ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6292/21 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів: Ганечко О. М., Василенка Я.М.,

за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, треті особи: Національний університет біоресурсів і природокористування України, Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція", Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, треті особи: Національний університет біоресурсів і природокористування України (третя особа-1), Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (третя особа-2), Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області (третя особа-3) з вимогами:

- визнати дії Міністерства освіти і науки України, що полягають у відмові в наданні дозволу на передачу гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальну власність для подальшої приватизації кімнат його мешканцями - протиправними;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальну власність Чабанівської селищної ради для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Міністерства освіти і науки України №1/11-9064 від 15.12.2020 щодо не надання дозволу на передачу гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальну власність Чабанівській селищній раді Фастівського району Київської області для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальну власність Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги Міністерства освіти і науки України обґрунтовані тим, що гуртожиток не є частиною учнівського/студентського гуртожитку та не є частиною цілісного майнового комплексу (закладу освіти), а є окремим об`єктом нерухомого майна та об`єктом приватизації - відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відтак, законні підстави для передачі гуртожитку у комунальну власність з подальшою приватизацією - відсутні.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на його обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з довідки №11 від 24.02.2020, виданої ВП НУБіП України «Боярська ЛДС», ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) - дружина, ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2.) - син, ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.) - донька, проживали за тимчасовою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.02.1995 по 11.02.1998.

З 14.05.1999, ОСОБА_2 та його сім`я: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) - дружина, ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2.) - син, ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.) - донька, отримали постійну реєстрацію місця проживання за вищевказаною адресою, про що свідчать записи у будинковій книзі №2 ВП НУБіП України «Боярська ЛДС».

Представником позивача 27.05.2020 надіслано до Національного університету біоресурсів і природокористування України запит на інформацію, у якому просила надати публічну інформацію, а саме належним чином засвідченні: рішення вченої ради від 28.03.2007 (протокол №7); лист Національного університету біоресурсів і природокористування України до Міністерства освіти і науки України №1806 від 16.06.2017; відповідь Міністерства освіти і науки України №1/11-8699 від 31.08.2017.

Національним університетом біоресурсів і природокористування України надана відповідь на запит на інформацію від 09.06.2020 №1237 разом з додатками. Зокрема, надано рішення вченої ради від 28.03.2007 (протокол №7), з якого вбачається, що на засіданні вченої ради було вирішено передати гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ВП НУБіП України «Боярська ЛДС» на баланс комунального підприємства Чабанівської селищної ради.

Надалі НУБіП 26.06.2016 звернувся з листом до Міністерства освіти і науки України щодо розгляду на майновій комісії Міністерства освіти і науки України питання про надання дозволу на передачу до комунальної власності зазначеного гуртожитку. Міністерство освіти і науки України надало відповідь №1/11-8699 від 31.08.2017, у якій зазначив, що Міністерство освіти і науки України повернеться до розгляду зазначено питання після внесення відповідних змін до законодавства України та погодження передавальних актів.

В подальшому, Чабанівська селищна рада звернулась листом №02-20-767 від 15.08.2018 до Міністерство освіти і науки України, оскільки гуртожиток знаходиться у сфері управління Міністерства освіти і науки України, щодо погодження та передачі гуртожитку з державної до комунальної власності Чабанівської селищної ради для подальшої приватизації житлової площі його мешканцями. Міністерство освіти і науки України надало лист-відповідь №1/11-9062 від 27.08.2018, в якому повідомило, що Міністерство освіти і науки України не погоджує передачу нерухомого майна до комунальної власності.

29.10.2020 позивач надіслала звернення до Міністерства освіти і науки України, з проханням надати дозвіл на передачу згаданого гуртожитку до комунальної власності Чабанівської селищної ради для подальшої приватизації кімнат мешканцями вказаного гуртожитку.

Міністерство освіти і науки України у своїй відповіді №1/11-9064 від 15.12.2020 вказало, що у нього відсутні правові підстави для надання дозволу на передачу гуртожитку в комунальну власність для подальшої приватизації кімнат його мешканцями, аргументуючи тим, що відповідно до ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням. Пунктом 2 Указу Президента України від 16.06.1995 №451/95 «Про положення про національний заклад (установу) України» встановлено органам виконавчої влади не передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям.

Позивач вважаючи зазначенні висновки відповідача протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що відповідачем не були надані докази на підтвердження того, що в даному гуртожитку проживали студенти, чи проводились освітні, соціальні та будь-які інші заходи пов`язанні з освітньою діяльністю, тобто докази, які підтвердили б використання даного гуртожитку для досягнення мети встановленої законом, а тому гуртожиток підпадає під норми чинного законодавства щодо приватизації та передачі даного гуртожитку з державної власності у комунальну.

Аналізуючи обставини справи, доводи апеляційної скарги та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до преамбули Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що його дія поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників). Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 вказаного Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Передача об`єктів житлового фонду здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» цей Закон регулює відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону об`єктами передачі згідно з цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі розподільного балансу), об`єкти незавершеного будівництва); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Тобто, Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» розмежовано, зокрема, такі об`єкти передачі як «гуртожиток» та «цілісні майнові комплекси».

Відповідно до ст.3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтею 4-1 цього Закону визначено особливості передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури.

Так, вказаною статтею визначено, що передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ініціатива щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об`єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

Пропозиції щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об`єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства.

Пропозиції щодо передачі у комунальну власність побудованих за рахунок державних капітальних вкладень об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими товариствами та їх трудовими колективами.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

У разі передачі об`єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об`єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об`єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.

Питання щодо права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані, регулюються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Приватизація жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад, які раніше були самовільно переплановані, може відбуватися після визнання перепланування таким, що відповідає законодавству України щодо технічних умов і будівельних норм до житла.

Відповідно до п.1, п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Згідно з а.а.1-3 ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад: передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду; прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою).

Згідно до вимог п.18 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Отже, лише орган управління майном наділений повноваженнями управляти об`єктами державної власності та погоджувати передачу вказаного об`єкту державної власності в комунальну власність.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) - дружина, ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2.) - син, ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.) - донька, проживали за тимчасовою реєстрацією за адресою: АДРЕСА_1 , з 11.02.1995 по 11.02.1998. З 14.05.1999, ОСОБА_2 та його сім`я: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) - дружина, ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2.) - син, ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3.) - донька, отримали постійну реєстрацію місця проживання за вищевказаною адресою, про що свідчать записи у будинковій книзі №2 ВП НУБіП України «Боярська ЛДС». Крім того, трудовою книжкою позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено те, що вона на з початку 1997 року по даний час працює в НУБіП, та трудовою книжкою її чоловіка ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , підтверджено те, що він був прийнятий на роботу в ВП НУБіП «Боярська ЛДС», у зв`язку з чим було надано житло у вказаному гуртожитку.

Також, факт проживання та реєстрації у зазначеному гуртожитку позивача з її сім`єю, підтверджується довідкою №11 від 24.02.2020, виданої ВП НУБіП України «Боярська ЛДС» та відмітками у паспорті громадян України про місце реєстрації проживання, відомостями щодо сплати квартплати з 2010 по 2020 роки.

Позивач, звернулась до відповідача з листом, у якому просила надати дозвіл на передачу гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до комунальної власності Чабанівської селищної ради для подальшої приватизації кімнат мешканцями вказаного гуртожитку. Проте, Міністерством освіти і науки України у своєю відповіддю № 1/11-9064 від 15.12.2020 відмовили та зазначили, що у них відсутні правові підстави для надання дозволу на передачу гуртожитку в комунальну власність для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

Відповідно до п. 3 ст. 80 Закону України «Про освіту» зазначено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Вищезгаданий гуртожиток не є частиною учнівського/студентського гуртожитку та не є частиною цілісного майнового комплексу (закладу освіти), а є окремим об`єктом нерухомого майна та об`єктом приватизації - відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що не спростовано апелянтом жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.

Гуртожиток за адресою Київська область, Києво-Святошинський (Фастівський) район, с. Новосілки, вул. В. Єрмоленка. буд. 1, побудований в 1953 року та був призначений для робітників та службовців, відповідно до відомостей про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій) станом на 01.07.2019, форми №2б(д).

Частина 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачає, що крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету; державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти.

Стаття 1 Закону України «Про освіту» дає чітке визначення закладу освіти - це юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору відповідно до Закону України «Про освіту».

За викладених обставин та правового регулювання, колегія суддів враховує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження проживання в гуртожитку студентів, чи проведення освітніх, соціальних та будь-яких інших заходів, пов`язаних з освітньою діяльністю.

Посилання апелянта на Закон України «Про вищу освіту» вірно відхилено судом першої інстанції, позаяк Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилання співпраці державних органів і бізнесу з закладом вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях. Отже, вищевказаний Закон не регулює вирішення питання приватизації гуртожитку та передачі гуртожитку до комунальної власності, тому посилання на нього є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що відмова Міністерства освіти і науки України №1/11-9064 від 15.12.2020 щодо не надання дозволу на передачу гуртожитку, в комунальну власність Чабанівській селищній раді Фастівського району Київської області для подальшої приватизації кімнат його мешканцями є протиправною.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на відсутність права позивача на звернення з даним позовом до адміністративного суду, позаяк судами встановлено факт порушення відповідачем законних прав та інтересі позивача, які полягали у протиправних діях Міністерства освіти і науки України, щодо відмови в наданні дозволу на передачу гуртожитку.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ч.ч. 1, 3 ст. 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Із системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

В частині посилань апеляційної скарги на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі №264/7504/15-ц (провадження №61-34679св18) від 26.09.2019 (винесена у порядку цивільного судочинства) відповідно у якому зазначено, що громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділенні правом на звернення до суду з позовом про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв такі з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 18.05.2021 №420/6019/19 (яка винесена у порядку адміністративного судочинства, а також винесена пізніше), зазначено, що передача об`єкта державної до комунальної власності здійснюється на підставі рішення уповноваженого на здійснення від імені держави права власності органу. Перехід об`єкта з державної до комунальної власності засвідчується державною реєстрацією.

Крім того, у даній постанові вказано, що ухвалення остаточного рішення, спрямованого на забезпечення права позивачів на житло, є результатом певної правової процедури. Вчинення дій суб`єктами владних повноважень у межах цієї процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання позивачами житла. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. При цьому органи місцевого самоврядування - відповідні ради та виконавчі комітети у зазначеній процедурі також мають здійснити певні дії, спрямовані на прийняття відповідного об`єкта нерухомого майна до комунальної власності.

Також, у вказаній постанові, колегія суддів зазначає, що оскільки обраний судом спосіб захисту прав позивачів є ефективним та таким, що спрямований на захист житлових прав позивачів, які не можуть бути реалізовані через протиправну бездіяльність зі сторони відповідачів, зокрема: неприйняття рішення про передачу об`єкта з державної до комунальної власності (Мінекономрозвитку та згодом - ФДМУ), ненадання згоди на прийняття гуртожитку у комунальну власність та нездійснення інших заходів, спрямованих на виконання вимог чинного законодавства щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку) (Одеська МР та виконком Одеської МР).

Отже, наявна практика Верховного Суду, яка підтримує вимоги мешканців гуртожитку щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень передати гуртожиток з державної власності до комунальної, а тому посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі №264/7504/15-ц (провадження №61-34679св18) від 26.09.2019 є необґрунтованим.

Враховуючи вищенаведені норми закону, наявні в матеріалах справи документи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно зобов`язав Міністерство освіти і науки України видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальну власність Чабанівської селищної ради для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, позаяк апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, треті особи: Національний університет біоресурсів і природокористування України, Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція", Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко

Повний текст постанови виготовлено 04.02.2022.