П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 725/564/22

Головуючий у 1-й інстанції: Піхало Н.В.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

17 березня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом 31 (Чернівецького) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про примусове видворення іноземця, а також про його затримання, з метою забезпечення видворення за межі території України,

В С Т А Н О В И В :

31 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом про примусове видворення, а також про його затримання, з метою забезпечення видворення за межі території України Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 січня 2022 позов задоволено.

Примусово видворено Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), за межі території України.

Затримано Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), з метою забезпечення видворення за межі території України, та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк 6 (шість) місяців, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 00 год. 10 хв. 27 січня 2022 року.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.371 КАС України допущено негайне виконання рішення суду.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів і зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що у зв"язку з запровадженням на території України військового стану, працівники ДПСУ не має можливості брати участь у судових засіданнях.

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач - Громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), 27 січня 2022 року близько 00 год. 10 хв. затриманий представниками головного оперативно-розшукового відділу 31 прикордонного загону, який слідуючи в транспортному засобі марки Ауді А6 під керуванням громадянина України, вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону із України в Румунію, поза пунктами пропуску через державний кордон України, без документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з території України, на напрямку 813 прикордонного знаку (територія Тереблечанської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області) на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби Порубне .

В подальшому, відповідно до ст. 263 КУпАП, відповідача було затримано 27 січня 2022 року о 00 год. 10 хв. в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з`ясування обставин правопорушення і складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України , а постановою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 січня 2022 року відповідача визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 - 1 КУпАП та накладено відповідне стягнення.

Про факт затримання відповідача повідомлено Посольство Ісламської Республіки Пакистан та Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України.

Також прикордонною службою в ході ідентифікації відповідача було встановлено, що відповідно до баз даних, на територію України останній прибув 29.10.2021 року у законний спосіб, через пункт пропуску Бориспіль для авіаційного сполучення, з метою навчання на запрошення Приватного вищого навчального закладу Академія кіно та нових медіа , однак 27 січня 2022 року, відповідача було відраховано із вказаного Вищого навчального закладу, що підтверджується відповідним листом та наказом ВНЗ.

Також встановлено, що посвідку відповідача на тимчасове проживання в Україні скасовано, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому, судом встановлено, що позивачем в ході проведення заходів щодо ідентифікації відповідача, останнього було ідентифіковано відповідно до копії паспорта громадянина Ісламської Республіки Пакистан для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , яка була наявна у електронних базах даних Державної прикордонної служби України та Державної міграційної служби України .

У позовній заяві позивач вказав, що відповідач втратив будь-які законні підстави для перебування на території України, відповідно до частини 13 статті 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, оскільки вказана норма Закону встановлює, що Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання, а тому посилаючись на вказане, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, враховуючи, що відповідач не має законних підстав для перебування в Україні, однак у нього відсутній оригінал паспортного документу, який би дав можливість перетнути кордон України, а також порушив законодавство України з прикордонних питань, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній підлягає примусовому видворенню та затриманню з метою видворення, протягом строку, необхідного для забезпечення його примусового видворення за межі України.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI)

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Ч.1 ст.26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з ч.6 ст.26 Закону № 3773-VI контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для забезпечення примусового видворення за межі України, але не більш, як на 18 місяців. Органи охорони державного кордону, можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця (стосовно іноземців, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є об ґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення.

Спільним Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби Безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 травня 2012р. за №806/21119 затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до п. 5 цієї Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до п. 1 Розділу II «Порядок дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час прийняття рішень про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни», рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення ( п. 3 Розділу II).

Відповідно до п. 5 цього ж розділу, іноземець зобов`язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Отже, з аналізу наведених вище норм чинного законодавства слідує, що у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення, іноземець зобов`язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення та з метою контролю за виконанням іноземцем рішення про примусове повернення посадові особи органів охорони державного кордону можуть супроводжувати такого іноземця територією України до пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, через який іноземець запланував виїзд.

За змістом ч.1 ст.288 КАС України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи і підрозділи, органи охорони державного кордону або Служби безпеки України подають до місцевого суду позовні заяви про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

Таким чином, іноземець може бути видворений у разі підтвердження однієї з обставин:

- невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;

- наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Предметом розгляду вказаної справи є наявність передбачених законом підстав для затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення.

В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що відповідач не мав змоги виконати в установлений строк рішення про примусове повернення, оскільки при прийнятті рішення йому не забезпечено ні права на захист, а також термін, наданий на те, аби покинути територію України становив один день. При цьому на момент винесення рішення особа перебувала під арештом і фізично не мала змоги виконати Рішення про примусове повернення від 27.01.2022 року, на що суд першої інстанції не звернув уваги та не врахував при прийнятті рішення про видворення.

З даного приводу судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачу рішення про видворення з відповідним перекладом.

Окрім того, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення, та не надано оцінку цьому у рішенні суду першої інстанції.

Відповідач підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в країні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Судом не встановлено та матеріали справи не містять інформації про порушення відповідачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема правил перебування в Україні, оскільки відповідач мав посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Згідно пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства затвердженої Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, СБУ 23.04.2012 №353/271/150 терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 розділу І Інструкції - іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Судом встановлено, що відповідача затримано представниками головного оперативно-розшукового відділу 31 прикордонного загону, на території Тереблечанської об"єднаної територіальної громади, Чернівецького району, Чернівецької області у транспортному засобі під керуванням громадянина України. Однак жодних доказів того, що відповідач вчиняв спроби незаконно перетнути державний кордон України позивачем до матеріалів справи не надано.

Окрім того, варто звернути увагу, що в матеріалах справи міститься копія паспорта відповідача, яка робилась із оригіналу, оскільки в ній є печатка «Згідно з оригіналом», зроблена 31 прикордонним загоном, натомість суд першої інстанції у рішенні вказав що оригінал паспорту, який би дав можливість відповідачу перетнути кордон України, відсутній.

Також, в апеляційній скарзі апелянт наголошує, що суд першої інстанції не звернув увагу на ті обставини, чи було йому роз`яснено право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», чи мав він можливість скористатися такою допомогою будучи затриманим.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що згідно вимог пункту 9 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Частиною 3 статті 16 КАС України визначено, що безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Вимогами пункту 9 Інструкції № 353/271/150 визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 3773 - VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може заарештований або триматися під вартою інакше як вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника (стаття 29 Конституції України).

Така ж позиція висловлена Верховним судом України в Постанові від 15.10.2019 року у справі №363/1103/19.

За приписами ст. 3 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» «право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом».

Згідно ст. 4 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» при реалізації права на безоплатну правову допомогу не допускається застосовування привілеїв чи обмежень до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто, з моменту затримання, особа має право на всі види правових послуг, які передбачені частиною другою статті 13 Закону «Про безоплатну правову допомогу», а саме має право на захист та здійснення представництва її інтересів у судах, інших державних органів.

Частиною 3 статті 16 КАС України визначено, що безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен мас право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Надання правової допомоги з моменту затримання особи є обов`язком, встановленим Законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №473/4762/19.

Колегія суддів встановила, що під час судового розгляду даної справи за позовом 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, позивачем не було надано жодного доказу надання відповідачеві при його затриманні безоплатної правничої допомоги.

Разом з тим, до відзиву на апеляційну скаргу відповідача, позивач долучив докази щодо забезпечення відповідача правовою допомогою 27 січня 2022 року.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи, що позивач, під час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції, не надав докази про надання відповідачу безоплатної правової допомоги при його затриманні, а до суду апеляційної інстанції не подав доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем докази, долучені до відзиву на апеляційну скаргу, керуючись вимогами ч.ч. 3, 4 ст. 308 КАС України.

Враховуючи вищенаведене та встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про примусове видворення відповідача та затримання його з метою забезпечення такого видворення є протиправними та такими, що порушують права відповідача, оскільки його затримання відбулось порушенням процедури, встановленої законом.

Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25 червня 2009 року № 1, при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії», заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції оскаржуване відповідачем рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення відповідно до ч.1 ст.272 КАС України.

Відповідно до ч.4 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.