ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/9700/21

14 лютого 2022 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

представника позивача адвоката Андрусенко І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить визнати протиправним рішення відповідача №192150003090 від 03.11.2021, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком та зобов`язати відповідача призначити позивачу по справі пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.11.2021 звернувся до Монастириського відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

03.11.2021 рішенням управління №192150003090 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, про що повідомлено відповідним листом.

Дане рішення позивач вважає протиправним, так як відповідач безпідставно не врахував позивачу стаж роботи за наступні періоди:

- отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999, оскільки зарахування до стажу періоду отримання даного виду допомоги не передбачено законодавством,

- отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 24.01.2005 по 18.10.2005, оскільки запис про даний період в трудовій книжці не посвідчено печаткою центру зайнятості,

- роботи в колгоспі з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в уточнюючій довідці №483/06-06 від 25.10.2021 не вказано по батькові особи, якій видана дана довідка.

Враховуючи записи у трудовій книжці, стаж роботи позивача становить більше 31-го року, а відповідач зарахував позивачу у страховий стаж 26 років 2 місяці 14 днів, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

На підставі статті 12 та глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Тернопільським окружним адміністративним судом винесено ухвалу від 30 грудня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій зазначено строк подання відзиву на позовну заяву.

24.01.2022 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від відповідача поступив відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вказує, що 01.11.2021 позивач звернувся в Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0206-8/33139 від 09.11.2021 позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії та конкретизовано причини такої відмови.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі ім. Матросова з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в архівній довідці про трудовий стаж №483/06-06 від 25.10.2021, виданій Трудовим архівом Лановецької міської ради, зазначено, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1987-1993 роки є відомості про відпрацьовані людинодні ОСОБА_1 , що не відповідає паспортним даним позивача, а саме не зазначено по-батькові.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999, то пунктом "а" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено зарахування до стажу, зокрема, періоду одержання допомоги по безробіттю. Зарахування до страхового стажу матеріальної допомоги по безробіттю даною статтею не передбачено.

Щодо періоду отримання позивачем отримання допомоги по безробіттю з 24.01.2005 по 18.10.2005 та зарахування його до страхового стажу повідомляємо, що відповідний запис у трудовій книжці не посвідчений печаткою центру зайнятості, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (із наступними змінами та доповненнями).

Отже, страховий стаж позивача станом на 01.11.2021 згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, та з урахуванням інформації з системи персоніфікованого обліку складає 26 років 02 місяці 04 дні, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Ухвалою суду від 28.01.2022 визначено розгляд справи №500/9700/21 проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Призначено у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії судове засідання на 14.02.2022.

Ухвалою суду від 09.02.2022 задоволено клопотання про участь представника позивача адвоката Андрусечко І.Я. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та забезпечено його у судовому засіданні 14.02.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

09.02.2022 представник відповідача подав до суду заяву, в якій повідомляє, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та просить розглянути справу за їхньої відсутності.

10.02.2022 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де просить відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.02.2022 не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами та доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 01.11.2021 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0206-8/33139 від 09.11.2021 позивачу повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком та надано копію рішення.

Так, рішенням №192150003090 від 03.11.2021 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зазначено, що необхідний стаж, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років, страховий стаж позивача - 26 років 2 місяці 14 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999, оскільки зарахування до стажу періоду отримання даного виду допомоги не передбачено законодавством,

- період отримання допомоги по безробіттю з 24.01.2005 по 18.10.2005, оскільки запис про даний період в трудовій книжці не посвідчено печаткою центру зайнятості,

- період роботи в колгоспі з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в уточнюючій довідці №483/06-06 від 25.10.2021 не вказано по батькові особи, якій видана дана довідка.

Підстава відмови у призначенні пенсії за віком - відсутність необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх пенсійних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV чоловіки мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Так, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.04.1980, копія якої долучена до матеріалів справи позивач:

1) 11.04.1980 прийнятий на роботу в Монастириський м-к комбікормовий з-д робочим (наказ №14 від 11.04.1980)

2) 09.07.1981 звільнений з роботи згідно поданої заяви (наказ №90 від 09.07.1981),

3) 01.04.1982 прийнятий на роботу на посаду різноробочого в Монастириський міжколгоспний комбікормовий завод (наказ №39 від 01.04.1982)

4) 23.04.1987 звільнений з роботи по статті 38 п.1 КЗпП УРСР (наказ №47 від 23.04.1987)

5) 10.01.1988 прийнятий в колгосп ім. Матросова будівельником (наказ 31 від 10.01.1988)

6) 17.03.1993 звільнений з роботи за власним бажанням (наказ №4 від 17.03.1993)

7) 22.04.1993 прийнятий на посаду муляра штукатура МП "Бескиди" (наказ №1186 віл 22.04.1993)

8) 01.08.1995 звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ №2108 від 01.08.1995)

9) 10.09.1995 зарахований по строковому трудовому договору оператором виробничої діяльності станції і доочистки і гідротранспортерів на сезон цукроваріння (наказ № 81-к від 08.09.1995)

10) 01.12.1995 звільнений з роботи по закінченню строку трудового договору п.2 ст.36 КЗпП України (наказ №110-к від 28.11.1995)

Згідно записів №№11-17 з 29.09.1997 по 15.07.1998, з 20.01.1999 по 29.01.1999, з 11.02.1999 по 09.08.1999 проводилася виплата допомоги по безробіттю.

18) 09.07.2001 прийнятий на роботу грузчиком в Монастириський ККП (наказ №54 від 06.06.2001)

19) 31.12.2004 звільнений з посади вантажника за згодою обох сторін по ст.36 п.1 КЗпП України (наказ №12 від 31.12.2004)

20) 05.01.2005 прийнятий на посаду вантажника в КП "Монастириський комунсервіс" (наказ №2 від 05.01.2005)

21) 12.01.2005 звільнений з посади вантажника по ст.43 КЗпП України (наказ 18 від 12.01.2005)

Згідно записів №№22-28 з 24.04.2005 по 18.10.2005, з 16.01.2006 по 19.01.2006 проводилася виплата допомоги по безробіттю відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

29) 26.05.2006 прийнятий на посаду прибиральника вуличних територій в КП "Монастириський комунсервіс" (наказ №4 від 26.05.2006)

30) 13.07.2006 звільнений з посади прибиральника вуличних територій по ст.38 КЗпП України з КП "Монастириський комунсервіс" (наказ №6 від 13.07.2006)

31) 20.10.2006 прийнятий на посаду робітника з благоустрою в КП "Монастириський комунсервіс" (наказ №2 від 20.10.2006)

32) 31.07.2008 переведений з КП "Монастириський комунсервіс" згідно ст.36 п.5 КЗпП України в КП "Благоустрій-1" в зв`язку з реорганізацією (наказ №8 від 31.07.2008)

33) 01.08.2008 прийнятий на роботу по переводу на посаду працівника з благоустрою (наказ №1 від 01.08.2008)

34) 09.11.2012 звільнена з роботи за згодою сторін по ст.36 КЗпП України (наказ №84 від 09.11.2012) слід вважати недійсним на підставі наказу №84к від 09.11.2012.

35) 31.12.2013 звільнений з роботи у зв`язку з реорганізацією підприємства згідно ст.58 п.5 КЗпП України (наказ №60 від 31.12.2013)

36) 02.01.2014 прийнятий на роботу в КП Монастириський комунсервіс по переводу з КП "Благоустрій-1" у зв`язку з реорганізацією підприємства (наказ №1 від 02.01.2014)).

Із вказаного періоду, відповідач зарахував позивачу у страховий стаж 26 років 2 місяці 14 днів, що сторонами не оспорюється, однак не зараховано:

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999, оскільки зарахування до стажу періоду отримання даного виду допомоги не передбачено законодавством,

- період отримання допомоги по безробіттю з 24.01.2005 по 18.10.2005, оскільки запис про даний період в трудовій книжці не посвідчено печаткою центру зайнятості,

- період роботи в колгоспі з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в уточнюючій довідці №483/06-06 від 25.10.2021 не вказано по батькові особи, якій видана дана довідка.

Як видно із довідки від 25.10.2021 №483/06-06 у документах архівного фонду "Приватного підприємства ім. Матросова" трудового архіву Лановецької міської ради в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1987-1993 рр. є відомості про відпрацьовані людинодні ОСОБА_1 . Через скорочений запис по-батькові позивача " ОСОБА_2 " не зараховано вказаний у довідці період роботи до страхового стажу незважаючина те, щофакт роботи позивача у вказаний період у колгоспі імені Матросова підтверджується записами №№5-6 трудової книжки ОСОБА_1 .

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

У трудовій книжці позивача у відомостях про роботу записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.

Помилка в написанні по батькові позивача не може нівелювати відомості трудової діяльності та позбавляти його права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним стажу, а відмова відповідача в зарахуванні спірного стажу порушує принцип рівності особи перед законом.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідач в свою чергу не надав суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про вказані вище періоди роботи.

Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу за весь період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Підставою відмови у призначенні пенсії за віком позивачу, як видно з рішення №192150003090 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.11.2021 була відсутність необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому порядку, який згідно поданих документів становить 26 років 2 місяці 14 днів.

Беручи до уваги, що при вирішенні питання призначення пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України не взято до уваги, зокрема період отримання допомоги по безробіттю з 24.01.2005 по 18.10.2005, оскільки запис про даний період в трудовій книжці не посвідчено печаткою центру зайнятості та період роботи в колгоспі з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в уточнюючій довідці №483/06-06 від 25.10.2021 не вказано по батькові особи, якій видана дана довідка, суд вважає, з врахуванням наведеного вище, що вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 і позовна вимога про визнання протиправним і скасування рішення відповідача №192150003090 від 03.11.2021 про відмову у призначенні пенсії підлягає задоволенню.

Також суд критично оцінює твердження позивача щодо незарахування позивачу до стажу роботи періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999, оскільки зарахування до стажу періоду отримання даного виду допомоги не передбачено законодавством.

Суд зауважує, що Законом України "Про зайнятість населення" чинним на той час, зокрема пунктом 1 статті 31 було встановлено, що безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Підпункт 3 пункту 1 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" передбачав випадки припинення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю на строк до трьох місяців.

За положеннями частини другої пункту 3 статті 30 (в редакції Закону №665/97-ВР від 21.11.1997) строк, на який припиняється виплата допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періоду виплати допомог, зазначених у пункті 3 статті 28 і пункті 1 статті 31 цього Закону.

Тому суд доходить висновку, що вказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до загального страхового (трудового) стажу для призначення пенсії.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії, то суд враховує, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 01.11.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.

Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2391507489.1 від 22.12.2021.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192150003090 від 03.11.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.11.2021 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 454,00 грн сплаченого судового збору згідно квитанції №0.0.2391507489.1 від 22.12.2021.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддяМартиць О.І.