ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 р.

Справа № 440/6654/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції К.І. Клочко) від 20.08.2021 року по справі № 440/6654/21

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна судова адміністрація України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Октябрського районного суду м. Полтави, суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок ОСОБА_1 , судді Октябрського районного суду м. Полтави, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що розмір нарахованої та виплаченої йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів". На переконання позивача, норма Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якою доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 та встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, не відповідає Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому законодавче обмеження не може бути застосовано під час визначення позивачу розміру суддівської винагороди.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що приймаючи рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванням відповідача щодо правомірності своїх дій як державного органу та розпорядника бюджетних коштів нормами бюджетного законодавства, які він при здійснення своїх функцій має неухильно дотримуватися. Зазначив, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020р. № 553-ІХ Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” №294-ІХ від 14.11.2019р. доповнено статтею 29 наступного змісту: Установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом - SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Приписами ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України (далі – БК України) визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Вважає, що ТУ ДСА України в Полтавській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020рік” про застосування обмеження максимального розміру у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі. Оскільки у спірний період норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала виконанню, відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не могло здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 відкрито апеляційне провадження, закінчено підготовку до розгляду та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України (Україна, 01021, місто Київ, вул. Липська, будинок 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Позивач та третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Позивач надав заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивача призначено на посаду судді Октябрського районного суду м. Полтави.

Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 30.04.2020 №35/аг "Про обмеження заробітної плати, грошового забезпечення працівників ТУ ДСА України в Полтавській області, суддів та працівників апаратів місцевих загальних судів Полтавської області"/а.с. 35/ відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, рішення Ради суддів України від 24.04.2020 №22, листа Державної судової адміністрації України від 29.04.2020 №10-8610/20 установлено:

1. з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року;

2. відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди суддям, обмежуючи максимальним розміром 47230,00 грн на місяць згідно роз`яснень Мінекономіки №3502-06/26135-01 від 23.04.2020;

3. не враховуються у максимальному розмірі заробітної плати суми: допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомоги на оздоровлення при наявності щорічної відпустки (грошової допомоги державним службовцям відповідно до статті 57 Закону України “Про державну службу”); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; оплати щорічної відпустки; компенсаційні виплати при звільнення, вихідна допомога.

Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки визначаються згідно з чинним законодавством без врахування зазначеного обмеження.

4. враховуються у максимальному розмірі заробітної плати: оплата часу відпусток, що не належить до щорічних; оплата часу службових відряджень; сума індексації заробітної плати; доплати за додатковий обсяг роботи (за суміщення професій (посад), виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, розширення зони обслуговування та збільшення обсягу виконуваних робіт); інші компенсаційні та стимулюючі виплати (надбавки, доплати, премії).

Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 01.09.2020 №82/аг "Про перерахунок суддівської винагороди суддям, заробітної плати працівникам ТУ ДСА України в Полтавській області та апаратів місцевих загальних судів" визначено вважати таким, що з 28.08.2020 втратив чинність наказ від 30.04.2020 №35/аг та доручено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності провести перерахунок суддівської винагороди суддям без обмеження максимального розміру 47230,00 грн на місяці з 28.08.2020 /а.с. 37/.

Згідно наданих копії розрахункових листів вбачається, що при нарахуванні суддівської винагороди позивачу за робочі дні у період з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року відповідачем застосовано обмеження розміру посадового окладу 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати.

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що обмеження розміру суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, зумовило ситуацію, з огляду на яку відповідач, який є розпорядком бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії судді. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про протиправність дій ТУДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ТУ ДСА України в Полтавській області здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Октябрського районного суду м. Полтави Микитенку В.М. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-IX.

Згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX, визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 17.11.2020 року №1006-IX статтю 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” виключено.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20 висловив правову позицію, що оскільки Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-IX не є законом про судоустрій, цим Законом чи іншими законами не вносилися зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди, тому цей Закон не може встановлювати розмір винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX, має вирішуватися на користь Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII.

Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація з суперечливим правовим регулюванням, її вирішення має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу в застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

Так, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-IX.

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому “спеціальність” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, зокрема, стаття 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 Основного Закону України і є своєрідним її “продовженням”, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодекс України. Цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Верховний Суд також дійшов висновку, починаючи з 18.04.2020 року, обмеження суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) було неправомірним.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, внаслідок запровадження Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-IX обмеження з виплати суддівської винагороди в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, позивачу виплачено суддівську винагороду в меншому розмірі.

Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020 по 27.08.2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі по тексту - Положення №141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до п.5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА України в Полтавській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах по даній справі державний орган на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, в т.ч. щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

Натомість, без залучення до участі у справі ДСА України неможливо визначити суб`єкта, який розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).

Враховуючи, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яке не є учасником цієї справи, з метою дотримання прав останнього на участь у розгляді цієї справи, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 залучено ДСА до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі дозволяє відмежувати процесуальну діяльність суду від процесуальної діяльності сторін з метою забезпечення всебічного та повного з`ясування обставин у справі та її справедливого вирішення. Змагальність сторін полягає у процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень) та реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються у якості обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам відомі обставини у справі, які вони повинні довести належними доказами з наведенням правової аргументації своїх вимог.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 77 КАС України).

За правилами ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою повного та об`єктивного розгляду справи, Другим апеляційним адміністративним судом витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області та Державної судової адміністрації України інформацію щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Октябрського районного суду м. Полтави та безпосередньо ОСОБА_1 , а саме, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ), та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялися кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.

Вказані запити були отримані Державною судовою адміністрацією України та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області 28.12.2021 року та 29.12.2021 року відповідно.

Проте, ані відповідач, ані третя особа витребуваної інформації не надали, причини її неподання не повідомили, із заявами про продовження терміну її надання не звертався.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч.5 ст. 77 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що згідно наданої відповідачем на запит позивача відповіді вбачається, що суддівська винагорода нарахована виходячи з розміру окладу, згідно штатного розпису Октябрського районного суду м. Полтави, який складає 69366 грн. Доплата за вислугу років по 14 вересня 2020 року становить 50 % посадового окладу – 34683 грн. Разом на місяць – 104049 грн. Сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає загалом 179028,77 грн. (а.с. 32). Факт виплати позивачу суддівської винагороди у вказаний період з урахуванням обмежень підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідки та розрахункових листів (а.с. 33-34).

Тобто вказані обставини свідчать, що позивачу суддівська винагорода, у період з 01.04.2020 по 27.08.2020, нараховувалась у повному обсязі, тобто відповідно до статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, і відповідні видатки були виділені розпорядникам бюджетних коштів.

Між тим, відповідач протиправно розпорядився виділеними коштами з урахуванням обмежень, які встановлені ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року № 294-IX (із змінами внесеними Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ).

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; або шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З аналізу положень статті 5 КАС України вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії є способом захисту порушеного права позивача. Однак, захистити права позивача неможливо без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено.

Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 чітко визначив, що застосування спірних обмежень, що полягає у розпорядженні коштів відповідно до вимог статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX), є протиправним.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 22 грудня 2021 року по справі № 160/15369/20 та від 29.09.2021 року по справі № 160/15370/20.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТУ ДСА України в Полтавській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у спірний період норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом № 553-IX від 13.04.2020) суперечить ч. 2 ст. 130 Конституції України.

При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач не надав.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи дії відповідача на відповідність критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що дії ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" є протиправними.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Колегія суддів зазначає, що приписи ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлювали обмеження, як на нарахування, так відповідно у зв`язку з цим виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. При цьому, відповідачем по справі фактично заперечується нарахування та виплата суддівської винагороди позивача у період з 18.04.2020 р. по 30.04.2020 р. в розмірі, що передбачений ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Октябрського районного суду м. Полтави Микитенку В.М. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

При цьому, оскільки кошти для виплати суддівської винагороди суддям Октябрського районного суду м. Полтави, у т.ч. позивачу, виділялися у повному обсязі передбаченому кошторисом, без врахування обмежень, введених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020, колегія суддів дійшла висновку, що невиплата суддівської винагороди позивачу у повному обсязі є результатом дій саме відповідача – ТУ ДСА в Полтавській області, та не пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду, стаття 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

А відтак, суд апеляційної інстанції не вбачає передбачених п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду не впливає на права та обов`язки ДСА України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 року по справі №440/6654/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя

(підпис)

Н.С. Бартош

Судді

(підпис) (підпис)

З.Г. Подобайло А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 03.02.2022 року