме Ринок , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На день укладення вказаних правочинів державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 скасована не була, а тому жодних сумнівів стосовно законності володіння ОСОБА_3 нерухомим майном у неї не виникло. Згідно умов договору відповідачка-2 мала право в разі невиконання ОСОБА_3 забезпеченого іпотекою зобов`язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. 12 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. внесені відомості про наявність іпотеки (номер запису 23891351) і заборону відчуження (номер запису про обтяження 23891156) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Строк дії договору був за домовленістю сторін встановлений до 11.01.2018 року. Згодом, 07.03.2019 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договору в частині повернення ОСОБА_2 борг, остання звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова М.Є. для звернення стягнення на майно в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, що і було зроблено. Вважає, що договір іпотеки від 12 грудня 2017 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , за яким в іпотеку переданий Ринок, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для визнання його недійсним немає. Про існування та подальше скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року у справі № 2-7346/11, як і про його скасування, вона не була обізнана, оскільки не була учасником тієї справи. Після отримання у власність ринку вона вирішила створити з ОСОБА_5 господарське товариство - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро». Нею, як засновницею, було внесено до статутного капіталу 10 000 000,00 грн. (десять мільйонів грн.) у вигляді ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 в свою чергу, внесла до статутного капіталу 100 000,00 грн. (сто тисяч грн.), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 14 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Марше-Дніпро» підписано акт приймання-передачі нерухомого майна без номеру щодо передачі Ринку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро». На підставі вищезазначеного акта приймання-передачі від 14.03.2019, державним реєстратором Комунального підприємства «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А.О. зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Марше-Дніпро» на Ринок, номер запису про право власності - 30763898. Вважає, що на час створення та на даний час Дніпровська міська рада не являється ані засновником, ані учасником Товариства і не має жодного відношення до господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», яке створено її засновниками для здійснення таких господарської діяльності. Щодо позовних вимог про припинення права власності, відповідачка ОСОБА_2 у відзиві пояснила, що такі позовні вимоги суперечать вимогам ст.346 Цивільного кодексу України, адже позов Дніпровської міської ради не містить підстав, передбачених ст.346 Цивільного кодексу України, та позивачем не надано жодного доказу на підтвердження вказаної позовної вимоги. Також зауважує, що станом на день розгляду справи у Державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутні записи щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», а тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає, адже неможливо скасувати ту державну реєстрацію, якої не існує. Заперечує проти задоволення позовних вимог в частині скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації іпотеки та її обтяження, адже вказані записи вже були реалізовані, виконані відповідно до вимог діючого законодавства і на теперішній час у вказаному реєстрі не існують. Позовні вимоги в цій частині, як і в частині звільнення земельної ділянки суперечать діючому законодавству. Просить в задоволенні позові відмовити повністю (т.2 а.с.73-79).

Подібні по змісту пояснення надала в судовому засіданні представниця відповідачки-2 ОСОБА_2 адвокат Скочко О.А.

Представниця відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» Сіренко Ю.В. подала до суду відзив, в якому проти позову заперечувала, обґрунтовуючи свою позицію наступним. Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» стало власником ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 14 березня 2019 року. Спірне нерухоме майно було внесено до статутного капіталу однією із засновників Товариства ОСОБА_2 . Вважає, що позовні вимоги безпідставні та незаконні, адже діючим законодавством не передбачено визнання акту приймання-передачі недійсним, рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» в частині утворення статутного капіталу відповідає вимогам законодавства і не містить підстав для визнання його недійсним. До того, жодним документом, жодними діями відповідача-3 не порушені права та законні інтереси Дніпровської міської ради. Просить в задоволенні позову відмовити повністю (т.2 а.с.90-100). Подібні пояснення надала в судовому засіданні.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов М.Є. направив до суду лист, в якому просив розглянути позов без його участі (т.1 а.с.130).

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р. про день та час судового засідання повідомлена належним чином.

Третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1876 від 12 грудня 2012 року нерухоме майно - ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав Повному товариству фінансово-трастовій компанії «Лота-Сервіс» (т.2 а.с.40).

На підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по справі № 2-7346/11 за позовом ОСОБА_3 до Повного товариства фінансово-трастова компанія «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа Дніпропетровська міська рада, визнано право власності за ОСОБА_3 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а 1 ганок площею 100,5 кв.м., літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., П торговий кіоск, літ. П 1 торговий кіоск, літ. П 2 торговий кіоск, літ. П 3 торговий кіоск, літ. П 4 торговий кіоск, літ. П 5 торговий кіоск, літ. П 6 торговий кіоск, літ. П 7 торговий кіоск, літ. П 8 торговий кіоск, літ. П 9 торговий кіоск, літ. П 10а торговий кіоск, літ. П 10 торговий кіоск, літ. П 11 торговий кіоск, літ. П 12 торговий кіоск, літ. П 13 торговий кіоск, літ. П 15 торговий кіоск, літ. П 16 торговий кіоск, літ. П 17 торговий кіоск , літ. П 18 торговий кіоск, літ. П 19 торговий кіоск, літ. П 20 торговий кіоск, літ. П 21 торговий кіоск, літ. П 22 торговий кіоск, літ. П 23 торговий кіоск, літ. П 24 торговий кіоск, літ. П 25-26 торговий кіоск, літ. П 29 торговий кіоск, літ. П 30 торговий кіоск, літ. П 31 торговий кіоск, літ. П 32 торговий кіоск, літ. П 33 торговий кіоск, літ. П 34 торговий кіоск, літ. П 35 торговий кіоск, літ. П 36 торговий кіоск, літ. П 37 торговий кіоск, літ. П 38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, №1 огорожа, цоколь, №2 огорожа, №3 огорожа, №4 огорожа, №5 огорожа без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2265 кв.м.

14 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., яка діяла як державний реєстратор, зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.25-32).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.03.2017 року по вищевказаній справі апеляційну скаргу Комунального підприємства Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами Дніпропетровської міської ради було задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28.11.2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено (т.1 а.с.14-20).

12 грудня 2017 року між відповідачкою-1 ОСОБА_3 та відповідачкою-2 ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони за цим договором забезпечили виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_3 на підставі договору позики, укладеного з ОСОБА_2 11 грудня 2017 року, і посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим номером 4191), на суму 1 500 000,00 грн. (один мільйон п`ятсот тисяч грн.). Строк повернення позики за умовами договору - до 11.01.2018 року. Крім того, сторони у Договорі іпотеки нерухомого майна обумовили, що предметом іпотеки є нерухоме майно, що може бути відчужене ОСОБА_3 і на яке може бути звернено стягнення, а саме ринок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно умов договору ОСОБА_2 мала право в разі невиконання ОСОБА_3 забезпеченого іпотекою зобов`язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (т.1 а.с.21-24).

12 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є внесені відомості про наявність іпотеки (номер запису 23891351) і заборону відчуження (номер запису про обтяження 23891156) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Строк дії договору іпотеки був за домовленістю сторін встановлений до 11 січня 2018 року.

07 березня 2019 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договору в частині повернення ОСОБА_2 боргу, остання звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова М.Є. для звернення стягнення на майна в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. було здійснено державну реєстрацію права власності на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

13 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 створили Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», про що було прийняте рішення на загальних зборах, зафіксоване в протоколі № 1. Статутний капітал було створено в сумі

10 100 000 грн. (т.2 а.с.55-60).

Після отримання у власність ринку відповідачка-2 ОСОБА_2 створила з ОСОБА_5 господарське товариство - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро». Нею, як засновницею, було внесено до статутного фонду 10 000 000,00 грн. (десять мільйонів грн.) у вигляді ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 в свою чергу внесла до статутного фонду 100 000,00 грн. (сто тисяч грн.), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2 а.с.3-13).

14 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Марше-Дніпро» підписано акт приймання-передачі нерухомого майна без номеру щодо передачі Ринку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро». На підставі вищезазначеного акта приймання-передачі від 14.03.2019, державним реєстратором Комунального підприємства «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А.О. зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Марше-Дніпро» на Ринок, номер запису про право власності - 30763898.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, що передбачено ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі ст.ст.13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Крім того, в Україні відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України.

Згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

В даному випадку суд не може прийняти до уваги доводи Позивача щодо преюдиційного значення факту самочинного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ринку, який на думку Позивача був встановлений в рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року по справі 2-7346/11 виходячи з наступного.

Так, Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово наголошував на тому, що не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення (див., зокрема, постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 11.12.2019 р. по справі №320/4938/17).

Подібну ж позицію висловлював і Касаційний господарський суд Верховного Суду, де зазначив, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (див., зокрема, постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 10.10.2019 р. по справі № 910/2164/18, постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.07.2019 р. по справі №908/156/18).

В даному випадку, у судовому рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року по справі 2-7346/11, на яке посилається позивач, суд надаючи правову оцінку самочинності будівництва ринку виходив с того, що при розгляді зазначеної справи в першій та другій інстанції в матеріалах справи були відсутні відомості та документи, які б встановлювали зворотне.

Натомість, як було встановлено судом у даній справі, що розглядається, ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав Повному товариству фінансово-трастовій компанії «Лота-Сервіс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1876 від 12 грудня 2012 року(т.2 а.с.40), наявність якого спростовує самочинність будівництва ринку.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей щодо скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1876 від 12 грудня 2012 року, а Позивачем не ставилося питання щодо скасування зазначеного рішення.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 12 грудня 2017 року між відповідачкою-1 ОСОБА_3 та відповідачкою-2 ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного Кодексу України.

Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.572 Цивільного Кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Судом встановлено, що спірний договір іпотеки укладено на забезпечення договору позики.

При цьому суд приходить до висновку, що ті обставини, що договір позики, на забезпечення якого укладався договір іпотеки між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , укладено на підставі рішення суду, яке було скасовано, але державна реєстрація в державному реєстрі прав на нерухоме майно не була скасована, не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним на підставі ст.ст.203, 215, 216 Цивільного Кодексу України.

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» та акту приймання-передачі нерухомого майна недійсним суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно зі статтею 80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України).

Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України Про господарські товариства ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України Про господарські товариства ); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України Про господарські товариства).

Саме така правова позиція щодо визнання недійсними загальних зборів викладена у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 12.04.2018 року, від 17.07.2018 року, від 04 грудня 2018 року по справі № 910/21845/16 та від 12.06.2019 року у справі № 927/352/18.

Таким чином, посилання Позивача на недійсність рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» від 13.03.2019 року з підстав його невідповідності статтям 203 та 215 ЦК України не може братись судом до уваги, оскільки вищевказані статті Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16 викладено правовий висновок, відповідно до пункту 60 якого зазначено: «При цьому позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Пунктом 61 вказаної постанови встановлено, що «Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт д пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону).

Окрім цього, відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі № 907/167/17, право на звернення до суду з позовом щодо недійсності рішення загальних зборів мають учасники (акціонери) товариства, які були учасниками (акціонерами) на дату прийняття оспорюваного рішення відповідним органом управління.

У даному випадку Дніпровська міська рада не була та не є ані засновником, ані учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», а тому не має права на звернення до суду із вказаним позовом.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що передача майна Відповідачем-2 до статутного капіталу товариства порушила законні права та інтереси Позивача, оскільки, як достеменно встановлено судом, на момент прийняття оспорюваного рішення загальних зборів засновників товариства - 13 березня 2019 року було відсутнє будь-яке обтяження щодо нерухомого майна Відповідача-2, відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, щодо припинення права власності та/або витребування з незаконного володіння майна Відповідача-2, не існувало і виконавчого провадження, а відтак не було жодних законодавчо встановлених перешкод для вчинення Відповідачем-2 таких дій.

Відповідач-2 ОСОБА_2 , передаючи своє майно до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», фактично скористалась своїм законним правом на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

При цьому суд зазначає, що діючим законодавством не передбачені порядок та підстави для визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна, адже сам по собі документ є лише фіксацією факту переходу майна від однієї особи до іншої.

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішень загальних зборів засновників про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене протоколом №1, в частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу цього Товариства та акту приймання-передачі від 14 березня 2019 року.

Щодо позовних вимог про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності та іпотеки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема є внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 349 ЦК України визначено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі:

відчуження власником свого майна;

відмови власника від права власності;

припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

знищення майна;

викупу пам`яток культурної спадщини;

примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

реквізиції;

конфіскації;

припинення юридичної особи чи смерті власника.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо (постанова Верховного суду України від 17.01.2019 № 708/254/18).

Під час розгляду справи суду не надано доказів на підтвердження наявності підстав для припинення права власності, передбачених ст.346 ЦК України. Неможливість розпоряджатись земельною ділянкою, на якій знаходяться об`єкт нерухомості, як про це зазначає позивач, не є законною підставою для припинення права власності, а отже позовні вимоги в частині припинення права власності задоволенню не підлягають.

При цьому в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 11 квітня 2019 року, сформована третьою особою Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, де зазначено, що 11 квітня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотруднівської сільської ради Дніпропетровської області Ковальовим С.П. державну реєстрацію на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, скасовано. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та скасування іпотеки.

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу споруд, суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказане положення Конституції України кореспондується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, яка заперечує можливість покладення на власника надмірного неспівмірного тягаря, який в даному випадку можливо буде покладений на власника ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро».

При цьому в таких випадках положення ст.212 Земельного кодексу України, на які посилається позивач, застосуванню не підлягають і примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст.41 Конституції України.

Вказана позиція кореспондується з судовою практикою Верховного Суду, в тому числі постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2019 року у справі №910/1056/18.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ч. 3, 6 ст.13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене суд доходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги Дніпровської міської ради не задоволено, то на підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає за неможливе стягнути з відповідачів на користь позивача його витрати на судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст.15, 16, 18, 203, 215, 216, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно», ст.ст.4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним рішення загальних зборів засновників та акту приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев