ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 924/452/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Гудак А.В., судді: Мельник О.В., Грязнов В.В.)

від 17.11.2021

у справі № 924/452/21

за позовом ОСОБА_1

до Колективного підприємства "Цивільжитлобуд"

третя особа: ОСОБА_2

про визнання недійсним рішення членів правління КП "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, оформлене протоколом №05-04/21 від 05.04.2021,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи- не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" про визнання недійсним рішення членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, оформленого протоколом №05-04/21 від 05.04.2021.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" проведено протиправно без дотримання кворуму, оскільки члени правління не перебували у трудових відносинах з колективним підприємством та без зазначення місця проведення засідання правління, з порушенням Статуту.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.07.2021 у справі №924/452/21 позов задоволено. Визнано недійсним рішення членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, оформлене протоколом №05-04/21 від 05.04.2021.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" проведено протиправно з порушенням норм законодавства та Статуту.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.07.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у ОСОБА_1 відсутні корпоративні права, як члена Колективного підприємства "Цивільжитлобуд".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.07.2021.

3.2. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/756/19 (щодо застосування статті 167 Господарського кодексу України, статті 63 Господарського кодексу України, статей 2, 6, 9, 11 Закону України "Про кооперацію"); від 10.02.2021 у справі №923/226/20 (щодо застосування статті 63, частини 1 статті 99, статті 167 Господарського кодексу України, статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, статей 2, 6, 9, 12, 15 Закону України "Про кооперацію"); від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (щодо застосування частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України; пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції від 10.10.2013 та близький за змістом пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи Великої Палати Верховного Суду); від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 09.04.2019 у справі №916/1295/18, від 17.12.2019 у справі №927/97/19 (щодо застосування статей 1, 4, пункту 4 частини 1 статті 12, пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України; статей 55, 62, 63, 167 Господарського кодексу України); від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 (щодо застосування статті 167 Господарського кодексу України).

Також скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.3. На адресу Суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій скаржниця повідомила про те, що в Господарському суді Хмельницької області розглядається справа про банкрутство Колективного підприємства "Цивільжитлобуд". При цьому ОСОБА_3 підприємство не уповноважувало на представництво своїх інтересів ні в справі про банкрутство, ні в будь-якій іншій.

3.4. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 працює в Колективному підприємстві "Цивільжитлобуд" на посаді економіста підприємства на підставі наказу від 15.10.2001 №49, що підтверджується копією трудової книжки.

05 квітня 2021 року проведено засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд", яке оформлене протоколом №05-04/21 за участю членів правління ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 .

За результатами проведення вказаного засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" прийнято такі рішення:

1. Тимчасово виконуючим обов`язки Голови правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" на період до проведення загальних зборів членів трудового колективу обрати члена правління ОСОБА_2 . Виготовити нову печатку №1, попередню печатку вважати недійсною.

2. Надати ОСОБА_2 право підпису від імені підприємства всіх бухгалтерських, фінансово-господарських, розпорядчих та інших документів на період здійснення повноважень тимчасово виконуючого обов`язки голови правління до проведення загальних зборів.

3. Доручити ОСОБА_2 організацію та проведення загальних зборів членів трудового колективу з питань внесення змін до установчих документів та обрання голови правління підприємства.

4. Виключити ОСОБА_1 зі складу членів трудового колективу.

5. Запросити інвесторів будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з договорами інвестування та підтверджуючими документами про оплату, з метою підтвердження чи спростування виконання всіх зобов`язань по договору та видачі-відповідних довідок про повну оплату.

6. Припинити повноваження АО "Юрколегія" та адвоката Куца І.О. з представництва інтересів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" в судах всіх рівнів та спеціалізацій.

7. Уповноважити ОСОБА_2 щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відомостей щодо підписанта від імені підприємства.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" про визнання недійсним рішення членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, оформленого протоколом №05-04/21 від 05.04.2021.

5.3. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 є членом трудового колективу Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" (економіст підприємства згідно наказу від 15.10.2001 №49), що також підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_1 . При цьому місцевий господарський суд врахував, що відповідно до Статуту Колективного підприємства "Цивільжитлобуд", прийом у члени трудового колективу та вихід (виключення) із членів трудового колективу затверджується Правлінням колективного підприємства. Членами трудового колективу можуть бути громадяни, які досягли 18-річного віку. У діяльності колективного підприємства можуть приймати трудову участь працівники та службовці, що працюють по найму згідно з чинними трудовими угодами. Вказані особи можуть стати членами колективу на умовах, визначених в п.п. 3.3 Статуту. Статут визначає однією з умов членства в Колективному підприємстві "Цивільжитлобуд" перебування у трудових відносинах та прийняття трудової участі працівника, що також визначено в п. 3.11 Статуту. Суд першої інстанції врахував, що наявною в матеріалах справи копією списку членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" на загальних зборах 19.03.2009 підтверджено членство позивача на підприємстві.

Крім того, місцевий господарський суд встановив, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 не були працівниками підприємства, що підтверджується копіями наказів про скорочення чисельності працівників від 27.08.2018, від 20.08.2018 та витягом з книги реєстрації наказів підприємства.

При цьому, як встановив суд першої інстанції, Правлінням (у складі згаданих осіб) прийнято рішення 05.04.2021 про обрання в.о. голови правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд". Разом з тим зазначене рішення відповідно до п. 7.5 Статуту Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" не належить до компетенції правління.

Також місцевий господарський суд врахував, що В.о. підприємства ОСОБА_2 , відповідно до протоколу, визначив про відсутність особи уповноваженої на здійснення представництва інтересів підприємства. Проте, як встановив суд першої інстанції, зазначені обставини є юридично необґрунтованим, оскільки особи зазначені в протоколі, які провели засідання, жодного відношення не мають до управлінської діяльності підприємства. При цьому суд першої інстанції врахував, що копією заяви ОСОБА_2 про його звільнення від 15.08.2014, підтверджено відсутність між ОСОБА_2 та Колективним підприємством "Цивільжитлобуд" трудових відносин, копією заяви ОСОБА_2 про повернення невикористаного майнового сертифікату від 19.05.2018, підтверджено, що ОСОБА_2 усунувся у здійсненні викупу державного майна підприємства у 1995 році та володінні часткою.

Суд першої інстанції встановив, що причиною виключення позивачки зі складу трудового колективу слугувало те, що внаслідок протиправних дій, з боку службових осіб підприємства ОСОБА_8 та ОСОБА_1 сформувалася кредиторська заборгованість зі сплати податків на суму 3 млн. грн., єдиного соціального внеску на суму понад 1,5 млн. грн., не проведено розрахунок по виплаті заробітної плати на виконання судових рішень, у суді перебуває понад 15 цивільних та господарських справ щодо визнання права власності на нерухоме майно за інвесторами будівництва та скасування державної реєстрації.

Разом з тим за висновками місцевого господарського суду зазначені твердження, жодним чином не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами. Жодних доказів щодо протиправності дій позивачки, які зазначені у оскаржуваному протоколі особами ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 ) суду не було надано.

Також суд першої інстанції встановив, що відомості щодо місця проведення засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" відсутні, що також дає підстави стверджувати про протиправність проведення зборів членів правління Колективним підприємством "Цивільжитлобуд" та прийняття протоколу №05-04/21 від 05.04.2021.

5.4. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у ОСОБА_1 відсутні корпоративні права, як члена Колективного підприємства "Цивільжитлобуд".

Так, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1.2 Статуту власником майна колективного підприємства є члени організації, які здійснили викуп державного майна, зданого їм в оренду, відповідно до договору купівлі-продажу від 28 лютого 1995 року №1-626. Згідно з п.1.3 Статуту власником підприємства є колектив членів підприємства, який щодо відносин власності і в частині затвердження цього статуту є правонаступником організації орендарів "Цивільжитлобуд". Членами засновниками колективного підприємства, тобто працівниками-співвласниками визначаються особи, що входили до складу організації орендарів, в її складі взяли участь у викупі державного майна та по кожному з яких визначено вклад у майні підприємства (п.3.1 Статуту).

Відповідно до п. 3.2 Статуту після створення колективного підприємства та реєстрації його статуту прийняття нових членів до його складу є виключним правом працівників-співвласників і відбувається згідно з прийняттям рішення Правління колективного підприємства.

Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, позивачем не надано як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції відповідного рішення членів Правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" про прийняття ОСОБА_1 до складу членів-співвласників колективного підприємства.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з записами у трудовій книжці позивачка почала працювати в Колективному підприємстві "Цивільжитлобуд" з 01 жовтня 2000 року, тобто після створення цього колективного підприємства, за трудовим договором, - головним бухгалтером, а 12 жовтня 2001 року була звільнена з цієї роботи за власним бажанням на підставі положень ст.38 КЗпП України. 15 жовтня 2001 року вона знову була прийнята на роботу за трудовим договором на посаду економіста на підставі наказу №49 від 15.10.2001.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поняття члена підприємства-співвласника і члена трудового колективу найманого працівника у Статуті Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" затвердженого загальними зборами членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" оформлені протоколом № від 05.06.1995 року, не є тотожними.

Суд апеляційної інстанції також відхилив посилання позивачки на те, що вона є учасником Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" з корпоративними правами внаслідок спадкування частки члена-співвласника голови правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" ОСОБА_8 , яка була мамою позивача.

Так, суд апеляційної інстанції з положень Статуту Колективного підприємства "Цивільжитлобуд", який залишився чинним і на час виникнення спірних правовідносин, встановив, що у складі підприємства є: 1) члени засновники колективного підприємства, тобто працівники-співвласники; 2) члени трудового колективу та наймані працівники. Перші володіють корпоративними правами. Другі за загальним правилом корпоративних прав не мають і набувають права й обов`язки відповідно до умов трудового договору. Однак, за змістом пункту 3.2 Статуту після створення колективного підприємства та реєстрації Статуту прийняття нових членів до його складу є виключним правом працівників-співвласників і відбувається згідно з прийняттям рішення Правління колективного підприємства.

Отже, позивачка у цій справі після смерті матері за Статутом Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" може претендувати або на виплату вартості вкладу (частки) померлих батьків, або - за дотримання критеріїв, визначених пунктом 3.2 Статуту, тобто відповідного рішення Правління - про прийняття працівника до складу членів-співвласників колективного підприємства. Проте такі докази в матеріалах справи відсутні.

За висновками суду апеляційної інстанції, наявність у позивачки права власності на майнову частку у статутному фонді підприємства не означає наявність у неї статусу співвласника підприємства за критеріями, визначеними у пункті 3.2 Статуту.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки про те, що вона є працюючим співвласником підприємства, а рішення членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, оформлене протоколом №05-04/21 від 05.04.2021 порушує її корпоративні права, як такі, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність обставин того, що на час виникнення спірних правовідносин позивачка, маючи статус працівника підприємства, була також членом колективного підприємства, тобто працюючим членом-співвласником відповідно до положень Статуту Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" в редакції 1995 року, то суд апеляційної інстанції вважав, що не має значення для вирішення даного спору посилання позивачки та суду першої інстанції на рішення загальних зборів членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 19.03.2009, копію списку членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" на загальних зборах 19.03.2009 де зазначено і її прізвище, як належного члена колективного підприємства.

З огляду на те, що відсутність корпоративних прав у позивачки, які б могли бути порушені оспорюваним рішенням членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, яке оформлене протоколом №05-04/21 від 05.04.2021 є самостійною підставою для відмови у позові, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки правомірності проведення засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, наявності кворуму та місця їх проведення.

5.5. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/756/19 (щодо застосування статті 167 Господарського кодексу України, статті 63 Господарського кодексу України, статей 2, 6, 9, 11 Закону України "Про кооперацію"); від 10.02.2021 у справі №923/226/20 (щодо застосування статті 63, частини 1 статті 99, статті 167 Господарського кодексу України, статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, статей 2, 6, 9, 12, 15 Закону України "Про кооперацію"); від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (щодо застосування частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України; пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції від 10.10.2013 та близький за змістом пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи Великої Палати Верховного Суду); від 28.01.2020 у справі №924/641/17, від 09.04.2019 у справі №916/1295/18, від 17.12.2019 у справі №927/97/19 (щодо застосування статей 1, 4, пункту 4 частини 1 статті 12, пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України; статей 55, 62, 63, 167 Господарського кодексу України); від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 (щодо застосування статті 167 Господарського кодексу України).

Посилаючись на правові позиції у зазначених справах, скаржниця обґрунтовує, що спір в цій справі, що переглядається, є корпоративним, а вона зазнала порушення її корпоративних прав внаслідок безпідставного виключення з членів трудового колективу відповідно до рішення правління підприємства, ухваленого особами, які не перебували у трудових відносинах з Колективним підприємством "Цивільжитлобуд".

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.6. Отже, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання щодо наявності чи відсутності в ОСОБА_1 статусу члена Колективного підприємства "Цивільжитлобуд", а отже, й наявності чи відсутності в неї корпоративних прав.

5.7. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц викладено правову позицію, відповідно до якої згідно з пунктом 4 "Прикінцевих і перехідних положень" Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (аналогічний за змістом припис передбачений у пункті 4 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 Цивільного кодексу України).

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України).

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (частина перша статті 1 Закону України "Про підприємства в Україні" у редакції, чинній на момент створення підприємства; цей Закон втратив чинність 1 січня 2004 року відповідно до пункту 2 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України).

Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. Крім того, з огляду на існування згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України "Про власність" (який втратив чинність 20 червня 2007 року на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року) такої форми власності як колективна у частині першій статті 63 Господарського кодексу України одним із видів підприємств залежно від форм власності було передбачене підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

За іншою класифікацією - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 Господарського кодексу України). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 Господарського кодексу України).

З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 Господарського кодексу України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 Господарського кодексу України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки позивач, який працював директором підприємства - головою правління, оскаржує рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов`язані з діяльністю останнього і управлінням ним, то розгляд таких вимог може вимагати оцінювання законності дій зазначених зборів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому спір у справі № 129/1033/13-ц в цілому стосується реалізації позивачем корпоративних прав у підприємстві.

У постанові від 09.04.2019 у справі № 916/1295/18 Велика Палата Верховного Суду встановивши, що в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення його корпоративних прав як члена Кодимського РайСТ, то спір, який стосується стверджуваного порушення корпоративних прав позивача, має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог.

У постанові від 17.12.2019 у справі № 927/97/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи.

У справі № 923/226/20 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів членів ОК "Човнове товариство "Чайка" в частині виключення позивача зі складу членів вказаного кооперативу, яке оформлене протоколом від 19.10.2019, оскільки таке було прийняте за відсутності позивача, неповідомленого про проведення вказаних загальних зборів та передбачали виключення позивача зі складу членів кооперативу за недоведеності обґрунтованих підстав для цього.

У постанові від 28.01.2020 у справі № 924/641/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного рішення ради підприємства позивач є учасником колективного підприємства, який має право брати участь у засіданнях ради цього підприємства, то в оскаржуваних судових рішеннях міститься правильний висновок, що внаслідок неповідомлення позивача про час, місце проведення засідання ради та про порядок денний позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушено його права на участь в управлінні колективним підприємством.

У постанові від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановивши факт неповідомлення позивача про час, місце і порядок денний зборів, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, адже право позивача на управління товариством шляхом участі у загальних зборах його учасників є порушеним.

Враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, викладені в згаданих постановах, на які посилається скаржниця в обґрунтування касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що з врахуванням фактичних обставин, встановлених судом апеляційної інстанції та зроблених ним висновків, для вирішення цієї справи перш за все підлягає з`ясуванню питання чи володіла позивачка корпоративними правами, а відповідно чи існували між нею та Колективним підприємством "Цивільжитлобуд" корпоративні правовідносини.

5.9. З посиланням на постанову Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/756/19 скаржниця зазначає про те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність корпоративного права у позивача з огляду на наявність доказів його участі в управління підприємством у попередніх періодах.

Так, у справі № 922/756/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів уповноважених членів Кооперативу автогаражів "Харків", оформленого протоколом №18 від 27.03.2016, оскільки ними встановлено факт порушення корпоративних прав позивача як учасника Кооперативу автогаражів "Харків", у зв`язку з тим, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивача було повідомлено про проведення 27.03.2016 загальних зборів. Відтак, суди правомірно зазначили, що відповідачем було порушено порядок підготовки та проведення загальних зборів кооперативу, які відбулись 27.03.2016. Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено обставини прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму, що є безумовною підставою для визнання такого рішення недійсним.

У згаданій справі вирішувалось питання щодо членства позивача в Кооперативі автогаражів "Харків". Так, судами попередніх інстанцій було зазначено, що позиція відповідача під час розгляду цієї справи стосовно членства позивача в кооперативі є суперечливою, оскільки відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на тому, що позивач не є членом кооперативу, втім, у відзиві на позов зазначає про те, що позивач був належним чином повідомлений про проведення загальних зборів, був присутній та приймав участь у голосуванні з питань порядку денного. При цьому Верховний Суд врахував, що 26.02.2016 Кооперативом автогаражів "Харків" позивачу видано довідку №27 про те, що він є членом кооперативу та власником гаражного боксу № НОМЕР_2 , третьої черги у літері Т-1 за адресою: АДРЕСА_2 . В цій довідці зазначено також, що вартість гаражного боксу № НОМЕР_2 виплачена в повному обсязі, гаражний бокс № НОМЕР_2 було побудовано на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136900:06:010:009, виділеній рішенням Харківської міської ради від 12.11.1997 №979, гаражний бокс № НОМЕР_2 прийнято в експлуатацію. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем надано докази на підтвердження того, що він сплачував членські внески до кооперативу. У списку уповноважених членів Кооперативу автогаражів "Харків", присутніх на загальних зборах, який є додатком до протоколу №18 від 27.03.2016, позивач зазначений як уповноважена особа членів кооперативу і вказано номер його гаражного боксу - 786. Тобто, під час проведення загальних зборів відповідачем визначено ОСОБА_9 як члена кооперативу.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, з яким погодився суд касаційної інстанції, про безпідставність заперечень відповідача стосовно членства позивача в Кооперативі автогаражів "Харків".

Також скаржниця зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №923/226/20, а саме:

"виключення члена з кооперативу - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків. На відміну від виходу з числа членів кооперативу, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання цього члена кооперативу та можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами кооперативу.

Під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням членів з кооперативу, господарським судам необхідно враховувати, що у рішенні загальних зборів кооперативу про виключення його члена повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для виключення. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним судом за позовом такого члена кооперативу."

5.10. Проаналізувавши згадані постанови Верховного Суду у справах № 922/756/19 та № 923/226/20, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_1 корпоративних прав, як члена Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" є передчасним.

Так, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не надано як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції рішення членів Правління КП "Цивільжитлобуд" про прийняття ОСОБА_1 до складу членів-співвласників колективного підприємства, як це передбачено пунктом 3.2. Статуту, не врахував аргументів учасників справи щодо причин неможливості надати суду відповідне рішення членів Правління.

Також суд апеляційної інстанції, зазначивши, що не має значення для вирішення даного спору посилання позивача та суду першої інстанції на рішення загальних зборів членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 19.03.2009, копію списку членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" на загальних зборах 19.03.2009, де зазначено і прізвище позивачки, як належного члена колективного підприємства, не врахував усіх положень Статуту в їх взаємозв`язку.

Так, згідно з п.3.13 Статуту, який серед іншого встановлює право члена трудового колективу брати участь в управлінні підприємством /на загальних зборах, у виробничих органах управління і контролю/ внесенням пропозицій та зауважень.

Відповідно до п.7.2 Статуту у загальних зборах мають право брати участь члени підприємства з правом голосу. На збори можуть запрошуватись інші керівники підприємства, в т.ч. члени виконавчого органу, які не є співвласниками майна. Згальні збори визначаються правомочними, якщо в них беруть участь не менше 70 відсотків членів підприємства. Рішення загальних зборів приймаються більшістю голосів працівників присутніх на, зборах, які мають право голосу і засвідчуються протоколом, який підписується головою та секретарем зборів. (п.7.3 Статуту).

Виходячи з наведеного положення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (частина перша статті 163 Цивільного кодексу України). Проте ні акти чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, ні Статут Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" не передбачали можливість участі на засадах членства у діяльності підприємства, зокрема у загальних зборах працюючих співвласників, інших осіб, ніж члени підприємства - його співвласники, критерії визначення яких були встановлені у пункті 3.2 зазначеного Статуту.

Разом з тим, зробивши такий висновок, суд апеляційної інстанції не дав оцінки рішенню загальних зборів членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 19.03.2009, копії списку членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" на загальних зборах 19.03.2009, де зазначено і прізвище позивачки.

Крім того, суд апеляційної інстанції не дав оцінки положенням Статуту щодо порядку виключення членів Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" та не врахував, що предметом спору є власне рішення правління підприємства про виключення ОСОБА_1 зі складу членів трудового колективу.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, відповідно до якого застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З врахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що взявши до уваги аргументи апеляційної скарги третьої особи - ОСОБА_2 , про те, що ОСОБА_1 не була членом трудового колективу підприємства, суд апеляційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що таке твердження суперечить попередній поведінці самого апелянта, який у складі Правління, ухвалював оскаржуване рішення про виключення ОСОБА_1 з членів трудового колективу.

5.11. Також колегія суддів зазначає, що врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, суд апеляційної не звернув уваги на те, що в згаданій справі суд касаційної інстанції вирішував питання про набуття позивачем статусу члена-співвласника підприємства, у зв`язку з спадкуванням ним часток померлих батьків, разом з тим в цій справі, що переглядається, позивачка обґрунтовувала наявність в неї статусу члена трудового колективу підприємства з 2001 року, задовго до смерті її матері у 2021 році.

5.12. Дійшовши передчасного висновку про те, що ОСОБА_1 не має корпоративних прав у Колективному підприємстві "Цивільжитлобуд", суд апеляційної інстанції не перевіряв доводи позивачки, наведені нею в обґрунтування позовних вимог, щодо неправомірності проведення засідання членів правління Колективного підприємства "Цивільжитлобуд" від 05.04.2021, наявності кворуму та місця їх проведення, як наслідок не перевірив висновки суду першої інстанції щодо суті позовних вимог, тобто не дав оцінки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.3. Враховуючи те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах № 922/756/19 та № 923/226/20, як і підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідили всі зібрані у справі докази, внаслідок чого припустився неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6.4. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, надати оцінку змісту заявлених вимог ОСОБА_1 здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються підтвердження наявності корпоративних прав у позивачки, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути вимоги ОСОБА_1 з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.

7. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 скасувати, а справу № 924/452/21 передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй