РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

Справа № 160/2465/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2021р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 23.03.2021р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку;

- зобов`язати відповідача призначити позивачеві пенсію за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 18.02.2020р., тобто з дня звернення з першою заявою про призначення пенсії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.02.2020р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 зі зменшенням пенсійного віку, проте, листом №2044/03.05-17 від 27.02.2020р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за Списком №1, у зв`язку з тим, що на день звернення із за призначенням пенсії їй виповнилось 50 років і пільговий стаж складає 4 роки 2 місяці 08 днів. 11.01.2021р. позивач повторно звернулась до пенсійного органу із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 зі зменшенням пенсійного віку, проте, листом №0400-010303-8/18666 від 09.02.2021р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за Списком №1, оскільки її пільговий стаж складає 4 роки 2 місяці 08 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення, оскільки право позивача на пенсійне забезпечення визначається п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015р. №213-VІІІ та ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», для чого у неї наявний як пільговий так і загальний стаж; при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідачами невірно було застосовано ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, в той час як необхідно було застосовувати вимоги п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який передбачає можливість отримати право на пенсію на пільгових умовах на більш сприятливих умовах, у відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., що відповідає Конституції України та надає більше прав і соціального захисту громадянам України. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.

Ухвалою суду від 31.03.2021р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.35).

Також, 31.03.2021р. ухвалою суду провадження у цій справі було зупинено на підставі п.9 ч.2 ст.236 Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) - (а.с.36).

27.04.2021р. відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що з урахуванням положень ч.1 ст.114 Закону №1058 стаж передбачений ст.26 цього Закону зменшується позивачу на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік її роботи на пільгових умовах по Списку №1, а саме: на 5 років 6 місяців та оскільки позивач набула б право на пенсію за віком відповідно до ст.26 в 60 років, то право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 для позивача настане в 54 роки 6 місяців (а.с.42-45).

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 25.01.2022р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

18.02.2020р. ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої позивачем були додані, зокрема, трудова книжка та довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.71).

Листом №2044/03.05-17 від 27.02.2020р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за Списком №1, у зв`язку з тим, що на день звернення із за призначенням пенсії їй виповнилось 50 років і пільговий стаж складає 4 роки 2 місяці 08 днів (а.с.32-33).

11.01.2021р. позивач повторно звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої позивачем були додані, зокрема, трудова книжка та довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.72).

Листом №0400-010303-8/18666 від 09.02.2021р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за Списком №1, оскільки її пільговий стаж складає 4 роки 2 місяці 08 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення, що підтверджується змістом його копії (а.с.6).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання таких дій протиправними та зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 18.02.2020р., тобто з дня звернення з першою заявою про призначення пенсії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, і Закон України “Про пенсійне забезпечення” регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.

Згідно з п. “а” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали по 31 березня 1970 року включно набували право на пенсію по досягненню 45 років.

Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення”. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в” - “е” та “ж” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII”.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “ На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…”.

Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.

При цьому, згідно ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за віком мають, зокрема, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, тоді як за приписами ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 55 років за ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 60 років за ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, зокрема, на 1 рік 4 місяці – жінкам.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент первинного звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 - 18.02.2020, позивачці виповнилось 50 років 7 місяців 14 днів, що підтверджується копією паспорта позивача та копією заяви останньої про призначення пенсії за віком за Списком №1 від 18.02.2020р. (а.с.17-18,71).

При цьому, згідно копії листа пенсійного органу №2044/03.05-17 від 27.02.2020р. вбачається, що станом на 18.02.2020р. (первинне звернення за призначенням пенсії) стаж роботи позивача на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, становить 4 роки 2 місяці 08 днів (а.с.32-33).

Тобто, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 від 18.02.2020р. позивач досягла необхідного віку (50 років) та у неї наявно не менше половини стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту (4 роки 2 місяці 08 днів).

За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України зі зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (55 років), порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 18.02.2020р., тобто з дня звернення з першою заявою про призначення пенсії, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача не тільки пільгового стажу і загального стажу роботи, передбаченого ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати призначати пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача за умови визнання протиправними дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 18.02.2020р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.2017439301.1 від 16.02.2021р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 454 грн. 00 коп., виходячи із розрахунку: 908,00 грн./2 (а.с.5,22).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 18.02.2020р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва