КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/523/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Гурівської сільської ради щодо відмови в наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Гурівської сільської ради за межами населеного пункту с. Гурівка Кропивницького району. Кіровоградської області скасувавши рішення №2107 від 23.12.2021 року;

- зобов`язати Гурівську сільську раду повторно розглянути заяву від 26.11.2021 року та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому безоплатно у власність орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Гурівської сільської ради за межами населеного пункту с. Гурівка Кропивницького району, Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.11.2021 року він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Гурівської сільської ради за межами населеного пункту с.Гурівка Кропивницького району Кіровоградської області. Однак, відповідач прийняв оскаржуване рішення №2107 від 23.12.2021, яким відмовив у задоволенні заяви, пославшись на те, що бажана земельна ділянка зарезервована під громадські пасовища. Такі дії відповідача вважає протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно є необґрунтованим та безпідставним.

Ухвалою судді від 26.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (а.с.36).

Згідно наданого до суду відзиву на позов (а.с.16-20), відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного рішення відповідача, оскільки рішенням Гурівської сільської ради від 27.05.2021 «Про резервування земель для створення громадського пасовища» бажана до відведення земельна ділянка зарезервована під громадські пасовища. Вказує, що розорювати сіножаті та використовувати їх в якості ріллі суперечить нормам законодавства, є використанням землі не за цільовим призначенням.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.11.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Гурівської сільської ради за межами населеного пункту с.Гурівка Кропивницького району Кіровоградської області. До вказаної заяви додані копії: паспорта, ідентифікаційного коду, графічні матеріали з бажаним розташуванням земельної ділянки (а.с.3-6).

Рішенням Гурівської сільської ради від 23 грудня 2021 року №2107 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність код 01.03, згідно КВПЦЗ для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, із земель запасу не наданих у власність та користування на території Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області за межами населеного пункту у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка зазначена заявником в графічних матеріалах зарезервована під громадські пасовища громадян громади. (а.с.7).

Не погодившись із таким діями та вказаним рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у ст.121 Земельного кодексу України. Відповідно до п.б ч.1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону №280/97-ВР).

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилається на те, що бажана земельна ділянка зазначена заявником в графічних матеріалах зарезервована під громадські пасовища громадян громади. Отже, фактично позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку із намірами сільської ради оформити та використовувати бажану земельну ділянку під громадські пасовища.

Матеріали справи містять копію рішення восьмої сесії восьмого скликання Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 27.05.2021 №627, яким сільська рада вирішила: визначити землі зайняті пасовищами на території Гурівської сільської ради, згідно викопіювань з публічної кадастрової карти, орієнтовною площею 858,70 га, як перспективні землі для створення громадських пасовищ та сінокосу, необхідних жителям територіальної громади для забезпечення власних потреб, зокрема сінокосіння та випасання худоби. (а.с.24).

При цьому, в зазначеному рішенні не наведено інформації щодо створення громадського пасовища на земельній ділянці комунальної власності, за рахунок якої позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, звертаючись до відповідача із заявою.

Як і не надано відповідачем суду належних доказів, що на час прийняття спірного рішення, створено на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

Наміри узаконити виділення земельної ділянки під громадські пасовища не є підставою для відмови особі у реалізації гарантованого Конституцією права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №815/6309/16.

До того ж, суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Крім того, суд зазначає, що за змістом статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, зокрема землі сільськогосподарського призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим. (ч.3 ст.19 Земельного кодексу України).

Відповідно до п."а" ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Згідно з пунктами 1.2, 1.4 розділу Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (далі за текстом - Класифікація) код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

З огляду на розділ ІІ Класифікації землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі для ведення особистого селянського господарства та землі для сінокосіння і випасання худоби.

При цьому, відповідно до наданих відповідачем викопіювань з публічної кадастрової карти вбачається, що деякі земельні ділянки відносяться до КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.35, 38-39), деякі до КВЦПЗ 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (а.с.40-41), деякі до КВЦПЗ 01.08 - для сінокосіння і випасання худоби (а.с.41).

Отже, земельні ділянки однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

В розумінні абзацу 15 статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. №858-IV цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Відповідно до частина 2 статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Крім того, статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених зазначеними статтями для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

Рішенням Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 27.05.2021 №627 вирішено визначити землі зайняті пасовищами як перспективні для створення громадських пасовищ та сінокосу орієнтовною площею 858,70 га.

Орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою.

Так, відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища на час розгляду заяви позивача та прийняття спірного рішення.

Доводи відповідача про невідповідність цільового призначення земельної ділянки, на яку бажає отримати дозвіл на розроблення проекту позивач, суд відхиляє, оскільки такі обставини не були покладені в основу спірного рішення.

Крім того, інших, передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у оскаржуваному рішенні не наведено.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Суд зазначає, що законодавець, наділяючи відповідача розпорядчими функціями щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов`язав орган місцевого самоврядування мотивувати таке рішення. Тобто, відповідача зобов`язано навести конкретні підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність спірного рішення та як наслідок його скасування.

При цьому, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Гурівської сільської ради щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки такі вимоги охоплюються оцінкою наданою оскаржуваному рішенню.

З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою є зобов`язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.

Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Разом з тим, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, обов`язок відповідача приймати законні рішення визначений Основним Законом України та додатковому спонуканню з боку суду не підлягає.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Законодавчо поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень не унормовано. Однак, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли йдеться лише про один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі суб`єкта діяти чи не діяти, а якщо діяти - то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, прямо або опосередковано закріплених у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірних правовідносинах повноваження сільської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні чітко регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні - орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В контексті обставин спору, застосування такого способу захисту можливе виключно за умови виконання позивачем усіх визначених законом вимог, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість правова оцінка спірного рішення стосувалася безпосередньо того, що рішення взагалі немотивоване. Предмет доказування у даній справі не охоплює вичерпності цих мотивів та дотримання позивачем усіх умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені судові витрати у розмірі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (28540, Кіровоградська область, Долинський район, с.Гурівка, вул. Миру,2а, ЄДРПОУ 04365661) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гурівської сільської ради від 23 грудня 2021 року №2107 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства».

Зобов`язати Гурівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, та прийняти рішення у відповідності до вимог земельного законодавства, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати в сумі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (ЄДРПОУ 04365661).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина