Постанова

Іменем України

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 202/1727/18-ц

провадження № 61-14324св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: комунальний заклад «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради) та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до медичної довідки

від 30 жовтня 2007 року № 10, виданої Дніпровським центром первинної медико-санітарної допомоги № 8, він непридатний виконувати роботу

за основною професією - волочильник дроту, під час якої сталися нещасні випадки на виробництві. Внаслідок цього ним було втрачено основну професію - волочильник дроту, значно обмежено кваліфікацію та зменшено обсяг професійної трудової діяльності, що призвело до утруднення в набуті подальшої професії.

ОСОБА_1 зазначав, що 02 листопада 2017 року він звернувся

до КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради із заявою, згідно якої просив відповідача провести медико-соціальну експертизу, надавши йому програму реабілітації з відповідними роз`ясненнями відповідно до вимог чинного законодавства України, а також визначити можливість використання залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації в звичайних, спеціально створених виробничих або в інших умовах праці. У наданій відповіді відповідач посилався на постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда» від 23 травня 2007 року № 757, якою визначено саме механізм виконання та фінансування індивідуальної програми реабілітації інваліда,

а не потерпілого, яким є позивач.

Крім того, позивач зазначав, що 17 лютого 2015 року та 19 травня 2015 року ним на адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області були подані заяви щодо фінансування йому витрат на медичну допомогу та придбання ліків,

у задоволенні яких відмовлено через відсутність укладених договорів

із аптечними закладами.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради надати йому відповіді про його здатність до трудової діяльності за основною професією волочильник дроту з відповідними роз`ясненнями, визначити можливість використання його залишкової професійної працездатності на іншій роботі нижчої кваліфікації у звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах праці, скласти індивідуальну програму реабілітації, а також скасувати рішення відповідача від 02 листопада 2017 року, встановивши йому 65 відсотків втрати професійної працездатності із урахуванням довідки Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 8 від 30 жовтня 2017 року № 10; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

із першого дня зарахування фінансувати йому витрати на медичну

та соціальну допомогу, у тому числі на придбання ліків відповідно рішення ЛКК, організувавши цілеспрямоване та ефективне лікування; стягнути

з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

в Дніпропетровській області фінансувати йому різницю витрат на придбання ліків відповідно до форм пакування та приймати від нього залишки медикаментів, що залишаються від різниці форми пакування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року у складі судді Кухтіна Г. О. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю

та недоведеністю позивачем позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, невірно застосували норми процесуального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вважав,

що спори, пов`язані з розміром компенсаційних виплат - фінансуванням витрат на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на придбання ліків, організація цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілого, підлягають розгляду судами адміністративної юрисдикції як такі,

що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий судовий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не роз`яснив позивачу в оскаржуваному судовому рішенні до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, а також

не роз`яснив того, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 202/1727/18

із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 045240, виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією 02 листопада 2017 року № 3 ОСОБА_1 встановлено 30 % втрати працездатності, у тому числі: 20 % - по травмі

1997 року, 10 % - по травмі 1995 року (а. с. 18, т. 1).

Відповідно до листа КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради від 03 листопада 2017 року

в межах розгляду заяви ОСОБА_2 від 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 було відмовлено у роз`ясненні питань, пов`язаних

із подальшою трудовою діяльністю ОСОБА_2 за основною професією, волочильник дроту, та відмовлено у складанні індивідуальної програми реабілітації через відсутність встановленої групи інвалідності

(а. с. 13, т. 1).

ОСОБА_2 , як особі, яка втратила професійну працездатність,

з 20 січня 2007 року на підставі відповідних висновків медико-соціальної експертної комісії Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області здійснюється щомісячна страхова виплата, а також проводиться фінансування витрат на медичну

та соціальну допомогу, що підтверджується наданими представником відповідача відповідними постановами, видатковою накладною, розрахунком (а. с. 131-139, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог до КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб (пункт 9 частини першої

статті 19 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках

їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних

з реалізацією публічної влади.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень,

і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування,

їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі

на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін

є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (стаття 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю

в Україні» медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою

(її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Також визначається причина інвалідності та час

її настання.

Проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності,

а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317

(далі - Положення).

Згідно із пунктом 3 Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської

та Севастопольської міських держадміністрацій.

Пунктом 4 Положення передбачено, що комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у містах Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні.

Відповідно до пункту 6 Положення висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами

та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Комісія складається з представників МОЗ, Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків

на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби, Служби безпеки України (далі - СБУ) та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери

(пункт 10 Положення).

Згідно із пунктом 23 Положення у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку

на виробництві та професійного захворювання або інвалід має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд,

чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ, яке за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи. В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності

(м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер (пункт 24 Положення).

Відповідно до пункту 25 Положення рішення комісії може бути оскаржене

до суду в установленому законодавством порядку.

КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради, рішення та дії якого фактично оскаржує позивач, перебуває у віданні МОЗ. У межах та порядку, встановленому Положенням, має повноваження приймати рішення, що впливають

на можливість реалізації позивачем його права на соціальне забезпечення

і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17

та від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Таким чином, спір щодо оскарженні рішень, дій чи бездіяльності, вчинених КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо позовних вимог до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

Пунктом 4 частини першої статті 18 КАС визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат

та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль

за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Частинами першою та третьою статті 17 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено,

що cпори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються

в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав

на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються

в судовому порядку. За бажанням заінтересована особа може звернутися

з питань вирішення спору до спеціальної комісії Фонду. До складу цієї комісії на громадських і паритетних засадах входять представники держави, застрахованих осіб і страхувальників. Такі самі комісії на тих самих засадах створюються при робочих органах Фонду із залученням представників місцевих органів виконавчої влади, застрахованих осіб

і страхувальників. Положення про діяльність цих комісій затверджується правлінням Фонду.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Пунктами 1 та 11 частини другої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено,

що Фонд зобов`язаний: забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом; укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих

на виробництві, а також угоди із санаторно-курортними закладами для обслуговування застрахованих осіб, що направляються безпосередньо

із стаціонару лікувального закладу до реабілітаційних відділень.

Згідно частини третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фонд фінансує витрати на медичну

та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого. Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.

Аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов`язаних із виплатою страхувальником

у передбачених законодавством випадках компенсаційних виплат відповідно до Порядку виплати, ці органи не виступають на рівних засадах

з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спори, пов`язані із розміром компенсаційних виплат, зокрема: фінансуванням витрат

на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на придбання ліків, організація цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілого, підлягають розгляду відповідно до правил КАС України - судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Ураховуючи зміст положень вищезазначених норм процесуального права, спірні правовідносини мають ознаки публічно-правових за предметом

та суб`єктним складом, а отже, підлягають розгляду за правилами

КАС України, а тому судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення про закриття провадження у справі згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У частині перший статті 256 ЦПК України зазначено, що якщо провадження

у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справ.

Тобто, у рішенні суду про закриття провадження у справі на підставі

пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд роз`яснює особі,

за якою юрисдикцією має розглядатися ця справа.

Суд апеляційної інстанції на вищезазначене не звернув уваги та помилково не роз`яснив позивачу в оскаржуваному судовому рішенні, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи.

Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 ,

що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того у відповідності до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень у вересні 2020 року ОСОБА_1 звертався

до Дніпровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної адміністрації департаменту охорони здоров`я, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

в Дніпропетровській області, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Зазначену позовну заяву ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 160/11058/20, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року, було повернуто ОСОБА_1

та роз`яснено йому, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

є безпідставними, оскільки спростовуються мотивами та посиланням Верховного Суду у цій постанові на практику Великої Палати Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,

а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович