Постанова

Іменем України

14 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 550/336/21

провадження № 61-16672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15 липня 2021 року у складі судді Антонова А. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі -

ГУНП в Полтавській області), Державної казначейської служби України

(далі - ДКС України) про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що в липні 2013 року вона звернулася до Полтавського відділу поліції ГУНП у Полтавській області (колишня назва - Октябрський РВ ПМУ УМВС України) із заявою про відкриття кримінального провадження і притягнення до кримінальної відповідальності лікаря-рентгенолога діагностичного центру «МРТ-Центр» ОСОБА_2 , яка внаслідок недбалого ставлення до виконання своїх професійних обов`язків надала неправильний висновок щодо стану здоров`я позивача.

Відповідно до відповіді слідчого Шевченко Ю. П. 15 липня 2013 року заява ОСОБА_1 прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), розпочато досудове розслідування за частиною першою статті 140 КК України.

06 травня 2014 року слідчим призначено комісійну судово-медичну експертизу, висновками якої від 26 вересня 2016 року № 124/15 підтверджено винні дії лікаря при оцінці первинних результатів МРТ дослідження, в результаті чого позивач зазнала тяжких наслідків для здоров`я - втрату органу (правої нирки).

На момент звернення до суду провадження за фактом неналежного виконання професійних обов`язків лікарем-рентгенологом перебуває у провадженні слідчого, який протягом 7 років не вчинив процесуальних дій щодо закінчення досудового розслідування та передачі справи до суду, затягує слідство у справі, що стало підставою неодноразових звернень

ОСОБА_1 зі скаргами на бездіяльність до органів прокуратури та суду.

Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави

від 13 квітня 2018 року у справі № 552/1830/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 та встановлено слідчому граничний строк в один місяць для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12013180040002982.

Ухвала суду виконана не була, у зв`язку з чим позивач неодноразово зверталася із заявами до Генерального прокурора та керівника Полтавської місцевої прокуратури. Листами від 20 лютого 2019 року та 21 травня

2019 року позивача повідомлено про те, що прокуратурою також скеровано лист слідчому із вимогою щодо усунення недоліків при розслідуванні провадження, забезпечення активації слідства, розслідування та прийняття кінцевого рішення в розумні строки.

19 червня 2019 року слідчий ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області прийняв постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні складу правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2019 року у справі № 552/1830/18 постанова слідчого скасована.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2020 року у справі № 552/1830/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано неправомірною бездіяльність слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області Дорошенка Д. А., яка полягає в незабезпеченні розумних строків досудового розслідування, безпідставного невиконання ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2018 року та неприйняття протягом 7 років досудового розслідування процесуального рішення.

Незважаючи на зазначене, кримінальне провадження № 12013180040002982 триває, що свідчить про порушення розумних строків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини, а також завдає позивачу моральної шкоди та душевних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь із державного бюджету України моральну шкоду, завдану бездіяльністю органів досудового розслідування, у розмірі 700 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 15 липня

2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь

ОСОБА_1 100 000,00 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області в дохід держави судові витрати у розмірі 64,88 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України в дохід держави судові витрати у розмірі 64,88 грн.

Вирішуючи питання про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності факту тривалої протиправної бездіяльності слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області

Дорошенка Д. А. та надмірної тривалості досудового розслідування кримінального провадження № 12013180040002982 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті

140 КК України. На момент звернення позивача з позовом до суду досудове слідство органом поліції проводиться 7 років 7 місяців та 22 дні, що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування. Слідчим не виконано всі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.

З огляду на зазначене, наявні правові підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, визначаючи розмір якої, суд врахував характер та тривалість завданої шкоди, глибину її душевних страждань та стан здоров`я, переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, час, витрачений на захист своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості.

При цьому суд посилався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі

№ 916/1423/17, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц, від 08 квітня

2020 року у справі № 638/14009/17.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15 липня

2021 року змінено шляхом викладення резолютивної частини рішення в такій редакції: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн

у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Скасовано рішення Чутівського районного суду Полтавської області

від 15 липня 2021 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України в дохід держави судових витрат у розмірі 64,88 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції по суті спору зробив обґрунтований висновок про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, враховуючи вимоги розумності і справедливості.

Разом із тим, розмір визначеного морального відшкодування на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню не шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, як помилково зазначив суд першої інстанції, а через Державну казначейську службу України.

Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області у цій справі є відповідачем не як заподіювач шкоди, а як орган, який відповідно до законодавства здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, а тому не підлягають стягненню в дохід держави судові витрати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ГУ ДКСУ в Полтавській області засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2022 року справу № 550/336/21 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на належних і допустимих доказах щодо факту спричинення моральної шкоди та її розміру, судами допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 641/2198/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц.

Зокрема, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 641/2198/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що наявність певних недоліків діяльності слідчого не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

У постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Разом із тим, у цій справі позивач не довела належними і допустимими доказами причинний зв`язок та розмір шкоди.

Крім того, судами не враховано, що обов`язок із відшкодування шкоди у випадку доведеності її спричинення має бути покладено на Головне управління Національної поліції в Полтавській області.

Доводи інших учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не відповідають дійсним обставинам справи та не спростовують законних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими встановлено факт надмірної тривалості кримінального провадження, що призвело до моральних страждань позивача.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 червня

2018 року у справі № 910/23967/16 та від 03 вересня 2019 року у справі

№ 916/1423/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 13 липня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Октябрського РВ ПМУ УМВС України із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій просила притягнути до кримінальної відповідальності лікаря-рентгенолога діагностичного центру «МРТ-Центр»

м. Полтави ОСОБА_2 (а. с. 7)

За заявою ОСОБА_1 було розпочате кримінальне провадження, яке внесено 14 липня 2013 року за № 12013180040002982 до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті

140 КК України. Розпочато досудове розслідування (а. с. 8).

Протягом 2018-2019 років ОСОБА_1 неодноразово зверталася зі скаргами та зверненнями до прокуратури Полтавської області та Полтавської місцевої прокуратури щодо тривалого досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12013180040002982, проте органами прокуратури заходів реагування для проведення ефективного та своєчасного досудового розслідування прийнято не було.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2018 року у справі № 552/1830/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Встановлено слідчому Дорошенку Д. А. граничний строк 1 місяць із моменту отримання ухвали слідчого судді для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12013180040002982 від 14 липня 2013 року (а. с. 15).

Постановою слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області від 19 червня 2019 року кримінальне провадження № 12013180040002982 було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2019 року скасовано постанову слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області від 19 червня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12013180040002982 від 14 липня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті

140 КК України (а. с. 20).

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2020 року визнано неправомірною бездіяльність слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області Дорошенка Д. А., яка полягає в незабезпеченні розумних строків досудового розслідування, безпідставного невиконання ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2018 року та неприйняття протягом 7 років досудового розслідування відповідного процесуального рішення (а. с. 21).

Також встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на час розгяду справи в суді слідчим ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ще здійснююється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 14 липня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі.

У статті 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року

у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків

є самостійною підставою відповідальності держави.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті

13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

У своїх рішення ЄСПЛ неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, зокрема, складність справи, поведінку заявника,

а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. рішення ЄСПЛ

від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року у справі

№ 308/14232/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 180/2044/19,

від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 10 березня 2021 року

у справі № 646/8234/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19.

Колегія суддів наголошує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

При цьому, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 12 липня 2007 року в справі «Stankov v. Bulgaria» (заява № 68490/01) оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди у цій справі, ОСОБА_1 зазначала правовою підставою для відшкодування такої шкоди бездіяльність органів досудового розслідування, очевидно надмірну тривалість (понад 7 років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження, яке на момент розгляду справи досі триває.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого по суті спору погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив із доведеності факту тривалої протиправної бездіяльності слідчого ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП у Полтавській області Дорошенка Д. А. та надмірної

тривалості досудового розслідування кримінального провадження

№ 12013180040002982 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України (7 років 7 місяців та 22 дні), що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування. Факт невиконання слідчим всіх необхідних слідчих дій для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження підтверджено також ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2018 року та 08 квітня 2020 року. Крім того, встановлено систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача та надмірну тривалість досудового розслідування. Зазначені обставини у їх сукупності надають правові підстави для часткового задоволення позову.

Визначаючи розмір моральної шкоди, відшкодування якої підлягає на користь ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили з характеру та тривалості завданої шкоди, глибини душевних страждань позивача та стану здоров`я (втрата нирки), переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, час, витрачений на захист своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості.

Верховний Суд не вбачає підстав для зміни визначеного судами розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що обов`язок із відшкодування шкоди у випадку доведеності її спричинення має бути покладено на Головне управління Національної поліції в Полтавській області, є безпідставними з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі

№ 200/8310/18 (провадження № 61-14033св20) зазначено, що відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 листопада 2019 року у справі

№ 641/2198/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц,

є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 641/2198/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги.

У постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц, на яку в касаційній скарзі посилається ГУ ДКСУ в Полтавській області, Верховний Суд зробив висновок про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Проте скаржником належним чином не обґрунтовано, в чому полягає неврахування судами вказаного висновку. При цьому колегія суддів наголошує, що незазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.

Докази та обставини, на які посилається ГУ ДКСУ в Полтавській області у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами як першої, так і апеляційної інстанцій, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Крім того, доводи касаційної скарги про те, що судами не повно та всебічно не встановлено обставини, що мають значення для справи, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

З урахуванням встановлених на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, у контексті цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, а доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими з дотриманням норм процесуального та матеріального права перевірено доводи сторін та надано їм належну оцінку.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду першої інстанції (у незміненій частині після апеляційного перегляду) та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15 липня

2021 року у незміненій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

Є. В. Петров