Справа № 347/2479/21

Провадження № 2/347/134/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

за участю:

секретаря с/з Рибчук Х. Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача Дзьоби О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожнівської школи мистецтв Рожнівської сільської ради, директора Рожнівської школи мистецтв Дзьоби Олега Мирославовича про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання попередніх трудових обов`язків на займаній посаді, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог покликалась на те, що перебуває з відповідачем у трудових відносинах, а саме працює вчителем по класу духових інструментів у Рожнівській школі мистецтв Рожнівської сільської ради з 01.09.2006 року, на підставі наказу №6. 03.11.2021 року позивач отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. 04.11.2021 року позивач повідомила відповідача, що відмовляється брати участь у випробовуванні експериментального препарату вакцинації, та додаткового 05.11.2021 року повідомила відповідача, що на підставі ст. 286 ЦК України відмовляється розголошувати відомості щодо вакцинації. 08.11.2021 року на підставі наказу №12 позивача було відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. 08.11.2021 року позивач разом із батьками учнів школи мистецтв подали письмове звернення-скаргу до Президента України, голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації та голови Рожнівської ОТГ з вимогою про поновлення прав та законних інтересів позивача. Однак на вказані звернення отримали відповідь, що такі було направлено для розгляду за належністю на розгляд у межах компетенції до відповідних органів.

Позивач ОСОБА_1 ствердила, що ні в наказі про прийняття на роботу, ні в посадовій інструкції викладача, ні в контрольному листі дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку, ні в будь якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем не міститься зобов`язання про обов`язковість щеплення проти COVID-19, як і не передбачено права відповідача на відсторонення від роботи з цих підстав. Також ОСОБА_1 наголосила, що виключно законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, і вказаним законом не передбачено обов`язкове щеплення саме від COVID-19, як і ст. 46 КЗпП не передбачено відсторонення працівника від роботи саме з цієї підстави. За таких обставин позивач вважає, що наказ №12 від 08.11.2021 року є незаконним, та підлягає до скасування, а право позивача на працю, підлягає відновленню.

Крім того, позивач просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

У відзиві на позовну заяву, відповідач Рожнівська школа мистецтв Рожнівської сільської ради в особі директора вважали позовні вимоги необґрунтованими. Так, 03.11.2021 року позивача було письмово повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, або про надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595.

Проте позивач не надала ні документу, що підтверджував би наявність профілактичного щеплення від COVID-19, ані довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Також відповідач наголосив, що ст.46 КЗпП передбачає відсторонення працівника від роботи з інших підстав, передбачених законодавством. Професія викладача віднесена до переліку професій, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Безпідставною є вимога позивача про поновлення на роботі, оскільки така вимога застосовується лише у випадку звільнення в той час як позивача лише було відсторонено від роботи, до припинення обставин, що спонукали до відсторонення. Також директор Рожнівської школи мистецтв ствердив, тимчасове увільнення працівника від виконання ним трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи застосовується у виняткових випадках, і має за мету саме відвернення та\або попередження негативних наслідків. Щодо твердження позивача про таємницю про стан здоров`я, то COVID-сертифікат не є документом, що віднесений до медичної документації

З цих підстав, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

У відповіді на відзив, ОСОБА_1 ствердила, що в Україні, або в окремих її місцевостях відсутній введений режим надзвичайного стану, а відтак карантин та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідеміологічних заходів дію яких направлено на обмеження права на працю через відсутність вакцинації проти COVID-19 допускається виключно у випадках передбачених ст. 64 Конституції України, отже за відсутності введених в Україні або окремих її місцевостях режимів воєнного або надзвичайного стану, відсторонення від роботи працівника через відсутність вакцинації, тобто обмеження права на працю не може бути, так як відсутня законна підстава. Також позивач ствердила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а тому нею було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з вини роботодавця-відповідача. Крім того, позивач просила звернути увагу, що на даний час тривають клінічні випробування, визначені Міністерством охорони здоров`я, а відтак вона не бажає приймати участь у клінічних випробуваннях.

У запереченні на відповідь на відзив, відповідач просив врахувати його твердження у відзиву на позовну заяву, та практику Верховного Суду щодо обов`язковості щеплення проти особливо небезпечних хворіб, пріоритетності права на безпеку життя і здоров`я людини над правом на освіту та практику ЄСПЛ щодо негайного вжиття тимчасових заходів у разі існування ризику настання непоправного: наслідку порушення прав людини.

В судовому засіданні позивач висловила аналогічні твердження зазначені в позовній заяві та відповіді на відзив. Також додатково пояснила, що працюючи викладачем в музичній школі, організаційний процес передбачає тісну взаємодію з учнями, дистанційний вид роботи в організації даного виду навчального процесу є неспроможним, з огляду на специфіку навчання гри на музичних інструментах, та відсутності стабільного інтернету в гірській місцевості. Також позивач зазначила, що не знає чи хворіла на коронавірусну хворобу, оскільки відповідного медичного обстеження не проходила. Вважає, що за станом здоров`я їй протипоказане щеплення проти COVID-19, однак належних підтверджуючих медичних документів немає, оскільки на переконання її сімейного лікаря у неї немає протипоказань щодо щеплення. При цьому до інших лікарів з метою перевірки вказаного твердження сімейного лікаря вона не зверталася. Враховуючи все викладене нею в позовній заяві, та в усних поясненнях, просила позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, висловивши позицію висловлені у відзиві на позовну заяву, та запереченні у відповіді на відзив.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 01.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (відповідача) та призначено справу до судового розгляду на 13.01.2021 року.

Ухвалою суду від 13.01.2021 року розгляд справи було відкладено на 08.02.2022 року, у зв`язку з клопотанням відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового провадження, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії наказу та копії трудової книжки позивач ОСОБА_1 на підставі наказу № №6 від 01.09.2006 року з 01.09.2006 року призначена на посаду викладача по класу духових інструментів школи мистецтв с. Рожнів (а.с.17, 24-27).

Згідно копії письмового повідомлення №1 від 03.11.2021 року ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в строк до 08.11.2021 з обов`язковим наданням підтверджуючого документу щодо вакцинації. У випадку відмови або ухилення від вакцинації її очікує відсторонення від роботи з 08.11.2021 без збереження зарплати, а період відсторонення працівників від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до періоду, що надає право на щорічну відпустку (а.с.8).

04.11.2021 року ОСОБА_1 подала письмову заяву на ім`я директора Рожнівської школи мистецтв Дзьоби О.М. про те, що вона (позивач) реалізуючи своє законне право, відмовляється від участі у випробуваннях експериментального препарату і вважає неприпустимим примушування її до участі в експерименті. Будь який тиск на неї буде сприйнято як протиправна дія зі сторони роботодавця в небезпечному медичному експерименті, адже Законом України №4613 «Про лікарські засоби» від 29.01.2021 року допущено прискорену процедуру реєстрації вакцин від коронавірусу (а.с.10).

05.11.2021 року ОСОБА_1 подала ще одну письмову заяву на ім`я директора Рожнівської школи мистецтв Дзьоби О.М. про те, що отримала попередження про відсторонення від роботи, а також про те, що інформація про стан її здоров`я та про вакцинацію є конфіденційною (а.с.11).

Наказом директора Рожнівської школи мистецтв Рожнівської сільської ради №12 від 08.11.2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю- без збереження заробітної плати (а.с.9).

08.11.2021 року ОСОБА_1 та батьки учнів Рожнівської школи мистецтв звернулися з скаргою-зверненням до президента України, голови Івано-Франківської ОДА, та голови Рожнівської ОТГ (а.с.12-14) яка за результатами опрацювання була надіслана за належністю до Рожнятівської ОТГ (дослівно зазначено) (а.с.15) та до МОЗ України, Івано-Франківської ОДА (а.с.16).

Посадовою інструкцією №6 викладача Рожнівської школи мистецтв ОСОБА_1 визначено кваліфікаційні вимоги, права, обов`язки, відповідальність та контрольний лист проходження інструктажу (а.с.18-23).

Згідно копії довідки про доходи ОСОБА_1 отримувала заробітну плату, загальна сума доходу з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2021 року становить 95995, 81 грн.(а.с.28).

Згідно копії довідки виданої виконкомом Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 разом з матір`ю зареєстрована в м. Кривий Ріг, але фактично тимчасово проживає в с. Рожнів, Косівського району, Івано-Франківської області (а.с.29).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із відстороненням позивача від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII), Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №555-IX), Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон №4004-XII), наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ) та постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова), практика ЄСПЛ.

Щодо доводів позивача в частині відсутності правових підстав відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Конституційним Судом України у своєму рішенні від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають, до прикладу, дві адміністративні справи № 640/14012/21 та 640/29053/21 з приводу визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19»; постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

На час вирішення даного спору в цій цивільній справі відповідні судові рішення про визнання протиправними та нечинними вищевказаних постанов КМУ та наказу МОЗ України Окружним адміністративним судом міста Києва не ухвалені.

Пунктом 4 наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021 встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08.10.2021.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалене.

Отже, на час спірних правовідносин (08.11.2021) вони є таким, що відповідають Конституції та законодавству України.

Щодо покликань відповідача на відсутність в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язкового щеплення проти COVID-19.

Закон №1645-III (ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1645-III, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону №1645-III передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, з конструкції та змісту норми статті 12 Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, як зазначалося судом вище, в рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).

08.11.2021 набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Щодо доводів позивача про втручання у право на повагу до приватного життя та право на працю.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні «Ваврічка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), ЄСПЛ нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.

Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.

Так, у постанові від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17(2-а/337/236/2017), Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді викладача по класу духових інструментів в Рожнівській школі мистецтв Рожнівської сільської ради.

Письмовим повідомленням від 03.11.2021 року позивач була повідомлена про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, з яким ОСОБА_1 не погоджувалася. Жодних документів які підтверджують наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595 позивач не надала.

Відомостей про те, що позивач мала тимчасові труднощі у наданні до 08 листопада 2021 року таких документів та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять. Навпаки, як вбачається із доданих до позову документів а також із пояснень ОСОБА_1 у судовому засіданні, позивач висловила незгоду із вищевказаним повідомленням директора школи №1 від 03.11.2021 року, посилаючись на порушення її конституційних прав, конфіденційність затребуваної директором навчального закладу інформації та небажання брати участь у медичному експерименті, яким вона вважає вакцинацію проти COVID-19.

Суд також зауважує, що станом на дату розгляду справи судом ОСОБА_1 жодних дій для вакцинації, зокрема повне медичне обстеження з метою виявлення показань чи протипоказань до щеплення, вчинено не було, при тому, що у судовому засіданні позивач вважала, що за станом здоров`я їй протипоказано щеплення від COVID-19. За таких обставин, судом достеменно установлено, що у позивача немає та не було наміру вакцинуватися.

У зв`язку з цим, на виконання вимог наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, директор Рожнівської школи мистецтв Рожнівської сільської ради 08.11.2021 року наказом №12 відсторонив ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Так, системний аналіз норм статті 12 Закону №1645-III та норм статті 27 Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.

Крім цього, суд зазначає, що постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.

Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Щодо доводів позивача в частині клінічних випробувань та запровадження на території України медичного експерименту з вакцинації, то вважає за необхідне зазначити.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами 1, 6 статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань та за певних, визначених цим Законом, умов.

У разі настання будь-яких наслідків, спричинених застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), державою забезпечується здійснення відповідних компенсаційних виплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 95 затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України згідно із наказами МОЗ України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати), а саме вакцини КОВІШЕЛД (COVISHIELD), КОМІРНАТІ/COMIRNATY™, CoronaVac, ЯНССЕН, AstraZeneca, Модерна.

При цьому в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 ствердила, що жодною інформацією щодо якості вакцин, наявності побічних дій від вакцин чи їх ефективності, які зареєстровані та дозволені для використання в Україні не володіє, і відповідними даними не цікавилась. Натомість позивач ствердила, що її висновок про медичний експеримент ґрунтується лише на інформації, що доступна в мережі інтернет.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на ст. 286 ЦК України яка гарантує право на таємницю про стан здоров`я. Так, відповідно до статті 286 ЦК України, яка співпадає з ч. 1 ст. 391 Основ законодавства про охорону здоров`я визначено, що під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак суд зауважує, що сертифікат про вакцинацію чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (форма №028-1/о) не містить лікарської або медичної таємниці, а є документами, що підтверджують певні факти, відповідно, факт вакцинації чи наявності протипоказань до неї.

Слід також зазначити в практиці ЄСПЛ в справі Боффа проти Сан-Марино, ЄСПЛ дійшов висновку, що «Держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань» в тому числі і порушити медичну таємницю особи, оскільки таке втручання було необхідним в демократичному суспільстві.

За таких обставин, доводи позивача щодо порушення її прав на таємницю про стан здоров`я є неспроможними.

Щодо доводів позивача в частині права на працю.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення його від посади проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Суд наголошує, що втручання у права позивача на працю ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я учасників освітнього процесу. Оскільки працюючи викладачем по класу духових інструментів ОСОБА_1 не заперечила, що організація навчального процесу вимагає тісної взаємодії з учнями. При цьому проводити навчальний процес в засобах індивідуального захисту (медичних масках) не можливо.

Отже суд вважає, що охорона здоров`я учасників освітнього процесу, відвернення можливості поширення інфекційного захворювання на робочому місці, є пріоритетним та виправдовує втручання у право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Покликання позивача ОСОБА_1 щодо не переведення її на дистанційну роботу, та відсторонення від роботи під час канікул.

Відповідно до Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 9 грудня 2020 р., керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання.

Дистанційне навчання - це організація освітнього процесу в умовах віддаленості один від одного його учасників та їх як правило опосередкованої взаємодії в освітньому середовищі, яке функціонує на базі сучасних освітніх, інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій. Вчитель виконує при цьому свою роботу.

Відповідно до статті 60-2 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Канікулярний час для педагогічних працівників є робочим часом, під час канікул здійснюється оплата із розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, що передувала початку канікул (п. 71 Інструкції № 102).

Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищує їх навчального навантаження до початку канікул (п. 25 Правил № 455).

Постанова передбачає відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, без винятків, тобто і під час дистанційного навчання та канікул.

Слід також зазначити, що в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 ствердила про неможливість в її випадку проведення навчання гри на музичних інструментах в режимі дистанційної роботи, оскільки навчальний процес передбачає контакт та взаємодію з учнями безпосередньо в живому середовищі.

Отже покликання позивача в цій частині є такими, що не відповідають вимогам закону.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Так, листом № 7366/1/4.1-21 від 28.10.2021 р. Держпраці та листом № 26-04/31268/2-21 від 26.10.2021 р. МОЗ надали відповідні роз`яснення на лист освітнього омбудсмена

Держпраці роз`яснює, що, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Держпраці інформує, що, оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Держпраці звертає увагу, що законодавством не передбачається обов`язок роботодавця зберігати за працівником заробітну плату на період його відсторонення від роботи через відмову робити щеплення проти COVID-19. Водночас Держпраці наголошує, що питання оплати праці в період відсторонення можуть регулюватися колективними договорами та/або угодами, рішеннями роботодавця.

МОЗ також інформує, що, відповідно до пп. 3 п. 41-6 Постанови № 1236, на час такого відсторонення оплата праці працівників здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону про оплату праці, які визначають, що заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тому під час відсторонення працівника від роботи з припиненням виплати заробітної плати у такого працівника можуть виникнути проблеми із виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Також до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, відповідно до ст. 82 КЗпП, не враховується період відсторонення. Адже до стажу роботи враховується лише той період, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. У статтях 25 та 26 визначаються порядок надання відпусток без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов`язковому порядку та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд доходить переконання, про правомірність відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи, а відтак вимоги про поновлення у виконанні трудових обов`язків, допуск до роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, і моральної шкоди є похідними від основної вимоги, а тому задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд доходить висновку що у задоволенні позову слід відмовити повністю

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 82, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Рожнівської школи мистецтв Рожнівської сільської ради (78635, с. Рожнів, вул. Т. Шевченка, 117б, Косівський район Івано-Франківської області), директора Рожнівської школи мистецтв Дзьоби Олега Мирославовича (78600, вул. Шашкевича, 18 м. Косів, Косівського району Івано-Франківської області) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання попередніх трудових обов`язків на займаній посаді - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2022 року.

Суддя Ю. С. Кіцула