ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року м. Київ № 640/23826/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Служби Безпеки України (далі - відповідач та/або СБУ) та просить суд:

- визнати протиправними дії Служби Безпеки України, що виявились у відмові надати ОСОБА_1 копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру Голови Служби Безпеки України ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Службу Безпеки України надати ОСОБА_1 протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішення суду, копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру Голови Служби Безпеки України ОСОБА_2 , крім відомостей, зазначених в абзаці 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про запобігання корупції» щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об`єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що відмова СБУ у задоволенні запиту на інформацію не відповідає пункту 3 частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». На переконання позивача, запитувана нею інформація є публічною у розумінні чинного законодавства, а Служба Безпеки України відмовляючи її надати вчинив протиправні дії, чим обмежено право на доступ до публічної інформації, гарантоване статтею 3, пунктом 2 частини 1 статті 4, пунктом 6 частини 1 статті 14, частиною 2 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де ним вказано про правомірність своїх дій. Так, представник СБУ вказує, що декларація про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру не є документом який отриманий або створений ним в процесі виконання свої обов`язків, або прийняти рішенням. Окрім цього, представник відповідача посилається на положення статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції», рішення державного експерта з питань таємниць - заступника Голови СБУ від 20.10.2016 №9/10456 про віднесення до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, яка має накопичуватись в реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за сукупністю всіх показників у цілому щодо СБУ зі ступенем секретності - «цілком таємно», а за окремими показниками в цілому щодо СБУ або за сукупністю всіх показників у цілому щодо органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління СБУ - «таємно» та вказує про те, що Головою СБУ подано відповідну декларацію, а СБУ не може самостійно здійснювати доступ до декларацій співробітників, оскільки вони не знаходяться у їх володінні. З урахуванням наведеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

02.10.2019 року ОСОБА_1 подано запит до Слудби Безпеки України в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому остання просила надати копію декларації Голови Служби Безпеки України ОСОБА_2 за 2018 рік.

Листом від 08.10.2019 року №9/10802 Управління внутрішньої безпеки Служби Безпеки України повідомила заявницю, серед іншого про те, що захист інформації, яка міститься в деклараціях співробітників СБУ здійснюється відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та з огляду на положення статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції», декларація Голови СБУ за 2018 рік не може бути роздрукована, з неї не може бути виготовлена копія для надання заявникові на запит, оформлений відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні запитуваної інформації, чим порушено її права та охоронювані законом інтереси, що і зумовило звернення до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У той же час, правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VIІ «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VIІ).

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону № 1700-VIІ Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону № 1700-VIІ регламентовано, що до повноважень Національного агентства належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

За правилами статті 49 Закону № 1700-VIІ державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов`язані перевіряти факт подання суб`єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.

Національне агентство перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону.

У той же час, згідно із частиною 1 статті 45 Закону № 1700-VIІ особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700-VIІ суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є: Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр України, віце-прем`єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону № 1700-VIІ подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством.

Національне агентство забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства надається шляхом можливості перегляду, копіювання та роздруковування інформації, а також у вигляді набору даних (електронного документа), організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.

Зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об`єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Між тим, частиною 1 статті 52-1 Закону № 1700-VIІ регламентовано, що стосовно осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, заходи, передбачені розділом VII цього Закону, організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

З положень Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) слідує, що ключовими завданнями СБУ є: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; протидія тероризму; протидія злочинам проти миру і безпеки людства, корупції та організованій злочинності, які створюють загрозу національній безпеці; охорона державної таємниці.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2229-XII керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України.

Таким чином, Голова СБУ ОСОБА_2 належить до кадрового складу розвідувального органу України та займає посаду, перебування на якій становить державну таємницю.

За змістом статті 1 Закону України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855-XII) державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

За приписами абзацу 2 пункту 4 частини 1 статті 8 Закону № 3855-XII до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України та з дотриманням вимог статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону № 3855-XII віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Як визначено статтею 11 Закону № 3855-XII, у рішенні державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці зазначаються: інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність категоріям і вимогам, передбаченим статтею 8 цього Закону та статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; підстави для віднесення інформації до державної таємниці та обґрунтування шкоди національній безпеці України у разі її розголошення; ступінь секретності зазначеної інформації; обсяг фінансування заходів, необхідних для охорони такої інформації; державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація чи громадянин, який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємниці, та державний орган (органи), якому надається право визначати коло суб`єктів, які матимуть доступ до цієї інформації; строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Зазначений Звід та зміни до нього набирають чинності з моменту опублікування в офіційних виданнях України (частина перша статті 12 цього Закону).

Відповідно до статей 10, 11, 12, 13 Закону № 3855-XII та Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2003 року № 1561-12, наказом СБУ від 12 серпня 2005 року № 440, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 року за № 902/11182, затверджено ЗВДТ, стаття 4.1.3 якого передбачає, що до відомостей, які становлять державну таємницю у сфері державної безпеки і охорони правопорядку належить інформація про персональні переліки, посади, належність до підрозділів, домашні адреси особового складу (персоналу) СБУ. Рішення про необхідність засекречування конкретної інформації приймає державний експерт з питань таємниць.

Отже, наведеними законодавчими положеннями передбачено, що до державної таємниці відноситься інформація про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність. Для конкретизації цього положення ЗВДТ передбачає, що державну таємницю становлять відомості про персональні переліки, посади, належність до підрозділів, домашні адреси особового складу (персоналу) СБУ. При цьому, вказується, що конкретна інформація засекречується на підставі рішення державного експерта з питань таємниць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №826/8842/18.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що державним експертом з питань таємниць заступником Голови СБУ Поярковим В.О. прийнято рішення від 20 жовтня 2016 року № 9/10456 про віднесення до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, яка має накопичуватись в реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за сукупністю всіх показників у цілому щодо СБУ зі ступенем секретності - «цілком таємно», а за окремими показниками в цілому щодо СБУ або за сукупністю всіх показників у цілому щодо органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління СБУ - «таємно».

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що зазначеним рішенням державного експерта з питань державних таємниць віднесено до державної таємниці всю інформацію, яка міститься у деклараціях особового складу СБУ. При цьому слід зауважити, що рішення від 20 жовтня 2016 року № 9/10456 прийняте державним експертом на виконання вимог Закону №3855-XII і ЗВДТ. Відомості щодо оскарження та/або скасування в судовому порядку вказаного рішення станом на час виникнення спірних правовідносин матеріали справи не містять.

В той же час, положеннями частини 1 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) регламентовано, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

При цьому, порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами (ч. 2 ст. 8 Закону № 2939-VI).

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що інформація, яка містить державну таємницю в розумінні Закону № 2939-VI є таємною інформацією, доступ до якої регулюється Законом № 2939-VI та спеціальним законом.

Звідси слідує, що Закон № 2939-VI в частині запитуваної позивачем інформації є загальним. Разом з цим, спеціальним законом, що регулює доступ до відповідної інформації є № 3855-XII.

Таким чином, суд констатує, що доступ позивача до запитуваної нею інформації, яка, у свою чергу відноситься до державної таємниці є обмеженим в розумінні Закону № 3855-XII. До спірних правовідносин (в частині, що стосується доступу до відповідної інформації) підлягають застосування спеціального закону, в даному випадку Закону № 3855-XII.

У той же час, суд акцентує увагу на тому, що за правилами пункту 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, а саме коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Разом з цим при вирішення спору по суті суд вважає за необхідне вказати, що позивача повідомлено про те, що відповідно до пункту 1 розділу III Порядку облік та зберігання декларацій здійснюється з дотриманням вимог законодавства про державну таємницю та захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Декларація, що подається суб`єктом декларування, або матеріальному носію інформації за сукупністю секретних відомостей, що містяться в поданих суб`єктами декларування деклараціях, які комплектуються в такий матеріальний носій інформації, надається гриф обмеження доступу відповідно до законодавства про державну таємницю.

Доступ до автоматизованої системи та робочих місць, де зберігаються декларації співробітників СБУ, передбачає в обов`язковому порядку присутність уповноважених посадових осіб НАЗК під час входу до приміщення, а тому СБУ не може самостійно здійснювати доступ до декларацій співробітників.

Отже, беручи до уваги наведене у свій сукупності суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні запитуваної нею інформації.

Додатково суд відмічає, що всі посилання позивача на Закон № 2939-VI в частині забезпечення її права на доступ до публічної інформації не може нівелювати положення спеціального закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а саме Закону України «Про державну таємницю».

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку, що відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а тому стверджувати про те, що ним протиправно відмовлено у наданні позивачу запитуваної інформації не вбачається за можливе, що, у свою чергу зумовлює відсутність підстав для задоволення позову в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, про які просить позивач.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Служби Безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, б. 33, код ЄДРПОУ 00034074) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда