ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2022 р. справа № 300/2850/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чуприни О.В.

за участю:

секретаря судового засідання Савченко Н.В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача (Державної фіскальної служби України) не з`явився,

представника відповідача (Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області) не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання неправомірними, незаконними дій та бездіяльності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення грошових компенсацій, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Щоголев Олександр Борисович (надалі по тексту також - представник позивача), 14.06.2021 звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі по тексту також - відповідач-1, ДФС України, ДФС), Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (надалі по тексту також - відповідач-2, ГУ ДФС України у Житомирській області, ГУ ДФС у Житомирській області), в якій просила (а.с.1-20 том І):

а) визнати неправомірними та незаконними дії посадових осіб відповідачів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади;

б) визнати незаконним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 16.03.2021 за №343-о про звільнення з посади та податкової міліції підполковника податкової міліції, заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області ОСОБА_1 , наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області";

в) поновити з 18.03.2021 ОСОБА_1 на посаді;

г) зобов`язати Державну фіскальну службу України запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади у слідчих підрозділах не нижче посади заступника начальника управління начальника відділу, з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, переважного права залишення на службі;

д) зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області внести зміни в трудову книжку щодо звільнення позивача (скасувати запис щодо наказу про звільнення);

е) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 та 2021 роки, не нарахування та невиплати грошової компенсації за витрати, понесені у вигляді добових для відрядження за період з 27.07.2020 по 11.02.2021, невиплати заробітної плати у вихідні та святкові дні за вказаний період; стягнення таких компенсацій;

є) стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу;

ж) стягнути компенсації та моральну шкоду.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22.06.2021 (а.с.104-108 том І), ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №300/2850/21 та розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с.3-5 том ІІ).

29 липня 2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд на стадії підготовчого провадження постановив ухвалу про закриття провадження у справі №300/2850/21 на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України (а.с.68-73 том ІІІ).

Підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України слугувало прийняття ДФС України ще до звернення позивача до суду нового наказу від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16 березня 2021 року №343-о", яким скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Цим наказом також встановлено, що підполковник податкової міліції ОСОБА_1 вважається такою, що перебуває на посаді начальника управління-начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління ГУ ДФС у Житомирській області з 19 березня 2021 року.

За наслідками апеляційного оскарження постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року про закриття провадження у справі №300/2850/21 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.17-21 том IV).

Скасовуючи рішення першої інстанції колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду зазначила наступні висновки і мотиви:

- "...колегія суддів зауважує, що сам факт прийняття вказаного вище наказу ДФС України від 20.05.2021 за №785-о до моменту подання даного позову не може розглядатися судом як спосіб відновлення прав та інтересів позивача, на захист яких і був поданий даний позов, а відповідно і не може бути підставою для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.

Судова колегія зазначає, що для правильного вирішення справи необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи інтересів позивача оскаржуваним наказом на час звернення до суду. Суд повинен також перевірити відповідність винесеного ДФС України наказу від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16 березня 2021 року №343-о" на предмет прийняття його у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

І лише після дослідження наведених вище обставин суд може ухвалити рішення по суті спору. При цьому суд, встановивши, що на час звернення до суду з позовом права та інтереси позивача не були порушеними, наділений повноваженнями відмовити у задоволенні позову, а не закрити провадження у справі.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позов містив й інші позовні вимоги, які не пов`язані з основною вимогою про визнання протиправними й скасування наказів, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зокрема, "...заявлені вимоги стосовно оплати праці позивача під час проходження служби в органах податкової міліції ДФС суд не може залишити поза увагою та не прийняти в частині цих позовних вимого жодного рішення, обґрунтовуючи свою позицію лише правом позивача оскаржити такі дії, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень в будь-який інший час.".

Вказана адміністративна справа із суду апеляційної інстанції надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 15.11.2021 (а.с.171 том IV).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 прийнято до провадження суду та призначено до розгляду адміністративну справу №300/2850/21 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 17.12.2021 о 10:15 год. (а.с.174-175 том IV).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 стверджує, що 18 березня 2021 року її як підполковника податкової міліції, заступника начальника управління - начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області, наказом Державної фіскальної служби України від 16.03.2021 за №343-о звільнено з посади та податкової міліції ДФС за пунктом 64 підпунктом "Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 за №114 (надалі по тексту також Положення №114). Як відзначила позивач, в період реорганізації з 2020 по 2021 роках, зміни організаційної структури та штатної чисельності у сторону її зменшення в ГУ ДФС у Житомирській області не відбувалося взагалі, що підтверджується відповідними наказами про введення в дію Організаційних структур та Штатних розписів ГУ ДФС у Житомирській області у вказаний період часу. Отож, стверджуючи про неправомірність дій службових осіб Державної фіскальної служби України та ГУ ДФС у Житомирській області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції, позивач вказує на наступне. Насамперед, позивач зазначила про порушення відповідачем-2 Закону №3551-ХІІ в частині не проведення розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 років. Також згідно наказу ГУ ДФС у Житомирській області від 24.07.2020 №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 ", позивача відряджено до Головного слідчого управління ДФС України (м. Київ) у зв`язку із необхідністю проведення великого обсягу слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №420170000000000047 терміном з 27.07.2020 до окремого розпорядження. В порушення пункту 11 розділу ІІ Інструкції №59, відповідач-2 не забезпечив позивача перед від`їздом у вирядження авансом у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Таким чином, маючи на меті уникнути нарахування та виплати для ОСОБА_1 добових на період перебування у відрядженні в межах України згідно Додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 за №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (надалі по тексту також Постанова №98), відповідачем-2 порушено вимоги розділу XIII Наказу №616 та не видано для позивача під час звільнення у запас інформацію про встановлені види виплат та нараховані суми грошового забезпечення, тобто грошовий атестат за встановленою формою. Не дотримуючись пункту 1 частини 1 статті 101 КЗпПУ відповідачем-2 не проведено розрахунків та не здійснено оплату праці за виконання службових обов`язків під час перебування у відрядженні у святкові та неробочі дні. У зв`язку із незаконним звільненням, позивач стверджує про необхідність стягнення із відповідачів середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 18.03.2021 року по 31.05.2021 року, по дату подачі позову і дату набрання законної сили рішення суду, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати. Окрім вказаного, обґрунтовуючи протиправне звільнення із посади, ОСОБА_1 зазначила про звільнення її у останній день перебування у відпустці, без подання позивачем жодних заяв (рапортів) про звільнення за власним бажанням у такий період службових відносин.

Так, ОСОБА_1 попередньо було попереджено про можливе наступне її звільнення із займаної посади та податкової міліції ДФС 11.08.2020 у зв`язку зі скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання на службі. Разом з тим посада заступника начальника управління - начальник першого відділу розслідування кримінальних проваджені, слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області не підлягала скороченню і була введена в організаційну структуру і штатний розпис ГУ ДФС у Житомирській області. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Коли йдеться про кількісне скорочення посад (штатних одиниць) роботодавець також повинен з`ясувати хто з цих працівників має переважне право на залишення на роботі. В порушення статті 40, статті 49-2 КЗпПУ уповноваженими службовими особами ДФС України взагалі не пропонувалось позивачу наявних вакантних посад чи роботи за відповідною професією, спеціальністю чи іншу вакантну посаду, роботу на якій може виконувати остання з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо. З огляду на ряд обставин та усіх переваг, що наявні у ОСОБА_1 службовими особами ДФС України жодним чином не вживалися заходи для використаним позивача на службі на іншій посаді, а при звільненні ОСОБА_1 факти наявності у неї високої кваліфікації та продуктивності праці умисно проігноровані. Таким чином, має місце факт недотримання Державною фіскальною службою України процедури звільнення, а відтак і рішення про звільнення ОСОБА_1 із посади та податкової міліції є незаконним та неправомірним.

Мотивуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач вказала на незаконне звільнення, нездійснення належних розрахунків, в результаті чого мало місце сильні душевні страждання, принижено її честь, гідність, завдано шкоду престижу, діловій репутації, залишено останню без постійного стабільного доходу у вигляді заробітної плати та засобів для життя, не зважаючи на тривалий час несення зразкової служби в органах податкової міліції.

З наведених підстав просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Головне управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву від 23.07.2021 за №1212/5/06-97-10 від 23.07.2021, який надійшов на адресу суду із відповідними доказами 02.08.2021 (а.с.78-84, 85-182 том ІІІ). За доводами відповідача-2 оскаржуваний позивачем наказ на звільнення №343-о від 16.03.2021 прийнятий Державною фіскальною службою України, як суб`єктом у номенклатурі посад якого перебувала посада, яку займала перед звільненням ОСОБА_1 .

На момент відкриття провадження у даній справі (06.07.2021) оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України від 16.03.2021 за №343-о "Про звільнення ОСОБА_1 " скасований, про що остання була обізнана. Так, наказом Державної фіскальної служби України від 20.05.2021 за №785-о скасовано наказ ДФС від 16.03.2021 за №343-о та поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області. Відповідачем-2 на адресу позивача 25.05.2021 направлено лист, яким повідомлено позивача про скасування наказу про звільнення її з посади та вказано про необхідність прибуття до Головного управління ДФС у Житомирській області для ознайомлення з наказом і внесення змін до трудової книжки. Таке поштове повідомлення вручено позивачу 04.06.2021. Таким чином, ОСОБА_1 на момент подання позову перебувала у трудових відносинах з відповідачами, проте на роботу не з`являлася. Щодо оскаржуваного наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України", то відповідач-2 вважає його актом індивідуальної дії, який реалізований шляхом його виконання, а тому не підлягає скасуванню.

Позовна вимога позивача про поновлення її на посаді не можу бути предметом розгляду, оскільки позивач поновлена на роботі. Додатково відповідач-2 звернув увагу на неодноразові направлення позивачу листів з метою ознайомлення про факт її поновлення на роботі. Втім такі поверталися на адресу відповідача з різних причин.

На переконання відповідача-2 відсутні правові підстави для стягнення сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації у вигляді добових для відрядження, заробітної плати у вихідні та святкові дні, оскільки позивач фактично була поновлена на роботі.

Водночас відповідач-2 заперечив доводи ОСОБА_1 в частині компенсації за добові витрати, понесені на відрядження, так як нею не подано жодних звітів про виконання завдань та про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, як того вимагають норми чинного законодавства. Вважає також безпідставними посилання позивача на норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і норми Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 за №260, як на підставу для компенсації за дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки у спірному випадку застосуванню підлягають норми Закону України "Про національну поліцію" і Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Просив відмовити в задоволенні позову в цілому.

В свою чергу, Державна фіскальна служба України також направила на адресу суду відзив на позовну заяву, який надійшов 02.08.2021 (а.с.113-120 том ІІІ). Згідно аргументів відповідача-1 на адресу Державної фіскальної служби 16.03.2021 надійшов лист Головного управління ДФС у Житомирській області від 15.03.2021 за №281/8/06-97-08 "Щодо прийняття управлінського рішення" стосовно підполковника податкової міліції, заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління ГУ ДФС у Житомирській області Лихолат О.Я. За результатами розгляду коментованого листа, відповідачем-1 прийнято наказ №343-о про звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції ДФС з 18.03.2021. В подальшому 14.05.2021 на адресу ДФС України надійшов запит позивача щодо надання документів про підтвердження надання пропозицій зайняття вакантних посад згідно попередження про наступне вивільнення. Під час підготовки відповіді на запит ОСОБА_1 , Управлінням роботи з персоналом відповідача-1 встановлено, що при звільненні позивачу не надано пропозицій щодо вакантних посад відповідно до статті 492 Кодексу законів про працю України. Враховуючи вищевикладене, наказом ДФС України від 20.05.2021 за №785-о скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно коментованого наказу позивач вважається такою, що перебуває на посаді начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління ГУ ДФС у Житомирській області. Про вказану обставину позивача повідомлено листом від 20.05.2021, а також вказано про необхідність у триденний термін прибути до місця проходження служби відповідно до дислокації структурного підрозділу. Втім позивач проігнорувала вказане повідомлення та звернулася із позовом до суду з надуманих підстав за відсутності предмета спору. Попри вказане відповідач-1 заперечив щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення її відповідачем-1, а також заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На виконання вимог ухвали суду від 19.11.2021 Державної фіскальна служба України та Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області направили поштовим зв`язком письмові пояснення, які надійшли на адресу суду із відповідними доказами (а.с.193-208, 209-248 том ІV).

Судом 17.12.2021 проведено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17.12.2021 закрито підготовче провадження в адміністративній справі та розпочато розгляд справи по суті (а.с.4-5 том V).

В свою чергу позивач 27.01.2021 подала додаткові письмові пояснення від 27.01.2021 із відповідними доказами (а.с.52-64 том V), в яких навела обґрунтування щодо своєї правової позиції з приводу протиправності оскаржуваного наказу і дій, викладеної у адміністративному позові.

В підготовчому судовому засіданні і судовому розгляді справи по суті позивач і її представник підтримали заявлені позовні вимоги, а представники відповідачів жодного разу до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце судових засідань належним чином повідомлялися. Причини своєї неявки не повідомляли, із клопотанням про відкладення судового розгляду, чи розгляду без їхньої участі до суду не зверталися.

В контексті вказаного суд наголошує, що на день ухвалення судового рішення у відношенні до Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 39292197) і Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39459195) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань не внесено записи про припинення таких юридичних осіб публічного права (перебувають у стані припинення).

Судом взято до уваги письмову позицію відповідачів і їх заперечення щодо задоволення вимог ОСОБА_1 , виходячи із змісту власної правової позиції, визначеної у відзиві на позов та додаткових письмових пояснень, наявних у матеріалах справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача і її представника, відзиву на позов, додаткових письмових пояснень, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 1 жовтня 2008 року проходила службу в податковій міліції органів ДФС України, обіймаючи різні посади відповідних структурних підрозділів Головного управління ДФС в області, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 від (а.с.137-140 том І)

З 13.01.2020 ОСОБА_3 працювала на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області, про що зазначено у поданні, скерованого Головним управлінням ДФС в Житомирській області до голови ДФС України згідно супровідного листа від 15.03.2021 за №281/8/06-97-08, а також у довідці від 15.03.2021 (а.с.36-40 том І).

Наказом ДФС України від 30.03.2020 за №39 введено в дію змінену структуру Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві на 2020 рік.

Наказами Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 04.03.2020 за №10 і від 11.05.2020 за №22 введено в дію затверджені в.о. голови ДФС України Сергієм Солодченко організаційну структуру Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік, яка підписана 27.04.2020, та штатні розписи Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік, які затверджені 12.02.2020 і 11.05.2020 відповідно (а.с.24-31, 32-39 том ІІІ).

Окрім вказаного, наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 07.09.2020 за №62 введено в дію затверджену в.о. голови ДФС України Сергієм Солодченко організаційну структуру Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік, яка підписана 01.09.2020 і штатний розпис Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік, який затверджений 04.09.2020 (а.с.40-47 том ІІІ).

А наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 08.02.2021 за №13 введено в дію затверджену головою ДФС України Сергієм Солодченко організаційну структуру Головного управління ДФС у Житомирській області на 2021 рік, і штатний розпис Головного управління ДФС у Житомирській області на 2021 рік, затверджений 08.02.2021 (а.с.48-55 том ІІІ).

Відповідно до всіх затверджених організаційних структур і штатних розписів Головного управління ДФС у Житомирській області посада заступника начальника управління - начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень, яку обіймала позивач числиться (а.с.24-55 том ІІІ).

Разом з цим, як свідчать матеріали справи 11.06.2020 позивача попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади та податкової міліції ДФС 11.08.2020 у зв`язку зі скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання по службі (а.с.33 том І).

Згідно наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 24.07.2020 за №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 ", позивача відряджено до Головного слідчого управління ДФС України (м. Київ), у зв`язку із необхідністю проведення великого обсягу слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №420170000000000047 терміном з 27.07.2020 до окремого розпорядження (а.с.34 том І).

В подальшому, відповідно до наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 08.02.2021 за №9-в, ОСОБА_1 , заступнику начальника управління начальнику першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області, надано чергову відпустку за 2021 рік тривалістю 35 діб з 11 лютого 2021 року по 18 березня 2021 року із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.35 том І).

Головне управління ДФС у Житомирській області скерувало голові Державної фіскальної служби України лист №281/8/06-97-08 від 15.03.2021 для прийняття управлінського рішення стосовно підполковника податкової міліції ОСОБА_1 та внесено подання про її звільнення з посади і податкової міліції заступника начальника управління - начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових ресурсів Головного управління ДФС у Житомирській області (а.с.36-38 том І).

Наказом ДФС України від 16.03.2020 за №343-о ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України за підпунктом "г" (через скорочення штатів), пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Наказом Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о оголошено коментований вище наказ відповідача-1 (а.с.30, 31-32 том І).

Позивач 29.04.2021 звернулася до Головного управління ДФС у Житомирській області із запитами №1, №2 і №5 на отримання публічної інформації, а саме: надання інформації щодо використання позивачем додаткової відпустки у 2020 і 2021 роках та підстав не здійснення розрахунків і компенсації за невикористані додаткові відпустки; надання інформації щодо розрахунку розміру місячного і одноденного грошового забезпечення позивача на дату звільнення в розрізі кожного окремого виду оплат та їх сум; надання інформації та належним чином завірені копії табелів робочого часу позивача, перебуваючи на займаній посаді в період з 27.07.2020 по дату звільнення (а.с.191-196 том І).

Згідно листів відповідача-2 від 05.05.2021 за №163/14/06-97-01 і №162/14/06-97-08, останній надав позивачу окремі запитувані документи та інформацію, а також повідомив ОСОБА_1 про неможливість надання листа Державної фіскальної служби України від 10.06.2020 за №1873/7/99-99-05-17, оскільки розпорядником даного документа є Державна фіскальна служба України (а.с.41, 44-45 том І).

12.05.2021 ОСОБА_1 направила електронним зв`язком до Державної фіскальної служби України запит №6 і №7 про надання, серед іншого документів, які підтверджують надання пропозицій щодо зайняття вакантних посад позивачу заступнику начальника управління начальнику першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області в період з 10.06.2020 по 18.03.2021, а також документів, актів щодо відмови позивача від зайняття запропонованих посад (а.с.90-93).

За результатом розгляду запиту ОСОБА_1 №6 від 12.05.2021, Управлінням роботи з персоналом скеровано 20.05.2021 голові Державної фіскальної служби України службову записку із пропозицією скасувати наказ ДФС України від 16.03.2021 за №343-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та вважати його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства (а.с.35 том IV).

Державною фіскальною службою України розглянуто коментовані матеріали та прийнято наказ від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16.03.2021 за №343-о", яким скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 , як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства (а.с.39 том IV).

Згідно пункту 2 коментованого наказу від 20.05.2021 за №785-о Головному управлінню ДФС у Житомирській області визнано:

- вважати підполковника податкової міліції ОСОБА_1 такою, що перебуває на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області з 19.03.2021 (підпункт 2.1.);

- провести табелювання ОСОБА_1 відповідно до норм тривалості робочого часу за період з 19.03.2021 по 20.05.2021 та у подальшому забезпечити ведення Табеля обліку робочого часу (підпункт 2.2.);

- провести відповідний перерахунок заробітної плати (підпункт 2.3.).

Про скасування наказу ДФС від 16.03.2021 за №343-о, Державна фіскальна служба України листом від 20.05.2021 за №202/ЗПІ/99-99-08-01-14 повідомила позивача, а також просила у триденний термін з моменту отримання листа прибути до місця проходження служби відповідно до дислокації структурного підрозділу (а.с.41 том IV).

В подальшому, у зв`язку із припинення ДФС України, повним скороченням штату за відсутності можливості подальшого використання на службі, відповідачем-1 попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади та податкової міліції ДФС, із яким остання ознайомилась 03.08.2021 (а.с.205 том IV).

На підставі попередження про наступне вивільнення від 23.07.2021 і заяви-рапорту позивача про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення, наказом Державної фіскальної служби України від 04.08.2021 за №1160-о, ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової поліції ДФС у запас Збройних Сил України за підпунктом "г" (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.203, 206 том IV).

Згідно наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 04.08.2021 за №133-о, оголошено особовому складу Головного управління ДФС у Житомирській області наказ ДФС України від 04.08.2021 за №1160-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (а.с.229-230 том IV).

Позивач, не погоджуючись із першим своїм звільненням, вважаючи його неправомірним, здійсненим із недотриманням вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Кодексу законів про працю України, звернулася до суду за захистом свого порушеного права на службу в податковій міліції органів ДФС України, ставлячи вимогу про скасування наказу про звільнення з посади №343-о від 16.03.2020, поновлення на посаді, стягнення грошових компенсацій, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами пункту 348.1 статті 348 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (пункт 353.1 статті 353 Податкового кодексу України).

Так як, на час звільнення ОСОБА_1 перебувала у званні підполковник податкової міліції, яке відносилося до старшого начальницького складу, то в першу чергу відносини, що виникають у зв`язку із призначенням, проходженням та звільненням з органів податкової міліції, регулюються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених Кабінетом Міністрів Української РСР від 29.07.1991 за №114 (надалі по тексту також Положення №114).

За загальними правилами, якщо окремі правовідносини із проходження служби в органах внутрішніх справ не врегульовані Положенням №114, то на них поширюється дія норм Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина 3 статті 42 КЗпП України).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник, в силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Ураховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

В свою чергу, пунктом 24 Розділу ІІ Положення №114 визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Суд наголошує, що у спірному випадку предметом розгляду даної справи є дії Державної фіскальної служби України і Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, вчинені при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади та податкової міліції на підставі наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о, в тому числі в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 та 2021 роки, не нарахування та невиплати грошової компенсації за витрати, понесені у вигляді добових для відрядження за період з 27.07.2020 по 11.02.2021, невиплати заробітної плати у вихідні та святкові дні за вказаний період і середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о "Про звільнення ОСОБА_1 " і наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України", а також поновлення позивача з 18.03.2021 на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області відповідно штатного розпису, введеного в дію наказом Головного управління ДФС у Житомирській області №10 від 04.03.2020, суд вважає, що такі не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Повертаючись до обставин справи, встановлених вище по тексту судового рішення, наказом ДФС України від 16.03.2020 за №343-о ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України за підпунктом "г" (через скорочення штатів), пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Наказом Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о оголошено коментований вище наказ відповідача-1 (а.с.30, 31-32 том І).

В подальшому, відповідачем-1 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства згідно наказу від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16.03.2021 за №343-о" та поновлено позивача на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області (а.с.39 том IV).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 коментованого Кодексу позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як слідує з обставин цієї справи, до моменту звернення позивача з цим позовом до суду, наказом Державної фіскальної служби України від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16 березня 2021 року №343-о", скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України. За змістом даного наказу підполковник податкової міліції ОСОБА_1 вважається такою, що перебуває на посаді начальника управління-начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Головного управління ДФС у Житомирській області з 19 березня 2021 (зворотній бік а.с.42 том ІІ).

Тобто до подання позивачем цього позову, суб`єкт владних повноважень Державна фіскальна служба України (відповідач-1) виправила оскаржуване порушення, скасувавши спірний в цій справі наказ та як свідчать матеріали справи повідомила про це позивача листом від 20.05.2021 за №202/ЗПІ/99-99-08-01-14. Даний лист було скеровано позивачу у відповідь на її запит на отримання публічної інформації, на електронну поштову адресу (електронну скриньку), яку ОСОБА_1 вказала в цьому запиті (а.с.97-98 том ІІ).

Таким чином суб`єкт владних повноважень погодився з допущеними ним порушеннями та такі порушення були виправлені ним самостійно за власною ініціативою, що виключає можливість скасування в судовому порядку наказ ДФС України від 16.03.2020 за №343-о.

В цьому випадку скасувавши спірний наказ, відповідач-1 відновив позивача на посаді, яку вона займала до звільнення, а отже ОСОБА_1 на момент звернення до суду із вказаним позовом перебувала у службових (трудових) відносинах з ДФС України і ГУ ДФС України в Житомирській області.

У розумінні норм пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, оскаржуваний наказ Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України" є актом індивідуальної дії.

Так, за змістом пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 зазначено "…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

Конституційний Суд України в пункті 5 Рішення від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 дійшов висновків, за змістом яких при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих фізичних осіб, були розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після їх реалізації вичерпали свою дію.

Отже, прийнятий Головним управлінням ДФС у Житомирській області наказ від 18.03.2021 за №34-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України", як акт індивідуальної реалізований шляхом його виконання, а тому не підлягає скасуванню.

Із скасуванням ДФС України наказу від 16 березня 2021 року №343-о втратив по суті юридичне значення наказ ГУ ДФС України в Житомирській області від 18.03.2021 за №34-о.

Виходячи із вказаного, суд вважає безпідставною вимогу позивача щодо зобов`язання ДФС України запропонувати ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади у слідчих підрозділах не нижче посади заступника начальника управління начальника відділу, відповідно до посад номенклатури голови ДФС України з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, переважного права залишення на службі, оскільки остання 19 березня 2021 року поновлена на посаді, з якої була звільнення і на момент звернення до суду із даним позовом перебувала у службових (трудових) відносинах із відповідачами.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління ДФС у Житомирській області внести зміни у трудову книжку щодо звільнення позивача, а саме скасувати запис щодо наказу про звільнення, то суд відзначає наступне.

В силу приписів частини 1 статті 47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно пункту 2.10. Глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також Інструкція №58), у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним" звільнений, і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Згідно пояснень відповідача-2, Головним управлінням ДФС у Житомирській області, на виконання вимог статті 47 КЗпПУ зміни у трудову книжку позивача в частині скасування запису щодо наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о про звільнення та внесення запису про наказ ДФС від 20.05.2021 за №785-о щодо поновлення її на службі в органах податкової міліції було внесено 04.08.2021 у день останнього звільнення позивача.

Причину не внесення коментованих записів у трудову книжку позивача до 04.08.2021, відповідач-2 пояснив не з`явленням ОСОБА_1 на своє робоче місце з часу поновлення на роботі і до 04.08.2021, на підтвердження чого долучив рапорти чергових за період з 20.05.2021 по 29.05.2021 і 01.06.2021 по 03.06.2021, а також службові записки від 09.06.2021 (а.с.214-228 том IV).

Доказів внесення відповідачем-2 відповідних записів до трудової книжки ОСОБА_1 , ані позивачем, ані відповідачами суду не надано. Разом з тим у судовому засіданні позивач підтвердила внесення відповідачем змін в частині скасування запису щодо наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о про звільнення і запису про наказ ДФС від 20.05.2021 за №785-о щодо поновлення її на службі в органах податкової міліції, відповідно до Інструкції №58.

Позивач у судовому засіданні не заперечила обставину внесення відповідачами у її трудову книжку записів про недійсність попередніх записів, вчинених на виконання наказів від 16.03.2020 за №343-о і від 18.03.2021 за №34-о.

Наведене свідчить про виконання відповідачем-2 вимог статті 47 КЗпПУ та Інструкції №58, а отже в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

В ході розгляду даної справи, за наслідком дослідження доказів та встановлених обставин, суд вважає підставними і достатньо обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 з приводу протиправності дій відповідачів щодо звільнення її з 18.03.2021 з посади та податкової міліції підполковника податкової міліції в частині: не здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ, за період з 2020-2021 років; не здійснення грошової компенсації за витрати на відрядження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 за №98; звільнення ОСОБА_1 під час перебування її у відпустці; не пропонування наявних вакантних посад, віднесених до номенклатури посад Голови Державної фіскальної служби України у слідчих підрозділах податкової міліції, в тому числі в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Житомирській області, чи роботи за відповідної професією, спеціальністю, яку може виконувати ОСОБА_1 з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.

Так, виходячи зі змісту статті частини 1 статті 38 КЗпПУ працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

В той же час, за змістом статті 40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, виходячи із положень статті 40 КЗпПУ, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до пункту 68 Розділу VII Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як слідує із матеріалів справи, згідно наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 08.02.2021 за №9-в, ОСОБА_1 , заступнику начальника управління начальнику першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області, надано чергову відпустку за 2021 рік тривалістю 35 діб з 11 лютого по 18 березня 2021 року із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.35 том І).

Зміст коментованого наказу свідчить, що останнім днем перебування позивача у відпустці є 18.03.2021.

Втім, виходячи зі змісту наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о, ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України за підпунктом "г" (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ саме з 18 березня 2021 року (а.с.30 том І), тобто в день перебування позивача у відпустці.

Пояснення позивача та матеріали справи свідчать про не подання ОСОБА_1 жодних заяв (рапортів) про звільнення її за власним бажанням у період 2020 року, в тому числі у період перебування нею у відпустці з 11.02.2021 по 18.03.2021.

Такі обставини вказують на порушення Державною фіскальною службою України вимоги норм Кодексу законів про працю України та Положення про проходження служби рядовим на начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 за №114, що підтверджує неправомірність дій відповідача-1 при звільненні позивача.

Стосовно не здійснення Головним управлінням ДФС у Житомирській області виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки за період з 2020-2021 років, то суд виходить із таких аргументів.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.10.2018 (а.с.113 том І).

В силу вимог пунктів 56 і 61 Розділу VI Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону України "Про відпустки").

Аналогічні норми стосовно надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік закріплені також у статті 77-2 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 у 2020 і 2021 роках не використовувалась додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем-2.

Як визначено частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також Закон №504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд звертає увагу відповідача-2 на норми статті 4 Закону №504/96-ВР, якими передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Отож, враховуючи норми Положення №114, які передбачають надання додаткових відпусток особам рядового і начальницького складу відповідно до законодавства, а також приписи статті 16-2 Закону №504/96-ВР і статті 77-2 КЗпПУ, додаткова відпустка учаснику бойових дій відноситься до інших щорічних додаткових відпусток, визначених законодавством, що передбачені статтею 4 Закону №504/96-ВР.

Таким чином, доводи відповідача-2 про те, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не відноситься до щорічних відпусток, визначених Законом №504/96-ВР є надуманими, і помилковими та такими, що не заслуговують на увагу.

Так, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік гарантована учасникам бойових дій, надається щорічно є оплачуваною та у вище перелічених нормах чинного законодавства визначається, як додаткова відпустка.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, якою не використано вказану відпустку у 2020 і 2021 роках, мало б бути компенсовано невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій при її звільненні 18.03.2021.

Втім, відповідачем-2 в порушення частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР при звільненні 18.03.2021 ОСОБА_1 не проведено розрахунки щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки, зокрема, іншої додаткової відпустки, передбаченої законодавством учаснику бойових дій за період 2020-2021 років.

Окрім вказаного, у спірному випадку мало місце звільнення позивача 18.03.2021 через скорочення штатів (ліквідації, реорганізації установи, організації і скорочення при цьому чисельності/штату працівників).

Відповідно до "Номенклатури посад підрозділів податкової міліції Державної фіскальної служби України", затвердженої наказом ДФС України від 15.06.2017 за №421 (чинного на час дії спірних правовідносин), особи начальницького складу, за посадою яку займала ОСОБА_1 , відносяться до номенклатури призначення Голови Державної фіскальної служби України.

Таким чином, в розумінні Положення №114 і КЗпП України в досліджуваному випадку Державна фіскальна служба України у відношенні до ОСОБА_1 є уповноваженим суб`єктом призначення/звільнення або наймодавцем (роботодавцем).

Порядок та умови проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регламентується Положенням №114, згідно з абзаців 8, 10 пункту 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів у разі відсутності можливості використання на службі.

Підпунктом "г" пункту 64 Положення № 114 обумовлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Приписами частин першої, другої та третьої статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з коментованих положень КЗпП України, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вказане положення відповідає вимогам частини 2 статті 40 КЗпП України.

Така норма права свідчить, що працівник не може бути звільнений раніше як протягом двомісячного терміну, який розпочинається із дня оголошення попередження про наступне вивільнення.

Положення КЗпП України не обмежує наймодавця чи орган призначення строк такого попередження двома місяцями, він може бути меншим за особистим волевиявленням особи (працівника), а також тривати понад два місяці, до вирішення питання відповідного працевлаштування (залишення на роботі) шляхом переведення на іншу роботу за згодою такого працівника, або тривати до моменту звільнення.

При цьому, жодна норма КЗпП України, в тому числі Положення №114, не визначає імперативний строк терміну дії гарантії працівника від незаконного та безпідставного звільнення, тривалість якого, на переконання відповідачів, обмежується двома місяцями з дня попередження про наступне вивільнення.

Така гарантія, в тому числі в сукупності із приписами частини 3 статті 40 (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу), частини 3 статті 49-2 (одночасно з попередженням про звільнення пропонується працівникові іншу роботу в тій самій установі, організації) КЗпП України, визначає мінімальні строки протягом якого не допускається вивільнення працівника, а відтак така гарантія триває до настання однієї із двох подій:

- забезпечення новою роботою в межах тієї ж установи, організації шляхом переведення чи перепризначення за згодою особи, посада якої скорочується, або;

- звільнення з роботи (посади) після спливу двох місяців з дня оголошення попередження про наступне вивільнення.

З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

За змістом підпункту "г" пункту 64 Положення №114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

При цьому варто зазначити, що з урахуванням положень статті 42 КЗпП України, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 у справі №809/507/17 (адміністративне провадження №К/9901/24369/18) за позовною заявою щодо скасування наказу про звільнено підполковника податкової міліції з посади заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та податкової міліції ДФС України в запас (з поставкою на військовий облік) за підпунктом "г" пункту 64 Положення №114 (через скорочення штатів) при відсутності можливості подальшого використання на службі, а також поновлення на посаді і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В силу вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд у даній справі враховує коментовані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у провадженні №К/9901/24369/18 (справа №809/507/17).

Так, позивач, до звільнення її з податкової міліції, обіймала посаду заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Як уже з`ясовано судом, наказами Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 04.03.2020 за №10, від 11.05.2020 за №22 і від 07.09.2020 за №62 введено в дію затверджені в.о. голови ДФС України Сергієм Солодченко організаційну структуру Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік і штатні розписи Головного управління ДФС у Житомирській області на 2020 рік, які затверджені 12.02.2020, 11.05.2020 і 04.09.2020 відповідно (а.с.24-31, 32-39, 40-47 том ІІІ).

Також наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 08.02.2021 за №13 введено в дію затверджену головою ДФС України Сергієм Солодченко організаційну структуру Головного управління ДФС у Житомирській області на 2021 рік, і штатний розпис Головного управління ДФС у Житомирській області на 2021 рік, затверджений 08.02.2021 (а.с.48-55 том ІІІ).

Як свідчить зміст вищекоментованих затверджених організаційних структур і штатних розписів Головного управління ДФС у Житомирській області посада заступника начальника управління - начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень, яку обіймала позивач числиться (а.с.24-55 том ІІІ).

Попри вказане, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачу, яка перебуваючи на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області, та яка попереджена про наступне вивільнення у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі, відповідачем-1 і відповідачем-2 не були запропоновані будь-які вакантні посади згідно нового штатного розпису в період з дня попередження до дня звільнення.

Саме оголошення позивачу попередження про наступне вивільнення та пропонування останній вільних вакантних посад гарантувало б ОСОБА_1 право на працю, визначене статтею 43 Конституції України.

З огляду на вказане та виходячи з обставин, установлених судом, слідує, що питання про переважне право на залишення на службі відповідачі в порядку та спосіб, передбачений статтею 42 КЗпП України, не вирішували.

Суд звертає увагу на те, що гарантія вже працюючої особи від незаконного її звільнення у випадку ліквідації установи, організації і скорочення чисельності чи штату працівників визначені частиною 3 статті 40, частиною 3 статті 49-2 КЗпП України, яка полягає у недопущенні звільнення працівника у разі наявності можливості перевести, за його згодою, на іншу роботу в тій самій установі, організації.

Втім, відповідачі при розгляді справи не змогли пояснити суду про обґрунтовані причини не пропонування позивачу рівнозначних чи будь-яких інших посад в період з 11.06.2020 по 18.03.2020.

Слід наголосити на тому, що у спірному випадку у двох відповідачів наявний обов`язок пропонувати усі наявні вакантні посади, а у позивача залишається гарантоване законом право або погодитися на зайняття/переведення на відповідні посади або відмовитися від них і бути звільненим.

Таким чином, у досліджуваному випадку, обидва відповідачі без будь-якого обґрунтування, аналізу і порівняння наділені суб`єктивним правом вирішувати, які саме посади є рівнозначними у відношенні до посади, яку займала позивач, як такі, що могли бути запропоновані останній.

Дані повноваження не є складовою дискреційних повноважень органу призначення діяти на власний розсуд, а навпаки є його обов`язком, зміст якого визначений законом.

Разом з цим, суд констатує визнання ДФС України не надання при звільненні позивача, пропозицій щодо вакантних посад, відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про що зазначено у письмових поясненнях, а також свідченням чого є скасування наказу від 16.03.2021 за №343-о про звільнення ОСОБА_1 .

Стосовно дій Головного управління ДФС в Житомирській області в частині не здійснення грошової компенсації при звільненні позивача за витрати на відрядження, суд керується наступними аргументами.

Згідно наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 24.07.2020 за №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 ", позивача відряджено до Головного слідчого управління ДФС України (м. Київ), у зв`язку із необхідністю проведення великого обсягу слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №420170000000000047 терміном з 27.07.2020 до окремого розпорядження (а.с.34 том І).

Як і станом на момент звільнення (з 18.03.2021), так і станом на момент подання адміністративного позову, за яким розглядається справа №300/2850/21, окремого розпорядження щодо завершення відрядження ОСОБА_1 , в якому перебувала відповідач відповідно до наказу від 24.07.2020 за №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 ", не виносилась, про що свідчать матеріали справи і не заперечується відповідачем-2.

Під час перебування у відрядженні відповідно до вимог чинного законодавства позивачу надано щорічну чергову відпустку за 2021 рік по 18.03.2021 включно, після чого з 19.03.2021 остання повинна була продовжити виконання своїх обов`язків відповідно до наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 24.07.2020 за №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 ".

Доказів ухвалення у відношенні до позивача "окремого розпорядження" в період з 24.07.2020 по 10.06.2021 (день звернення ОСОБА_1 до суду) жодний із відповідачів суду не надав.

Втім, під час перебування у відпустці, без прийняття відповідного наказу Головного управління ДФС у Житомирській області "Про припинення дії наказу Головного управління ДФС у Житомирській області від 24.07.2020 №31-к "Про відрядження ОСОБА_1 " або ухвалення "окремого розпорядження", пов`язаного із будь-якими іншими обставинами несення служби в податковій міліції, позивача з 18.03.2021 протиправно звільнено.

Так, Порядок оформлення службових відряджень, передбачений у розділі 2.8. Регламенту Головного управління ДФС у Житомирській області №8.

В силу вимог підпункту 2.8.4. пункту 2.8. Розділу 2 Регламенту №8 службові відрядження працівників Головного управління ДФС у Житомирській області у межах України та за кордон здійснюються в порядку, визначеному в тому числі постановами Кабінету Міністрів України: від 11 грудня 1992 року №698 "Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон"; від 15 березня 2002 року №337 "Про службові відрядження в межах України керівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України"; від 02 лютого 2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"; від 17 січня 2018 року №55 "Про деякі питання документування управлінської діяльності"; Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 за №59 та іншими нормативно правовими документами, а також відповідними розпорядчими документами ДФС.

Відповідно до Розділу VІІІ Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 за №616, за час перебування у відрядженні згідно з наказом або розпорядженням відповідного органу ДФС грошове забезпечення особам начальницького складу податкової міліції нараховується за правилами та нормами, передбаченими для грошового забезпечення за основним місцем служби.

Також, згідно пункту 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 за №59 (надалі по тексту також Інструкція №59) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (надалі по тексту також - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

В силу вимог пункту 4 Розділу І Інструкції №59 підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, що направляє працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток.

За змістом пункту 1 Розділу ІІ Інструкції №59 направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат.

відряджений працівник перед від`їздом у відрядження забезпечується авансом у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати (пункт 11 Розділу ІІ Інструкції №59).

Однак, як з`ясовано судом в ході розгляду справи, аванс на відрядження для ОСОБА_1 не виплачувався Головним управлінням ДФС у Житомирській області, що підтверджується розрахунковими листами ОСОБА_1 за 2020 та 2021 роки, наданих відповідачем-2 №163/14/06-97-01 від 05.05.2021 "Про розгляд звернення" у відповідь на запит №3 на отримання публічної інформації від 29.04.2021 (а.с.153-155 том І).

У вказаних розрахункових листах у колонці "види оплати" такий вид як "аванс для здійснення поточних витрат під час службового відрядження", або ж інші види нарахувань, які б свідчили про перерахування чи надання готівкою авансових коштів саме для здійснення поточних витрат під час службового відрядження відсутні.

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому, на виконання пункту 4 Розділу ІІ Інструкції №59, виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 за №98.

Згідно пункту 15 Розділу І Інструкції №59 окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 за № 98. Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.

Виходячи із наведених положень Інструкції №59 у позивача відсутній обов`язок підтверджувати добові витрати під час відрядження, так як їх сума є єдиною, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 за № 98, і складає 60,00 гривень на добу.

Суд вважає не обґрунтованими доводи відповідача-2 щодо не компенсування витрат на відрядження з підстав неподання позивачем авансового звіту, та вказує на їх безпідставність, з огляду на наступне.

Насамперед як уже відзначалось судом вище добові витрати не потребують документального підтвердження.

У позивача виникає обов`язок після повернення з відрядження подати звіт про використання виданих коштів на відрядження відповідно до пункту 11 Інструкції №59 у разі його забезпечення авансом на відрядження перед виїздом у строк до закінчення п`ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи.

Втім, як свідчать матеріали справи, жодні кошти на відрядження позивачу не видавались.

Також, суд відзначає, що дійсно пунктом 4 розділу ІІ Інструкції №59 передбачено умову, за якої добові витрати на відрядження не виплачуються відсутність відповідного наказу.

Із вказаного слідує, що обов`язок видати наказ про визначення суми добових покладається на орган призначення (наймодавця).

Однак відповідач-2 при звільнення позивача з 18.03.2021 не виконав обов`язку згідно чинного законодавства щодо виплати позивачу добових за час передування останньої у відрядженні.

Згідно статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, поряд з іншим, вільний вибір виду діяльності та компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість.

Статтею 47 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником. Так, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В силу приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Втім відповідач-2 протиправно, в порушення вищенаведених норм чинного законодавства, при звільненні ОСОБА_1 з 18.03.2021 з посади та податкової міліції підполковника податкової міліції, не здійснив виплату позивачу грошової компенсації за витрати на відрядження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №98, так само як і компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки учасника бойових дій.

В частині позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Житомирській області щодо невиплати позивачу заробітної плати у вихідні та святкові дні за період перебування у відрядженні, суд дійшов наступного висновку.

Так, згідно пункту 21 Розділу ІІ Положення №114 для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Абзацом 4 цього ж пункту визначено, що особи рядового і начальницького складу зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

При цьому, Кодекс законів про працю України окремо врегульовує особливості оплати праці у вихідні дні, святкові і неробочі, у понадурочний час та й нічний час.

За правилами частин 1 і 2 статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Статтею 73 КЗпП України передбачено, що робота у святкові і неробочі дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1-4 статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до частин 1-3 статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

В матеріалах справи містяться Табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за липень-грудень 2020 року і січень-березень 2021 року, згідно відомостей яких позивач не працювала у вихідні та святкові дні (а.с.173-190 том ІІ).

Позивач в ході розгляду справи не надала жодного доказу залучення її до виконання службових обов`язків у святкові і неробочі дні за спірний період перебування у відрядженні.

Матеріали справи не містять будь-якого підтвердження обліку відповідних годин службової діяльності позивачем як фактично відпрацьовані у святкові і неробочі дні.

А отже твердження позивача з приводу обов`язку відповідача-2 здійснити виплату заробітної плати за такі дні, суд вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження при вирішенні даного публічно-правового спору.

Не підлягають до задоволення й інша частина позовних вимог ОСОБА_1 , такі як :

- стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу;

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Житомирській області щодо не нарахування і невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 років, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з посади та податкової міліції 18 березня 2018 року у сумі 11 718,00 гривень і стягнення такої компенсації на користь позивача.

Суд звертає увагу позивача на те, що наказом Державної фіскальної служби України від 20.05.2021 за №785-о скасовано наказ ДФС України від 16.03.2021 за №343-о та поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Про скасування наказу ДФС України від 16.03.2021 за №343-о, Державна фіскальна служба України листом від 20.05.2021 за №202/ЗПІ/99-99-08-01-14 повідомила позивача, а також просила у триденний термін з моменту отримання листа прибути до місця проходження служби відповідно до дислокації структурного підрозділу (а.с.41 том IV).

Такого роду повідомлення було скероване позивачу і Головним управління ДФС у Житомирській області від 21.05.2021 за №1510/7/06-97-08, та отримане ОСОБА_1 04.06.2021 (а.с.44 том ІІ). Повторне направлення такого повідомлення було скероване як поштовим зв`язком за адресою, що містилася в особовій справі так і на адресу електронної пошти позивача (а.с.45 том ІІ).

Матеріали справи містять відповіді національного поштового оператора АТ «Укрпошта» на адвокатські запити представника позивача про те, що в розпорядженні АТ Укрпошта» не містяться повідомлення, на яких би знаходилися підписи отримувача поштових листів ОСОБА_1 , окремі із яких (2 шт.) як вважають відповідачів отримані позивачем і у яких містилися листи Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Житомирській області про поновлення останньої на службі.

Також не подала Державна фіскальна служба України доказів надіслання засобами електронного поштового зв`язку в травні 2021 року листа-повідомлення про скасування оскаржуваного наказу від 16.03.2021.

В той же час, матеріали справи свідчать також про наміри Головного управління ДФС у Житомирській області наручно вручити позивачу наказ про скасування наказу про її звільнення, однак як підтверджують акти від 09.06.2021, 02.07.2021 та 05.07.2021 позивач ігнорувала такі спроби Головного управління ДФС у Житомирській області та не бажала ознайомлюватися з наказом (а.с.49-50 том ІІ).

Коментований акти від 09.06.2021 може свідчити, що за один день до подання на поштове відділення адміністративного позову ОСОБА_1 мала достатньо можливостей для з`ясування обставини поновлення її на роботі.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом остання перебувала у службових (трудових) відносинах із Державною фіскальною службою України та Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області.

На переконання суду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає до вирішення так як такий вид компенсації присуджується працівнику внаслідок протиправного звільнення і вирішення питання про поновлення на роботі, чого не має місця у спірному випадку.

Так, в силу вимог статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

У розглядуваному випадку позивач поновлена на роботі наказом Державної фіскальної служби України від 20.05.2021 №785-о, а тому в задоволенні вимоги про стягнення середній заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням, слід відмовити.

Окрім вказаного, слід відмітити, що позивач мала можливість після поновлення її на роботі і до наступного звільнення, скористатися правом на використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 років.

Позивач не надала доказів звернення до відповідача-2 із відповідною заявою (рапортом):

- перерахунку їй станом на 10.06.2021 грошового забезпечення (не середнього заробітку) із урахуванням коштів, які виплачені у вигляді грошової допомоги при звільненні у березні 2021 року;

- щодо надання/ненадання їй додаткової відпустки чи виплати/відмови у виплаті відповідної компенсації до 10.06.2021 (до дня звернення із позовом до суду).

Вище по тексту судового рішення суд відзначав, що будь-який публічно-правий спір в адміністративному судочинстві вирішується в ретроспективі, тобто суд захищає порушене право позивача, яке мало місце до звернення в суд.

В окремих випадках спірні правовідносини можуть бути динамічними, зокрема, продовження порушення може мати у новій формі та набути нового змісту і бути пов`язаним із первинним позовом, що частково мало місце у спірному випадку.

Втім, після подання адміністративного позову, відкриття провадження у справі, направлення судом апеляційної інстанції даної справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, повторного призначення справи в підготовчому провадженні позивач так і не подала заяви про збільшення позовних вимог, в тому числі щодо:

- оскарження наказу Державної фіскальної служби України від 20.05.2021 за №785-о "Про скасування наказу ДФС від 16.03.2021 за №343-о";

- не виплати грошового забезпечення (не середнього забезпечення за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі) за період з 19.03.2021 (наступний день після первинного звільнення) по 20.05.2021 (день прийняття наказу про поновлення на службі) і до 10.06.2021 (день звернення до суду);

- не вірного проведення табелювання оплати праці і норм тривалості робочого часу за період з 19.03.2021 (день відновлення на службі внаслідок первинного звільнення) по 04.08.2021 (день наступного звільнення), тобто не нарахування грошового забезпечення;

- не виплати при прийнятті Державною фіскальною службою України наказу від 04.08.2021 за №1160-о про наступне звільнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2020-2021 років та добових за період перебування у відрядженні.

Без заявлення таких вимог, виходячи із принципу диспозитивності адміністративного судочинства (частини 2, 3 статті 9 КАС України), суд не праві досліджувати і вирішувати коментовані вище спірні правовідносини, так як суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд не знайшов перешкод, які б свідчили про неможливість позивачем подати заяву про збільшення позовних вимог.

Відтак, всі вище описані мотиви і підстави ОСОБА_1 можуть бути дослідженні в межах окремого позовного провадження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Суд вжив всіх заходів на з`ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував пояснення і докази з власної ініціативи (пункти 4 і 5 ухвали суду від 19.11.2021).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України і Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

З приводу стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 675 637,80 гривень, яка полягає в сильних душевних страждань, приниженні честі, гідності, заподіянні шкоди престижу, діловій репутації, а також залишенні без постійного стабільного доходу у вигляді заробітної плати та засобів для життя, у зв`язку з неправомірними діями відповідачів, то суд, оцінивши аргументи позивача, вказує на наступне.

Вирішення позитивно питання щодо стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень, серед іншого, є наслідком встановлення судом порушень прав, свобод чи інтересів особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності першого.

У спірному випадку суд знайшов підстави для визнання протиправними дії відповідачів при звільненні ОСОБА_1 щодо протиправного винесення наказу по звільненні зі служби в органах податкової міліції:

- без пропонування наявних вакантних посад, віднесених до номенклатури посад Голови Державної фіскальної служби України у слідчих підрозділах податкової міліції, в тому числі в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Житомирській області, чи роботи за відповідної професією, спеціальністю, яку може виконувати позивач з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду;

- під час перебування позивача у відпустці;

- без здійснення при звільненні виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій;

- без здійснення при звільненні грошової компенсації за витрати на відрядження.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Так, відповідно до положень частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Окрім того, правове регулювання відшкодування моральної шкоди також здійснюється частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, суд враховує роз`яснення, надані у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 за №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зважаючи на вказане слід керуватися тим, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Під час розгляду даної адміністративної справи ОСОБА_1 долучила Виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП "КДЦ" Деснянського району міста Києва від 18.06.2021, за відомостями якої позивач з 19.03.2020 по 10.04.2020 перебувала на амбулаторному лікуванні із захворюванням транзиторної ішемічної атаки (мікроінсульт), а 18.06.2021 направлена у стаціонар (а.с.203 том І).

А саме виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого містить повний опис діагнозу ОСОБА_1 : "Стан після ТІА (19.03.2020 у судинах ВББ у вигляді стійкого вестибуло-атактичного синдрому, стійкого цефалгічного, астено-невротичного синдрому….тривожно-фобічний розлад". Зокрема проведено лікування "Психокорекція, направлення до психолога і психотерапевта" (зворотній бік а.с.203 том І).

Отже, згідно відомостей даної виписки, позивач починаючи з 19.03.2020 перебувала на амбулаторному лікуванні із захворюванням транзиторної ішемічної атаки, 30.03.2021, 19.04.2021 і 29.05.2021 зверталася у телефонному режимі за консультаціями до лікаря, після чого 18.06.2021 прибула на стаціонарне лікування.

Саме коментований документ є підтвердженням незадовільного стану здоров`я позивача з 19.03.2020 (після введення в дію наказом від 04.03.2020 за №10 організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДФС в області), який погіршувався протягом усього часу, зокрема з моменту попередження позивача про можливе вивільнення із займаної посади (11.06.2020), до звільнення та після її звільнення з посади і податкової міліції (18.03.2021).

На переконання суду, у спірному випадку, наявний причинний зв`язок між погіршенням стану здоров`я позивача і протиправними діями відповідачів при звільненні ОСОБА_1 , а саме:

- попередження про наступне звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання по службі, - чого (скорочення) фактично не мало місце;

- не пропонування наявних вакантних посад, віднесених до номенклатури посад Голови Державної фіскальної служби України та керівника Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області у слідчих підрозділах податкової міліції, та будь-яких інших вакантних посад, - що визнано самими відповідачами;

- протиправного звільнення із органів податкової міліції;

- звільнення під час перебування у відпустці;

- не здійснення при звільненні виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій;

- не здійснення при звільненні витрати на відрядження, в якому позивач перебувала до звільнення.

Разом з цим, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Враховуючи те, що відповідачами при звільненні позивача не дотримані всі надані законодавством гарантії, що призвело до порушення конституційних прав останнього, суд вважає, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка пов`язана із моральними стражданнями, оскільки, позивач відчувала певні негативні емоції та дискомфорт, прикладала додаткові зусилля для організації свого життя, змушена була захищати свої права в суді.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача моральної шкоди у розмірі по 19 438,68 гривень із кожного.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та виходив із наступного.

Як уже зазначалось судом, позивач звільнена із займаної посади і податкової міліції з 18.03.2021, а із позовом за захистом своїх порушених прав звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 10.06.2021, шляхом надсилання позовної заяви із додатками поштовим зв`язком (а.с.99 том І).

Отож, позивач, будучи незаконно звільнена на підставі наказу ДФС України від 16.03.2020 за №343-о, без належних на те підстав, в період з 18.03.2021 не отримувала грошове забезпечення як до поновлення її на посаді відповідно до наказу ДФС України від 20.05.2021 №785-о, так і до звернення до суду 10.06.2021.

В матеріалах справи міститься довідка про доходи від 19.07.2021 за №63/09, видана Головним управлінням ДФС у Житомирській області, за змістом якої середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 12 959,12 гривень (а.с.36 том ІІ).

Таким чином, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню із відповідачів у солідарному порядку на користь позивача, суд вважає доцільним взяти до уваги розмір середньомісячного грошового забезпечення (12 959,12 гривень), на виплату якого протягом трьох місяців (до дати звернення до суду) мала право позивач, однак не отримала, у зв`язку із незаконним її звільненням.

Хоч така оцінка є умовним визначенням розміру шкоди, який, на переконання суду, є пропорційним тим стражданням, які зазнала позивач, проте в будь-якому випадку такий вираз шкоди не позбавляє ОСОБА_1 права ставити питання про стягнення грошового забезпечення за період з березня по червень 2021року, або середнього заробітку за цей же період, якщо позивач оскаржуватиме остаточне власне звільнення і вимагатиме поновлення на роботі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 6 756,39 гривень за подання до суду адміністративного позову в частині позовних вимог майнового характеру про стягнення моральної шкоди, підтвердженням чого є квитанція №0.0.2175863179.1 від 25.06.2021 (а.с.131 том І).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини як Державної фіскальної служби України, так із вини Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, підлягають стягненню з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в солідарному порядку по 1 013, 46 гривень з кожного, що пропорційно становить 30 відсотків задоволених позовних вимог

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Позивач в адміністративному позові просить стягнути із відповідачів витрати на правову допомогу в сумі 27 000,00 гривень.

В судовому засіданні перед судовими дебатами позивач поставила питання про стягнення тільки цього розміру витрат на правову допомогу.

Державна фіскальна служба України, в свою чергу, заперечила щодо стягнення судом таких витрат з відповідача, вказуючи на обставину відсутності доказів про фактично понесені позивачем витрати на таку правничу допомогу, а також на їх неспівмірність.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас згідно частини 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 27 000,00 гривень, представник позивача долучив ордер серія КС №870246 від 31.05.2021, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 22.04.2021, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Щоголевим О.Б., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2613 від 08.06.2006 (а.с.96, 97 том І), а також договір №1 про надання правової допомоги від 22.04.2021 (а.с.109-111 том ІІ).

Згідно додаткових угод від 22.04.2021 і від 21.04.2021 сторони погодили порядок оплати юридичних послуг та їх вартість у загальному розмірі 27 000,00 гривень (а.с.114-115, 116-117 том ІІ).

В частині змісту (опису) допомоги, подано спільний акт прийому-передачі послуг від 10.06.2021, із якого слідує, що адвокат надав, а позивач прийняв послуги у формі: он-лайн консультація, роз`яснення правового характеру (1 000,00 гривень); ознайомлення з матеріалами/документами наявними у клієнта, їх дослідження. Надання консультацій правового характеру та роз`яснення щодо можливості вживання процесуальних дій (2 000,00 гривень); ознайомлення з матеріалами, додатково наданими клієнтом, їх дослідження надання усної консультації правового характеру (2 000,00 гривень); підготовка та надання правового висновку щодо незаконності не здійснення компенсації за перебування у відрядженні та не виплат коштів за роботу у вихідні та святкові дні (3 000,00 гривень); підготовка та надання правового висновку щодо доцільності заявлення моральної шкоди та наявність правових підстав (3 000,00 гривень); надання консультації та підготовка правового висновку, за результатами отриманих додаткових документів від клієнта, щодо законності (незаконності) звільнення під час перебування у відпустці, у відрядженні та по скороченню штатів (3 000,00 гривень); робота з матеріалами, додатково наданими клієнтом, їх дослідження. Надання усної консультації правового характеру щодо необхідності вживання подальших процесуальних дій відповідно до отриманих документів (3 000,00 гривень); складання адміністративного позову про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень (понад 10 позовних вимог) (10 000,00 гривень) (а.с.118-119, 120 том ІІ).

Всі вказані вище документи підписані адвокатом Щоголев Олександром Борисовичем та ОСОБА_1 .

Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті."

Суд зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання суду, зазначені норми (статей 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень).

При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

У відзиві відповідач-1, відповідно до частин 5, 6 статі 134 КАС України, серед іншого, вказав про не співмірність судових витрат на правничу допомогу, сума яких заявлена до стягнення позивачем.

Розглянувши по суті даний публічно-правовий спір, врахувавши зміст спірних правовідносин, суд вважає, що розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в розмірі 27 000,00 гривень є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.

Разом з тим, як уже зазначалось судом, згідно з вимогами частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вказане підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, які понесені ним по оплаті правничої допомоги в розмірі по 4 050,00 гривень із кожного, що пропорційно становить 30 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру витрат на правничу допомогу.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії службових осіб Державної фіскальної служби України і Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо звільнення з 18.03.2021 з посади та податкової міліції підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-236411), заступника начальника управління начальника першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо:

- не здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ, за період з 2020-2021 років;

- не здійснення грошової компенсації за витрати на відрядження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 за №98;

- звільнення ОСОБА_1 під час перебування її у відпустці;

- не пропонування наявних вакантних посад, віднесених до номенклатури посад Голови Державної фіскальної служби України у слідчих підрозділах податкової міліції, в тому числі в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Житомирській області, чи роботи за відповідної професією, спеціальністю, яку може виконувати ОСОБА_1 з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 39292197) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 19 438 (дев`ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім гривень) 68 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39459195) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 19 438 (дев`ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім гривень) 68 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 39292197) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 013 (одна тисяча тринадцять гривень) 46 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39459195) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 013 (одна тисяча тринадцять гривень) 46 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 39292197) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4 050 (чотири тисячі п`ятдесят гривень) 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39459195) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4 050 (чотири тисячі п`ятдесят гривень) 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач-1 Державна фіскальна служба України (ідентифікаційний код юридичної особи 39292197), Львівська площа 8, м. Київ-53, 04053;

відповідач-2 Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39459195), вул. Ю. Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.

Рішення суду складене в повному обсязі 04 березня 2022 року.