ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19323/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організація інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Громадська організація «Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство сліпих», Громадська організація «Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство глухих» про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство глухих», Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство сліпих», Міністерство соціальної політики України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 183 «Про затвердження Порядку використання коштів передбачених у державному бюджеті для фінансування підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова встановлює несправедливі та незаконні преференції для УТОГ та УТОС в частині виділення коштів з Державного бюджету України на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю без участі в проведенні конкурсу, в чому позивач вбачає ознаки дискримінації однакових за статусом організацій у реалізації програми державного фінансування.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р., Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2022.

У судовому засіданні представники відповідача, ГО «Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство сліпих», ГО «Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство глухих» заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта, третьої особи Міністерства соціальної політики України у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників учасників справи, що з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржувана постанова № 183, затверджує порядок використання коштів державного бюджету, є підзаконним актом і не вирішує питання про надання коштів. Сума коштів, виділених як підтримка громадських організацій УТОС і УТОГ та інших конкретних громадських об`єднань осіб з інвалідністю, визначається законом про Державний бюджетна рік.

Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених Мінсоцполітики у державному бюджеті за програмою "Фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю", підприємствами і організаціями невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих. Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінсоцполітики. Відповідальним за виконання бюджетної програми та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.

Одержувачами бюджетних коштів є місцеві (обласні) осередки (відокремлені підрозділи), підприємства і організації невиробничої сфери УТОГу та УТОСу (далі - громадські об`єднання). Одержувачем бюджетних коштів не може бути підприємство/організація невиробничої сфери УТОГу та УТОСу, яке/яка користується пільгами з оподаткування згідно з пунктом 142.1 статті 142, пунктом 197.6 статті 197 та абзацом першим пункту 8 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. (абзац другий пункту 2 в редакції Постанов КМ № 357 від 13.05.2020, № 449 від 28.04.2021).

Під час реалізації цього Порядку щодо надання фінансової підтримки УТОГу та УТОСу у 2020-2021 роках не застосовується Порядок проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1049 (Офіційний вісник України, 2011 p., № 79, ст. 2917; 2016 р., № 23, ст. 919). (Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 166 від 03.03.2020; в редакції Постанови КМ № 357 від 13.05.2020)

Для отримання бюджетних коштів громадські об`єднання подають Фонду до 30 травня року, що передує періоду, в якому надається фінансова підтримка, заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики. До заяви додаються: копія статуту (положення) громадського об`єднання (подається одноразово під час отримання бюджетних коштів вперше, якщо до зазначеного статуту (положення) не вносилися зміни); анкета громадського об`єднання за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія протоколу засідання відповідного статутного органу громадського об`єднання про обрання складу керівництва; копія звіту про діяльність громадського об`єднання за формою державного статистичного спостереження № 1 - громадська організація (річна) "Звіт про діяльність громадської організації"; копія звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за формою, затвердженою наказом Мінфіну від 17 червня 2016 р. № 553, за попередній рік; розрахунки та обґрунтування за напрямами використання бюджетних коштів у розрізі напрямів, визначених пунктом 6 цього Порядку, із зазначенням фактичних показників діяльності громадських об`єднань і з урахуванням отримання ними власних надходжень (доходів) та очікуваних ресурсів з інших джерел фінансування; інформація про обсяг фінансування місцевих (обласних) осередків (відокремлених підрозділів) громадських об`єднань, що претендують на отримання фінансової підтримки у відповідному бюджетному році за рахунок місцевих бюджетів, а також про напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Громадські об`єднання, які отримали бюджетні кошти в попередньому році, подають також копію звіту про їх використання.

Заява та інші документи (в тому числі їх копії), що подаються громадським об`єднанням, засвідчуються підписом керівника або уповноваженої особи (з долученням належним чином оформленої копії або оригіналу документа, що підтверджує повноваження уповноваженої особи) громадського об`єднання, скріпленим печаткою громадського об`єднання (у разі наявності).

Подані згідно з пунктом 3 цього Порядку документи розглядаються Фондом протягом одного місяця з дня їх надходження.

Обсяг бюджетних коштів, що виділяються громадському об`єднанню, визначається з урахуванням: результатів діяльності громадського об`єднання в минулому році та досвіду його роботи; наявності детальних розрахунків та обґрунтувань за кожним напрямом використання бюджетних коштів, в тому числі запланованих (фактичних) показників діяльності громадського об`єднання та отриманих ним власних надходжень (доходів та очікуваних ресурсів з інших джерел), у разі надання фінансової підтримки у минулих роках - результатів проведення аналізу ефективності використання коштів; рівня підвищення розміру мінімальної заробітної плати для працівників невиробничої сфери УТОГу та УТОСу; кількості членів об`єднання, соціально-культурних підрозділів підприємств та об`єднань УТОГу та УТОСу (бібліотек, клубів, навчально-інформаційних центрів, редакцій періодичних видань, реабілітаційних установ тощо).

Розподіл бюджетних коштів проводиться Мінсоцполітики з урахуванням пропозицій робочої групи, утвореної Фондом за участю представників громадських об`єднань, що претендують на отримання фінансової підтримки у відповідному бюджетному році, представників засобів масової інформації та журналістів.

Так, згідно Додатку 3 Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік, затвердженого Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» від 17.12.2017 за бюджетною програмою 2507020 Фінансова підтримка громадських об`єднань інвалідів, забезпечується у тому числі фінансова підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

В додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» від 23.11.2018 за бюджетною програмою 2507020 забезпечується Фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських, у тому числі фінансова підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, та Союзу організацій осіб з інвалідністю України.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», за даною програмою фінансується фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова встановлює несправедливі та незаконні преференції для УТОГ та УТОС в частині виділення коштів з Державного бюджету України на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю без участі в проведенні конкурсу, в чому позивач вбачає ознаки дискримінації однакових за статусом організацій у реалізації програми державного фінансування, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Водночас, позивач не звертався за бюджетною підтримкою до Мінсоцполітики за відповідною формою. Порядком, затвердженим Постановою КМУ №183 визначені чіткі напрями використань коштів бюджетної підтримки підприємствами та організаціями УТОС та УТОГ. Позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправності винесення оскаржуваної постанови.

Доводи апеляційної скарги. Апелянт зазначає, що у 2020 році позивач не міг звернутись за бюджетною підтримкою до Мінсоцполітики, адже він не є одержувачем бюджетних коштів згідно оскаржуваного Порядку. Також, апелянт вважає безпідставними висновки суду про те, що норми законодавства пов`язують поняття дискримінація лише з утисками фізичних осіб або групи осіб, що обмежуються за певною ознакою. Крім того, суд помилково вважає, що УТОГ та УТОС мають привілеї над іншими громадськими організаціями осіб з інвалідністю на стійке базове інституційне фінансування.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 113 Конституції України (частина перша) встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

За приписами пунктів 1, 3, 10 статті 116 Основного Закону, Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина перша статті 117 Конституції України).

Окрім цього, ч. 2 ст. 120 Конституції України, визначено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України врегульовані статтею 19 Закону № 794-VII, частина перша якої вказує, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Питання правового статусу Прем`єр-міністра України, обсяг його повноважень, унормовано статтею 42 Закону №794-VII, пунктом 7 частини першої якої встановлено, що Прем`єр-міністр України підписує, зокрема, акти Кабінету Міністрів України, якими, у розумінні приписів статті 49 цього ж Закону (частина перша), є видані на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, обов`язкові для виконання постанови, які підписує Прем`єр-міністр України.

У свою чергу, частиною восьмою цієї статті передбачена можливість оскарження до суду в порядку та у випадках, установлених законом, актів Кабінету Міністрів України.

У той же час, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, встановлені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України, й правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 264 КАС України).

Порядок використання і коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 183 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 357), з дотриманням положень Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №1156).

У відповідності до норм ст. 10 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування бюджету класифікуються за: бюджетними програмам (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету); ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету); функціями, з виконання яких пов`язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядникам бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах, при цьому визначається шляхом розподілу видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) за бюджетними програмами у внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет Україні» (рішення про місцевий бюджет)

За змістом норм ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет Україні. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що оскаржувана постанова № 183 затверджує порядок використання коштів державного бюджету, є підзаконним актом і не вирішує питання про надання коштів. Сума коштів, виділених як підтримка громадських організацій УТОС і УТОГ та інших конкретних громадських об`єднань осіб з інвалідністю, визначається законом про Державний бюджетна рік.

Так, згідно Додатку 3 Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік, затвердженого Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» від 17.12.2017 за бюджетною програмою 2507020 Фінансова підтримка громадських об`єднань інвалідів, забезпечується у тому числі фінансова підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

В додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» від 23.11.2018 за бюджетною програмою 2507020 забезпечується Фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських, у тому числі фінансова підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, та Союзу організацій осіб з інвалідністю України.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», за даною програмою фінансується фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

Згідно приписів статті 12 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ, громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно Осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями передбаченими законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 № 183, затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що головним розпорядником бюджетних коштів є Мінсоцполітики. Відповідальним за виконання бюджетної програми та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Фонд соціального захисту інвалідів.

Відповідно до п. 3 цього Порядку, для отримання бюджетних коштів громадські і об`єднання подають Фонду до 30 травня року, що передує періоду, в якому надається фінансова підтримка, заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався за бюджетною підтримкою до Мінсоцполітики за відповідною формою, як всеукраїнська громадська організація інвалідів.

Так, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з І усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя Згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 2 Закону № 875-ХІІ, визначено, що дискримінація за ознакою інвалідності забороняється; термін дискримінація за ознакою інвалідності вживається у значенні, наведеному в Конвенції про права осіб з інвалідністю та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Відповідно до статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю (Конвенцію ратифіковано Законом України №1767-VI від 16.12.2009) дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

Згідно із статтею 4 Закону № 875-ХІІ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав осіб з інвалідністю щодо включення до суспільного життя нарівні і іншими громадянами.

За приписами статті 12 Закону № 875-ХІІ, громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями, передбаченими законодавством.

Статтею 13 Закону №875-ХІІ, визначено, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні надавати допомогу і сприяти громадським організаціям осіб з інвалідністю в їх діяльності.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI): дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; підбурювання до дискримінації - вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками; пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №5207-VI, державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на: недопущення дискримінації; застосування позитивних дій; створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації; виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.

З наведеного слідує, що законодавство України, а також міжнародні норми, пов`язують поняття дискримінація лише з утисками фізичної особи або групи осіб, що обмежуються за певною ознакою.

Кабінет Міністрів України постановою від 13.05.2020 № 357 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №183, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

Внесені зміни передбачають, що під час реалізації Порядку щодо надання фінансової підтримки УТОГу та УТОСу у 2020 - 2021 роках не застосовується Порядок проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 №1049.

Отже, для Українського товариства сліпих і Українського товариства глухих, Кабінет Міністрів України, у передбачений Бюджетним кодексом України спосіб, своїм рішенням визначив порядок надання стійкої базової інституційної фінансової підтримки тим всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю, які об`єднуючи понад 60 тисяч осіб з інвалідністю вже понад як 85 років системно на професійній основі своєю повсякденною діяльністю сприяють у реалізації державної політики щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю.

Порядком, затвердженим постановою № 183, визначені чіткі напрями використання коштів бюджетної підтримки підприємствами та організаціями УТОС та УТОГ, які спрямовуються ними на: підтримку невиробничої сфери УТОГу та УТОСу, підприємств, організацій та об`єднань зазначених товариств, які спрямовують бюджетні кошти на утримання своїх соціально- культурних підрозділів, у тому числі на матеріальне заохочення (винагороду) працівників; оплату: оренди приміщень, в яких громадське об`єднання провадить свою статутну діяльність, за умови відсутності власного приміщення, обладнання та меблів; комунальних послуг у межах середніх норм споживання щодо приміщень, в яких громадське об`єднання провадить свою статутну діяльність; послуг з поштового та телефонного зв`язку; послуг з проведення поточного ремонту комп`ютерного та периферійного обладнання до нього; послуг з придбання, встановлення, користування та обслуговування системних програм і програм бухгалтерського обліку та офіційного веб-сайту зазначених товариств УТОГу та УТОСу, забезпечення доступу до електронної пошти та Інтернету, а також нотаріальних послуг з оформлення установчих документів зазначених товариств УТОГу та УТОСу, що надаються державними нотаріальними конторами; придбання канцелярських виробів; відряджень працівників організацій невиробничої сфери, місцевих (обласних) організацій УТОГу та УТОСу в межах норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"; придбання продуктів харчування для Боярського будинку відпочинку Українського товариства сліпих для забезпечення безкоштовного відпочинку та харчування осіб з інвалідністю по зору.

Перелік професій (посад) працівників підприємств та організацій невиробничої сфери УТОГу та УТОСу, соціально-культурних підрозділів та об`єднань зазначених товариств затверджується Мінсоцполітики.

Таким чином, беручи до уваги наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем під час розгляду даного спору, не було надано належних та допустимих доказів протиправності винесення оскаржуваної постанови.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що правова оцінка доцільності визначення/встановлення Урядом порядку/методики/умов виділення коштів з Державного бюджету України на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю, не входить до компетенції адміністративного суду, адже це повноваження за своєю суттю та природою, є дискреційним, при цьому, при перевірці рішення Уряду підлягає питання, чи діяв Кабінет Міністрів України при прийнятті такого рішення в межах та у спосіб визначених законодавством повноважень.

Крім того, належних та достатніх посилань на порушення процедури прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваного акта, позивачем не наведено. У свою чергу, порушення процедури прийняття акта повинно бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню навіть за відсутності вказаної підстави.

Тож, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України, підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому, у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено 02.02.2022.