23.02.22

22-ц/812/442/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 490/9208/21

Провадження № 22-ц/812/442/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва відповідно до протоколу судового засідання від 17 січня 2022 року, але датовану 17 січня 2021 року, постановлену під головуванням судді Чулуп О.С., в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про визнання претензії незаконною, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" про визнання претензії на суму 7300,67 грн незаконною, необґрунтованою, та такою, що не відповідає дійсності.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що зареєстрований і постійно проживає в кв. АДРЕСА_1 , з 11.06.2002 р.

ОСОБА_2 з 05.01.1997 р і по 07.09.2011г. була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а з 07.09.2011г. була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

З 27.07.2016 р. по 05.11.2018 р. ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але в даній квартирі ніколи не проживала.

Факт не проживання ОСОБА_2 в даній квартирі підтверджений Актами про не проживання від 01.08.2016 р.; 12.07.2017 р.; 18.12.2017 р.; 10.07.18 р. заочним рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.06.2018 року, яким визнано, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою : АДРЕСА_4 на підставі Актів про не проживання.

Акти про не проживання ОСОБА_2 в даній квартирі були направлені на адресу відповідача заявами в письмовій формі 19.01.2017 р.; 15.02.2018 р.; 30.01.2020 р.

Але, незважаючи на своєчасно надані Акти про не проживання ОСОБА_2 в кв. АДРЕСА_1 , відповідач нараховував плату за, нібито, спожиту воду та водовідведення з розрахунку на двох мешканців.

У своєму листі від 27.02.2018 р № Л-74/з-а, відповідач відмовився визнавати ці акти, хоча ці акти були визнані Центральним районним судом м. Миколаєва при ухваленні рішення про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Також посилався на те, що МКП «Миколаївводоканал» ніколи не пропонувало позивачу укласти договір на поставку питної води та водовідведення відповідно до чинного законодавства України.

Сертифікат якості на холодну воду не пред`являвся. Документи, що підтверджують право власності на товар і на отримання грошей за нього, не надавалися. Розшифровка тарифу доведена не була.

Претензія відповідача до позивача по заборгованості за, нібито, поставлену позивачеві холодну воду і водовідведення охоплює період з 25.01.2004р. по теперішній час і становить суму 7300 грн. 67 коп.

Відповідач 27.11.2010р. вже звертався до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги з водопостачання.

Однак, оскільки відповідач не зміг підтвердити, більш ніж сотнею, кількісних і якісних показників, таких як: прийом та подача питної води з джерел; використання витратних матеріалів, електроенергії та реагентів, пропускною спроможністю очисних споруд, рухом грошових коштів, пов`язаних з експлуатацією обладнання і господарською діяльністю МКП «Миколаївводоканал», а також розрахунками своїх технічних можливостей щодо забезпечення населення м. Миколаєва та позивача, в тому числі, необхідними обсягами води, виходячи з норми 9 мс. куб. на людину в місяць, а це 3.600.000.000 літрів води або 1200 залізничні ешелони на все місто, тобто, оскільки не був доведений сам факт подачі води у квартиру позивача, судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 351,19 грн. на користь відповідача був скасований.

Заявлена претензія на суму 7300 грн. 67 коп., також вимагає підтвердження наявності у відповідача відповідних технічних можливостей щодо забезпечення водою позивача конкретно і всього населення м. Миколаєва взагалі, виходячи з вище перерахованих показників. В період з 25.01.2004 р. по 01.03.2021 р., виходячи з норми 9куб.м на людину, за твердженням відповідача в квартиру позивача подано 1.836.000 літрів питної води або близько 30 залізничних цистерн, а в даний будинок- близько 918 залізничних цистерн, а всьому місту-близько 12.000.000 залізничних цистерн питної води.

Все це повинно бути підтверджено даними з журналу обліку води, яка відбирається / подається з джерела водопостачання і іншими показниками (п. 2.3.3; п.5.1.1: п. 5.1.2; п. 5.1.3; п. 5.1.7, абзац 4; 5: п.п.7.1.6: 7.3.1: 7.3.2: 9.1.2, абзац 3: 9.4.1: 9.5.9: 10.1.7, 10.3.2: 10.3.3: 10.3.4: 10.3.5: 10.5 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України, Наказ від 05.07.1995 р. № 30 Держкомітету України по ЖКП в редакції від 27.01.2015 р., № 302)); облік продуктивності свердловин (п. 5.3.4 Правил технічної експлуатації); даними про проектну потужність очисних споруд та актами Державного приймання, що підтверджують проектну продуктивність свердловин (п.п. 6.2.6, абзац 4 та 6.2.7 Правил технічної експлуатації).

В архіві МКП «Миколаївводоканал» повинні зберігатися постійно оригінали: акти приймання з додатками; повний комплект технічної документації на все обладнання; річні звіти, так як підприємства питного водопостачання ведуть первинний контроль якості та кількості питної води, безстроково зберігають первинні дані (ст.ст.40; 41, абзац 1 Закон України про питну воду).

При лабораторно-виробничому контролі приладами повинні бути зареєстровані і підтвердитися: витрата води, що надходить на станцію і відведеної від станції, витрата води на кожному відстійнику, освітлювачі зі зваженим залишком, фільтрі і контактному освітлювачі .

Також обсяг прийнятої / виданої води контролюється і повинен бути підтверджений кількістю реагентів, введених в воду.

МКП «Миколаївводоканал» зобов`язаний гарантовано постійно забезпечувати кожну людину питною водою нормативної якості і обґрунтованого нормативного водопостачання (ст. 7 Закону України про питну воду).

Показання приладів обліку прийнятої / виданої питної води - основа господарської діяльності МКП «Миколаївводоканал». Немає свідчень - немає господарської діяльності, а значить і немає постачання питної води споживачам і, як підсумок, немає оплати за не спожитий товар - питну воду.

Рахунок на паперовому носії на оплату спожитої питної води та водовідведення відповідачем позивачу, відповідно до ст. 8 Закону України про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, не представлявся. Оплата через якісь інформаційні центри та їхні рахунки - повідомлення -незаконні.

Будинок АДРЕСА_5 був спочатку приєднаний в 1989 році до зовнішніх інженерних мереж без приладів обліку подачі питної води, що стало грубим порушенням СНіП того часу.

Посилаючись на викладене, просив задовольнити позов.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" про визнання претензії за вересень 2021р. про сплату вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню в сумі 7300,76 грн. незаконною закрито.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що ухвалою суду від 17 січня 2021 року були порушені його права, а саме: він не був своєчасно у спосіб, передбачений чинним законодавством, сповіщений про найменування і адресу суду, місця, дня і часу проведення судового засідання, в якості кого викликається; чи викликається в судове засідання або в попереднє судове засідання, чи є цей виклик повторним; чи пов`язаний виклик з наданням раніше не наданих доказів; позивач не мав часу для підготовки до участі в судовому розгляді справи, оскільки про місце, день і час дізнався випадково, копію ухвали про відкриття провадження у справі не отримував, а тому не мав можливості своєчасно підготувати і у письмовій формі подати клопотання.

Зазначає, що сума 7300 грн. 67 коп. за заявою в суді представника МКП "Миколаївводоканал" не була кваліфікована як борг, це просто, нібито, різниця між якоюсь нарахованою сумою, починаючи з 25.01.2004 р. і сумою, 8760 грн. 69 коп., яка була сплачена позивачем на 14.08.2018 р., хоча в листах від МКП "Миколаїввводоканал" вказано наступне: від 27.01.2017 р., № Л - 27/3-а, вказана заборгованість - 2436, 25 грн; від 14.01.2020 р., № Л-931/3-а, заборгованість - 5859,90 грн.; від 10.02.2020 р., № Л-55/З-а, заборгованість - 6048,04 грн; від 28.09.2020 р., № Л - 486/3-а, заборгованість - 6904,32 грн - ці суми, наростаючим підсумком, кваліфікуються як заборгованість.

Також звертає увагу на дату винесення ухвали суду, а саме, на рік, який зазначений, як 2021 р., тобто, ухвала винесена "заднім числом" і на суму - 7300, 76 грн., яка не відповідає позовним вимогам - 7300, 67 грн, яка була вказана позивачем у позовній заяві.

На погляд апелянта, оскаржувана ухвала суду є несправедливою, розгляд справи відбувся за одне засідання протягом однієї години, з порушенням розгляду справ відповідно до ЦПК України, 17.01.2022 р. о 12 годині дня, а не 17.01.2021 р.

Враховуючи викладене, просив скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.01.202 та ухвалити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Від МКП «Миколаївводоканал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що предметом спору у справі №490/9208/21 було визнання недійсною, такою що не підлягає виконанню, претензії МКП "Миколаївводоканал" до ОСОБА_1 на суму 7300,67 грн. Під претензією позивач розуміє та посилається на рахунок-повідомлення вартості послуг з водопостачання та водовідведення за вересень 2021 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва прийнятою 17 січня 2022 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Не погоджуючись з судовим рішенням першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу від 27.01.2022 року на вищевказану ухвалу суду, в якій посилається на неналежне повідомлення про розгляд справи, відсутність часу для підготовки клопотань, на дату ухвали суду та строк розгляду справи. Крім того, апелянт просить суд застосувати сплив строку позовної давності в даній справі.

МКП "Миколаївводоканал" не погоджується з обставинами, викладеними ОСОБА_1 в апеляційній скарзі від 27.01.2022 року, та посилаючись на норми права, які регулюють правовідносини між сторонами, повідомив суд, що

нарахування вартості спожитих послуг позивачу за адресою: АДРЕСА_4 здійснювалося відповідно до норм затверджених: рішенням Миколаївської міської ради № 385 від 26.06.1998; рішенням Миколаївської міської ради за № 592 від 14 липня 2017; рішенням Миколаївської міської ради про затвердження нормативів питного водопостачання для населення м. Миколаєва та норм водоспоживання № 661 від 28 липня 2021, а саме: водопостачання з розрахунку 9,10 м3 на 1 людину на місяць, водовідведення з розрахунку 8,94 м3 на 1 людину на місяць.

Також вказує, що у лютому 2018 ОСОБА_1 звертався із заявою до МКП "Миколаївводоканал" щодо не проживання ОСОБА_2 та не користування нею послугами з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно п. 29 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005р.(далі Правил надання послуг № 630) споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Даним пунктом передбачений вичерпний перелік підстав з яких споживач має право на зменшення плати за надані послуги у разі тимчасово відсутніх зареєстрованих осіб. Підтвердити тимчасову відсутність споживач повинен офіційним документом саме з місця фактичного знаходження особи. Акти про не проживання особи не є офіційними документами.

Позивачем не було надано жодних документів, які б підтвердили факт відсутності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивачем по справі, в спростування твердження підприємства про надання належним чином послуг, не надано жодних доказів ненадання або надання послуг не належним чином, як-то претензій, звернень, актів про ненадання послуг або неналежне надання послуг з централізованого водопостачання.

Таким чином відповідач вважає, що послуги підприємством фактично надавались, а споживачем - ОСОБА_1 отримувались в повному обсязі.

Нарахування за отримані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з 27.07.2016 по 05.11.2018 нараховувалось на 2 особи, а з 05.11.2018 на 1 особу, що підтверджено копією нарахування. Прилади обліку в квартирі АДРЕСА_1 - відсутні.

Крім того, зазначає, що станом на 10.01.2021 заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення становить 7 679 грн 07 коп.

Щодо дотримання процесуального порядку розгляду справи, відповідач зазначає, що саме позивач звернувся до суду з даним позовом, відтак був обізнаний про його наявність та мав можливість самостійно слідкувати за ходом розгляду справи, висвітленому на офіційному сайті суду. Тому відповідач вважає посилання апелянта на неповідомлення про найменування суду, місце та час розгляду справи, процесуальний статус сторони та стадію розгляду справи є безпідставними.

В судовому засіданні, що відбулось 17 січня 2022 року було здійснено розгляд справи №490/9208/21 за позовом ОСОБА_1 до МКП "Миколаївводоканал" по суті. За результатами розгляду справи винесено ухвалу про закриття провадження у справі, у порядку п.1 ч. 1 ст.255 ЦПК України.

Таким чином вважає, що розгляд вказаної справи здійснювався судом першої інстанції в порядку та строках передбачених цивільним процесуальним кодексом України.

Також МКП «Миколаївводоканал» вважає, що судом при зазначенні дати прийняття ухвали, за результатами розгляду справи №490/9208/21, а саме "17 січня 2021 року" було допущено технічну помилку в зазначенні року. Дане підтверджується вищевикладеним та протоколом судового засідання, яким фіксовано розгляд справи, що відбувся 17.01.2022 року.

Крім того, щодо строку позовної давності відповідач зазначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Предметом розгляду у даній справі є "визнання недійсною претензії за вересень 2021 року", а не стягнення заборгованості, відтак відсутні підстави для застосування строку позовної давності до заборгованості в сумі 7300,67 грн.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі від 27.01.2022 року, є безпідставними та необґрунтованими, а деякі взагалі надуманими.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що ухвала суду винесена 17.01.2022 року у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належних доказів, наявних в матеріалах справи, а відтак є законною та обґрунтованою, прийнята судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Закриваючи провадженні у справі суд першої інстанції виходив із того, що відносини з приводу надання споживачам послуг з водопостачання та водовідведення регулюється Законом України "Про житлово комунальні послуги", Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" (затв. постановою КМУ №630 від 21.07.2005р.)

Обґрунтовуючи фактичні обставини по справі позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідач надсилає йому претензії про сплату наданих відповідачем послуг по водопостачанню та водовідведенню, тим самим пред`являючи позивачу вимогу про сплату комунальних послуг.

Посилаючись на положення ст. ст.15, 16 ЦК України, суд дійшов висновку, що власник порушеного права , як правило, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Щодо оскарження претензії про оплату комунальних послуг, то суд першої інстанції вважав, що складений працівниками водопостачальної організації розрахунок щодо нарахування плати за послуги з водопостачання та водовідведення є лише фіксацією розміру величини вартості тих послуг, які надає водопостачальна організація(відповідач). Тому оскарження лише факту здійснення розрахунку вартості наданих послуг, а також складання такої претензії (рахунку-повідомлення) та надсилання її особі, яку водопостачальна організація вважає споживачем, не встановлює для такої особи (споживача) будь-яких обов`язків і є різновидом претензії-вимоги, а оскарження такої претензії не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту цивільних прав.

Зазначена претензія може бути визнана як доказ із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору, зокрема, щодо відшкодування (стягнення) матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності такого нарахування величини вартості послуг та такої претензії.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 522/12901/17-ц зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018р. у справі № 800/559/17, від 03.04.2018р. у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018р. у справі № 9901/497/18.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсності претензію про оплату комунальних послуг щодо належної позивачу квартири, - не підлягає судовому розгляду в зв`язку з відсутністю права, що підлягає захисту.

Проте до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального закону, виходячи з наступного.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1ст.8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України). Суди згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Пунктом 4 частини 2 статті 187 ЦПК України передбачено, що про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно матеріалів справи після отримання позовної заяви ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.12.2021 року було відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до МКП "Миколаївводоканал" про незаконне і необґрунтоване пред`явлення претензії, визначено, що розгляд справи буде відбуватися в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.01.2022 року о 12:00 год. в приміщенні Центрального районного суду м. Миколаєва, з викликом сторін.

Згідно ч. 1 та 2 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин (ч.4 ст. 279 ЦПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться (ч.8 ст. 279 ЦПК України).

Отже, оскільки судом було прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін, сторони повинні були бути повідомлені про час і місце розгляду справи у передбаченому ЦПК України порядку.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Юридичним особам та фізичним особам-підприємцям у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (ч.5 ст. 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини також зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Проте в матеріалах справи відсутні дані про отримання позивачем повістки про виклик до суду або копії постанови про відкриття провадження у справі і призначення справи до розгляду на 17.01.2022 року о 12:00 год. Позивач категорично заперечує факт направлення йому повістки судом та її отримання.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції позивач, про дату розгляду справи він дізнався випадково, коли звернувся до канцелярії суду з метою отримання інформації про слухання іншої цивільної справи за його позовом. Оскільки про те, що розгляд справи відбудеться в понеділок 17 січня 2022р., він дізнався в п`ятницю, то не зміг належним чином підготуватися до розгляду справи, звернутися за консультацією до осіб, які надавали йому допомогу, які не працюють у вихідні дні, не зміг письмово підготувати клопотання з обґрунтуванням необхідності витребування відповідних доказів, без яких на його думку неможливо об`єктивно розглянути справу. Зазначене призвело до того, що його усні клопотання були відхилені.

Аналіз зазначених обставин та норм права свідчить про те, що судом було порушено такі передбачені ст. ст. 2, 10, 12 ЦПК України засади цивільного судочинства як верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та змагальність сторін, оскільки позивач був поставлений в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом щодо підготовки до слухання справи та надання суду доказів, так як через обмаль часу з урахуванням вихідних днів не встиг належним чином підготуватися до справи.

Крім того, не зважаючи на те, що до початку першого судового засідання від позивача не надійшли відповіді на відзив та (або) заперечення через не інформованість про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, а також про час і місце розгляду справи, суд в порушення положень ч.4 ст. 279 ЦПК України не роз`яснив позивачу його право просити суд відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення.

Отже, через не повідомлення позивача в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи та не надання йому достатнього часу для підготовки до слухання справи, судом першої інстанції у цій справі були порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права, чим фактично було порушено право позивача на доступ до правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).

Згідно п. 4 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При скасуванні ухвали суду з зазначених підстав, колегія суддів не вважає можливим робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги по суті заявленого позову.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, під час якого судом і буде прийнято відповідне рішення по суті заявлених вимог, але з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374,376,381,382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва відповідно до протоколу судового засідання від 17 січня 2022 року, але датовану 17 січня 2021 року, скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 15 березня 2022 року.