ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2022 р. м. РівнеСправа № 918/964/21

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Фесюка О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №39Б

по вул. Відінська, м. Рівне "ВІДІН"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління

будинками"

про витребування нежитлового приміщення, припинення права власності

В засіданні приймали участь:

від позивача: Кожемякіна В. І. (Посвідчення № 657 від 29.04.09 року);

від відповідача: Процюк В. А. (Паспорт серія НОМЕР_1 від 05.04.18 року).

Описова частина:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 39 Б по вулиці Відінська, м. Рівне "ВІДІН" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" про витребування нежитлового приміщення, припинення права власності.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/964/21, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14 грудня 2021 року.

Ухвалою суду від 04 листопада 2021 року заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 39 Б по вул. Відінська, м. Рівне "ВІДІН" про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову, а саме: шляхом заборони всім суб`єктам державної реєстрації, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №XI, XII (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004552556101), загальною площею 11,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Відінська, 39Б.

14 грудня 2021 року через відділ канцелярії відповідачем подано клопотання про долучення документів до справи, на переконання останнього такі підтверджують недоведеність позову.

Ухвалою суду від 15 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 січня 2022 року.

28 грудня 2021 року через відділ канцелярії відповідачем подано клопотання про долучення доказів та клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин, судом вищевказане клопотання задоволено та долучено до матеріалів справи відповідні документи.

25 січня 2022 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 01 лютого 2022 року.

Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року відкладено розгляд справи на 15 лютого 2022 року, при цьому в ухвалі судом зазначено, що виходячи з обставин, що склалися (сторони просили суд відкласти розгляд справи у зв`язку із веденням переговорів щодо укладення мирової угоди), розгляд справи по суті необхідно провести у строк більший, ніж передбачено ст. 195 ГПК України, однак з дотримання критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини.

11 лютого 2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній наголошує на безпідставності позову.

У судовому засіданні 15 лютого 2022 року позивач просив суд позов задоволити з підстав наведених у позовній заяві, наполягав на ґрунтовності та доведеності позову, в свою чергу відповідач проти позову заперечив, наполягав на безпідставності позову, просив суд в задоволенні позову відмовити

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Мотивувальна частина:

Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку №39Б по вул. Відінська, м. Рівне "ВІДІН" (надалі - ОСББ ВІДІН) було подано віндикаційний позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" про витребування майна, а саме нежитлове приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №ХІ, XII (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004552556101) надалі - спірні приміщення ХІ та ХІІ).

Позов обґрунтований тим, що в 2007 році допоміжні приміщення були передані у приватну власність. На переконання позивача допоміжні приміщення перебувають у приватній власності, хоча мали б належати співвласника багатоквартирного будинку. Також позивач вказує що, власники спірного майна чинять перешкоди у користуванні приміщеннями ХІ та ХІІ, не допускаючи представників ОСББ "ВІДІН" до електрощитової для зняття показань лічильників та для ремонту насосу в водомірному вузлі.

Враховуючи зазначені твердження позивача, суду слід встановити обставини справи, зокрема, на якій правовій підставі спірні приміщення перейшли на праві власності до відповідача та чи відноситься дане приміщення до допоміжних приміщень будинку чи до технічних, також належність права власності на спірні примізення саме для позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, 09 серпня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СібІнвестБуд" (Інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнебудальянс" (Замовник) було укладено Інвестиційний договір, зі змінами та доповненнями від 02 лютого 2006 року, відповідно до умов якого Інвестор зобов`язався провести фінансування будівництва об`єкту - 5-ти поверхового 50- ти квартирного житлового будинку з цокольним та мансардним поверхом в м. Рівне по вул. Відінська 39Б, а Замовник - забезпечити виконання будівництва об`єкту з ефективним використанням капітальних вкладень інвестора, що спрямовуються на цю мету, вести технагляд будівельних робіт.

Відповідно до п. 4.3 Змін та доповнень від 02.02.2006 р. до Інвестиційного договору , сторони визначити, що після завершення будівництва об`єкту та введення його в експлуатацію державною приймальною комісією, власниками окремо визначених у письмовій заяві Інвестором квартир і нежитлових приміщень в об`єкті є фізичні особи, грошові кошти яких залучені Інвестором для спорудження об`єкту шляхом випуску облігацій та Інвестор ТОВ "СібІнвестБуд"; одна двокімнатна квартира загальною площею 72,2 кв. м. залишається у Замовника.

На підставі зазначеного Інвестиційного договору, розпорядженням міського голови №1276-р від 26.07.2007 року "Про оформлення права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Відінській 39Б у м. Рівному" було оформлене право власності ТОВ "СібІнвестБуд" на нежитлові приміщення цокольного поверху на вул. Відінська 39Б в місті Рівне, в тому числі на нежитлові приміщення №ХІ, XII, про що 27.07.2007 року було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно сер. САВ №046642.

10 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія Сібінвестград" було укладено 2 кредитних договори: № 11196222000 та № 11196212000, за умовами яких АКІБ "Украсиббанк" зобов`язався надати ТОВ "ІБК Сібінвестград", а ТОВ "ІБК Сібінвестград" зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути АКІБ "Украсиббанк" у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 1 000 000, 00 грн. в порядку та на умовах, визначених договорами.

10 серпня 2007 року між АКІБ "Украсиббанк" та ТОВ "СібІнвестБуд" в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Договорами було укладено іпотечний договір № 11011 зареєстрований в Реєстрі за № 3006, за умовами якого ТОВ "СібІнвестБуд" з метою забезпечення зобов`язань ТОВ "СібІнвестБуд" передав в іпотеку АКІБ "Украсиббанк" нерухоме майно - нежитлові приміщення цокольного поверху, що знаходяться в м. Рівне, вул. Відінська, 39 Б, зокрема, нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 1 1, 13, 14, 21, 22, 25, 32, 33, 39, 40, 41, V, VI, XI, XII, загальною площею 217,6 кв. м., та нежитлові приміщення № 36, 37, 38, загальною площею 46, 9 кв. м. вартістю 139 924, 20 грн., які є власністю ТОВ "СібІнвестБуд", загальна вартість яких становить 649 200, 56 грн.

08 грудня 2011 року між ПАТ "Дельта Банк" та АКІБ "Украсиббанк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого АКІБ "Украсиббанк" продав (відпустив) право вимоги за кредитними договорами № 11196222000 та № 11196212000 укладеними між АКІБ "Укрсиббанк" (як кредитором) та ТОВ "ІБК Сібінвестград", та передав їх ПАТ "Дельта Банк", а ПАТ "Дельта Банк" придбав право вимоги за вказаними вище кредитними договорами.

В зв`язку з невиконанням ТОВ "ІБК Сібінвестград" своїх зобов`язань за кредитними договорами № 11196222000 та № 11196212000 від 10.08.2007 року, ПАТ "Дельта Банк" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "СібІнвестБуд" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 11011 від 10.08.2007 року для погашення кредитної заборгованості.

12 лютого 2013 року Господарським судом Рівненської області було прийнято рішення по справі №5019/1856/12, яким задоволено позов ПАТ "Дельта Банк", в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія Сібінвестград" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за кредитним договором № 11196222000 від 10.08.2007 р. та кредитним договором № 11196212000 від 10.08.2007 р. в розмірі 1 887 099 (один мільйон вісімсот вісімдесят сім тисяч дев`яносто дев`ять) грн. 29 коп., з яких 492 273 (чотириста дев`яносто дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 45 коп. сума заборгованості за кредитним договором № 11196212000 від 10.08.2007 р.,482 395 (чотириста вісімдесят дві тисячі триста дев`яносто п`ять) грн. 44 коп. розмір нарахованих відсотків за кредитом, 782 (сімсот вісімдесят дві) грн. 17 коп. розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 700 (сімсот) грн. 66 коп. розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків, 8 664 (вісім тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 03 коп. розмір нарахованої комісії, 10 (десять) грн. 44 коп. розмір пені за невчасне повернення комісії та 492 273 (чотириста дев`яносто дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 45 коп. сума заборгованості за кредитним договором № 11196222000 від 10.08.2007 р., 399 973 (триста дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн. 29 коп. розмір нарахованих відсотків за кредитом, 782 (сімсот вісімдесят дві) грн. 17 коп. розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 569 (п`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 71 коп. розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків, 8 664 (вісім тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 03 коп. розмір нарахованої комісії, 10 (десять) грн. 44 коп. розмір пені за невчасне повернення комісії звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11011 від 10.08,2007 р., укладеним між акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сібінвестбуд", який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу

12.11.2014 року відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання наказу Господарського суду Рівненської області №5019/1856/12.

27.02.2015 року через Систему електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ) призначено торги по реалізації вищезазначеного нерухомого майна; згідно протоколу №53874 майно не було реалізоване через відсутність покупців.

05.05.2015 року, згідно протоколу СЕТАМ №78214 про проведення електронних торгів, другі торги не відбулися через відсутність покупців.

02.07.2015 року треті електронні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися через відсутність покупців.

10.07.2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернувся з листом до відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції в якому висловив бажання залишити за собою вказане майно в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 9 ст. 62 ЗУ "Про виконавче провадження", нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 11, 13, 14, 21, 22, 25, 32, 33, 39, 40, 41, V, VI, XI, XII, загальною площею 217,6 кв. м. загальна вартість яких становить 649 200, 56 грн. та нежитлові приміщення № 36, 37, 38, загальною площею 46, 9 кв. м. вартістю 139 924, 20 грн., що знаходяться в м. Рівне, по вул. Відінська, 39Б, були передані державним виконавцем ПАТ "Дельта Банк", згідно наказу Господарського суду Рівненської області №5019/1856/12 виданого 27.02.2013, в рахунок погашення заборгованості, як майно, що не було реалізоване на прилюдних торгах, про що державним виконавцем був складений Акт про передачу стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу від 26.10.2015 року та Протокол №82 про придбання предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку" від 02.07.2015 року.

На підставі вищезазначених документів приватним нотаріусом Плетньовим В. О. було видано ПАТ "Дельта Банк" Свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно №840 від 04.12.2015 року.

03 березня 2018 року вищезазначене нерухоме майно було продане ПАТ "Дельта Банк" фізичній особі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за р. № 357.

В листопаді 2019 року вищезазначене нерухоме майно було продане Гривою Ю. М. Приватному підприємству "СК "ГРУП", яким було здійснено поділ нерухомого майна на окремі нежитлові приміщення; 07.10.2020 року нежитлові приміщення XI, XII були передані Приватним підприємством "СК "ГРУП" в статутний фонд (Відповідача) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками".

Як вбачається з наведеного, спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах на виконання рішення суду; подальша реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за придбавачем з прилюдних торгів (ПАТ "Дельта Банк") дала можливість в подальшому вчинити ряд правочинів відчуження цього майна на користь інших набувачів.

Отже, суд оцінюючи добросовісність/недобросовісність набувачів майна враховує, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження виступають найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та правомірність майна (без будь яких обтяжень), придбаного у такий спосіб.

Судом враховано правову позицію викладену в Постанові Великої палати Верховного Суду від 02.11.2021 року по справі №925/1351/19, зокрема добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

З урахуванням усього зазначеного вище, судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач, як власник майна є добросовісним набувачем.

Також судом враховані наступні норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі Інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Суд констатує, позивачем не надано суду жодних доказів, які б вказували на незаконність оформлення права власності на спірне майно, на будь якому із етапів, зокрема на етапі здачі будинку в експлуатацію, на етапі розпорядження спірним майном і в подальшому його поділом.

В противагу твердженням позивача щодо незаконності оформленого права власності, матеріали справи містять довідку з Державного реєстру речових прав, поданої самим позивачем, яка не містить жодних відомостей про речові права інших осіб на спірне нерухоме майно та їх обтяження, відтак, набувачі такого майна мали всі підстави вільно користуватися та розпоряджатися цим майном.

Крім того, судом враховано, що при здачі в експлуатацію будинку, в якому знаходяться спірні приміщення, право власності на такі було оформлено на підставі розпорядженням міського голови №1276-р від 26.07.2007 року "Про оформлення права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху по вул. Відінській 39Б у м. Рівному".

Відповідачем надано суду висновок Комунального підприємства Рівненське міське бюро технічної інвентаризації від 24.07.2007 року з якого вбачається, що останнім надано висновок щодо можливості оформлення права власності на приміщення цокольного поверху на вул. Відінська 39 Б, м. Рівне, а саме нежитлові приміщення.

Суд вбачає, позивачем не надано суду жодних доказів, які б вказували, що на момент прийняття розпорядження міського голови 26.07.2007 року, таке рішення прийнято з порушенням норм закону, або воно не відповідає вимогам закону.

Щодо тверджень ОСББ ВІІДІН про те, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням, судом враховується наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина 3 статті 4 Житлового кодексу Української PCP) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями, право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Наявність державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, яке розташоване у багатоквартирному будинку за однією особою виключає можливість віднесення такого приміщення до спільного майна та всіх його різновидів, зокрема допоміжних приміщень.

За таких, обставин назви приміщень з точки зору відомостей технічного паспорту та спеціальної термінології, не можуть мати пріоритет перед зареєстрованим правом приватної власності.

Суд зазначає приміщення, яке з технічної точки зору може бути підвалом класифікується як нежитлове, а не допоміжне приміщення, з моменту відповідної реєстрації права власності, із зазначенням відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, смітєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Так, Верховний Суд у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від 15.05.2019 справі №906/1169/17, зазначив, що "При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень".

У постановах від 06 листопада 2019 року у справі №522/668/13-ц (провадження №61- 23746св18), від 21 травня 2020 року у справі №914/7/19, на які посилалися заявники у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначив, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і належать до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, необхідно зважати як на місце їхнього розташування, так і на загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, на спосіб і порядок їх використання.

З матеріалів справи вбачається, що спірні нежитлові приміщення з дня введення будинку в експлуатацію і на даний час є нежитловими приміщеннями, не використовувались та не використовуються співвласниками багатоквартирного житлового будинку для задоволення їх життєвого комфорту, побутових потреб, доказів протилежного позивачем до матеріалів справи не долучено.

Щодо наданого технічного паспорту №67839 будинку за адресою вул. Відінська 39Б, суд зазначає, що в даному документі спірні приміщення зазначені як електрощитова та водомірний вузол, суд зазначає наступне.

Наданий технічний паспорт був виготовлений лише у вересні 2020 року, в той час як право власності на спірні приміщення було оформлено у 2007 році, за 13 років до моменту виготовлення технічного паспорту.

Матеріали справи не містять доказів, в який проміжок часу в об`єктах нерухомості, які оформлені на праві власності за відповідачем, з`явилися електричні вузли обліку та водомірні вузли, при цьому позивачем не зазначено, як обслуговувався будинок зазначеними об`єктами (вузлом обліку води та електрощитовою) впродовж 13 років, від моменту оформлення права власності на спірні об`єкти та до моменту подання даного віндикаційного позову.

Щодо наданого позивачам висновку експертизи, суд ставить під сумнів факти викладені у даному висновку, судові експерти не попереджалися про кримінальну відповідальність у відповідності до ст. 384, 385 КК України, за дачу завідомо неправдивого висновку, або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Обґрунтовані сумніви у суду виникли в тому, що відповідачем було повідомлено про технічні невідповідності у висновку експерта наданого позивачем, зокрема щодо того, що введення води до будинку проходить через приміщення ХІІ водомірного вузла №1, в той час як насправді воно вводиться через інше приміщення, яке знаходиться у власності іншої особи, однак відповідачем доказів спростування тверджень у висновку суду не надано.

Також, суд зазначає, що сторонами не заявлялося клопотань щодо призначення судової експертизи для підтвердження або спростування обставин справи.

Разом з тим, судом враховано, що зазначеним висновком спеціаліста встановлено, що спірні приміщення ХІ та ХІІ можна класифікувати як допоміжні приміщення даного будинку та призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (планові, позапланові огляди, підготовка до сезонної експлуатації, поточний ремонт конструктивних елементів та інженерних систем і будинкового обладнання).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості, вбачається, що спірні приміщення ХІ та ХІІ зареєстровані, як нежитлові приміщення.

Тому, з урахуванням інформації з реєстрів, вбачається, починаючи з 2007 року з моменту реєстрації права власності на спірні об`єкти ХІ та ХІІ, останні відносилися до нежитлових приміщень, а не як вказує спеціаліст до допоміжних приміщень.

Суд наголошує на тому, що висновок експерта не може слугувати підставою для віднесення спірних приміщень ХІ та ХІІ, які в державному реєстрі зазначені як нежитлові приміщення, до допоміжних приміщень.

Отже, враховуючи усі наявні в матеріалах докази, а також твердження сторін у справі, суд не приймає до уваги висновок експерта №184/20 від 15.12.2020 року, як належний та допустимий доказ.

Суд зазначає, позивачем не доведено на підставі яких документів і коли перехід права власності на спірні приміщення ХІ та ХІІ відбувся неправомірно, а визначення на думку позивача призначення даного приміщення як допоміжного підтверджуються виключно висновком експерта.

Проте, як уже зазначалося вище, з 2007 року дані приміщення визнані як нежитлові приміщення і на даний час такими залишаються на праві власності у відповідача.

Крім того, на момент реєстрації позивача в березні 2009 року право власності на спірні приміщення ХІ та ХІІ з 2007 року уже належало іншим особам.

Суд наголошує, відповідно до частини першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадку і порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Одночасно, частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

За змістом статей 1 та 2 Закону України "Про виконавче провадження", державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (державні виконавці) здійснюють примусове виконання рішень у межах виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець, зокрема, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством (абзац шостий частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Розглядаючи дії виконавця в порядку виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 зазначила, що за змістом Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувана певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Правова природа дій державного виконавця на виконання судового рішення за регулюванням, наведеним у Законі України "Про виконавче провадження" № 606-IV, не є відмінною, тож такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо створення виконавцем своїми діями юридичних наслідків для боржника є застосовними також у межах цієї справи.

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.

Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Судове рішення, постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не може вважатися такими, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс 19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Отже, усе зазначене вище свідчить про те, що позивач є добросовісним набувачем спірного майна (нежитлових приміщень ХІ та ХІІ), зазначені приміщення від початку здачі будинку в експлуатацію були зареєстровані як нежитлові приміщення, і на даний час такі приміщення знаходяться у власності відповідача, що стверджується відповідним записом в реєстрі речових прав на майно, також в зазначеному реєстрі зазначено, що спірне майно є нежитловим приміщенням, а не як стверджує позивач, допоміжним приміщенням, доказів протилежного позивачем до матеріалів справи не долучено.

Також, позивачем не спростовано факту законності оформлення спірних приміщень у приватну власність у 2007 році у відповідності до розпорядження міського голови, також не надано доказів які б вказували на незаконність оформлення зазначених приміщень у відповідності до наступних правочинів (як зазначалося вище, договорів купівлі-прадажу, продаж через виконавчу службу, передача в статутний капітал відповідача).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене, в сукупності усіх матеріалів справи, вбачається, що Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку №39Б по вул. Відінська, м. Рівне "ВІДІН" не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги, тому суд відмовляє в задоволенні позову, щодо витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" (Код ЄДРПОУ 43875194) майно, а саме: нежитлове приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №ХІ, XII (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004552556101).

Також, суд відмовляє як у безпідставному позові в частині припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" (Код ЄДРПОУ 43875194) на нежитлове приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №ХІ, XII (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004552556101), скасувавши рішення державного реєстратора виконавчого комітету Корнинської сільської ради Левчука Юрія Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( номер запису про право власності/довірчої власності:39231763) від 19.10.2020 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" (Код ЄДРПОУ 43875194) права власності на нежитлове приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №ХІ, XII (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2004552556101), скасувавши запис №39231763 від 19.10.2020 року про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління будинками" (Код ЄДРПОУ 43875194) права власності на нежитлове приміщення, нежитлові приміщення цокольного поверху №ХІ, XII та закрити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритий розділ за №2004552556101.

У відповідності до статті 129 ГПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача, оскільки судом в задоволенні позову відмовлено, відтак судові витрати щодо сплати судового збору, залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2022 року.

Суддя Вадим Торчинюк