ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 916/594/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Одеської міської ради -Танасійчук Г.М., в порядку самопредставництва (розпорядження від 27.10.2020 № 1415К)

відповідача - громадської організації «Центр сприяння інвалідам «Надія» - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Добров Р.М., в порядку самопредставництва (витяг з ЄДР),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу громадської організації «Центр сприяння інвалідам «Надія»

на рішення господарського суду Одеської області від 29.06.2021 (суддя Степанова Л.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.)

у справі № 916/594/21

за позовом Одеської міської ради (далі - Рада)

до громадської організації «Центр сприяння інвалідам «Надія» (далі - ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент),

про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення неустойки у сумі 3 219 906,34 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Рада звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» про розірвання договору купівлі-продажу від 05.03.2018, який укладений територіальною громадою міста Одеси в особі Ради (від імені якої діє Департамент) та ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» щодо нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501, загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93; стягнення з ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» на користь Ради 3 219 906,34 грн. неустойки, що складає 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на істотне порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, яке полягало у несплаті ціни продажу об`єкта нерухомого майна, що є підставою для розірвання договору. Також позивач зазначав про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки (що передбачено пунктом 6.1 договору купівлі-продажу), у зв`язку з несплатою покупцем коштів за об`єкт купівлі-продажу.

У розгляді справи місцевим господарським судом відповідачем - ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» заявлено, зокрема, про застосування позовної давності до вимоги про стягнення 3 219 906,34 грн. неустойки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.06.2021 у справі № 916/594/21, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, позов задоволено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що відповідачем допущено істотне порушення умов договору купівлі-продажу, яке полягало у несплаті ціни продажу об`єкта нерухомого майна, що, у свою чергу, є підставою для розірвання договору у судовому порядку в силу приписів частини другої статті 652 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 24 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки згідно з пунктом 6.1 договору купівлі-продажу та заяви відповідача про сплив позовної давності для звернення позивача з такою вимогою до суду, суди дійшли висновку про те, що Радою не пропущений строк для звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки, оскільки: Рада звернулася до суду з даним позовом після надходження листа Департаменту від 11.11.2020 № 01-13/4561 з повідомленням про несплату відповідачем ціни продажу та необхідність вжиття відповідних заходів реагування; спірний договір укладений територіальною громадою міста Одеси в особі Ради (від імені якої діє Департамент) та ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» і за умовами договору покупець мав сплатити ціну продажу на рахунок саме Департаменту; надходження коштів контролював Департамент, а позивач не мав доступу до таких рахунків та був позбавлений можливості перевірити вчасне надходження відповідних коштів, дізнавшись про несплату відповідачем ціни продажу лише з листа Департаменту від 11.11.2020 № 01-13/4561. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що стягнення 20% ціни продажу є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки така сума виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подала касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати в частині стягнення 3 219 906,34 грн. неустойки, у скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на:

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють питання спеціальних процесуальних строків щодо неустойки, початку перебігу строків, відповідальності за порушення грошового зобов`язання у подібних правовідносинах, які (висновки) викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 13.05.2014 у справі № 3-14гс14, від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 26.05.2021 у справі № 520/5517/17, від 21.08.2019 у справі № 911//3681/17, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 33/5009/8037/11, від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах за наявності двох різних договорів, укладених із органом місцевого самоврядування щодо одного й того ж майна.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на судову практику Європейського суду з прав людини в аспекті застосування інституту позовної давності, принципів «належного урядування», «правової визначеності», «справедливості».

Доводи інших учасників справи

Департамент подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив судові рішення попередніх інстанцій зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

14.02.2022 через електронну пошту Верховного Суду від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить Суд, зокрема, поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 15.02.2022 ідентичний за змістом відзив надійшов від Ради засобами поштового зв`язку.

У судовому засіданні 17.02.2022 протокольною ухвалою у задоволенні зазначеного клопотання Судом відмовлено, у зв`язку з тим, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений (а не поновлений) судом, зокрема, за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (частина друга статі 119 ГПК України), проте строк для подання такого клопотання сплинув. Відзив Ради залишено Судом без розгляду.

Водночас Судом задоволено усне клопотання представника Ради про долучення до матеріалів справи поданого Радою відзиву в якості письмових пояснень по справі.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.02.2022 № 29.3-02/331 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 916/594/21 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М.

Представник Ради брав участь у судовому засіданні 17.02.2022 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою суду від 03.02.2022.

Розгляд клопотань

19.01.2022 від Департаменту надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі.

У судовому засіданні 17.02.2022 Суд на місці постановив залишити зазначене заперечення без розгляду з огляду на положення частини другої статті 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки заперечення проти відкриття касаційного провадження учасники справи можуть подати лише до відкриття такого провадження. Водночас ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2022 поновлено ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» строк на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій у справі № 916/594/21; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» на судові рішення попередніх інстанцій; розгляд касаційної скарги призначений на 17.02.2022.

17.02.2022 від ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги у справі без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 17.02.2022 клопотання Судом задоволено.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Ради від 30.06.2016 № 785-VІІ внесено зміни до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в інший спосіб, затвердженого рішенням Ради від 24.12.2014 № 6014-VІ, Перелік доповнено нежилими приміщеннями 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, які підлягають викупу орендарем за грошові кошти.

05.03.2018 територіальною громадою міста Одеси в особі Ради (від імені якої діяв Департамент), як продавцем та ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія», як покупцем укладений договір купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень (далі Договір), який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 05.03.2018 за № 371, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилих приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу № 501 загальною площею 1790,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93 (пункт 1.1 Договору).

Ціна продажу об`єкта за Договором становить 15 287 400,00 грн. з ПДВ (пункт 1.4 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору покупець зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта у розмірі 15 287 400,00 грн. (валютний еквівалент 576 102,56 дол. США за курсом, встановленим НБУ станом на 05.03.2018), за рахунок власних коштів протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення Договору.

Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 Договору покупець зобов`язаний у встановлений Договором термін сплатити ціну продажу об`єкта купівлі-продажу, штрафні санкції, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписати договір про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та акт приймання-передачі об`єкта, зазначеного у пункті 1.1 Договору.

Як передбачено пунктом 3.1 Договору, передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформляється договором про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та актом приймання-передачі, який підписується одночасно сторонами за цим договором.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 «Порядок розрахунків за придбаний об`єкт» цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписання покупцем договору про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та акта приймання-передачі об`єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору.

Згідно з пунктом 6.1 Договору, у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 «Порядок розрахунків за придбаний об`єкт» у термін 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у пункті 1.4 цього договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 календарних днів даний договір підлягає розірванню.

Договір нотаріально посвідчений 05.03.2018, відповідно оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена відповідачем до 04.04.2018 включно.

Як зазначав позивач, всупереч умов Договору відповідачем не сплачено ані ціну продажу об`єкта нерухомого майна, ані штрафні санкції за невиконання покупцем обов`язку з оплати ціни продажу майна.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся з цим позовом до суду про розірвання Договору та стягнення з ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» на користь Ради 3 219 906,34 грн. неустойки, що складає 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору та стягнення з ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» на користь Ради 3 219 906,34 грн. неустойки, що складає 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу.

У касаційному порядку судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині вирішення спору про стягнення неустойки. У частині розірвання Договору судові рішення попередніх інстанцій жодною із сторін спору не оскаржуються.

Звертаючись з касаційною скаргою ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» зазначає, зокрема, про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють питання спеціальних процесуальних строків щодо неустойки, початку перебігу строків, відповідальності за порушення грошового зобов`язання у подібних правовідносинах, які (висновки) викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 13.05.2014 у справі № 3-14гс14, від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 26.05.2021 у справі № 520/5517/17, від 21.08.2019 у справі № 911//3681/17, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 33/5009/8037/11, від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Верховний Суд зазначає, що застосування загальних положень позовної давності у даному випадку має універсальний характер незалежно від суті спірних правовідносин.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас в силу приписів частин першої та другої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, на які посилається скаржник, а також у низці інших постанов Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення ЄСПЛ у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

У свою чергу, аналіз наведених норм глави 19 Цивільного кодексу України щодо «інституту позовної давності» в сукупності із нормами ГПК України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежує його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 15.06.2021 у справі № 910/13969/18.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні чинники (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Верховний Суд зазначає, що початок перебігу позовної давності у даній справі для звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки, передбаченої пунктом 6.1 Договору, пов`язується з моментом коли Рада (позивач у справі) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (у даному випадку, про невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого Договором зі сплати коштів - ціни продажу об`єкта нерухомого майна у термін 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення Договору).

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже законодавцем у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України установлена презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 ГПК України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 зі справи № 910/14469/18, від 19.05.2020 зі справи № 33/5009/8037/11, від 26.05.2021 зі справи № 520/5517/17, від 27.05.2021 зі справи № 914/1201/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 зі справи № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Зазначене не було враховано у вирішенні спору ані судом першої, ані судом апеляційної інстанцій, які зосередилися виключно на питанні доведення позивачем (Радою) суб`єктивної обставини, через яку останній не знав про порушення свого цивільного права (внутрішні організаційні відносини між Радою та Департаментом цієї ж Ради), залишивши поза увагою необхідність доведення Радою (позивачем), яка є стороною за Договором факту неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення.

Водночас у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 зі справи № 924/605/20 зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 зі справи № 922/1467/19, від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17, від 13.01.2022 зі справи № 914/1962/19.

Отже, доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права, якими урегульовано питання позовної давності, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

Задовольняючи вимогу про стягнення неустойки, суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що стягнення 20% ціни продажу є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки така сума виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично визначив правову природу нарахувань за пунктом 6.1 Договору, як нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного Кодексу України.

Так, у силу приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 905/600/18.

Водночас відповідно до приписів статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 зі справи № 904/2405/21, від 21.01.2022 зі справи № 903/91/21.

Верховний Суд зазначає, що у визначенні правової природи передбачених Договором нарахувань, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою безпосередньо як зміст пункту 6.1 Договору (покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 20% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу), так і визначення та види неустойки (штраф, пеня), передбачені статті 549 Цивільного кодексу України, а також саму суть допущеного відповідачем порушення (невиконання грошового зобов`язання), правову природу неустойки, у зв`язку з чим висновок названого суду про те, що нарахування, передбачене пунктом 6.1 Договору за своєю суттю не є неустойкою, - передчасний та такий, що не узгоджується з наведеними законодавчими приписами.

У доводах касаційної скарги скаржник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах за наявності двох різних договорів, укладених із органом місцевого самоврядування щодо одного й того ж майна.

Так, скаржник зазначає про те, що між ним та Радою укладені два договори щодо одного й того ж майна: договір купівлі продажу від 05.03.2018 та договір оренди цього ж майна. Проте, за твердженням скаржника, два різні договори за предметом не можуть діяти одночасно щодо одного об`єкта нерухомого майна.

Водночас, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права та яких саме в контексті спірних правовідносин з урахуванням предмета й підстави заявленого позову.

Крім того, скаржник не враховує встановлені судами обставини про те, що ГО «Центр сприяння інвалідам «Надія» з квітня 2018 року не було сплачено ціну продажу об`єкта нерухомого майна, що не заперечується й самим скаржником, відповідно, право власності на зазначене за Договором майно до покупця не перейшло, а оренда ним же цього майна жодним чином його прав не порушує.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в аспекті наведених скаржником обґрунтувань.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні питання про застосування позовної давності для звернення з вимогою про стягнення неустойки у судовому порядку, достеменно не з`ясували правової природи передбачених Договором нарахувань, які є предметом спору, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють питання позовної давності, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення спору про стягнення 3 219 906,34 грн. неустойки підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням мотивів, які містяться у цій постанові, Касаційним господарським судом не беруться до уваги аргументи, викладені у відзиві Департаменту на касаційну скаргу та у письмових поясненнях Ради.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення та постанову в частині вирішення спору про стягнення 3 219 906,34 грн. неустойки скасувати, з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи у переданій на новий розгляд частині суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.