СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2022 року Справа № 480/7230/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Воловика С.В.,

за участі секретаря судового засідання - Гонтаренко І.І.,

представника відповідача-1 - Шиянової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/7230/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Сумського апеляційного суду, про стягнення матеріальної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі відповідач-1, ДКС України), у якій просить суд:

- стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 184 701, 70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі статті 102 Закону України Про судоустрій і статус суддів, 01.11.2013 позивачем подавалась заява про відставку, а 26.11.2013 Вищою радою юстиції України прийнято рішення № 1283/0/15-13 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Сумської області. Втім, Верховною Радою України постанова про звільнення ОСОБА_1 була прийнята 25.12.2014, а зі штату Апеляційного суду Сумської області, його відраховано наказом № 1-ОС від 05.01.2015.

З метою отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, 16.07.2015 позивач звернувся із відповідною заявою до Державної судової адміністрації України, проте, у виплаті цієї допомоги було відмовлено.

Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити згадану допомогу. За результатом розгляду справи №818/2712/15, у задоволенні позовної заяви було відмовлено з тих підстав, що підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України № 1166-VІІ від 27.03.2014 (далі - Закон № 1166-VІІ) виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів, яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України № 1166-VІІ від 27.03.2014, визнаний таким, що не відповідає Конституції України, у зв`язку з чим, втратив чинність.

З огляду на прийняття вказаного рішення, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у справі № 818/2712/15 за виключними обставинами, втім, у задоволенні цієї заяви було відмовлено.

Отже, враховуючи те, що станом на момент подання заяви про відставку 01.11.2013 та направлення 26.11.2013 Вищою радою юстиції України подання про звільнення, норма статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів, яка передбачала виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою була чинною, а бездіяльність Верховної Ради України щодо неприйняття постанови про звільнення судді у відставку, рішенням суду визнана протиправною, на переконання позивача, він має право на відшкодування державою матеріальної шкоди на підставі частини 3 статті 152 Конституції України.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 11.08.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/7230/21, підготовче засідання призначено на 20.10.2021 о 10 год. 00 хв., встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Не погоджуючись з позовними вимогами, ДКС України у відзиві (а.с. 32) зазначила, що забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів, є юридичною особою, має самостійний баланс та не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Відповідач-1 зауважив на тому, що жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і шкоди не завдавав, у зв`язку з чим, не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу іншими суб`єктами.

З вищезазначених підстав, ДКС України вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 20.10.2021, занесеною до протоколу, до участі у справі в якості відповідачів були залучені: Державна судова адміністрація України (далі відповідач-2, ДСА України) та Сумський апеляційний суд (далі відповідач-3), підготовче засідання відкладено на 10 год. 00 хв. 16.11.2021, відповідачам встановлений строк для подання заяв по суті справи.

Так, Сумський апеляційний суд у відзиві (а.с. 48-49) зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, але ОСОБА_1 був звільнений у відставку з апеляційного суду Сумської області, який з 21.12.2019 припинив свою діяльність у зв`язку з ліквідацією без правонаступництва.

Отже, Сумський апеляційний суд не є правонаступником апеляційного суду Сумської області та не може нести відповідальність перед позивачем.

Державна судова адміністрація України у відзиві (а.с. 100-103) зауважила на тому, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді, законодавство України не передбачало його права на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Рішення Конституційного Суду України, набрало чинності 15.04.2020, у зв`язку з чим, не може вплинути на правовідносини, які виникли у позивача 25.12.2014 під час звільнення з посади судді.

Стосовно відшкодування матеріальної шкоди, відповідач-2 зазначив, що за змістом статті 1175 Цивільного кодексу України, матеріальна шкода особі може бути відшкодована у разі, коли нормативно-правовий акт був визнаний незаконним і скасований. Тобто, у разі, коли нормативно-правовий акт визнається неконституційним та у зв`язку з цим втрачає чинність, приписи статті 1175 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Посилання позивача на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого доходу внаслідок прийняття неконституційного нормативно-правового акту, відповідач-2 вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки недоотримана вихідна допомога не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та не може бути відшкодована в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету.

Ухвалою суду від 16.11.2021, у зв`язку з неприбуттям у підготовче засідання представників сторін, розгляд справи відкладено на 07.12.2021 о 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 07.12.2021, занесеною до протоколу, підготовче провадження у справі № 480/7230/21 закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 13.01.2022 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 04.01.2022, у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, розгляд справи відкладено на 26.01.2022 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 26.01.2022, на підставі клопотання представника позивача, розгляд справи відкладено на 08.02.2022 об 11 год. 00 хв.

В судове засідання 08.02.2022, позивач та його представник, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили.

Представники ДСА України та Сумського апеляційного суду, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання також не прибули, просили суд розглядати справу без їх участі.

Представник ДКС України в судовому засіданні 08.02.2022 проти позову заперечував та просив суд в його задоволенні відмовити.

Заслухавши повноважного представника відповідача-1, дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.

Під час перебування на посаді голови апеляційного суду Сумської області, 01.11.2013 ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді у відставку відповідно до статті 102 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

За результатами розгляду вказаної заяви, 26.11.2013 Вищою радою юстиції прийнято рішення № 1283/0/15-13 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді у відставку (а.с. 5).

Постановою Верховної Ради України № 59-VIII від 25.12.2014, ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Сумської області у відставку, а наказом суду № 1-ОС від 05.01.2015 відраховано зі штату (а.с. 6 -11).

З метою отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, виплата якої передбачалась частиною 1 статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів в редакції, що діяла на момент подання заяви про відставку та прийняття Вищою радою юстиції рішення про звернення з поданням про звільнення до Верховної Ради України, ОСОБА_1 звернувся до ДСА України з відповідною заявою (а.с. 12).

У відповідь на вказану заяву, відповідач-2 повідомив про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги у вказаному розмірі, оскільки станом на момент прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача та відрахування його зі штату апеляційного суду Сумської області, Закон України Про судоустрій і статус суддів не передбачав право судді на її отримання.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання ДСА України нарахувати і виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 заробітних плат за останньою посадою. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 по справі № 818/2712/15, у задоволенні позову було відмовлено. Втім, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015, постанова суду першої інстанції скасована, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, дії ДСА України визнано протиправними, апеляційний суд Сумської області зобов`язано нарахувати і виплатити спірні кошти.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2016 по справі № 818/2712/15, згадана постанова суду апеляційної інстанції скасована, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 залишена в силі (а.с. 14-17). Така ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що моментом відставки судді є прийняття відповідної постанови Верховною Радою України про його звільнення з посади судді. У зв`язку з цим, до правовідносин щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, мають застосовуватись норми, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови № 59-VIII про звільнення суддів у відставку.

Тобто, з огляду на те, що підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів, яка встановлювала право на отримання вихідної допомоги, було виключено, і на момент прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення ОСОБА_1 у відставку виплата такої допомоги не передбачалась, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України, яким виключалась стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010, визнано неконституційними, у зв`язку з чим, вони втратили чинність (а.с. 18-21).

На підставі вказаного рішення Конституційного Суду України, ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови суду від 17.09.2015 у справі № 818/2712/15 за виключними обставинами (а.с. 69-72).

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021, у задоволенні згаданої заяви позивача відмовлено, постанова суду від 17.09.2015 у справі № 818/2712/15, залишена в силі (а.с. 73-76). Підставами для відмови суд визначив те, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), не впливає на правовідносини, які були предметом розгляду у справі № 818/2712/15.

З метою стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України матеріальної шкоди у розмірі недоотриманої суми вихідної допомоги, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до Зарічного районного суду міста Суми. Втім, ухвалою суду від 28.07.2021 у справі № 591/5185/21 у відкритті провадження відмовлено з тих підстав, що такий спір має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у цій справі, звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 просить про захист свого права на отримання вихідної допомоги, яку він не отримав внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України та прийняття нею неконституційного закону, шляхом стягнення з держави шкоди у розмірі неотриманої суми.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

На момент звернення ОСОБА_1 із заявою про відставку 01.11.2013 та прийняття 26.11.2013 Вищою радою юстиції рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про звільнення позивача з посади судді у відставку, правові засади організації судової влади, система і загальний порядок забезпечення діяльності судів, судоустрій і статус суддів, визначались Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI).

Відповідно до статті 100 вказаного Закону, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Так, частиною п`ятою статті 126 Конституції України передбачалось, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п`яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно зі статтею 109 Закону України № 2453-VI (в редакції станом на 01.11.2013), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (частина 4 статті 109).

В той же час, відповідно до статті 102 Закону України № 2453-VI, суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов`язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п`ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті.

При цьому, за змістом частини 4 статті 102, якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п`яти років.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, врегульовувався, зокрема, статтею 111 Закону України № 2453-VI та Регламентом Верховної Ради України.

Частинами 2-4 статті 111 вказаного Закону передбачалось, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

На виконання частини 6 статті 111 Закону України № 2453-VI, повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Отже, зміст вказаних норм, дає підстави для висновків про те, що процедура звільнення судді, призначеного безстроково, у відставку, була досить тривалою у часі, починалася з моменту подання суддею заяви та закінчувалася прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення. При цьому, звільнення судді за заявою про відставку, залежало від його волевиявлення та зумовлювало у суб`єктів процесу звільнення (Вищої ради юстиції та Верховної Ради України) виникнення дискреції: задовільнити заяву чи відмовити у її задоволенні. Протягом усього часу розгляду заяви про відставку, суддя продовжував здійснювати свої повноваження та в повному обсязі користувався встановленими гарантіями.

У разі досягнення суддею, призначеного безстроково, шістдесяти п`яти років, його звільнення відбувалося автоматично, за окремою процедурою, не залежало від волевиявлення судді, та не зумовлювало виникнення у суб`єктів процесу звільнення (Вищої ради юстиції та Верховної Ради України) дискреції (задовільнити відставку чи відмовити). Разом з цим, з наступного дня після досягнення шістдесяти п`яти років, суддя втрачав право здійснювати свої повноваження та звільнявся з посади в безумовному порядку.

У день подання ОСОБА_1 заяви про відставку (01.11.2013), так само, як і у день прийняття Вищою радою юстиції рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про звільнення ОСОБА_1 у відставку (26.11.2013) та у день досягнення ним шістдесяти п`яти років (08.12.2013), були чинними положення статті 136 Закону України № 2453-VI, що встановлювали право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні № 1166-VII від 27.03.2014, згадану статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010, виключено.

Тобто, з 01.04.2014 (дата набрання чинності Законом України № 1166-VII від 27.03.2014) судді, які мали право вийти у відставку, втратили право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України, яким виключалась стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010, визнано неконституційними, у зв`язку з чим, вони втратили чинність з дати прийняття рішення 15.04.2020.

Визнаючи неконституційними згадані положення, Конституційний Суд України вказав на те, що за своєю юридичною природою, вихідна допомога при звільненні судді у відставку, є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні. У контексті принципу верховенства права, оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та у порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону України № 1166-VII від 27.03.2014, залежала від фактичної можливості судді реалізувати своє право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 Закону України № 2453-VI) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто, з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Саме встановлення недостатнього перехідного періоду (з 27.03.2014 дати прийняття Закону № 1166-VII, до 01.04.2014 дати набрання ним чинності) стало підставою для визнання неконституційним підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України.

Доходячи висновку про неконституційність обмеження права судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, Конституційний Суд України зауважив на тому, що всім суддям, які мали право на відставку, на момент прийняття закону, що обмежував їх права та гарантії, держава зобов`язана була надати можливість у розумні строки реалізувати свої права в обсязі, до введення обмежень. Інакше кажучи, виключаючи статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010, законодавець зобов`язаний був встановити достатній перехідний період, протягом якого, судді, що мали право на відставку та, відповідно, на отримання вихідної допомоги, мали б можливість їх реалізувати.

У цій справі судом встановлено, що 01.11.2013 ОСОБА_1 , звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку, за результатами розгляду якої, 26.11.2013 прийнято рішення щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді апеляційного суду Сумської області.

Тобто, у процедурі звільнення позивача, всі залежні від нього та від Вищої ради юстиції заходи, були вжиті у передбачений Законом України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010 спосіб. Завершенням цієї процедури мало бути рішення Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку, прийняте на пленарному засіданні без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Таке рішення Верховною Радою України, було прийнято лише 25.12.2014, вже після набуття чинності нормою, яка позбавляла суддів права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку.

Отже, початок реалізації ОСОБА_1 свого права на відставку та отримання вихідної допомоги, а також вжиття усіх інших можливих заходів для реалізації цього права, так само, як і дата досягнення ним шістдесяти п`яти років, припали на час, коли виплата вихідної допомоги передбачалась статтею 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010; а завершення процедури звільнення позивача припало на час, коли згадана стаття була виключена і Закон України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010, не передбачав виплату вихідної допомоги суддям у зв`язку з виходом у відставку.

Суд констатує, що суб`єктом, від рішення якого залежало завершення процедури звільнення ОСОБА_1 з посади судді, та який уповноважений приймати рішення щодо зміни умов такого звільнення, є Верховна Рада України. У випадку, якщо б остання виконала свій обов`язок щодо розгляду питання про звільнення позивача у відставку своєчасно у період з 26.11.2013 по 01.01.2014, процедура звільнення ОСОБА_1 завершилася б і він отримав вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Натомість, Верховною Радою України спочатку 27.03.2014 прийнято Закон № 1166-VII, підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ якого, суддів позбавлено права на отримання вихідної допомоги при звільненні у відставку, а вже потім, 25.12.2014 прийнято рішення, яке завершило процедуру звільнення ОСОБА_1 . Тобто, прийняття Верховною Радою України підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закон України № 1166-VII, фактично позбавило позивача права на отримання вихідної допомоги, підтвердженням чого стали рішення судів у справі № 818/2712/15.

В той же час, суд вважає, що з огляду на висновки, яких дійшов Конституційний Суд України, під час прийняття рішення у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) про визнання таким, що не відповідає Конституції України підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України № 1166-VII від 27.03.2014, держава зобов`язана була надати ОСОБА_1 можливість до внесення змін завершити вже розпочату процедуру звільнення з посади судді апеляційного суду Сумської області та отримати вихідну допомогу при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд приймає до уваги те, що рішеннями судів, зокрема, постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-195а15, постановою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі № 800/41/16 та постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 800/24/15, бездіяльність Верховної Ради України щодо не розгляду питання про звільнення суддів у період з листопада 2013 по грудень 2014 року, визнавалась протиправною, а норма, яка позбавила позивача права на отримання вихідної допомоги визнана такою, що не відповідає Конституції України.

Крім того, суд враховує те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилося шістдесят п`ять років, у зв`язку з чим, його звільнення з посади судді апеляційного суду Сумської області мало відбутись автоматично, за окремою процедурою, яка не передбачає наявність дискреції у Верховної Ради України (задовільнити відставку чи відмовити).

За таких обставин, суд робить висновок, що внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України, яка полягає у не розгляді питань щодо звільнення суддів, а також у зв`язку з прийняттям норми, яка визнана неконституційною, ОСОБА_1 при виході у відставку не отримав вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 184 701, 70 грн., у зв`язку з чим, можна стверджувати про спричинення йому матеріальної шкоди у цій сумі.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На виконання статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини 3, 4 статті 6).

Згідно зі статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на відшкодування державою матеріальної шкоди у розмірі суми неотриманої вихідної допомоги при виході у відставку, спричиненої внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України та прийняття нею неконституційної норми закону.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України матеріальної шкоди в розмірі 184 701, 70 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 3, 6-10, 132, 241, 242, 243, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Сумського апеляційного суду про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду в розмірі 184 701,70 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення суду складено 16.02.2022.

Суддя С.В. Воловик