ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7520/21 пров. № А/857/20469/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (суддя Денисюк Р.С., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначена),

в адміністративній справі №140/7520/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області,

про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі ВКДКА, відповідач-1), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області (далі КДКА Волинської області, відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення ВКДКА від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту; 2) визнати протиправним та скасувати рішення ВКДКА від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту; 3) визнати протиправними дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 ; 4) зобов`язати КДКА Волинської області утриматися від поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди; 5) стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору за пред`явлення позовної заяви в частині вимог до кожного з відповідачів.

Відповідач ВКДКА позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

Відповідач КДКА Волинської області позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в частині визнання протиправними дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 , без його згоди, шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 та зобов`язання КДКА Волинської області утриматися від поширення персональних даних ОСОБА_1 , без його згоди.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-017/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-018/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту. Визнано протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 на користь позивача судовий збір в розмірі 1816,00 грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції від 30.09.2021 року не погодився відповідач-1 ВКДКА та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом невірно встановлено обставини справи, невірно витлумачено і застосовано норму діючого законодавства, при цьому судом надана неправильна правова оцінка на підставі законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, що потягло за собою невірне вирішення справи по суті, а тому таке рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що ухвалами суду першої інстанції від 30.09.2021 у справі було відмовлено у задоволенні: заяви про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням процесуальними правами; заяви про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до КДКА Волинської області; клопотання про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду; клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Вважає апелянт відмову у задоволенні цих клопотань незаконною та такою, що порушує законні права та інтереси ВКДКА, а також Ради адвокатів України в особі Національної асоціації адвокатів України. Оскільки оскарження вказаних вище ухвал від 30.09.2021 в цій справі можливе лише в межах апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті спору, то ВКДКА надало свої заперечення на такі ухвали. Щодо рішення суду, то скаржник вважає його незаконним, невмотивованим та необґрунтованим. Зокрема апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що скаржник - заступник голови Ради адвокатів України Кухар О.І. не є та не може бути суб`єктом оскарження вищезазначених рішень, а відтак у ВКДКА не виникає повноважень на розгляд скарг та, відповідно, прийняття будь-яких рішень за наслідками їх розгляду. Вказує апелянт, що звернення Голови Робочої групи - Заступника Голови Ради адвокатів України Кухара О.І. до ВКДКА було здійснено у зв`язку з надходженням до РАУ та НААУ відповідних звернень адвокатів та на виконання пунктів 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.26, 2.3.27 статуту Національної асоціації адвокатів України, затвердженого рішенням Установчого з`їзду адвокатів України від 17.11.2012. ВКДКА вважає, що оскаржувані скаржником рішення КДКА Волинської області стосується прав, обов`язків та інтересів, в тому числі, РАУ та НААУ, а тому, з урахуванням п.3 розпорядження Голови НААУ, РАУ від 27.05.2020 №85, Голова Робочої групи - Заступник Голови РАУ Кухар О.І. мав право звертатись до ВКДКА зі скаргою щодо скасування вказаних вище рішень КДКА Волинської області. Не погоджується скаржник і з висновком суду, що певні рішення КДКА регіону не підлягають оскарженню ні до ВКДКА, ні до суду, оскільки Конституцією України та згідно практики ЄСПЛ кожному гарантується право на оскарження будь-якого рішення кваліфікаційної комісії КДКА регіону. Також вказує апелянт на помилковий висновок суду першої інстанції, що зміст пункту третього розпорядження Голови НААУ; РАУ від 27.05.2020 №85 не наділяє повноваженнями голову робочої групи, заступника голови РАУ Кухара О.І. на звернення із скаргами до ВКДКА, а також здійснювати представництво НААУ в особі РАУ у ВКДКА. Зазначає скаржник, що судом було зроблено помилковий висновок про недотримання ВКДКА п.3.46 Регламенту ВКДКА. Також судом першої інстанції при визначенні повноважень Кухара О.І. помилково було застосовано Положення №120 та в свою чергу не застосовано норми, які підлягали застосуванню. Вважає апелянт безпідставним посилання суду першої інстанції на обставини справи №140/15977/20, так як ВКДКА не брала участі у розгляді вказаної справи. Щодо обґрунтованості та вмотивованості рішення ВКДКА №У-017/2021 від 27.05.2021, то на переконання апелянта, у зазначеному рішенні ВКДКА наявний логічний зв`язок між мотивувальною та резолютивною частинами, під час прийняття рішення ВКДКА враховано наявні обставини, документи, матеріали КДКА регіону, тощо, що стали предметом розгляду ВКДКА. При цьому мотивувальна частина рішення ВКДКА повністю узгоджується з його результативною частиною. Зі змісту оскаржуваного рішення ВКДКА вбачається, що за процедурою прийняття та об`єктивністю досліджень обставин воно повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак, прийнятого в межах повноважень ВКДКА, з урахуванням всіх наявних матеріалів і обставин справи, воно є вмотивованим, а викладені в ньому обставини підтверджені. Вважає скаржник обґрунтованим і рішення ВКДКА №У-018/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту. Також апелянт зазначає про недопущення порушення оскаржуваними рішеннями ВКДКА права позивача на приватне життя в аспекті доступу до професії, оскільки ВКДКА не обмежувала позивачу доступу до професії, останній має право на такий доступ за умови дотримання ним вимог законодавства, які визначають порядок отримання такої професії. Вважає відповідач-1, що ВКДКА дотримано процедуру розгляду скарг та прав учасників дисциплінарного провадження. Крім цього, вважає апелянт необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до КДКА Волинської області відносно поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані. Вказує, що така кваліфікаційна справа була надана на вимогу ВКДКА, а позивач добровільно надавав КДКА Волинської області письмовий дозвіл і згоду на передачу його персональних даних третім особам.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 30.09.2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Одночасно з поданою апеляційною скаргою відповідач-1 (апелянт) подав до суду апеляційної інстанції також заяви та клопотання від 05.11.2021 року, а саме:

- заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням процесуальними правами. Така заява мотивована тим, що позивачем подано до суду завідомо безпідставний позов, а також подано позов у спорі, який має очевидно штучний характер, штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. У вказаній заяві відповідач-1 просить визнати факт подання позивачем позовної заяви у заявленій редакції в цій справі зловживанням процесуальними правами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 повністю та залишити без розгляду повністю позовну заяву позивача у зв`язку зі зловживанням процесуальними правами;

- заяву про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до КДКА Волинської області. Така заява мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами до КДКА Волинської області та не доведено поважність причин пропуску цього строку, а також подання завідомо безпідставного позову й подання позову у спорі, який має очевидно штучний характер, штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. У вказаній заяві відповідач-1 просить визнати факт подання позивачем позовної заяви у заявленій редакції в цій справі зловживанням процесуальними правами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 в частині задоволення позовних вимог до КДКА Волинської області, а саме: про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних позивача без його згоди шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи позивача, яка містить у собі персональні дані останнього - у зв`язку з пропуском позивачем строків на звернення з цими позовними вимогами до суду та у зв`язку зі зловживанням ним його процесуальними правами, в іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 140/7520/21 скасувати з підстав, зазначених в апеляційній скарзі ВКДКА на таке рішення. Просить залишити без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог позивача до КДКА Волинської області;

- клопотання про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду. Клопотання мотивоване тим, що подання позову з позовними вимогами до КДКА Волинської області має очевидно штучний характер, оскільки безпідставне залучення КДКА Волинської області співвідповідачем та штучне об`єднання позовних вимог до ВКДКА та КДКА Волинської області призвело до штучної зміни територіальної підсудності справи з Окружного адміністративного суду міста Києва на Волинський окружний адміністративний суд. У цьому клопотанні відповідач-1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.09.2021. Просить передати адміністративну справу №140/7520/21 за позовом ОСОБА_1 на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва, до територіальної юрисдикції якого належить вказана справа.

Колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що вказані вище заяви і клопотання апелянта (відповідача-1) від 05.11.2021 року: про залишення позовної заяви без розгляду повністю; про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду, являються фактично апеляційними вимогами, оскільки містять апеляційні вимоги про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 та прийняття апеляційним судом одного із рішень визначених статтею 315 КАС України.

Ці вимоги, які заявлені апелянтом у вказаних вище заявах і клопотаннях від 05.11.2021 року, є різними за своїм юридичним характером і взаємосуперечливими, а також суперечать іншим вимогам цього ж апелянта, які заявлені в апеляційній скарзі (з такою ж датою написання 05.11.2021 року).

В такій ситуації суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність та можливість вирішення по суті вказаних вище заяв і клопотань апелянта від 05.11.2021 року за результатами спільного їх розгляду із апеляційною скаргою від 05.11.2021 року на рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 року.

Також апелянт (відповідач-1) одночасно з апеляційною скаргою подав до суду апеляційної інстанції клопотання від 05.11.2021 року про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а саме: - Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України; - Заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І..

Це клопотання від 05.11.2021 року про залучення третіх осіб вирішено ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2022 року, якою у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача-1, у якому зазначив, що ВКДКА не доведено існування обставин, визначених ч.1 ст.317 КАС України, які б давали підстави для скасування судового рішення. Вказує позивач, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши без змін оскаржене рішення суду.

Представником апелянта (відповідача-1) подано до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення від 22.12.2021 року до апеляційної скарги, в яких заявлено прохальні вимоги про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 року в частині задоволення позовних вимог, та ухвалення в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.01.2022 року задоволено клопотання апелянта (відповідача-1) про розгляд справи у відкритому судовому засідання з участю представників ВКДКА, та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.01.2022 року.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, а також заяв та клопотань апелянта від 05.11.2021 року, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги та у задоволенні вказаних вище заяв і клопотань, необхідно відмовити, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 02.10.2019 звернувся до КДКА Волинської області із заявою про допуск до складання кваліфікаційних іспитів для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 87-92 т.2).

За результатами розгляду такої заяви Кваліфікаційна палата КДКА Волинської області рішенням №80-8 від 03.09.2019 року допустила позивача до складання кваліфікаційних іспитів для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 27 т.1, 86 т.3).

10.10.2019 року Кваліфікаційною палатою КДКА Волинської області за результатами успішного складання ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту прийнято рішення №81-1 про затвердження результатів складання кваліфікаційних іспитів та видачу йому свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту (а.с. 28 т.1, 60 т.2).

На підставі вказаного рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 року позивач отримав 16.10.2019 року Свідоцтво про складання кваліфікаційного іспиту серія ВЛ №0598 (а.с. 59 т.2).

Позивачем складено Присягу адвоката України та отримано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1244 від 15.05.2020 року (а.с. 29 т.1).

У подальшому, розпорядженням голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України Ізовітової Л.П. за №85 від 27.05.2020 створено робочу групу по вивченню питань, порушених у скаргах ряду адвокатів від 27.05.2020 року, щодо недотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту, процесу проходження стажування та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особам (адвокатам), колишнім військовослужбовцям органів військової прокуратури України, в тому числі ОСОБА_1 , з метою проведення відповідної перевірки на наявність порушень (а.с. 93, 167, 168-192 т.1).

Пунктом 3 вказаного розпорядження №85 від 27.05.2020 вирішено звернутися до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарною комісії адвокатури щодо надання оцінки питанням, порушеним у скаргах окремих адвокатів від 27.05.2020 року, стосовно дотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту позивача ОСОБА_1 та 15 інших колишніх військовослужбовців органів військової прокуратури.

До ВКДКА 11.06.2020 за вх. №13671 і за вх. №13672 надійшли скарги голови робочої групи, заступника голови ради адвокатів України Кухара О.І. на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, та на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, до яких додано копію розпорядження голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України від 27.05.2020 №85 та копії звернень адвокатів від 27.05.2020 року (а.с. 138-139, 165-166 т.1).

Керуючись пунктом 1 ч.4 ст.52 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, 12.06.2020 голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. за вих. №2690 на адресу КДКА Волинської області скерував лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 (а.с. 193 т.1).

У відповідь на вказаний вище лист-вимогу, голова КДКА Волинської області у листі від 25.06.2020 №56/20 звернув увагу на наявність правових колізій між Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженим рішенням Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014 та Регламентом ВКДКА (а.с. 194 т.1).

Розпорядженням Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України №103 від 03.07.2020 внесено зміни до розпорядження №85 від 27.05.2020, а саме, слова ОСОБА_2 (заступник Голови Ради адвокатів України) голова Робочої групи викладено у такій редакції: Кухар Олексій Іванович (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №304 від 26.02.1998, видане Вінницькою обласною КДКА) голова Робочої групи (а.с. 95 т.1, 37 т.2).

На виконання листа-вимоги голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 12.06.2021 за №2690, КДКА Волинської області листом від 05.11.2020 №90/20 на адресу ВКДКА направлено запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 (а.с. 90, 195 т.1).

22.12.2020 представником позивача до ВКДКА подано заяву про ознайомлення з усіма наявними матеріалами за скаргами заступника голови РАУ ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту (а.с. 197 т.1).

Згідно протоколу №125 засідання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021, ВКДКА за результатами розгляду скарг заступника голови РАУ ОСОБА_2 , прийняла рішення:

- №V-017/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту;

- №V-018/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту (а.с. 32-40, 211-218, 219-227 т.1).

Вважаючи протиправними вказані вище рішення ВКДКА №V-017/2021 від 27.05.2021 та №V-018/2021 від 27.05.2021, а також протиправними дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржених рішень ВКДКА від 27.05.2021 року та необхідність їх скасування, зважаючи на те, що відповідач-1 допустив реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються. Поновивши строк на їх оскарження, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження. Суд вказав, що рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням. З моменту допуску позивача до складення кваліфікаційного іспиту рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту вичерпало свою дію та не підлягало оскарженню, що було додатковою підставою для відхилення скарги голови Ради адвокатів України Кухара О.І.. Враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ, у спірних правовідносинах дії відповідача-1 мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії. Позивач ОСОБА_1 відповідно до вимог та процедури, визначеної Законом №5076-VI набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, а тому має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності. Позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення ОСОБА_1 іспиту КДКА Волинської області була уповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним були відсутні. Відносно вимоги про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання ВКДКА його кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 , а також зобов`язання відповідача-2 утриматися від поширення персональних даних позивача без його згоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що надаючи до ВКДКА витребувані матеріали кваліфікаційної справи позивача, на виконання вимог статті 6 Закону України Про захист персональних даних, зобов`язана була отримати від ОСОБА_1 згоду на обробку його персональних даних, без отримання якої не мала права передавати до ВКДКА персональні дані позивача. Тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних без його згоди підлягають до задоволення. Разом з тим, суд першої інстанції врахував, що права позивача у частині поширення його персональних даних, які будуть мати місце в майбутньому, КДКА Волинської області не порушувалися, тобто можливо настануть у майбутньому, а тому в цій частині позовних суд не знайшов підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, які сформовані на підставі повного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

За змістом статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що згідно із ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI).

Частиною першою статті 6 Закону №5076-VI визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 8 Закону №5076-VI передбачено умови допуску до складення кваліфікаційного іспиту.

Так, особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, що зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію. Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту. Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови. Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Відповідно до статті 9 Закону №5076-VI, кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Порядок складення кваліфікаційних іспитів, методика оцінювання та програма кваліфікаційних іспитів затверджуються Радою адвокатів України. Рада адвокатів України може встановити плату за складення кваліфікаційного іспиту та порядок її внесення. Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. Зразок свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту затверджується Радою адвокатів України. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

Згідно із ч.1 ст.36 Закону №5076-VI, право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом. (частини 1, 3 ст.45 Закону №5076-VI).

Частиною першою статті 52 Закону №5076-VI визначено, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна і підзвітна з`їзду адвокатів України та Раді адвокатів України.

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури: 1) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 2) узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 3) виконує інші функції відповідно до цього Закону (ч.4 ст.52 Закону №5076-VI).

Відповідно до ч.5 ст.52 Закону № 5076-VI, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: 1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; 2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; 4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Частиною 7 статті 52 Закону №5076-VI визначено, що рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною особою і діє відповідно до цього Закону, інших законів України та положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури. Установчим документом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з`їздом адвокатів України (частини 9, 10 ст.52 Закону №5076-VI).

У період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України (частина перша статті 55 Закону №5076-VI).

Крім цього, колегія суддів враховує, що як визначено частинами першою та другою статті 56 Закону №5076-VI, Голова Ради адвокатів України за посадою є головою Національної асоціації адвокатів України. Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України та Національну асоціацію адвокатів України в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами.

Відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації Національна асоціація адвокатів України, затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012, для виконання поставлених завдань НААУ в порядку, встановленому чинним законодавством України: забезпечує належне виконання адвокатурою її конституційних завдань (п. 2.3.2); сприяє розвитку та зміцненню адвокатури, підвищенню ролі та авторитету адвокатури у суспільстві, підвищенні статусу професії адвоката в Україні (п. 2.3.5); застосовує заходи щодо недопущення та припинення недобросовісної конкуренції в сфері адвокатської діяльності (п. 2.3.6 ); забезпечує дотримання етичних стандартів діяльності адвокатів (п. 2.3.25); сприяє розширенню можливостей впливу адвокатури на забезпечення фахового захисту прав і свобод людини в Україні (п. 2.3.26); здійснює організацію та координацію роботи органів адвокатського самоврядування (п. 2.3.27).

Згідно із п.3.1.1 Регламенту Ради адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №115 від 30.08.2014, Голова РАУ представляє РАУ у відносинах з іншими органами адвокатського самоврядування, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, органами влади інших держав та міжнародними організаціями.

Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури затверджено 09.06.2017 рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року.

Відповідно до пункту 3.9. Регламенту ВКДКА, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4-5.07.2014 №78, (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) (далі Регламент ВКДКА), ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженому рішенням Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014 (далі Положення №120), витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа ВКДКА про витребування зазначених матеріалів направити їх до ВКДКА.

Згідно із пунктом 3.29 Регламенту ВКДКА, порушення строку на оскарження рішення КДКА без поважних причин є підставою для відхилення скарги, про що зазначається в рішенні ВКДКА про залишення скарги без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до пункту 3.30 Регламенту ВКДКА, строк на оскарження рішення КДКА, який встановлений статтею 50 Закону №5076-VI, може бути поновлено за рішенням ВКДКА згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання ВКДКА.

Згідно пункту 3.36 Регламенту ВКДКА, рішення, постанови ВКДКА викладаються письмово з наведенням мотивів їх прийняття і підписуються головуючим на засіданні ВКДКА та секретарем засідання ВКДКА.

Відповідно до статті 1 Положення №120, це положення розроблено відповідно до Закону №5076-VI, Закону України Про звернення громадян, Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.

Згідно статті 12 Положення №120, дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Стаття 14 Положення №120 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає вимоги до скарги, зокрема, скарга повинна відповідати таким вимогам: 1) Заява (скарга) подається в письмовій формі особисто заявником (скаржником) або його представником. Заява (скарга) може бути надіслана поштою; 2) У заяві (скарзі) обов`язково має бути зазначено: найменування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, до якої подається заява (скарга); П.І.Б. (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи - для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти (за наявності); П.І.Б. адвоката, щодо поведінки якого подається заява (скарга), поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі відомі; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку; вимоги заявника (скаржника); 3) На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов`язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування; 4) До заяви (скарги) додається її копія та копії всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також копія платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду; 5) Заява (скарга) підписується заявником (скаржником) або його представником, із зазначенням дати її подання. У разі подання заяви (скарги) представником, у ній зазначаються ПІБ представника, його поштова адреса, а також номер засобів зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з заявою (скаргою) подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника; 6) Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами: нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору; 7) При виникненні конфлікту між адвокатами, наслідком якого є звернення одного з них зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, адвокат, який ініціював звернення, зобов`язаний надати докази того, що ним вжиті заходи мирного врегулювання такого конфлікту, зокрема, документи, що свідчать про звернення останнього до Ради адвокатів регіону за робочим місцем адвоката згідно відомостей в Єдиному реєстрі адвокатів України, а стосовно адвоката іноземної держави - асоціації адвокатів чи правового товариства відповідної держави.

Відповідно до статті 15 Положення №120, заява (скарга), оформлена без дотримання вимог статті 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням не пізніше десяти днів від дня її надходження.

Стала практика ЄСПЛ сформулювала підхід, відповідно до якого нормативні положення слід тлумачити саме у такий спосіб, який забезпечував би максимально ефективний захист прав людини. ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№1), №36813/97, п. 190 та 191).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 (справа №815/1226/18) зазначила, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності; суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.

Отже, фактично йдеться про розширювальне тлумачення прав особи та водночас обмежувальне тлумачення прав - можливостей дій держави. Норми, що визначають правовий статус держави, її органів та посадових осіб (така теза випливає зі спеціально-дозволенного типу правового регулювання діяльності державних органів, закріпленого у статті 19 Конституції України) потрібно тлумачити буквально.

Суд зауважує, що ч.8 ст.50 Закону №5076-VI передбачено альтернативні можливості оскарження рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до ВКДКА, або до суду.

Тобто, можливості захисту прав і у ВКДКА, і в суді мають бути ідентичними, що узгоджується із положеннями статей 21, 24 Конституції України, які закріплюють принципи рівності у правах та перед законом.

Фактично частиною восьмою статті 50 Закону №5076-VI законодавчо надано ВКДКА статус органу, який зобов`язаний дотримуватись принципів, закріплених статтею 6 Конвенції.

Такий обов`язок закріплено й у Регламенті ВКДКА, відповідно до пункту 3.16 якого розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури здійснюється згідно з вимогами положень Конвенції.

Отже, принципи, які застосовуються судом при оскарженні індивідуальних актів, повинні застосовуватись і ВКДКА.

Судом першої інстанції вірно враховано, що за визначенням пункту 19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт дев`ятнадцять частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

З огляду на вказані вище приписи нормативно-правових актів можна дійти висновку про те, що рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням.

Відносно суб`єктів оскарження індивідуальних актів, Верховним Судом, з урахуванням практики ЄСПЛ, вироблений сталий підхід, який полягає у наступному.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Зокрема, ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Матеріалами розглядуваної адміністративної справи підтверджується, що скарги на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту, було подано скаржником - заступником Голови Ради адвокатів України Кухарем О.І., тобто, як правильно вказав суд першої інстанції, особою, якої вказані рішення не стосуються.

Суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновками суду першої інстанції, що скаржник - заступник голови Ради адвокатів України Кухар О.І. не міг бути суб`єктом оскарження вищезазначених рішень, а тому у ВКДКА не виникало повноважень на розгляд таких скарг та, відповідно, прийняття будь-яких рішень за наслідками їх розгляду, окрім як відхилення скарг.

При цьому, необхідно зауважити, що ОСОБА_2 подав скарги на офіційних бланках НААУ. Дана обставина свідчить про обов`язок ВКДКА перевірити повноваження ОСОБА_2 на подання відповідних скарг.

Водночас, відповідач-1 не довів на якій правовій підставі заступник голови РАУ Кухар О.І. здійснював представництво у ВКДКА, якого органу та з яким обсягом повноважень.

Право посадових осіб РАУ звертатися із скаргами до ВКДКА повинно або ґрунтуватися на обсязі наданих безпосередньо таким особам службових обов`язків, або випливати із обсягу прав юридичної особи, яка уповноважила своїм актом посадову особу цієї юридичної особи на представництво її інтересів. Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що з моменту допуску позивача до складення кваліфікаційного іспиту, рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту вичерпало свою дію та не підлягало оскарженню, що було додатковою підставою для відхилення скарги голови Ради адвокатів України Кухара О.І..

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження актів індивідуальної дії, яка міститься у постановах від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 та від 18.12.2018 у справі №9901/657/18, а також у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 у справі №640/12695/19, від 31.03.2021 у справі №640/17408/19.

Із системного аналізу приведених вище правових норм, у тому числі статей 6, 8, 50 Закону №5076-VI, необхідно дійти висновків, що процедура допуску до складання кваліфікаційного іспиту передбачає оскарження виключно рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту, що є логічним, оскільки лише вказане рішення може мати негативні наслідки для особи. Закон №5076-VI не надає можливість оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права особи воно не має. Рішення ж про допуск до кваліфікаційного іспиту чи відмову у ньому стосується виключно тієї особи, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону. Суб`єктом же оскарження рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути виключно та особа, відносно якої воно прийнято, а будь-які інші суб`єкти (треті особи), яких не стосується вказане рішення, не наділені відповідним правом на його оскарження.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставне посилання ВКДКА на частину першу статті 36 Закону №5076-VI, з якої, на думку ВКДКА, випливає право будь-якої особи оскаржувати індивідуальні акти, прийняті регіональними КДКА, оскільки вказана норма стосується лише процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а не оскарження індивідуального акту.

Розширене тлумачення апелянтом положень частини восьмої статті 50 Закону №5076-VI порушує принцип правової визначеності, який є невід`ємною складовою принципу верховенства права. Також не вбачається логічного зв`язку, який намагається провести ВКДКА між правом будь-якої особи подати дисциплінарну скаргу на адвоката і правом на оскарження індивідуального акту, який стосується прав конкретних учасників правовідносин.

З цього приводу відповідач-1 в обґрунтування правомірності свого рішення покликається на рішення Ради адвокатів України №95 від 10.09.2021 «Про затвердження роз`яснення щодо суб`єктів оскарження рішення КДКА регіону про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, рішення КДКА регіону про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу особі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту». Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що таке рішення від 10.09.2021 року прийнято вже після прийняття спірних рішень ВКДКА.

Безпідставним є також посилання ВКДКА на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №826/15590/15, оскільки предметом розгляду у названій справі було визнання протиправним та скасувати рішення ВКДКА та зобов`язання відповідача (ВКДКА) повторно належним чином розглянути у відкритому засіданні питання про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката, що є відміннім від предмету розгляду у цій адміністративній справі.

Відносно питання щодо правомірності дій ВКДКА про витребування у КДКА Волинської області матеріалів кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , то судом першої інстанції вірно враховано наступне.

Згідно з пунктом 3.39 Регламенту, ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні №120, витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Тобто, необхідною умовою для відповідності дій ВКДКА по витребуванню кваліфікаційної справи вимогам пункту першого частини першої статті 2 КАС України є відповідність скарги вимогам Положення №120, зокрема, і вимогам статті 12 Положення №120 щодо наявності у заяві (скарзі) відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката.

Разом з тим, як вбачається зі змісту скарг заступника голови ради адвокатів України Кухаря О.І. від 11.06.2020 на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, зареєстрованих у ВКДКА за №13671, №13672, вбачається, що вони не відповідають умовам, визначеним Положенням №120, з огляду на таке.

Зокрема, ці скарги виготовлені на офіційному бланку НААУ та підписані головою робочої групи, заступником Голови РАУ. До скарги не приєднано копію платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду, оскільки органи адвокатського самоврядування звільняються від такого платежу.

Таким чином, ОСОБА_2 , подаючи скарги на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, діяв як голова робочої групи, заступник голови ради адвокатів України, а не як фізична особа.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що статті 45, 55, 56 Закону №5076-VI, Положення про Раду адвокатів України, затверджене установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012, не наділяють повноваженнями заступника Голови РАУ представляти НААУ в особі РАУ в інших органах адвокатського самоврядування, у тому числі шляхом подання скарг до ВКДКА.

Безпідставним є посилання ВКДКА на пункти 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012, як на підставу представництва ОСОБА_2 НААУ в особі РАУ. Наведені пункти статуту визначають завдання НААУ. У той час на твердження ВКДКА ОСОБА_2 представляв інтереси РАУ. Крім цього, перелічені пункти статуту НААУ не наділяють ні РАУ, ні НААУ оскаржувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та не регулюють спірні правовідносини.

Також, дослідивши розпорядження Голови НААУ, РАУ від 27.05.2020 №85, апеляційний суд дійшов висновку, що зміст пункту 3 вказаного розпорядження не наділяє повноваженнями голову робочої групи, заступника голови РАУ Кухара О.І. на звернення із скаргами до ВКДКА, а також здійснювати представництво НААУ в особі РАУ у ВКДКА.

Згідно з пунктами 5, 6 ст. 14 Положення №120, повноваження представників повинні посвідчувались такими документами: 1) нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; 2) довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Як вбачається із переліку документів, наведених у додатку до скарг, зареєстрованих у ВКДКА за №13671, №13672, до них не було долучено документів, які передбачені пунктами 5, 6 статті 14 Положення №120 і такі документи відповідачем-1 не надано суду, які підтверджували б повноваження Кухара О.І. як представника.

Також колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що скарги, зареєстровані у ВКДКА за №13671, № 13672, не відповідають вимогам пункту четвертого статті 14 Положення №120, оскільки до заяви (скарги) не надано її копії та копій всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату, щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також вимогам статті 12 Положення №120, так як подані скарги не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката.

Таким чином, колегія суддів вважає, що дії ВКДКА щодо витребування матеріалів кваліфікаційної справи ОСОБА_1 виходять за межі повноважень, які визначені чинним законодавством України.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 11.10.2018 №7-р/2018 відзначив таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). У правовій доктрині дотримуються положень про те, що принцип юридичної визначеності, як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Водночас цей механізм повинен забезпечувати наявність можливості передбачати дії державних органів, їх посадових осіб.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Наведені юридичні позиції дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Відповідно до загального підходу, сформованого судовою практикою в Україні, суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Водночас, у випадках, коли наявність такої доцільності передбачено нормою права, то така доцільність стає невід`ємною ознакою (умовою) правомірності дій суб`єкта владних повноважень. Дискреційні повноваження ВКДКА щодо поновлення строків на подання скарги обмежені умовою вмотивованості таких рішень, що є гарантією захисту від свавільних дій.

Враховуючи, що поновлення строків на оскарження рішень КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 та №81-1 від 10.10.2019 мало своїм наслідком втручання у право позивача на повагу до його приватного та сімейного життя, а також у стан правової визначеності останнього, то таке втручання повинно відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, у тому числі критеріям обґрунтованості та пропорційності.

У скаргах заступника голови РАУ Кухара О.І. на офіційних бланках НААУ та зареєстрованих у ВКДКА 11.06.2020 за №13671, № 13672, поданих через більше ніж 8 місяців з моменту прийняття вказаних індивідуальних актів, в якості поважності причин пропуску на оскарження рішень КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 та 81-1 від 10.10.2019, скаржником зазначається, що органам адвокатського самоврядування не було відомо про їх прийняття.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пунктів 1.2, 1.4, 2.1, 2.13 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, саме РАУ забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України, який містить інформацію про допуск позивача до здійснення професійної адвокатської діяльності, координує діяльність, здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення рад адвокатів регіонів щодо внесення ними відомостей до ЄРАУ та надання витягів з нього згідно цього Порядку.

Відповідно до витягу з протоколу №125 засідання ВКДКА від 27.05.2021, поновлення строку на оскарження рішень КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019, №81-1 від 10.10.2019 ВКДКА жодним чином не мотивувало, що є порушенням вимог пункту 3.46 Регламенту ВКДКА.

У вирішенні питання про поновлення строку на оскарження рішень ВКУДКА повинна була здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розумності, обґрунтованості його доводів; забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Таким чином, на переконання колегії суддів, ВКДКА при поновленні строків на оскарження рішень КДКА Волинської області не було дотримано принципів, визначених пунктами 1, 3, 8 статті 2 КАС України.

Відносно тверджень ВКДКА про те, що суд першої інстанції при вирішення питання про обґрунтованість поновлення строку ОСОБА_2 на звернення до ВКДКА невірно розтлумачив норми чинного законодавства, та як наслідок, застосовано норму, яка не підлягала застосуванню, апелянт так і не зазначив, яку саме норму невірно застосував суд першої інстанції.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин Положення №120, не відповідає дійсності, оскільки керуючись пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, 12.06.2020 голова ВКДКА Вилков С.В. за вих. №2690 на адресу КДКА Волинської області скерував лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .. При цьому, пункт 3.39 Регламенту ВКДКА відсилає до Положення №120.

Про те, що професія є складовою права на приватне життя, неодноразово було підтверджено практикою ЄСПЛ. Так, у пункті 165 рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) вказано, що: "приватне життя" включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру" (див. рішення від 07.08.1996 у справі "С. проти Бельгії" (с.v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" (див. рішення у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (Pretty v. The United Kingdom), заява №2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16.12.1992 у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А N 251-В).

Обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. рішення у справах "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (<…>), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004, та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, п. п. 22-25, від 28.05.2009).

Крім цього, питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Зокрема, у пунктах 33 - 35 рішення ЄСПЛ від 28.05.2009 у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначає, що така відмова Колегії адвокатів була здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів неочікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (п.33 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05).

У пункті 34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця була допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обґрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру. (п. 34 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05).

У пункті 35 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги прецедентну практику ЄСПЛ у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, необхідно зазначити, що у спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що ОСОБА_1 відповідно до вимог та процедури, визначеної Законом №5076-VI, набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, а тому має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності.

Також суд враховує, що позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення ОСОБА_1 іспиту КДКА Волинської області була уповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним були відсутні.

Згідно з практикою ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Отже, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Така ж правова позиція щодо значимості допущення порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ВКДКА допустила реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження. Крім того, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновку суду першої інстанції, що встановлені судом порушення ВКДКА під час прийняття скарг на рішення КДКА Волинської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень, є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-017/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, та про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-018/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Відносно позовних вимог про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання ВКДКА його кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 , а також зобов`язання КДКА Волинської області утриматися від поширення персональних даних позивача без його згоди, то колегія судді зазначає таке.

Як уже було судом вказано вище, матеріалами справи підтверджується, що 11.06.2020 за вх. №13671, №13672 до ВКДКА надійшли скарги голови робочої групи, заступника голови ради адвокатів України Кухара О.І. на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. 12.06.2020 за вих. №2690, керуючись пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, скерував на адресу КДКА Волинської області лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 ..

У відповідь на вказаний лист, КДКА Волинської області звернулась з листом 25.06.2020 №56/20 до голови ВКДКА, в якому звернуто увагу на моменти окремої неузгодженості підзаконних нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері дисциплінарних проваджень і обміну документами. Проте, КДКА Волинської області, не отримавши відповіді на вказані питання, листом від 05.11.2020 за №90/20 на адресу ВКДКА направила запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 ..

Правовідносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних на території України регулюються Конституцією України, Законом України "Про захист персональних даних", іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Отже, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, подана до КДКА Волинської області разом із доданими до нею документами та копіями документів містять відомості про позивача як фізичну особу та дозволяють конкретно його ідентифікувати, тобто містять його персональні дані.

Зокрема, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту містить його анкетні дані, дату народження, адресу його проживання, номер засобу зв`язку. Також анкетні дані ОСОБА_1 містять всі інші документи та їх копії, які надані ним до КДКА Волинської області разом із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про захист персональних даних", обробка персональних даних це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Водночас, частина перша статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" містить загальні вимоги до обробки персональних даних, відповідно до яких мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України, а відповідно до пункту 1 Розділу 2 Порядку особа, яка виявила бажання набути статус адвоката, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

Тобто, єдиною метою надання дозволу на обробку персональних даних, в даному конкретному випадку, яка визначена в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних - КДКА Волинської області, в розумінні Закону України "Про захист персональних даних" є отримання допуску до складання кваліфікаційного іспиту, його успішне складання та подальше набуття статусу адвоката.

Також, враховуючи той факт, що згода на обробку персональних даних відповідно до приписів пункту 1 Розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, є додатком до заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, яка подається особою, що бажає набути статус адвоката, то відповідно й основною метою надання такої згоди є саме допуск, складання самого іспиту і подальше набуття відповідного статусу.

При цьому, ОСОБА_1 як особа, яка надавала описану вище згоду при зверненні із заявою про допуск його до складення кваліфікаційного іспиту до КДКА Волинської області, повідомляв, що надаючи згоду на обробку його персональних даних відповідній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури відповідного регіону, він переслідував саме мету його допуску до складання відповідного іспиту і набуття статусу адвоката.

Отже, метою дозволу на обробку персональних даних позивача, наданих КДКА Волинської області, був допуск ОСОБА_1 до проведення, складання кваліфікаційного іспиту та подальшого набуття статусу адвоката, адже іншої мети, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" закони, інші нормативно-правові акти, положення, установчі чи інші документи, які регулюють діяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону з приводу проведення кваліфікаційного іспиту, не містить.

Згідно з пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа ВКДКА про витребування зазначених матеріалів направити їх до ВКДКА.

Таким чином, хоча положення Регламенту ВКДКА й зобов`язують Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону направити витребувані матеріали до ВКДКА, однак такі положення, згідно імперативних вимог частини першої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних", не позбавляють Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону, як володільця персональних даних, обов`язку отримати згоду від суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до вже зміненої мети, у разі зміни такої мети.

Разом з тим, як встановлено судом, ВКДКА розпочала розгляд скарги ОСОБА_2 вже на той момент, коли ОСОБА_1 набув статусу адвоката, а тому розгляд вказаної скарги не був і не міг бути одним з етапів, пов`язаних з набуттям цього статусу.

На підставі аналізу наведених положень чинного законодавства можна дійти висновку про те, що КДКА Волинської області, надаючи до ВКДКА витребувані матеріали кваліфікаційної справи позивача, на виконання вимог статті 6 Закону України "Про захист персональних даних", зобов`язана була отримати від ОСОБА_1 згоду на обробку його персональних даних, без отримання якої не мала права передавати до ВКДКА персональні дані позивача.

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного суду, дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані позивача, суперечать наведеним вище вимогам законодавства України, а тому є протиправними.

Водночас, враховуючи встановлені судом порушення ВКДКА під час прийняття скарг ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області, подальше витребування ВКДКА у КДКА Волинської області кваліфікаційної справи позивача є протиправним.

Узагальнюючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення ВКДКА №V-017/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №80-8 від 03.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення ВКДКА №V-018/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №81-1 від 10.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, суперечать вимогам законодавства України та порушують його особисті права і інтереси, а тому є протиправними.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 року в частині задоволення позовних вимог до відповідача КДКА Волинської області про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, не оскаржене в апеляційному порядку відповідачем-2 КДКА Волинської області.

Крім цього, це рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 року в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, не оскаржене позивачем чи іншими учасниками справи в апеляційному порядку.

Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Відносно поданих апелянтом (відповідачем-1) заяв і клопотань від 05.11.2021 року: - про залишення позовної заяви без розгляду повністю; - про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; - про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду, то, як уже було вказано апеляційним судом вище, ці клопотання і заяви являються фактично апеляційними вимогами, оскільки містять апеляційні вимоги про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 та прийняття апеляційним судом одного із рішень визначених статтею 315 КАС України.

За результатами апеляційного розгляду справи та вирішення по суті вказаних вище заяв і клопотань апелянта від 05.11.2021 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з врахуванням наступного.

Підстави для залишення позовної заяви без розгляду передбачені статтею 240 КАС України.

Так, згідно ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160,161,172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Колегія суддів враховує, що заява апелянта (відповідача-1) про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами обґрунтовується тим, що позивачем заявлено завідомо безпідставний позов і такий позов має очевидно штучний характер.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, відповідно до статті 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3 ст.45 КАС України).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.4 ст.45 КАС України).

Суд апеляційної інстанції враховує, що для висновків про те, що позивачем заявлено завідомо безпідставний позов і що такий позов має очевидно штучний характер, повинні існувати беззаперечні, поза обґрунтованим сумнівом, очевидні ознаки безпідставності такого подання позову. Тобто, суд, який надає оцінку очевидно штучному характеру позову, повинен бути переконаний у тому, що подання такого позову явно суперечить вимогам закону. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак «штучності» позову до розгляду справи по суті свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Водночас, у розглядуваній адміністративній справі судом встановлено, що між сторонами, тобто позивачем ОСОБА_1 (з однієї сторони) та відповідачами ВКДКА і КДКА Волинської області (з іншої сторони) є наявним публічно-правовий спір, зокрема, з приводу правомірності рішень відповідача-1 №V-017/2021 від 27.05.2021 року та №V-018/2021 від 27.05.2021 року, та з приводу правомірності дій відповідача-2 щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди.

Вирішення такого спору і є завданням адміністративного суду.

Тому, являються безпідставними твердження апелянта (відповідача-1) про завідомо безпідставність позовних вимог та очевидно штучний характер позову.

Також, безпідставним та надуманим є твердження апелянта ВКДКА про те, що метою, яку переслідував позивач, змінюючи територіальну підсудність справи, було забезпечення розгляду позовних вимог щодо скасування рішень ВКДКА судом, до якого позивач вже звертався, оскаржуючи рішення КДКА Волинської області. Такі доводи відповідача-1 ґрунтуються на припущеннях. Судом враховується, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю та самостійно реалізує свої права. Керуючись вимогами КАС України, ним був обраний згідно з правилами територіальної підсудності Волинський окружний адміністративний суд.

Колегія суддів також враховує, що заява апелянта (відповідача-1) про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до відповідача КДКА Волинської області про визнання протиправними дій КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, обгрунтовується тим, що позивачем пропущено 6-ти місячний строк позовної давності звернення до суду із такими вимогами, оскільки позивач був ознайомлений з матеріалами кваліфікаційної справи ще 23.12.2020 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що із розглядуваним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 23.07.2021 року.

З матеріалів справи також видно, що на виконання листа-вимоги голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 12.06.2021 за №2690, КДКА Волинської області листом від 05.11.2020 №90/20 на адресу ВКДКА направлено запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 ..

22.12.2020 представником позивача до ВКДКА подано заяву про ознайомлення з усіма наявними матеріалами за скаргами заступника голови РАУ Кухара О.І. на рішення КДКА Волинської області про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Водночас, як вбачається з наданої адвокатом Давидченком А.В. розписки, яку ВКДКА долучило до відзиву на позов, останньому були надані 23.12.2020 року для ознайомлення лише матеріали кваліфікаційної скарги. Не було надано для ознайомлення скарги ОСОБА_2 та документи, що до неї додавались, а також запити до Офісу Генерального прокурора та відповіді на них. У тому числі не були надані для ознайомлення листування між КДКА Волинської області та ВКДКА з приводу витребування кваліфікаційної справи, що унеможливило на той час надання правової оцінці правомірності дій як КДКА Волинської області, так і ВКДКА.

09.07.2021 представник позивача адвокат Давидченко А.В. звернувся із адвокатським запитом до КДКА Волинської області про надання інформації про передачу персональних даних, зокрема, ОСОБА_1 третім особам і з наданням копій документів, що підтверджують таку ймовірну передачу. КДКА Волинської області листом від 13.07.2021 вих.№56/21 надала відповідь на вказаний адвокатський запит ОСОБА_3 та повідомила про те, що 05.11.2020 КДКА Волинської області надіслала ВКДКА матеріали кваліфікаційних справ, зокрема, ОСОБА_1 ..

Відповідач-1 не надав суду належних доказів на підтвердження факту ознайомлення позивача чи його представника у грудні 2020 року з повною інформацією про передачу кваліфікаційної справи ОСОБА_1 КДКА Волинської області третім особам.

Таким чином, доводи апелянта ВКДКА про пропуск позивачем встановленого строку звернення до суду із позовними вимогами матеріалами справи не підтверджені, а тому судом відхиляються.

Колегія суддів також враховує, що заява апелянта (відповідача-1) про передачу даної адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду, тобто Окружному адміністративному суду міста Києва, до територіальної юрисдикції якого належить вказана справа, обгрунтовується тим, що вимоги ОСОБА_1 до ВКДКА та до КДКА Волинської області є не пов`язаними між собою, оскільки є різними за правовою природою та законодавчим регулюванням, а тому не можуть розглядатися в межах однієї судової справи. Відповідача КДКА Волинської області було безпідставно залучено до розгляду справи з метою штучного об`єднання позовних вимог, а оскільки позивач та відповідач ВКДКА зареєстровані в м.Києві, тому справу мав би розглядати Окружний адміністративний суд міста Києва.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, вказаною нормою передбачено альтернативне право позивача звернутися до суду або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Враховуючи те, що позивачем оскаржуються рішення та дії суб`єктів владних повноважень, що стосуються прав та інтересів конкретної фізичної особи, тому згідно з приписами частини першої статті 25 КАС України вказана справа має бути вирішена адміністративним судом за вибором позивача.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач визначив підсудність даної справи та звернувся до Волинського окружного адміністративного суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням одного з відповідачів, а саме: Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Таким чином, судом першої інстанції провадження у справі було відкрито з дотриманням правил територіальної підсудності, а тому були відсутні підстави для передачі адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду.

Крім цього, частинами першою, другою статті 21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.

Відповідно до вимог частини шостої вказаної статті, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У даному випадку, вимоги позивача стосуються вирішення публічно-правового спору з двома відповідачами, які мають різне місцезнаходження та є пов`язаними між собою, а тому враховуючи вищезазначені норми КАС України, такі вимоги повинні розглядатися за правилами статей 21, 25 КАС України.

Разом з тим, згідно статті 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Отже, з врахуванням наведеного вище, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення заяв і клопотань апелянта (відповідача-1) від 05.11.2021 року про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 року та про: - залишення позовної заяви без розгляду повністю; - про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; - про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду.

Відносно клопотання апелянта (відповідача-1) від 05.11.2021 року про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а саме: - Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України; - Заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І., то як уже було вказано колегією суддів вище, це клопотання про залучення третіх осіб вирішено ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.01.2022 року, якою у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Одночасно, з приводу доводів апелянта (відповідача-1) про те, що суд першої інстанції не залучив вказаних вище третіх осіб до розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

З аналізу наведеної норми треті особи залучається судом лише у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Отже, передумовою залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача або відповідача, є матеріальні правовідносини між стороною та потенційною третьою особою та розгляд судом спору, рішення за яким створює наслідки безпосередньо для цих правовідносин. Зокрема, встановлює факти, які згодом можуть бути використані у спорі між стороною і третьою особою, що бере участь на її стороні.

Сама лише заінтересованість у тому чи іншому результаті судового розгляду не свідчить про наявність правовідносин між позивачем або відповідачем та особою, про залучення якої в якості третьої особи подано клопотання. Така заінтересованість не є підставою для участі у справі. ВКДКА не наведено доводів про те, як рішення суду у цій справі, де суд буде здійснювати оцінку правомірності індивідуального акту, створить наслідки для правовідносин між позивачем та НААУ, або позивачем та ОСОБА_2 ..

Відносно доводів апелянта (відповідача-1) про те, що судом першої інстанції проведено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 20 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно із частиною другою статті 12 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушення процесуальних норм, відносячи вказану справу до справ незначної складності, яка підлягає вирішенню за правилами спрощеного позовного провадження за характером спірних правовідносин та предмет доказування, а тому окружний суд дійшов правомірного висновку, що підстави для задоволення вказаного клопотання відповідача-1 відсутні.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.01.2022 року задоволено клопотання апелянта (відповідача-1) про розгляд справи у відкритому судовому засідання з участю представників ВКДКА, та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

У період апеляційного провадження та розгляду справи усім учасникам справи було забезпечено дотримання їхніх процесуальних прав визначених нормами КАС України.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє заперечення апелянта (відповідача-1) щодо ухвал суду першої інстанції від 30.09.2021 року, які окремо не оскаржуються, зокрема, з вирішення клопотань відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням процесуальним правами, про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до КДКА Волинської області, про передачу адміністративної справи на розгляд до іншого адміністративного суду, про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, являються необґрунтованими та безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача-1 про те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом невірно встановлено обставини справи, невірно витлумачено і застосовано норму діючого законодавства, при цьому судом надана неправильна правова оцінка на підставі законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, що потягло за собою невірне вирішення справи по суті.

У зв`язку із цим не підлягають задоволенню відповідні вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в ній нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та не підлягають задоволенню відповідні вимоги заяв і клопотань апелянта (відповідача-1) від 05.11.2021 року про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021 повністю або частково і про: - залишення позовної заяви без розгляду повністю; - залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; - передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду.

Колегія суддів також зазначає, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Решта доводів скаржника (відповідача) зазначені в апеляційній скарзі, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року в адміністративній справі №140/7520/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена у випадках, передбачених частини 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 07.02.2022 року