ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 911/448/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ГУ Національної поліції в Київській області - Роменської Є.П.,

ГУ ДКС у Київській області - Жиліна О.Ф.,

ТОВ "Семфлот" - Романенка О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021

та рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2021

у справі №911/448/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот"

до: 1) Головного управління Національної поліції в Київській області,

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області

про відшкодування збитків.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Семфлот" (далі - ТОВ "Семфлот", позивач) звернулось до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ Нацполіції у Київській області, відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі- ГУ ДКС України, відповідач 2) про стягнення з Держави Україна завданих позивачу збитків у розмірі 2252121,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлені до стягнення збитки позивач зазнав через неправомірні дії Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції у Київській області, оскільки майно, яке було вилучено в ході кримінального провадження, знищено, чим завдано матеріальної шкоди у розмірі 2252121,89грн.

Розмір завданих збитків обраховано на підставі висновку експерта, складеного за результатом проведеної судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 2252121,89 грн.

Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

28.12.2016 слідчим слідчого відділу Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, старшим лейтенантом поліції, Марюхною В.О. проведено огляд місця події, за результатом якого складено протокол, згідно якого встановлено, що "об`єктом огляду є транспортний засіб, а саме: навантажувач марки LIUGONG, модель JSSRF 106, серійний номер НОМЕР_1 (далі - Навантажувач). Даний транспортний засіб розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова на теподібному перехресті доріг. Оглядом встановлено, що вказаний вище транспортний засіб перебуває в робочому стані та всі його агрегати перебувають в справному стані. З місця події вищезазначений транспортний засіб вилучається до майданчику тимчасового тримання Обухівського ВП ГУНП в Київській області, в якості речового доказу. В процесі огляду місця події фотографування не застосовувалось".

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області в 29.12.2016 у справі № 372/2496/16-к (провадження 1-кс-635/16) накладено арешт на Навантажувач, який є речовим доказом і перебуває на штрафмайданчику Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області.

Під час розгляду вказаної справи Обухівським районним судом Київської області встановлено, що 28.12.2016 о 12:20 год., під час проведення огляду місця події на земельній ділянці площею 0,55 га з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул. І. Франка, було відшукано Навантажувач.

Ухвалою слідчого суді Обухівського районного суду Київської області від 28.12.2016 було надано дозвіл на обшук на земельній ділянці площею 0,55 га з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 та яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул.І.Франка. В подальшому, водій вищевказаного транспортного засобу вчинив спробу вивезти техніку з місця події, у зв`язку з чим, 28.12.2016 о 19:00 год. транспортний засіб був тимчасово вилучений з вул. Промислова, м. Українка та поміщений на штрафмайданчик Обухівського відділу поліції ГУ НП в Київській області. Згідно постанови слідчого від 29.12.2016 вилучений транспортний засіб, а саме Навантажувач, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

29.12.2016 невідомими особами Навантажувач було пошкоджено шляхом підпалу під час його перебування майданчику тимчасового тримання Обухівського ВП ГУНП в Київській області.

30.12.2016 інженером Дослідно-випробувальної лабораторії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС у Київській області (м.Бровари) складено висновок № 117/В/30.12.2016 по дослідженню причини пожежі, що виникла 29.12.2016 у Навантажувачі, що знаходився на території майданчика тимчасового утримання Обухівського ВП ГУ НП України в Київській області, за адресою: м. Обухів, вул. Київська, б/н.

Згідно вказаного висновку Інженером ДВЛ 5-ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області (м. Бровари) капітаном служби цивільного захисту Тарасюком Б.В. 29.12.2016 було досліджено місце пожежі, що виникла того ж дня у фронтальному Навантажувачі, що знаходився на території майданчика тимчасового утримання Обухівського ВП ГУ НП України в Київській області, за адресою: м. Обухів, вул. Київська, б/н.

Оглядом місця події було встановлено, що об`єктом пожежі є фронтальний навантажувач LIUGONG CLG 856, заводський № CLG00856KCL337576, жовтого кольору, 2012 року випуску.

У процесі огляду об`єкту пожежі не виявлено жодних обставин, які б вказували на виникнення пожежі внаслідок аварійних режимів роботи навантажувача чи виникнення горіння внаслідок необережного поводження з відкритим вогнем, у якості основної було розглянуто версію щодо виникнення горіння внаслідок занесення стороннього джерела запалювання.

Згідно вказаного висновку Інженер Дослідно-випробувальної лабораторії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС у Київській області (м. Бровари) дійшов висновку, що причиною пожежі у фронтальному Навантажувачі, що знаходився на території майданчика тимчасового утримання Обухівського ВП ГУ НП України в Київській області за адресою: м. Обухів, вул. Київська, б/н, стало виникнення горіння, внаслідок занесення стороннього джерела запалювання з ознаками спеціальної підготовки події.

06.01.2017 слідчим Марюхною В.О. за фактом підпалу Навантажувача внесено до ЄРДР запис № 12017110230000027 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками встановленими частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України - пошкодження, знищення майна на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено.

У 2018 році у слідчому відділі Обухівського ВП ГУ НП в Київській області створено інвентаризаційну комісію для проведення позачергової інвентаризації кримінальних проваджень, в ході якої було встановлено факт втрати 164 кримінальних проваджень, серед яких виявлено відсутність кримінального провадження № 12017110230000027 за ознаками встановленими частини 1 статті 388 Кримінального кодексу України, що було ініційовано за фактом підпалу навантажувача належного позивачу.

21.03.2020 слідчим СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області Бугаєнко О.Г. прийнято постанову, згідно якої в ході проведення додаткового огляду арештованого транспортного засобу, який є речовим доказом встановлено ідентифікуючі ознаки транспортного засобу - фронтального Навантажувача.

З огляду на встановлені в ході розслідування обставини слідчим СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області постановлено вважати вірними ідентифікуючі ознаки транспортного засобу вилученого в ході огляду за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Трипілля, вул. І.Франка: "LIUGONG CLG 856", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_3 , двигун НОМЕР_4 .

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 02.06.2020 у справі № 372/2496/16-к (провадження 1-кс-564/20) скасовано арешт Навантажувача, накладений в межах кримінального провадження №12016110230000528 від 09.04.2016. Відомості про повернення зазначеного Навантажувача, наразі, в матеріалах справи відсутні.

Факт вилучення Навантажувача слідчим слідчого відділу Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції в Київській області під час огляду в межах кримінального провадження, його переміщення на територію майданчика тимчасового утримання Обухівського ВП ГУ НП України в Київській області за адресою: м.Обухів, вул.Київська, б/н, належність його позивачу, а також факт пошкодження Навантажувача у спосіб його підпалу підтверджується, зокрема, ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 29.12.2016 та від 02.06.2020 у справі № 372/2496/16-к, іншими матеріалами справи, сторонами під час розгляду справи не заперечувалися.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з посиланням на те, що особою відповідальною за збереження майна, у даному випадку органом Нацполіції у Київській області, не забезпечено схоронності тимчасово вилученого майна, у зв`язку з чим позивач зазнав збитків через знищення належного йому навантажувача. Оцінюючи розмір завданих збитків, позивач посилався на складений судовим експертом висновок від 05.05.2020 № 299 за результатами автоварознавчої експертизи, згідно якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - Навантажувача становить 2252121,89 грн, які позивач просив стягнути з держави.

Відповідач 1, заперечував проти позову, посилався на те, що не має нести відповідальність за пошкодження транспортного засобу поміщеного на майданчик тимчасового тримання, оскільки вказане майно знищено невідомими особами, а тому до ЄРДР внесені відомості за №12017110230000027 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого статті 388 Кримінального кодексу України за фактом чого, наразі, триває досудове розслідування, після завершення якого відповідні вимоги можуть бути пред`явлені до винних осіб. Також вказував, що позивачем дії слідчого, прокурора або ухвала суду, з моменту вилучення транспортного засобу та до моменту постановлення ухвали про скасування арешту майна не оскаржувалися в рамках кримінального провадження, позивачем жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправність дій або бездіяльність відповідача 1 не надано.

Крім того, відповідач 1 зазначав, що спір у цій справі не відноситься до компетенції господарського суду.

Відповідач 2 свої заперечення мотивував тим, що останнім жодних прав та інтересів позивача не порушено, тож ГУ ДКС України не має нести відповідальність за шкоду завдану позивачу внаслідок неправомірних дій інших державних органів, а тому вимоги позивача до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області є безпідставними, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021, позовні вимоги ТОВ "Семфлот" задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Семфлот" 1568483,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Київській області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що:

- матеріалами справи підтверджено обставини щодо вилучення слідчим слідчого відділу Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції в Київській області Навантажувача, розміщення його на відповідному майданчику Обухівського ВП ГУ НП в Київській області, незабезпечення його схоронності, внаслідок чого його було пошкоджено шляхом підпалу невстановленими особами, які в межах зареєстрованого за цим фактом кримінального провадження з 2016 року до теперішнього часу не встановлені, до відповідальності не притягнуті, а шкода, завдана позивачу, наразі не відшкодована. Вказані обставини під час розгляду справи сторонами не заперечувались;

- за встановленого факту завдання позивачу шкоди, а також неправомірних дій відповідача1 щодо незабезпечення належного збереження тимчасово вилученого майна, що призвели до негативних наслідків, які зазнав позивач, пов`язаних із пошкодженням його майна, в діях слідчого органу вбачається прямий наслідковий зв`язок між протиправними діями слідчого та негативними наслідками, яких зазнав позивач. Відтак позивачем під час розгляду справи доведено наявність всіх елементів, необхідних для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади - у цій справі - Головним управлінням Національної поліції в Київській області, як особи, яка відповідала у спірний період за збереження та повернення вилученого майна;

- сума матеріального збитку дорівнює ринковій вартості автомобіля на момент пошкодження і складає 1615523 грн, яка має бути зменшена на утилізаційну вартість транспортного засобу у розмірі 47040 грн, а тому підставними є вимоги у розмірі 1568483,00 гривень.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

До Верховного Суду з касаційною скаргою звернулося ГУ Нацполіції в Київській області (скаржник), яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ТОВ "Семфлот" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування підстав посилається на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, невідповідність висновків судів обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи.

Скаржник стверджує, що ГУ Нацполіції у Київській області не є винуватим за пошкодження даного транспортного засобу шляхом підпалу, оскільки даний транспортний засіб був підпалений на майданчику тимчасового тримання, невідомими особами, за фактом підпалу Навантажувача до €РДР внесено запис № 12017110230000027 від 06,01.2017 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками статті 388 КК України. Відповідно до довідки від 06.01.2017 досудове розслідування у вказаному кримінальному проваджені триває.

Скаржник стверджує , що позивач не надав доказів на підтвердження підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, а також доказів складу цивільного правопорушення, наявність яких необхідна для відшкодування шкоди на загальних підставах. Позивачем не надано доказів, як б підтверджували протиправність дій або бездіяльність відповідача 1, а також факт заподіяння шкоди саме такими діями правоохоронних органів; дії слідчого, прокурора або ухвала суду позивачем не оскаржувались.

Крім того, на думку скаржника, оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, згідно з вимогами статті 169 КПК України, не віднесено до юрисдикції господарських судів, а компетентним у даному питанні судом є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Відтак, спір у цій справі не відноситься до компетенції господарського суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Від Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому управління підтримує вимоги касаційної скарги та наголошує, що відповідач 2 жодних прав та інтересів позивача не порушував, відтак відповідальності за завдану позивачу шкоду нести не повинен.

ТОВ "Семфолт" подало відзив на касаційну скаргу ГУ Нацполіції в Київській області, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими. На переконання позивача, судами вірно встановлено, що спір у даній справі відноситься до компетенції господарського суду, оскільки вимоги про стягнення завданих йому органом досудового слідства збитків заявлено на підставі статей 16, 22, 1166, 1173 ЦК України; факт наявності спричиненої шкоди органами слідства - є доведеним та документально обґрунтованим.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення з Державного бюджету України збитків у розмірі 2252121,89 грн, завданих позивачу внаслідок неправомірних дій Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції у Київській області - не забезпечено схоронності належного позивачу майна, яке було тимчасово вилучено в ході кримінального провадження № 12016110230000528, арешт якого в подальшому було скасовано ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 02.06.2020 у справі № 372/2496/16-к (провадження 1-кс-564/20).

Оцінюючи висновки судів щодо наявності/відсутності складу деліктного зобов`язання у спірних правовідносинах колегія суддів першочергово звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 27.03.2020 у справі № 915/935/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

В силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Як правильно визначено судами попередніх інстанцій, дії (бездіяльність) Головного управління національної поліції в Київській області (його посадової особи), внаслідок яких (якої) було завдано шкоди через знищення належного позивачу Навантажувача, який був тимчасово вилучений в ході кримінального провадження № 12016110230000528 та перебував на штрафмайданчику Обухівського відділу Нацполації в Київській обставі, арешт якого в подальшому було скасовано ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 02.06.2020 у справі № 372/2496/16-к (провадження 1-кс-564/20), є основним предметом доказування у цій справі.

За таких обставин питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

Вказане спростовує доводи касаційної скарги стосовно того, що спір у цій справі не відноситься до компетенції господарського суду.

Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписами статті 7 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 8 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Засади кримінального провадження, передбачені главою 2 КПК України, встановлюють, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, недоторканність права власності. За змістом статті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Згідно зі статтею 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 168 КПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 затверджено "Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження" (далі - Порядок № 1104).

В пункті 20 Порядку № 1104 визначено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження (пункт 8 Порядку № 1104).

Окрім того, пункти 9 та 11 Порядку № 1104 встановлюють процедуру фіксування речових доказів.

Для обліку речових доказів у кожному органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, відповідальною особою ведеться книга обліку речових доказів (далі - книга обліку) за формою згідно з додатком 1, яка нумерується, прошнуровується, засвідчується підписом керівника слідчого підрозділу або підрозділу дізнання і скріплюється печаткою органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання. Книга обліку зберігається у відповідальної особи (пункт 9).

Запис про вилучені (отримані) речові докази робиться у книзі обліку відповідальною особою на підставі протоколу, в якому зафіксовано факт їх вилучення (отримання), поданого слідчим, дізнавачем, який здійснює кримінальне провадження (пункт 11).

Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним Наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, СБУ, Верховного Суду України та Державної судової адміністрації від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125, а саме в пункті 19, зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.

При вилученні, а також при передачі на зберігання транспортного засобу за обов`язковою участю співробітника Державної автомобільної інспекції або спеціаліста, а при можливості і за участю його власника складається документ про технічний стан транспортного засобу.

Відповідно до частини першої статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.

Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 100 КПК України).

За змістом частини шостої статті 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню можуть, зокрема, передаватися власнику (законному володільцю) на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження. У такому випадку речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

Таким чином, процесуальний закон зобов`язує слідчого, прокурора у разі отримання або вилучення речових доказів забезпечити їх огляд, фотографування та докладний опис в протоколі огляду.

За змістом частини першої статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною 5 статті 171, частиною 5 статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено, прямо передбачений чинним законодавством.

З урахуванням зазначених приписів та встановлених у справі обставин, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що обов`язок відповідача 1 повернути майно (фронтальний навантажувач), тимчасово вилучене з вул. Франка с.Трипілля та переміщений на штрафмайданчик Обухівського відділу ГУ НП в Київській області, виник внаслідок скасування ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 02.06.2020 у справі №372/2496/16-к (провадження 1-кс-564/20) арешту Навантажувача, який належить ТОВ "Семфлот", накладеного в межах кримінального провадження №12016110230000528 від 09.04.2016. Відомості про повернення зазначеного навантажувача в матеріалах справи відсутні.

Водночас, судами встановлено, що 29.12.2016 під час перебування тимчасово вилученого в ході кримінального провадження № 12016110230000528 майна на майданчику тимчасового тримання Обухівського ВП ГУНП в Київській області Навантажувач було пошкоджено шляхом підпалу. За фактом підпалу Навантажувача внесено 06.01.2017 до ЄРДР запис № 12017110230000027 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками встановленими частиною 1 статті 388 КК України.

Факт вилучення слідчим слідчого відділу Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції в Київській області Навантажувача під час огляду в межах кримінального провадження, його переміщення на територію майданчика тимчасового утримання Обухівського ВП ГУ Нацполіції України в Київській області за адресою: м. Обухів, вул.Київська, б/н, належність його позивачу, а також факт пошкодження Навантажувача у спосіб його підпалу підтверджується, зокрема, ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 29.12.2016 та від 02.06.2020 у справі № 372/2496/16-к, іншими матеріалами справи.

Ці фактичні обставини щодо: вилучення слідчим слідчого відділу Обухівського відділу поліції ГУ Нацполіції в Київській області Навантажувача, розміщення його на відповідному майданчику Обухівського ВП ГУ Нацполіції в Київській області, незабезпечення ним його схоронності, внаслідок чого його було пошкоджено внаслідок підпалу невстановленими особами, які в межах зареєстрованого за цим фактом кримінального провадження з 2016 року до теперішнього часу не встановлені, до відповідальності не притягнуті, а шкода, яка завдана позивачу, - не відшкодована, не заперечуються сторонами під час розгляду справи.

Відтак, такі дії (бездіяльність) органу досудового розслідування щодо незабезпечення належного збереження тимчасово вилученого майна свідчать про невиконання відповідачем 1 покладеного на цей орган законом обов`язку щодо забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна, що призвели до негативних наслідків, які зазнав позивач, пов`язаних із пошкодженням (знищенням) його майна.

Зважаючи на встановлені судами обставини (факт завданої позивачу шкоди, неправомірні дії щодо незабезпечення належного збереження тимчасово вилученого майна, що призвели до негативних наслідків, пов`язаних із пошкодженням майна), колегія судів погоджується з висновками судів про наявність в діях слідчого органу прямого наслідкового зв`язку між незаконними діями слідчого органу та негативними наслідками, яких зазнав позивач, а відтак - про наявність законодавчо визначених підстав для задоволення позову.

Доводи відповідача 1 про відсутність вини у його діях, що призвели до пошкодження транспортного засобу, оскільки наразі триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017110230000027, та відповідні вимоги позивача можуть висуватися саме до осіб, що вчинили відповідний підпал навантажувача, правомірно відхилені судами передніх інстанцій як необґрунтовані.

Існування кримінального провадження, яке триває з 2016 року, не спростовує факту спричиненої неправомірними діями органу досудового розслідування позивачу матеріальної шкоди та право позивача на відшкодування такої шкоди, яка завдана саме внаслідок незабезпечення державою в особі відповідного органу належного збереження ввіреного йому майна, та не може перебувати в залежності від встановлення державою в особі того ж слідчого органу винних осіб, що призвели до таких наслідків.

Поряд із цим, як вірно зазначили суди, у разі встановлення слідчим органом винних осіб, держава не обмежена у можливості відшкодувати свої витрати, що понесені з метою відшкодування шкоди позивачу, за рахунок таких винних осіб.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява N 29979/04) було сформульовано висновки відповідно до яких Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

Верховний Суд зважаючи на те, шо майно - транспортний засіб (Навантажувач), який належить ТОВ "Семфлот", вилучений в якості речового доказу майна, пошкоджений внаслідок незабезпечення державою в особі відповідного органу належного збереження ввіреного йому майна, та власнику - ТОВ Семфолт" не повернутий, погоджується з висновками судів про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків у розмірі 1568483,00 грн, розрахованих судами з урахуванням ринкової вартості автомобіля на момент пошкодження (1615523 грн) зменшеної на утилізаційну вартість транспортного засобу (47040 грн). Позаяк такий розрахунок відповідачами не заперечувався і не спростований.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати деяких необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (справа "Броньовський проти Польщі", заява №31443/96, п. 143).

У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (справи "Новоселецький проти України", "Совтрансавто проти України", "Суханов та Ільченко проти України").

Обставини, встановлені у цій справі судами першої та апеляційної інстанції, засвідчують, що пошкодження внаслідок незабезпечення відповідним органом належного збереження ввіреного йому майна, та неповернення його власнику - ТОВ Семфолт", накладає на останнього непропорційний та непомірний тягар у відновленні свого майнового права.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає правильним висновок судів про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ Семфолт" про стягнення з Державного бюджету України шкоди, понесеної позивачем у зв`язку із втратою майна.

Доводи відповідача 2, викладені у відзиві на касаційну скаргу, стосовно не доведення обставин щодо визначення Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області - відповідачем2, як особи, що повинна нести відповідальність за даним позовом, є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що, оскільки, як було зазначено вище, Головне управління Національної поліції в Київській є особою, відповідальною перед позивачем за шкоду, завдану внаслідок незабезпечення належного збереження ввіреного йому майна, вилученого в якості речового доказу майна, а Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, яке відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду, позивачем вірно визначено суб`єктний склад цього спору.

В частині такого висновку, колегія суддів також звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини справи та надану їм оцінку, Верховний Суд зауважує, що зазначені у касаційній скарзі доводи не є підставою для скасування ухвалених судових рішень попередніх інстанцій, доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, та, по суті, зводяться до незгоди з наданою оцінкою наявним у матеріалах справи доказам та до необхідності додаткової перевірки доказів, що виходить за межі перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Висновки щодо застосування норм права

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Відтак, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну органами досудового розслідування шкоду через неповернення тимчасово вилученого майна перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права з визначених скаржником підстав касаційного оскарження при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі №911/448/21.

Судові витрати

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2021 у справі №911/448/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.