ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2652/21 пров. № А/857/20188/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шевчук С.М.,

суддів - Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Кушик Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року (ухвалене у м. Луцьк, за правилами загального позовного провадження, судом під головуванням судді Каленюк Ж.В., повний текст рішення складено - 13.10.2021року) у справі № 140/2652/21 за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання протиправними та нечинними рішень, суд -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" звернулося з позовом до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - Дубівська сільська рада) про визнання протиправними та скасування рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» та рішення від 05 березня 2019 року №40/13-8.1 «Про затвердження детального плану території для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва по АДРЕСА_1 » (а.с.35-39 том 1).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та нечинним рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 05 березня 2019 року №40/13-8.1 «Про затвердження детального плану території для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва по вул. Ватутіна, 20В в межах села Вербка, Ковельського району Волинської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь Товариства з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" за рахунок бюджетних асигнувань Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області судові витрати у сумі 7270,00 грн (сім тисяч двісті сімдесят грн 00 коп.).

Зобов`язано Дубівську сільську ради Ковельського району Волинської області після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 05 березня 2019 року №40/13-8.1 у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги про визнання протиправним та нечинним пункту 1 рішення відповідача від 01.03.2018року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки»- задовольнити.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржуваним рішенням від 01 березня 2018 року №29/20-5 відповідач вирішив виготовити детальний план території (ДПТ) земельної ділянки площею 0,2615 га з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 для будівництва будівель та споруд деревообробного виробництва.

При цьому, зазначає, що земельна ділянка кадастровим номером 0722182400:04:002:1166, щодо якої прийнято спірне рішення не охоплена генеральним планом села Вербка, а відтак вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення про розробку детального плану території щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 в порушення черговості розроблення містобудівної документації, передбаченої ч.1 ст. 16 Закону №3038-УІ, яка не охоплена його генеральним планом, яким було б затверджено функціональне призначення такої земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення.

Також, вказує на не урахування судом першої інстанції ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 15 ст. 47, п.4 ч.3 ст. 50, частини 1,11,12 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», абз. 9 пп. 2 п.8, п.252 Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМ від 04.01.2002 року №3, абзацу 4 ст.1, ст.ст. 6,9 , абзацу 3 ст. 36 Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», п. 1 ч.3 ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Не досліджені та не надано судом правової оцінки оптичному диску з вмістом фотознімків екрана офіційного веб-сайту відповідача та акт від 17.06.2021 року (а.п. 248, 241 т.1) щодо фактичних строків оприлюднення оскаржуваного рішенням від 01 березня 2018 року №29/20-5 та його проекту.

Окрім того, зазначає, що висновок суду про неналежний спосіб захисту порушеного права суперечить ст. 3, 55 Конституції України, ч.10 ст. 59 Закону №280/97-ВР та нормам ч.1 ст.2, ч.1 ст.5, п. 10 ч.25 ст.245, п. 7 ч.4 ст. 246 КАС України, висновку ВС, викладеному у п.42-64 постанови від 01.10.2019року у справі №810/4017/17, рішенню Конституційного Суду України від 01.12.2004року №18-рп/2004 щодо порушеного права та рішенню Конституційного Суду України від 29.08.2012 року №16-рп/2012 щодо гарантій судочинства.

Також вказує на не урахування судом першої інстанції висновків ВС, викладених у постанові від 26.05.2020року у справі №750/11932/16-а, від 26.05.2021року у справі №813/2650/18 щодо процедури зміни виду використання у межах цільового призначення земельної ділянки. Вказує, що суд не надав належної оцінки опублікованим рішенням.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений за допомогою електронних засобів зв`язку, шляхом надіслання повістки та ухвал на електронну адресу відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений шляхом надіслання рекомендованого поштового відправлення, яке вручено 17.03.2022 року.

В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справу у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Судом враховано, що позивач перебуває на території Волинської області, у якій не ведуться активні військові дії, та яке в установленому порядку забезпечено всіма необхідними засобами зв`язку, в тому числі телекомунікаційного та інтернет зв`язку. Відтак, жодних перешкод для участі позивача у судовому засіданні, в тому числі, в порядку відеоконференції не існувало. Таким чином, у задоволенні вказаного клопотання колегія суддів відмовляє.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову щодо визнання протиправним та нечинним пункту 1 рішення відповідача від 01.03.2018року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки», суд першої інстанції виходив з того є актом індивідуальної дії, оскільки містить безпосередні приписи окремим адресатам - замовнику та комісії з питань земельних відносин, сільського господарства, екології, будівництва та перспективного виконання; має визначений кінцевий етап дії - до подання на затвердження вказаної містобудівної документації. Відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 01 березня 2018 року №29/20-05 фактично вичерпало себе за фактом реалізації, оскільки усі його положення, які передбачали виготовлення ДПТ земельної ділянки, розроблення, розгляду та затвердження вказаної документації, перейшли в іншу стадію - затвердження містобудівної документації. Тому за таких обставин належним способом захисту порушеного права у такому випадку є саме оскарження рішення про затвердження ДПТ.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 листопада 2017 року між Дубівською сільською радою (як орендодавцем) та ТЗДВ "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" (як орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,2615 га (кадастровий номер 0722182400:04:002:1166) строком на 49 років. Надалі 18 грудня 2017 року між Дубівською сільською радою та ТЗДВ "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" було укладено угоду про внесення змін до зазначеного договору оренди землі, якою передбачено право орендаря ТЗДВ "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" на передачу орендованої земельної ділянки в суборенду (а.с.201 том 1). 20 грудня 2017 року між ТЗДВ "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" як орендарем та ОСОБА_1 як суборендарем укладено договір суборенди зазначеної земельної ділянки строком на 48 років.

Зазначені вище обставини підтверджуються відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 лютого 2021 року №243514518 (а.с.50-52 том 1).

Цільове призначення вказаної земельної ділянки: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, про що зазначено у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 березня 2021 року №НВ-0711232702021 (а.с.45-49 том 1).

На підставі рішення Дубівської сільської ради від 18 жовтня 2017 року №25/14-14 позивачу також передано в оренду дві суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами 0722182400:04:002:1167 та 0722182400:04:002:1168 (а.с.69 том 1).

Обставина перебування у користуванні зазначених земельних ділянок не є спірною, а також підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (Т101:1668:3050-2615-6185) (а.с.216-218 том 2). Цим документом підтверджується також й те, що в межах території земельних ділянок з кадастровими номерами 0722182400:04:002:1167 та 0722182400:04:002:1166 розміщений комплекс машинний двір ТЗДВ "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ", до якого входять виробничі будинки з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами.

Постійною комісією з питань земельних відносин, сільського господарства, екології, будівництва та перспективного планування 01 березня 2018 року розглянуто питання про розроблення детального плану території земельної ділянки та рекомендовано раді ухвалити рішення (а.с.73-74 том 1).

Того ж дня рішенням Дубівської сільської ради від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки (а.с.42 том 1) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішено виготовити ДПТ земельної ділянки, що перебуває в суборенді площею 0,2615 га з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 по АДРЕСА_1 для будівництва будівель та споруд деревообробного виробництва (пункт 1); замовника зобов`язано забезпечити організацію розроблення, розгляду та затвердження вказаної містобудівної документації відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2).

На підставі завдання на розроблення ДПТ, затвердженого Дубівською сільською радою та погодженого Приватним підприємством «Ковелькомунпроект» (далі - ПП «Ковелькомунпроект»), з метою визначення параметрів забудови окремої земельної ділянки ПП «Ковелькомунпроект» розроблено ДПТ для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва по по АДРЕСА_1 (а.с.84-102 том 1).

08 листопада 2018 року у газеті ВСЕ (№45) оприлюднено повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у містобудівній документації по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2615 га (а.с.79).

На засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, сільського господарства, екології, будівництва та перспективного планування Дубівської сільської ради 04 березня 2019 року рекомендовано раді ухвалити рішення про затвердження детального плану території земельної ділянки за зверненням ОСОБА_1 (а.с.76-78 том 1).

Як видно зі змісту протоколу громадського обговорення від 27 грудня 2018 року (а.с.80 том 1), за період з 08 листопада по 10 грудня 2018 року письмові зауваження чи пропозиції щодо проекту ДПТ не надходили.

Рішенням Дубівської сільської ради від 05 березня 2019 року №40/13-8.1 затверджено ДПТ для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва по АДРЕСА_1 (а.с.43 том 1).

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Однією з вимог позовної заяви є визнання незаконним та скасування рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки».

Позивач є орендарем земельної ділянки, щодо якої прийнято оскаржуване рішення №29/20-5 про розроблення детального плану території земельної ділянки, а також суміжних земельних ділянок, при цьому на одній із них він має комплекс господарських будівель та споруд (машинний двір), які використовує для ведення господарської діяльності.

Отже, прийняття такого рішення впливає на права та інтереси позивача та він є учасником правовідносин і має легітимний інтерес до використання орендованих земельних ділянок.

Повноваження Дубівської сільської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР), Законом України від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон №3038-VI; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до статей 25, пункту 42 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації (підпункт 6 пункту а частини першої статті 31 Закону №280/97-ВР).

Статтею 12 Закону України від 16 листопада 1992 року №2780-XII «Про основи містобудування» визначено, що до компетенції сільських, селищних, і міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1, частин першої, другої статті 17 №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Натомість детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №3038-VI).

За приписами статті 19 наведеного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою. Детальний план території не підлягає експертизі.

Частинами третьою, четвертою статті 24 Закону №3038-VI передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Зазначені норми права вказують на те, що детальний план території є видом містобудівної документації, яка уточнює положення генерального плану населеного пункту; положення детального плану території мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а.

Механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях визначається Порядком розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Пунктом 4.1 Порядку № 290 визначено, що рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.6, 4.8 розділу IV Порядку №290, замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Детальний план території розробляється суб`єктами господарювання, які мають у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат. Детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови. Послідовність розроблення та площі територій, для яких розробляються детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту, а якщо територія розташована за межами населеного пункту, відповідно до схеми планування території району (в разі відсутності адміністративного району - відповідно до схеми планування території Автономної Республіки Крим, області).

Зі змісту наведених правових норма вбачається, що органом, уповноваженим на надання дозволу на розроблення детального плану території міста є відповідна сільська рада, а замовником розроблення детального плану території є виконавчий орган такої ради.

Разом з тим, орган місцевого самоврядування надає дозвіл на розроблення детального плану лише тих територій, які включені до генерального плану населеного пункту та відповідно до функціонального призначення земельних ділянок, визначеного у генеральному плані міста.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 810/4017/17.

Таким чином, суду належить з`ясувати, чи території відносно яких надано дозвіл про розробку детального плану включені до генерального плану населеного пункту та чи відповідає функціональне призначення земельних ділянок, щодо яких надано дозвіл на розроблення детального плану території, тому функціональному призначенню, що визначено у Генеральному плані села Вербка.

З матеріалів справи вбачається, що розроблений в 1970 році генеральний план села Вербка відкоригований у 1984 році. План зонування території після затвердження Генерального плану села Вербка Ковельського району відсутній. Отже, у відповідно до пункту 42 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР, статті 12 Закону України «Про основи містобудування», частини восьмої статті 19 Закону №3038-VI затвердження детального плану територій у межах населеного пункту с. Вербка та генерального плану є повноваженням Дубівської сільської ради.

Водночас судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166, щодо якої прийняті спірні рішення про розроблення та затвердження детальний план території, як і суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами 0722182400:04:002:1167, 0722182400:04:002:1168, не охоплені генеральним планом села Вербка, оскільки такі були включені у межі населеного пункту на підставі рішення Волинської обласної ради від 27 грудня 2011 року №8/30 «Про встановлення (зміну) меж населених пунктів» , підпунктом 6.2 пункту 6 якого затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населених пунктів сіл Дубове, Вербка, Бахів Дубівської сільської ради Ковельського району та включено у межі села Дубове земельні ділянки площею 109,6732 га та затверджено територію села Вербка загальною площею 267,2732 га (а.с.67-68 том 3; офіційний текст рішення за посиланням http://volynrada.gov.ua/session/8/30).

Окрім того, земельна ділянка з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 має цільове призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, як і земельні ділянки з кадастровими номерами 0722182400:04:002:1167 та 0722182400:04:002:1168, що стверджується відомостями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.45-49 том 1), витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (Т101:1668:3050-2615-6185) (а.с.216-218 том 2).

Із змісту оскаржуваного рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки», слідує детальний план території земельної ділянки, з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 по вул. Ватутіна, 20В в межах села Вербка, Ковельського району Волинської області підлягає розробленню для будівництва будівель та споруд деревообробного виробництва (пункт 1).

Проте, генеральний план села Вербка не охоплює земельних ділянок з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 (щодо якої прийняті спірне рішення про розроблення детального плану території) та суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 0722182400:04:002:1167, 0722182400:04:002:1168.

З пояснень представника відповідача та зі змісту детального плану території земельної ділянки з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166 слідує, що його розроблено на підставі схеми планування території Дубівської сільської ради, яка була затверджена рішенням Дубівської сільської ради від 27 вересня 2011 року №8/4 (а.с.42-64 том 3). Затвердження Схеми планування території Дубівської сільської ради передувало прийняттю Волинською обласною радою рішення про зміни меж населених пунктів сіл Дубове, Вербка та Бахів Дубівської сільської ради Ковельського району. Водночас відповідно до пункту 6.6 розділу Пояснювальна записка. Вихідні документи Схеми планування території Дубівської сільської ради на схемі виділені землі, які додатково включено в межі населених пунктів; для подальшого переустрою сіл необхідно виконати коригування проектів генеральних планів, де буде додатково розраховано необхідну кількість об`єктів будівництва житлового, культурно-побутового та виробничого призначення.

Однак, після затвердження рішенням від 27 грудня 2011 року №8/30 Волинської обласної ради проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населених пунктів сіл Дубове, Вербка, Бахів відповідачем не було затверджено зміни в генеральний план села Вербка, так як це було зроблено щодо інших населених пунктів шляхом внесення змін в генеральний план (суміщений з детальним планом) села Дубове та в генеральний план села Бахів.

Відносно ж доводів відповідача з приводу того, що рішення про розробку детального плану території щодо частини населеного пункту, яка не охоплена його генеральним планом здійснено на підставі схеми планування території Дубівської сільської ради, то колегія суддів зазначає, що на момент затвердження вказаної схеми планування території Законом України від 20 квітня 2000 року №1699-III «Про планування і забудову територій» було передбачено, що планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації (стаття 10 Закону).

Натомість, Закон України «Про планування та забудову територій» втратив чинність 12 березня 2011 року на підставі Закону №3038-VI, який визначає, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території (стаття 16).

Відтак, на момент прийняття оскаржуваного рішення про розробку детального плану території, відповідач повинен був керуватися діючою нормою законодавства, яка передбачає можливість розробки детального плану лише тих територій, які включені до генерального плану.

Порушення черговості розроблення містобудівної документації, передбаченої частиною першою статті 16 Закону №3038-VI, є неможливим, оскільки у такому разі не будуть реалізовані цілі та завдання планування і забудов територій, визначені у статті 2 вказаного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №815/3880/14, від 15 квітня 2020 року у справі №702/1384/16-а.

За приведених положень законодавства та фактичних обставин справи з урахуванням доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку відповідачем протиправно прийнято рішення про розробку детального плану території щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722182400:04:002:1166, яка не охоплена його генеральним планом, яким було б визначено функціональне призначення такої земельної ділянки.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку оприлюднення оскаржуваного рішення та доступу до публічної інформації, то колегією суддів ураховано таке.

Частинами третьою - п`ятою статті 21 Закону №3038-VI, що замовники містобудівної документації зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (ч.3).

Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації (ч.4).

Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні (ч.5).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що рішення про розроблення детального плану територій з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками підлягає оприлюдненню.

Механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні визначає у Порядок проведення громадських слухань проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №555 (Порядок №555)

Як установлено пунктом 4 Порядку №555 (в редакції до 01 лютого 2019 року), виконавчі органи сільських, селищних, міських рад оприлюднюють у двотижневий строк прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону України №280/97-ВР порядок оприлюднення проектів актів органів місцевого самоврядування визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» (Закон №2939-VI).

Частиною 1 статті 15 Закону України №2939-VI (редакції на дату прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо-організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Частиною третьою вказаної статті 15 встановлено обов`язок щодо оприлюднення проектів нормативно-правових актів та рішень органів місцевого самоврядування не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що крім обов`язку оприлюднення органами місцевого самоврядування проектів своїх рішень, нормою статті 15 Закону №2939-VI закріплено й строки оприлюднення проектів тих рішень органів місцевого самоврядування, що підлягають обговоренню.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію (ст. 5 Закону України №2939-VI).

Постановою КМ від 04.01.2002 року №3 затверджено порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади.

На підтвердження обставин щодо оприлюднення оскаржуваного рішення №29/20-5 від 01.03.2018року відповідачем надано витяг із веб -сайту Дубенської громади (а.с. 19 т.1) станом на 22.04.2021року. Наданий суду витяг не містить відомостей, щодо фактичної дати оприлюднення вказаного рішення та його проекту.

Заперечуючи обставини щодо дотримання відповідачем строків оприлюднення оскаржуваного рішення та його проекту та належного і своєчасного доступу до публічної інформації, позивач надав суду оптичний диск з вмістом фотознімків екрана офіційного веб-сайту Інтернет-архіву Internet Archive: The Wayback Machine за посиланням: https://archive.org/web/ та акт від 17.06.2021 року відповідно до яких у проміжку часу до 05.05.2021року веб сторінка «Дубівської громади Волинської області Ковельського району» не містила сканованих та завантажених, як загальнодоступних: у проміжку часу до 05.05.2021року «Проекту рішення №29/20-5 від 01.03.2018року; у проміжку часу до 28.02.2021року «Рішення №29/20-5 від 01.03.2018року» (а.п. 241 т.1).

При дослідженні знімків екрана (скриншотів) сторінок веб-сайту (Дубівська громада, Волинська область, Ковельський район), наданих суду позивачем в електронній (цифровій) формі, з перевіркою цих сторінок сайту за допомогою зазначеного вище Інтернет-архіву встановлено, що текст рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 був наявний у цьому Інтернет-архіві станом на 21 вересня 2020 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що технічними можливостями суду не вдається за можливе встановити дату фактичного завантаження на веб-сайт відповідача тексту оскаржуваного рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 та його проекту.

Незважаючи на викладені позивачем доводи та надані докази стосовно порушення відповідачем строків оприлюднення оскаржуваного рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 та його проекту, відповідач в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України вказаних доводів не спростував належними доказами.

Окрім зазначеного, з матеріалів справи вбачається, що при оприлюдненні Дубівською сільською радою на веб-сайті рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» відомості, які дозволяють ідентифікувати цю земельну ділянку (кадастровий номер, місцезнаходження) заретушовано (а.с.19-20 том 1). Такі дії відповідача безумовно перешкоджали доступу до публічної інформації, шляхом ознайомлення зі змістом рішення членів територіальної громади та зацікавлених осіб та позивача, як орендаря земельної ділянки зокрема.

У розміщеному у газеті ВСЕ (свідоцтво серії ВЛ №238) від 08 листопада 2018 року №45 повідомленні вказано про розроблення ДПТ земельної ділянки по вулиці Ватутіна, 20 в межах села Вербка, у той час як розроблено ДПТ земельної ділянки по вулиці Ватутіна, 20В у межах села Вербка; в повідомленні є посилання на зазначене рішення від 01 березня 2018 року № 29/20-5, яке не дозволяє ідентифікувати земельну ділянку. Отже, зазначене повідомлення свідчить про формальне виконання приписів статті 21 Закону №3038-VI та Порядку №555, проте воно не є таким, що мало на меті реалізацію вимог в частині доступу до публічної інформації та можливості подання, розгляду та врахуванню пропозицій громадськості.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються висновків суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту порушеного права, як такого що суперечить ст. 3, 55 Конституції України, ч.10 ст. 59 Закону №280/97-ВР та нормам ч.1 ст.2, ч.1 ст.5, п. 10 ч.25 ст.245, п. 7 ч.4 ст. 246 КАС України, висновку ВС, викладеному у п.42-64 постанови від 01.10.2019року у справі №810/4017/17, рішенню Конституційного Суду України від 01.12.2004року №18-рп/2004 щодо порушеного права та рішенню Конституційного Суду України від 29.08.2012 року №16-рп/2012 щодо гарантій судочинства, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Беззаперечно законодавчими актами та рішеннями судів Конституційного Суду України та висновками Верховного Суду України, які приведені позивачем вище гарантовано позивачу право на доступ до суду та ефективний захист порушеного права, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку позивач, орендар земельної ділянки відносно якої прийнято оскаржуване рішення від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» та суміжних земельної ділянки з територіями, які охоплені спірними рішеннями ради, звернувся за судовим захистом, аргументуючи це тим, що орган місцевого самоврядування, надаючи дозвіл на розроблення детального плану територій, діяв усупереч його інтересів, оскільки стосовно вказаних територій не було розроблено і затверджено у встановленому законом порядку основного містобудівного документа - генерального плану, який був би обговорений через громадські слухання і враховував інтереси усіх громадян, приналежних до територіальної громади, в тому числі й позивача, у концептуальних питаннях розвитку і планування населеного пункту, обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови відповідної території, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій та з урахуванням функціонального призначення земельної ділянки згідно розміщених на ній споруд.

В контексті зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що будь-які дії та рішення органу місцевого самоврядування щодо розроблення детального плану територій, стосовно яких не розроблений і не затверджений генеральний план, порушують встановлений законом порядок планування територій та фактично нівелюють право осіб, приналежних до відповідної територіальної громади, на участь у місцевому самоврядуванні при вирішенні питань місцевого значення у сфері містобудівної діяльності шляхом громадського обговорення основного містобудівного документа, який визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, а відтак можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення від 01 березня 2018 року № 29/20-5, за своєю природою і суттю, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, вичерпує свою дію фактом його виконання, а відтак не може бути предметом судового розгляду.

Так, згідно з частиною дев`ятою статті 59 Закону №280/97-ВР рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Частиною десятою цієї ж статті Закону №280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону №280/97 ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в Рішенні №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Отже, ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, однак це не виключає можливість оскарження останніх зацікавленими особами у судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Аналогічна позиція викладена у пункті 64 постанові ВС від 01.10.2019року у справі №810/4017/17.

Ураховуючи викладене, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та розподілу судових витрат у відповідності до п.п. б) та в) ч.4 ст. 322, ст. 139 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4540 грн. при поданні позовної заяви та 3405грн. при поданні апеляційної скарги. Також позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн. в суді першої інстанції. Обставини з приводу понесених позивачем судових витрат та їх не співмірності відповідачем не заперечувались.

В ході розгляду справи судом першої інстанції визнано обґрунтованим стягнення витрат у розмірі 50 % від суми понесених витрат у зв`язку із частковим задоволенням позову (а зокрема 2270 грн - судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та 5000 грн - витрати на правову допомогу адвоката).

Ураховуючи обставини щодо задоволення апеляційної скарги позивача (внаслідок чого позов є таким, що задоволений повністю), колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для додаткового присудження на користь позивача решти суми понесених ним витрат, а зокрема 10675 грн, (з яких: 2270 грн - судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у суді першої інстанції; 5000 грн - витрати на правову допомогу адвоката у суді першої інстанції; 3405 грн- судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у суді апеляційної інстанції).

Окрім того, позивачем подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції на суму 7700 грн. В підтвердження таких витрат надано: додаткову угоду до договору №4-1 від 06.10.2021року, акт приймання -передачі виконаних робіт від 22.03.2022 року, рахунок №4-1 від 22.03.2022 року, платіжне доручення №156 від 23.03.2022 року та докази направлення вказаного клопотання та перелічених документів відповідачу. Зміст вказаних витрат на правову допомогу полягає у аналізі судової практики, аналізі матеріалів справи, узгодження правової позиції з клієнтом, підготовці та складання апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідач жодних заперечень з приводу не співмірності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, як до суду першої, так і апеляційної інстанції не подавав, а відтак суд позбавлений процесуальної можливості зменшувати вказані судові витрати за власною ініціативою. Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат на оплату послуг адвоката понесених у зв`язку із зверненням до суду з апеляційної скаргою у розмірі 7 700 грн.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 140/2652/21 про відмову у задоволенні позову щодо визнання протиправним та нечинним пункту 1 рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01.03.2018року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» скасувати.

Ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позову у названій частині.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01 березня 2018 року №29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки».

Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю "КОВЕЛЬАГРОСПЕЦПОСТАЧ" (45032, Волинська область, Ковельський район, село Вербка, вулиця Ватутіна, 20, ідентифікаційний код юридичної особи 00913195) за рахунок бюджетних асигнувань Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області (45031, Волинська область, Ковельський район, село Дубове, вулиця Ковельська, 72, ідентифікаційний код юридичної особи 04333939) судові витрати у сумі 18375 грн (вісімнадцять тисяч триста сімдесят п`яти гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 24 березня 2022 року