ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/660/21 пров. № А/857/23143/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (головуючий суддя Подлісна І.М., м. Тернопіль, повний текст складено 29.10.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Тернопільської обласної прокуратури, третьої особи на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора в якому просив, з урахуванням уточнень (а.с.190), визнати протиправними дії Тернопільської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора та стягнути:

- не виплачену надбавку за класний чин за період з вересня 2019 р. по лютий 2020 року в сумі 11 838 грн. 10 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 9 529 грн. 67 коп.;

- інфляційне знецінення за несвоєчасну виплату доплат за класний чин в період з жовтня 2019 р. по липень 2021 року в сумі 1 355 грн. 56 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 1 091 грн. 22 коп.;

- пеню за несвоєчасну доплату за класний чин в період з жовтня 2019 р. по липень 2021 року в сумі 576 грн. 76 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 464 грн. 29 коп.;

- невиплачену суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 205 511 грн. 66 коп.;

- інфляційне знецінення за несвоєчасну виплату суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 36 528 грн. 06 коп.;

- пеню за несвоєчасну виплату суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 15 768 грн. 75 коп.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 :

- не виплачену надбавку за класний чин за період з вересня 2019 р. по лютий 2020 року в сумі 11 838 грн. 10 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 9 529 грн. 67 коп.;

- інфляційне знецінення за несвоєчасну виплату доплат за класний чин в період з жовтня 2019 р. по липень 2021 року в сумі 1 355 грн. 56 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 1 091 грн. 22 коп.;

- пеню за несвоєчасну доплату за класний чин в період з жовтня 2019 р. по липень 2021 року в сумі 576 грн. 76 коп. та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 464 грн. 29 коп.;

- невиплачену суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 205 511 грн. 66 коп.;

- інфляційне знецінення за несвоєчасну виплату суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 36 528 грн. 06 коп.;

- пеню за несвоєчасну виплату суму заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні і святкові дні та у нічний час за період з квітня 2017 р. по липень 2021 року та з врахуванням суми обов`язкових утримань виплатити 15 768 грн. 75 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Тернопільська обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати таке, та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано вимоги Кодексу законів про працю щодо оплати праці за чергування у надурочний, святковий, вихідний та нічний час, а також про наявність права на виплату надбавки за класний чин з 25.09.2019.

Згідно із наказом прокурора Тернопільської області від 17.02.2017 № 13 «Про затвердження Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів прокуратури Тернопільської області», який втратив чинність відповідно до наказу керівника Тернопільської обласної прокуратури від 02.02.2021 № 7, тривалість робочого часу прокурорів становить 40 годин на тиждень; початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня, крім п`ятниці (о 16 годині 45 хвилин) - о 18 годині; вихідні дні - субота та неділя. Вказані Правила були розроблені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про відпустки», КЗпП України.

Частинами 2 та 3 розділу ПІ вказаних Правил за потреби прокурор може залучатися до чергування у вихідні, святкові, неробочі дні та після закінчення робочого дня.

Чергування прокурором здійснюється згідно з графіком, який затверджується наказом прокурора Тернопільської області.

На думку суду першої інстанції, обов`язок відповідача щодо проведення ОСОБА_1 виплат за відпрацьований період при роботі в органах прокуратури, пов`язаної з чергуванням у вихідні, святкові, неробочі дні та надурочний час встановлено положеннями ст. ст. 106-107 КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 106 КЗпП України встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Згідно зі ст.107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

За приписами ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно зі ст. 222 КЗпП України визначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Разом з цим, всупереч вищевказаних норм чинного законодавства судом першої інстанції не враховано, що відносини щодо проходження публічної служби, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, оплата праці прокурорів регулюються Законом України «Про прокуратуру», оскільки норми цього закону є спеціальними відносно положень КЗпП України, у тому числі ст. ст. 106-107 КЗпП України, а відтак, є пріоритетними у застосуванні.

За загальним правилом під час вирішення спорів з приводу проходження громадянами публічної служби пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

До таких самих висновків дійшов і суд касаційної інстанції. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 818/1761/16 оплата праці працівників органів прокуратури, їхнє матеріальне й соціальне забезпечення як державного органу, що фінансуються з бюджету, здійснюється відповідно до Закону № 1789-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 268 та № 505, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оплата праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їхнього правового регулювання. Якщо положення Закону № 1789-ХІІ встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Указані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в нічний час, святкові, неробочі та вихідні дні, а також в надурочний час, що свідчить про відсутність підстав для її виплати.

Аналогічна правова позиція в тотожних за змістом правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 26.05.2020 у справі № 820/1267/16.

Верховний Суд у п. п. 47 - 49 постанови від 21.09.2020 у справі № 818/1761/16 також дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції правильно відхилено посилання позивача на положення статей 106, 107, 108 КЗпП України, як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.

Аналогічний правовий висновок міститься також і у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Так, оплата праці прокурорів регулюється нормами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ.

Відповідно до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак, вказане положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697- УІІ, що визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а саме з 26.03.2020.

Останнє чергування ОСОБА_1 відповідно до долучених до позову графіків чергувань він здійснив 05.03.2020, тобто до втрати чинності п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

За змістом частин 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 7, ст. 90 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється виключно з Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату законами України про Державний бюджет України на 2015 - 2020 роки відповідні кошти для компенсації за чергування не були передбачені.

Порушення учасником бюджетного процесу встановлених бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету (ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України) визнається бюджетним правопорушенням, за що ст. 121 цього Кодексу передбачена відповідальність.

З огляду на викладене, органи прокуратури України не мали правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 у справі № 21 -1726а16 та від 13.07.2016 у справі № 21 -1488а16.

Кабінетом Міністрів України умови оплати праці працівників органів прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Пунктами 2, 6 вказаної постанови надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.

Питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі в частині їх правового регулювання, при чому якщо положення законів про прокуратуру встановлюють та регулюють види складових заробітної плати працівників прокуратури, то положення постанов Кабінету Міністрів України - порядок, умови та розмір таких виплат.

Крім того, постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 не містить приписів стосовно виплати прокурорам компенсації за роботу (чергування) в нічний час, святкові, неробочі та вихідні дні.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 та Положення про порядок встановлення і виплати надбавок та доплат до посадових окладів працівників органів прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 85 від 18.06.2015, позивачеві була встановлена та виплачувалася протягом спірного періоду, окрім посадового окладу, премії, надбавки за вислугу років тощо, надбавка у розмірі 60-70 % від посадового окладу за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.

У вказаному Положенні зазначено, що при визначенні надбавки за ОВР мають бути враховані особистий внесок працівника у загальну справу, термін перебування на займаній посаді, виконавська і трудова дисципліна, якість виконання завдань та доручень, інтенсивність та напруженість у роботі, ініціатива і творчий підхід до виконання службових обов`язків, ступінь завантаженості та складність виконуваної роботи.

Відповідно до п. 3 зазначеного Положення нарахування та виплата надбавок здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань.

Зазначена вище надбавка у розмірі 60-70 % посадового окладу виплачувалась ОСОБА_1 щомісячно відповідно до наказів прокурора області.

Надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи встановлено наказами прокурора Тернопільської області № 1141к від 14.12.2015 у розмірі 70 % посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин та вислугу років, № 700к від 25.09.2017 у розмірі - 60 %, № 822к від 30.08.2018 у розмірі - 70 %.

Видатки, пов`язані із реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, здійснювались в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.

Жодного фінансування органів прокуратури для виплат за роботу (чергування) в нічний час, святкові, неробочі та вихідні дні в органах прокуратури, не проводилось та кошти на зазначені витрати не виділялися.

Заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася і виплачувалася згідно із штатним розписом прокуратури Тернопільської області на підставі табелів обліку використання робочого часу та у межах відповідних кошторисних призначень, а розрахунки по заробітній платі проведені своєчасно та в повному обсязі.

Тернопільська обласна прокуратура, виплачуючи позивачу заробітну плату та не застосовуючи при цьому ст. ст. 106, 107, 108 КЗпП України, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про прокуратуру», відповідно до вимог чинного законодавства України.

З огляду на вказане, при ухваленні оскаржуваного рішення в частині невиплаченої суми заробітної плати за відпрацьовані чергування у вихідні, святкові дні та у нічний час з квітня 2017 року по липень 2021 року у сумі 205 511,66 грн, суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин та не застосував норми, які слід було застосувати, а саме ст. ст. 81, 90 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 23, 51, п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, ст. ст. 8, 13 Закону України «Про оплату праці», постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012.

При цьому, констатація судом протиправності причини відмови прокуратури у компенсації позивачу у грошовій формі за роботу у вихідні, святкові, неробочі дні та за роботу в надурочний час, яка, на думку суду, полягала у тому, що табелі обліку робочого часу не містять даних про фактичну роботу не відповідає дійсним обставинам справи та поясненням прокуратури.

Судом не звернуто увагу на те, що табелювання використання робочого часу за серпень 2017 року, серпень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-лютий, квітень 2020 року здійснювалося особисто позивачем як керівником підрозділу (виконувачем обов`язки керівника) з зазначенням ним кількості годин його перебування на роботі, а саме 8 годин у робочі дні, які вказані у табелях, що містяться у матеріалах справи.

Згідно з п. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд, посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 389/1299/17, не вказав підстав не застосування висновків Верховного Суду про застосування норм законодавства до аналогічних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 818/1761/16, від 26.05.2020 у справі № 820/1267/16, від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, на врахуванні яких наполягав відповідач, зазначивши про це у відзиві.

Також, необгрунтованим є рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у частині стягнення не виплаченої надбавки за класний чин за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року у сумі 11 838,10 гривень.

Ухвалюючи рішення у цій частині, суд виходив з того, що позивачу безпідставно не виплачена надбавка за класний чин, оскільки у період з 25.09.2019 по 01.03.2020 був чинним додаток 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, яким встановлено виплату зазначеної надбавки працівникам прокуратури.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З набранням чинності 25.09.2019 Закону № 113-ІХ, відповідно до п. 2 розділу II вказаного Закону, втратили чинність постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» від 06.11.1991 № 1795-ХІІ, а також ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789- XII.

Відтак, з огляду на зміни у законодавстві втратили чинність норми, що передбачали виплату надбавки за класний чин, а тому підстави для визнання дій протиправними та стягнення вказаної надбавки відсутні.

Оскільки задоволені судом інфляційне знецінення за несвоєчасну виплату доплат за класний чин, суми заробітної плати за відпрацьовані чергування, а також пеня є похідними позовними вимогами від стягнення надбавки за класний чин та невиплаченої суму заробітної плати за відпрацьовані чергування, тому, з огляду на відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог, рішення суду у частині їх задоволення також підлягає скасуванню.

Крім того, у рішенні суду, всупереч п. 5 ч. 4 ст. 246 КАС України, не наведено правових підстав для стягнення пені за несвоєчасну доплату за класний чин та за несвоєчасну виплату суми заробітної плати, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні рішення.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в органах прокуратури України працював з 14.07.1997.

Наказом прокурора Тернопільської області від 30.08.2018 № 822 К, призначений на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконані судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру.

Відповідно до листа Тернопільської обласної прокуратури від 06.11.2020 № 49/27-20 у період 2017 - 2020 роки ОСОБА_1 здійснено 32 чергування у приміщення прокуратури Тернопільської області з них, 22 у робочі дні, 8 у вихідні та 2 святкові.

Відповідач підтвердив, що у святкові та вихідні дні чергування здійснювалось упродовж доби (24 години), з 9 год. 00 хв. до 9 год. 00 хв. ранку наступного дня. У робочі дні чергування здійснювалось з 18 год 00 хв. до 9 год. 00 хв. наступного дня (15 годин), окрім п`ятниці, у яку чергування здійснювались з 16 год. 45 хв. до 9 год. 00 хв. (16 годин 15 хвилин). Із 22 робочих днів, у які проводились чергування у п`ятницю позивачем здійснено 7 чергувань.

Зазначене підтверджується наданими відповідачем завіреними копіями графіків оперативних цілодобових чергувань за період 2017-2020 роки, затверджених керівництвом прокуратури області, копією наказу прокурора Тернопільської області № 44 від 07.04.2017 «Про організацію чергування працівників прокуратури Тернопільської області».

Наказом прокурора Тернопільської області від 28.04.2020 № 262 к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Тернопільської області на підставі пункту 9 частили першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020 (підстава рішення кадрової комісії № 1). З наказом він ознайомився 28.04.2020.

У період роботи позивача в прокуратурі Тернопільської області, відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури, затвердженого постановою Верховного суду України від 06.11. 1991 № 1795-ХІІ (надалі Положення) наказом Генерального прокурора України від 16.11.2016 № 279к, йому присвоєно класний чин радника юстиції,

Розглядаючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 67 КЗпП України встановлено, що при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Статтею 71 КЗпП України закріплюється, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї Статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Стаття 73 КЗпП України встановлює такі святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 травня - День праці; 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; 14 жовтня - День захисника України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове один день (неділя) - Пасха (Великдень) один день (неділя) - Трійця.

У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 КЗпП.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 КЗпП.

Оплата роботи у святкові і неробочі дні відповідно до статті 107 КЗпП України регулюється наступним чином.

Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної, годинної або денної ставки; 3)працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Стаття 106 КЗпП України встановлює особливості оплати роботи в надурочний час. Так, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Задовольняючи позовні вимоги в частині компенсації позивачу у грошовій формі за роботу у вихідні, святкові, неробочі дні та за роботу в надурочний час суд першої інстанції керувався згаданими положеннями КЗпП України.

Однак, поза увагою суду першої інстанції залишено ту обставину, що згідно Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 17.02.2017 № 13, який втратив чинність відповідно до наказу керівника Тернопільської обласної прокуратури від 02.02.2021 № 7, тривалість робочого часу прокурорів становить 40 годин на тиждень; початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня, крім п`ятниці (о 16 годині 45 хвилин) - о 18 годині; вихідні дні - субота та неділя. Вказані Правила були розроблені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про відпустки», КЗпП України.

Частинами 2 та 3 розділу ІІІ вказаних Правил за потреби прокурор може залучатися до чергування у вихідні, святкові, неробочі дні та після закінчення робочого дня.

Чергування прокурором здійснюється згідно з графіком, який затверджується наказом прокурора Тернопільської області.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Згідно ж ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

У відповідності до положень ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Отже, відносини щодо проходження публічної служби, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, оплата праці прокурорів регулюються Законом України «Про прокуратуру», оскільки норми цього закону є спеціальними відносно положень КЗпП України, у тому числі ст. ст. 106-107 КЗпП України, на які покликався суд першої інстанції. а відтак підлягають застосуванню.

За загальним правилом під час вирішення спорів з приводу проходження громадянами публічної служби пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 818/1761/16 згідно якої оплата праці працівників органів прокуратури, їхнє матеріальне й соціальне забезпечення як державного органу, що фінансуються з бюджету, здійснюється відповідно до Закону № 1789-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 268 та № 505, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оплата праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їхнього правового регулювання. Якщо положення Закону № 1789-ХІІ встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Указані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в нічний час, святкові, неробочі та вихідні дні, а також в надурочний час, що свідчить про відсутність підстав для її виплати.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.05.2020 у справі № 820/1267/16.

Верховний Суд у постанові від 21.09.2020 у справі № 818/1761/16 дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції правильно відхилено посилання позивача на положення статей 106, 107, 108 КЗпП України, як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.

Отже оплата праці прокурорів регулюється нормами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ.

Відповідно до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак, вказане положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697- УІІ, що визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а саме з 26.03.2020.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно матеріалів справи останнє чергування ОСОБА_1 відповідно до графіків чергувань він здійснив 05.03.2020, тобто до втрати чинності п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 7, ст. 90 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється виключно з Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату законами України про Державний бюджет України на 2015 - 2020 роки відповідні кошти для компенсації за чергування не були передбачені.

Порушення учасником бюджетного процесу встановлених бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету (ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України) визнається бюджетним правопорушенням, за що ст. 121 цього Кодексу передбачена відповідальність.

З огляду на викладене, в Тернопільської обласної прокуратури не було правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 у справі № 21 -1726а16 та від 13.07.2016 у справі № 21 -1488а16.

Крім того, Кабінетом Міністрів України умови оплати праці працівників органів прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Пунктами 2, 6 вказаної постанови надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. При цьому вказана постанова № 505 від 31.05.2012 не містить приписів стосовно виплати прокурорам компенсації за роботу (чергування) в нічний час, святкові, неробочі та вихідні дні.

Отже Тернопільська обласна прокуратура, виплачуючи позивачу заробітну плату та не застосовуючи при цьому ст. ст. 106, 107, 108 КЗпП України, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про прокуратуру», відповідно до вимог чинного у спірний період законодавства України.

Також, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим задоволення позовних вимог у частині стягнення не виплаченої надбавки за класний чин за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року у сумі 11 838,10 гривень.

Ухвалюючи рішення у цій частині, суд виходив з того, що позивачу безпідставно не виплачена надбавка за класний чин, оскільки у період з 25.09.2019 по 01.03.2020 був чинним додаток 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, яким встановлено виплату зазначеної надбавки працівникам прокуратури.

Колегія суддів при цьому зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З набранням чинності 25.09.2019 зазначеного вище Закону № 113-ІХ, відповідно до п. 2 розділу II вказаного Закону, втратили чинність постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» від 06.11.1991 № 1795-ХІІ, а також ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789- XII.

Відтак, з огляду на зміни у законодавстві, та втрата чинність норм, що передбачали виплату надбавки за класний чин, слід прийти до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення вказаної надбавки є безпідставними.

Оскільки, відсутні підстави для задоволення позовні вимоги, про стягнення суми доплат за класний чин та заробітної плати за відпрацьовані чергування, то відповідно відсутні і підстави для стягнення сум інфляційного знецінення за несвоєчасну виплату доплат за класний чин, суми заробітної плати за відпрацьовані чергування, а також пеня, оскільки такі є похідними позовними вимогами.

Крім того, колегія судів вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції при розгляді справи взагалі не надана оцінка позовним вимогам щодо протиправності дій Тернопільської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо таке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури задовольнити, скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року по справі № 500/660/21.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар

повний текст складено 11.03.2022