ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/19413/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, Головне управління ПФУ у Львівській області), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу в розмірі 140743,98 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача нараховану суму пенсії в розмірі 140743,98 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18 позивачу нараховано заборгованість у розмірі 140743,98 грн. Вважає, що його право на отримання вказаної суми заборгованості піддається формальним та неправомірним обмеженням з боку відповідача. Також вказав, що зазначені обставини щодо не виплати заборгованості спричинили позивачу моральної шкоди на суму 100000,00 грн. Відтак звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 15.11.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 12.03.2022 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 нараховану суму пенсії в розмірі 140743,98 грн.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 94304 від 14.12.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 по 30.09.2017, а також з 01.12.2017; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.04.2017 по 30.09.2017, а також з 01.12.2017. Зазначив, відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Повідомив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 637 суми соціальних виплат, яке не виплачені за минулий час внутрішньо переміщеним особам, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 визначено порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам, та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території. Стверджує, що виплата заборгованості в розмірі 140743,98 грн буде виплачена позивачу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також заперечив щодо стягнення моральної шкоди оскільки, на думку відповідача, позивачем не доведено факту заподіяння моральних страждань, не доведено причинного зв`язку між діями відповідача та спричиненням фізичних і моральних страждань, також не наведено жодних доказів у чому полягає та чим саме керувався позивач, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. Зазначив також, що нормами пенсійного законодавства такий вид відшкодування не передбачений. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 13636ел від 21.12.2021), у якій заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві. Вказав, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, однак відповідачем не виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18 в частині виплати йому суми заборгованості. Стосовно посилань відповідача на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1165 зазначив, що така не може братися до уваги, оскільки такої не було прийнято на момент виникнення спірних правовідносин. Вважає доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості по пенсії безпідставними та надуманими. Просив позов задовольнити повністю.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 , згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 одержує пенсію за віком.

Відповідно до довідки № 1309001089 від 02.06.2015 про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 постійно проживав у АДРЕСА_1 і перемістився з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 .

Рішенням Личаківського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 24.03.2017 позивачу скасовано дію Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з витягом з протоколу № 29 від 20.10.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Личаківській районній адміністрації м. Львова вирішено відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за № 365, вирішено призначити (відновити) пенсію (щомісячне довічне грошове утримання).

Рішенням Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 260307 від 15.11.2017 скасовано позивачу дію довідки про взяття на облік внутрішнього переміщеної особи.

Згідно з витягом з протоколу № 33 від 24.11.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Личаківській районній адміністрації м. Львова відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за № 365, вирішено призупинити виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18, яке набрало законної сили 18.01.2019. Вказаним рішенням позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 по 30.09.2017, а також з 01.12.2017; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.04.2017 по 30.09.2017, а також з 01.12.2017.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18 відповідачем нараховано ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 140743,98 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом індивідуального перерахунку пенсії.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 813/1859/18.

Листом № 1300-5901-8/47766 від 31.05.2021, з урахуванням листа № 1300-5901-8/48548 представника позивача повідомлено про виконання зазначеного судового рішення та вказано, що нарахована пенсія включена до реєстру судових рішень та буде виплачена органом Пенсійного фонду України після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам. Також зазначено, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також повідомлено, що такий порядок станом на день надання відповіді не прийнято.

Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії позивачу в розмірі 140743,98 грн, вважаючи таку протиправною, відтак звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами статті 129-1 Конституції судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Також, відповідно до частини частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що кореспондує з приписами частини першої статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Першим азбацом частини першої статті 373 КАС України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За вимогами частини першої статті 11 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу цих норм видно, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому вказаним Законом, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Статтею 382 КАС України унормовано судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах, відповідно до частин першої, восьмої якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Також відповідно до приписів частин першої, шостої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Зазначені норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Судом встановлено, що предметом розгляду у цій бездіяльність відповідача (суб`єкта владних повноважень) щодо не виплати суми пенсії, яка виникла на виконання судового рішення у справі № 813/1859/18.

Разом з тим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 р. у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 р. у справі № 520/11829/17, від 21 серпня 2019 р. у справі № 295/13613/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з набуттям позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи та невиплатою сум пенсії за період з 01.04.2017 по 30.09.2017, а також з 01.12.2017 ОСОБА_1 має право на отримання пенсії.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014, яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб (далі Закон № 1706-VII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VІІ, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VІІ Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

У силу приписів ч. 3 ст. 7 Закону № № 1706-VІІ громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до п. 1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, цей (далі - Порядок № 365) Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (п. 4 Порядку № 365)

Згідно із п. 15 Порядку № 365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Також вказаним Порядком визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Пенсійний фонд України та його територіальні органи мають право звертатися до Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою підтвердження чи спростування інформації про повернення особи до покинутого місця постійного проживання або поданих нею для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії документів, зокрема з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що листом № 1300-5901-8/47766 від 31.05.2021, з урахуванням листа № 1300-5901-8/48548 представника позивача повідомлено про те, що сума заборгованості у розмірі 140743,98 грн буде виплачена органом Пенсійного фонду України після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам. Також зазначено, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також повідомлено, що такий порядок станом на день надання відповіді не прийнято.

Разом з тим, станом на день розгляду справи Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 10.11.2021 № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам, та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).

Цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов`язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та статті 61 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі отримувачі).

Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів).

Пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. № 1080 (п. 5 Порядку № 1165).

Виплачені згідно з цим Порядком суми пенсійних виплат за минулий період обліковуються в порядку, визначеному законодавством.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про те, що Урядом України прийнято відповідний порядок виплати сум пенсій, які залишились невиплаченими внутрішньо переміщеним особам, в тому числі позивачу.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Порядком № 1165 визначено як порядок виплати вищевказаних сум заборгованості, так і їх джерела фінансування. Так, згідно з абз. 2 п. 1 вказаного Порядку, виплати таких сум, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Отже, виплата суми заборгованості проводиться відповідно до встановлено Порядку та здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не коштів Пенсійного фонду України. Відтак суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому пенсії в розмірі 140743,98 грн.

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що посилання відповідача на Порядок № 1165 не можуть братися до уваги, з огляду на те, що листами від 31.05.2021 та від 01.06.2021 представника позивача повідомлено про відсутність (на момент розгляду його заяви) порядку виплати вказаних у зверненні сум. Суд звертає увагу позивача на те, Кабінетом Міністрів України прийнято вказаний Порядок після надання такої відповіді. Таким чином, на думку суду, відповідач не мав об`єктивної можливості для виплати суми заборгованості та, інформуючи представника позивача, про неможливість виплати такої суми діяв виключно в межах та у спосіб, встановлений Конституцією України та відповідно до чинного законодавства України.

Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100000 грн суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», передбачає, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, в тому числі за незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

У силу приписів п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (чому виходив саме з відповідної суми коштів, що оцінював для розрахунку тощо). Окрім того, позивачем не надано жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з оскаржуваною бездіяльністю відповідача, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди.

Позивачем не надано суду належних доказів існування причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою позивачу.

Як зазначалось судом вище для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, а також те, що судом не встановлено протиправності дій чи бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії позивачу в розмірі 140743,98 грн, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

В силу приписів ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяР.П. Качур