Справа №173/2717/21

Провадження №2/173/198/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.

при секретареві - Зубачевській О.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, в м. Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

20.12.2021 року до суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу до відповідача філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт»

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників розгляду справи на 14 лютого 2021 року.

Відповідачем відзив на позовну заяву не наданий.

Фіксування судового засідання не здійснювалось відповідно до положень ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до заявлених вимог за поданою позовною заявою позивач просить: визнати незаконним та скасувати наказ № 957/од від 09.12.2021 року, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: він офіційно працює на посаді машиніста крана автомобільного 6 розряду виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця».

У жовтні 2021 року після того як була прийнята постанова Кабінету Міністрів щодо обов`язкової вакцинації певних категорій працівників, його неодноразово просили на роботі надати відомості, щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19.

В листопаді 2021 року він отримав повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 де вказувалось, що він повинен надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи якийсь інший документ, який забороняє йому вакцинуватись, і в разі ненадання такого документу, його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

А вже 09.12.2021 року відповідачем йому був вручений наказ № 957/од «Про відсторонення від роботи Володимира Шевчука» від 09.12.2021 року, де було зазначено відсторонити його з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ про відсторонення його від роботи мотивований тим, що у нього відсутнє щеплення від COVID-19, у зв`язку з чим відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ від 06.04.2020 року № 1654-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб». П 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 та змін до цього наказу від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» він відсторонений від роботи.

Своє відсторонення від роботи вважає незаконним і він не згоден з даним наказом оскільки на сьогоднішній день законом не встановленого окремого порядку про відсторонення працівників з підстав відсутності у них щеплень від COVID-19, що й стало підставою подання даної позовної заяви.

Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідачем відзив на позовну заяву не наданий

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносин

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працює на посаді машиніста крана автомобільного 6 розряду виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» з 01.04.2010 року, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Наказом № 957/од від 09.12.2021 року, позивач відсторонений від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2.

Наказ мотивований тим, що у позивача відсутнє щеплення від COVID-19, у зв`язку з чим відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ від 06.04.2020 року № 1654-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», п 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 та змін до цього наказу від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» він відсторонений від роботи.

Позивач вважає даний наказ незаконним та таким, що грубо порушує його конституційні права на працю та оплату праці та просить його скасувати.

Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу ст. 129 Основного Закону України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Трудовий спір, який у даному цивільному процесі розглядається судом, стосується встановлення законності наказу про відсторонення від роботи працівника й правомірності невиплати відповідному працівнику заробітної плати.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу від 09.12.2021 № 957/од про відсторонення позивача від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; .

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»( в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто фактично обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з визначенням дати чи без визначення дати є незаконним.

Сама й по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно нього, якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно ст.. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

В будь - якому випадку відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.

Зокрема ст. 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми права суд виходить з того, що законодавець використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної охорони», розділюючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник може відсторонюватись з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмова або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки передбачені законодавством, що обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності окремої вказівки на це у відповідному законі.

Положення п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу від 09.12.2021 № 957/од про відсторонення його від роботи, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу положення, передбачені в пункті 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь- яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування КМУ в даній постанові мав би зазначити про це.

В будь якому випадку постановою КМ України від 09.12.2020 №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 і в подальшому жодних постанов КМ України, яким би встановлювався карантин на інший період не приймалось. Внесення змін до п. 1 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки КМ України вправі, відповідно вимог ч. 1 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії не наділений.

Вирішуючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки поновлюється на роботі працівник звільнений з роботи, незаконність звільнення якого з роботи підтверджена рішенням суду.

В даному випадку позивач не був звільнений з роботи відповідачем, а лише відсторонений від роботи на певний час.

В свою чергу ухвалюючи рішення про визнання незаконним та скасування наказу № 957/од від 09.12.2021 року, про відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, винесеного начальником виробничого структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт», філії «Центру та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» поновлюється порушене право позивача, щодо допущення його до роботи, передбаченої трудовим договором, укладеним з ним.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 09.12.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останньому було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, існують підстави для задоволення позовних вимог і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного Наказу від 09.12.2021 № 957/од про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» -

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей

день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно з п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органом, передбачений ст.117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є саме випадком збереження середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про заробітну плату позивача, встановлено, що в жовтні і листопаді 2021 року місяці (два повних місяці роботи перед звільненням) позивачеві нарахована заробітна плата в сумі 13 341.48 грн. + 14 921.37 грн.. = 28 262 грн. 85 коп. грн.

У жовтні і листопаді 2021 року було 42 робочих днів. Таким чином середній заробіток позивача складатиме: 28 262 грн. 85 коп. : 42 днів = 672.93 грн. Х 44 днів (кількість днів з моменту відсторонення від роботи до ухвалення рішення суду) = 29 608 грн. 92 коп.

Таким чином за період з 10.12.2021 року по 14.02.2022 року середній заробіток позивача складає: 29 608 грн. 92 коп Дана сума і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням пердбачаних законом податків і зборів.

Виходячи з того, що позовні вимоги позивача задоволені та відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1816. 00 грн.

Керуючись ст.ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 957/од від 09 грудня 2021 року, виданого начальником структурного підрозділу «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: вул. Качалова, 7 м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40123454, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» юридична адреса: вул. Качалова, 7 м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40123454, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за період відсторонення від роботи з 10 грудня 2021 року по 14 лютого 2022 року в сумі 29 608(двадцять дев`ять тисяч шістсот вісім) грн. 92 коп., з відрахуванням необхідних податків і зборів

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Стягнути з Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурний підрозділ «Верхівцевський центр механізації колійних робіт» юридична адреса: вул. Качалова, 7 м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40123454, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , 1 816.00 грн., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті удового збору

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського Апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 14.02.2022 року.

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 16.02.2022 року

Дата набрання законної сили: 17.03.2022 року