РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 березня 2022 р. Справа № 120/18289/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (далі- відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним рішення від 12.10.2021 №11905-12056/Г-02/8-0200/221 про відмову у нарахуванні та виплати грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує про протиправність відмови відповідача, що викладена у листі від 12.10.2021 №11905-12056/Г-02/8-0200/221 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки, на його переконання, трудовою книжкою позивача повністю підтверджено достатність необхідного пільгового стажу для призначення такої допомоги.

Ухвалою від 30.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву.

20.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказав про наступне.

Згідно наданих позивачем довідок про роботу та перебування у відпустках без збереження заробітної плати стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 8 років 5 місяців 3 дні. Посада методиста у ВНЗ не передбачена Переліком, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909, тому зарахувати період роботи до періоду вислуги років, відсутні правові підстави.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

21.09.2021 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про нарахування та виплату їй грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі 10 місячних пенсій.

Листом від 12.10.2021 №11905-12056/Г-02/8-0200/21 у відповідь на вказане звернення ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило позивачу, що оскільки посада методиста у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909, то підстави для зарахування періоду роботи на зазначеній посаді до стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, відсутні. Зазначило, що стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 8 років 5 місяців 3 дні.

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті такої грошової допомоги, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.

Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, 23 листопада 2011 року постановою № 1191 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Згідно з пунктом 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.

Як свідчить зміст трудової книжки ОСОБА_1 , остання в період з 15.03.1981 по 16.09.1983 працювала на посаді медсестри у Вінницькій міській лікарні №2, з 25.08.1983 по 30.06.1989 навчалась у Вінницькому медичному інституті ім. М.І. Пирогова, з 01.08.1989 по 23.07.1990 працювала на посаді лікаря-інтерна у Вінницькій міській клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова, з 01.08.1990 по 30.06.1996 працювала на посаді викладача терапії у Гайсинському медичному фаховому коледжі, з 01.07.1996 по теперішній час працює на посаді методиста-викладача терапії Гайсинському медичному фаховому коледжі.

Дана обставини також підтверджуються довідками Гайсинського медичного фахового коледжу, зокрема довідкою про фактично вичитані педагогічні години на посаді викладача б/н, довідкою від 27.05.2021 №85 та довідкою КП «Гайсинська центральна районна лікарня Гайсинської міської ради» від 16.06.2021 №92.

Поряд з цим, відповідач відмовив позивачу у зарахуванні періоду її роботи з 01.07.1996 у Гайсинському медичному фаховому коледжі до стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, оскільки посада методиста не значиться у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909.

Так, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909) встановлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.

Відповідно до Переліку №909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено у Вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах - директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Зміст вказаного Переліку свідчить, що серед посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, посада методиста відсутня.

Поряд з цим, при вирішенні цього спору, суд враховує таке.

За приписами статті 28 Закону України «Про освіту» система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також професійно-технічну освіту.

Статтею 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачено, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти,з окрема, належать професійно-технічне училище відповідного профілю; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю.

Згідно із статтею 45 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» до педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти належать викладачі, педагоги професійного навчання, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, асистенти викладача, асистенти майстра виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники фізичного виховання, керівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, науково-методичних та навчально-методичних установ, їх заступники та інші працівники, діяльність яких пов`язана з організацією і забезпеченням навчально-виховного процесу.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» права, обов`язки та соціальні гарантії педагогічних працівників визначаються Законом України «Про освіту» та іншими нормативно-правовими актами.

Держава забезпечує педагогічним працівникам закладів професійної (професійно-технічної) освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти пенсію за вислугу років за наявності стажу безперервної педагогічної роботи не менше ніж 25 років.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на наведене, враховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Виходячи з наведеного, педагогічний працівник (в тому числі, методист) закладів професійної (професійно-технічної) освіти є працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді методиста з 01.08.1990 по вересень 2021 року у Гайсинському медичному фаховому коледжі повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком № 909.

Крім того, згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, посаду методиста віднесено до посад педагогічних працівників. Вказана постанова прийнята на виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з яким право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, суд звертає увагу відповідача, що згідно записів трудової книжки позивача, остання в період часу з 1994 по 2020 періодично підвищувала свою кваліфікацію (категорію), шляхом проходження спеціальних курсів, стажування.

Наразі позивач має кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» і педагогічне звання «викладач-методист», про що також зазначено записами в її трудовій книжці.

Крім того, зі змісту наведених вище правових актів, вказані посади, які займала позивач узгоджується з ознаками посад закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а відтак на отримання спірної одноразової допомоги.

Зважаючи на те, що позивач є пенсіонером за віком, працювала на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а загальний педагогічний стаж її роботи на час призначення пенсії за віком складає понад 30 років, то позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17 та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.03.2019 у справі № 686/9307/17, 22.03.2019 у справі №682/2177/17 та від 24.04.2019 у справі №450/3061/16-а.

З огляду на наведене, відповідач, не зарахувавши до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи позивача в Гайсинському медичному фаховому коледжі на посаді методиста з 01.08.1990 по вересень 2021 року та у зв`язку з цим відмовляючи в нарахуванні і виплаті грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже протиправно.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день призначення пенсії за віком та зобов`язання нарахувати і виплатити їй грошову допомогу у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у спосіб обраний судом з метою належного захисту прав та інтересів позивача.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладеної у листі від 12.10.2021 №11905-12056/Г-02/8-0200/221.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.03.2022

Суддя Томчук Андрій Валерійович