ПОСТАНОВА

Іменем України

08 лютого 2022 року

Київ

справа №160/6762/21

адміністративне провадження № К/9901/41849/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровської районної державної адміністрації про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення, скасування державної реєстрації за касаційною скаргою адвоката Паца Вячеслава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Віхрової В.С. від 12 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шальєвої В.А., Білак С.В., Олефіренко Н.А. від 18 жовтня 2021 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Покровської районної державної адміністрації (далі - Покровська РДА, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії державного реєстратора Покровської РДА Замфіра Олега Миколайовича щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Покровської РДА Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; Державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович, Покровська РДА, Дніпропетровська обл.; Підстава для державної реєстрації: Ухвала, серія та номер: 568/3418/17-ц, виданий 19.09.2017, видавник: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович, Покровська РДА, Дніпропетровська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб`єктів обтяження: обтяжувач: Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне виробниче підприємство Бабушкінського району м. Дніпропетровська, код ЄДРПОУ: 03364263, країна реєстрації: Україна; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ; зміст, характеристика обтяження: арешт нерухомого майна з забороною відчуження; опис предмета обтяження: все нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 .

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 3 квітня 2021 року під час здійснення операції з купівлі-продажу нерухомого майна позивач дізнався, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 1 листопада 2017 року державним реєстратором Покровської РДА Замфіром О.М. внесено запис про обтяження № 23128888. Підставою для обтяження стала ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська № 568/3418/17-ц, яка прийнята 19 вересня 2017 року. 12 квітня 2021 року за підписом в.о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська була надана відповідь № 02-13/1/457/20221вих. про те, що надати копію ухвали суду від 19 вересня 2017 року у справі № 568/3418/17-ц неможливо, оскільки відповідно до реєстраційних відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» справа № 568/3418/17-ц у провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала. За таких обставин, позивач вважає, що запис про арешт нерухомого майна позивача внесений державним реєстратором незаконно, оскільки документ (ухвала суду), на підставі якого такий запис внесено, відсутній.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії державного реєстратора Покровської РДА Замфіра О.М. щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, належне ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасоване рішення державного реєстратора Покровської РДА Замфіра О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, належне ОСОБА_1 ; номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область; скасовано державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, належне ОСОБА_1 , номер запису обтяження 23128888 від 1 листопада 2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановили відсутність судового рішення про обтяження майна позивача та дійшли на цій підставі висновку про порушення державним реєстратором Покровської РДА Замфіром О.М. вимог законодавства при прийнятті рішення, індексний номер: 37884853 від 1 листопада 2017 року, оскільки відповідач не здійснив належної перевірки відомостей стосовно наявності підстав для обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 .

5. Стосовно позовної вимоги про скасування державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій із посиланням на правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, зазначили, що така вимога має бути задоволена частково, оскільки доказів обтяження іншого майна позивача, крім садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, судам не надано, матеріали справи не містять інформації стосовно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження іншого майна позивача, тому суди дійшли висновку, що права позивача станом на день розгляду справи судом стосовно іншого нерухомого майна не порушені, доказів зворотного суду не надано.

6. При вирішенні питання стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи № 160/6761/21, не є належним чином обґрунтованою, завищеною, такою, що не підтверджена жодним належним чином складеним документом у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 через свого представника звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Касаційну скаргу подано до суду 16 листопада 2021 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/6762/21, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

10. Представником ОСОБА_1 подано клопотання про участь у судовому засіданні під час розгляду справи у касаційному порядку, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2022 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без дотримання судами положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На думку скаржника, рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є безпідставними, зокрема, з огляду на те, що на момент внесення запису щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження майна позивача, запису про право власності ОСОБА_1 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не існувало, а оскаржуваний реєстраційний запис сформульовано: на все майно.

11. Окрім того, скаржник наголошує, що вищезазначена позиція судів попередніх інстанцій не відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, про належні способи захисту речових прав, які в практичному аспекті зможуть забезпечити і гарантувати відновлення порушених прав особи.

12. Водночас, представник позивача також зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вказаних тверджень, ним наведено правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, де суд, за наявності у матеріалах справи, зокрема, копії квитанції про оплату послуг адвоката, дійшов висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.

13. Від представника ОСОБА_1 13 грудня 2021 року надійшло клопотання, в якому він просив долучити до матеріалів справи рішення державного реєстратора про відмову у державні реєстрації прав та їх обтяжень № 61785947 від 23 листопада 2021 року, винесене за наслідком звернення позивача на виконання рішення суду у цій справі. Рішення про відмову мотивоване тим, що надане судове рішення, яким зобов`язано державного реєстратора скасувати арешт на садовий будинок неможливо виконати, оскільки це рішення не відповідає фактичному запису, а саме - реєстрація обтяження «на все майно».

14. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу представника позивача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

16. Позивачу на праві приватної власності належить об`єкт житлової нерухомості - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м.

17. 3 квітня 2021 року під час здійснення операції з купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 дізнався від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова А.С., що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 1 листопада 2017 року державним реєстратором Покровської РДА Замфіром О.М. внесено запис про обтяження № 23128888.

18. Підставою для обтяження стала ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська № 568/3418/17-ц, яка прийнята 19 вересня 2017 року.

19. Обтяжувачем визначено Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне виробниче підприємство Бабушкінського району м. Дніпропетровська.

20. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 1 листопада 2017 року, Замфір Олег Миколайович , Покровська РДА, Дніпропетровська область.

21. 7 квітня 2021 року позивачем через свого представника направлено запит до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про видачу копії ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2017 року у справі №568/3418/17-ц.

22. 12 квітня 2021 року за підписом в.о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська була надана відповідь № 02-13/1/457/20221вих. про те, що надати копію ухвали суду від 19 вересня 2017 року у справі № 568/3418/17-ц неможливо, оскільки відповідно до реєстраційних відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» справа № 568/3418/17-ц у провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

30. У касаційній скарзі представник позивача посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, про належні способи захисту речових прав, які в практичному аспекті зможуть забезпечити і гарантувати відновлення порушених прав особи.

31. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

32. Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

33. Відповідно до статті 3 Закону № 1952-ІV загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

34. Частиною першою статті 5 Закону № 1952-ІV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

35. Пунктами 1-3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

36. Як передбачено частиною першою статті 18 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

37. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

38. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прийняттю рішення державного реєстратора про обтяження нерухомого майна передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що за інформацією Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року № 02-13/1/457/20221вих. реєстраційними відомостями автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» підтверджено, що справа № 568/3418/17-ц у провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала.

40. Єдиний державний реєстр судових рішень не містить відомостей про судове рішення про обтяження майна ОСОБА_1 , в тому числі щодо об`єкта житлової нерухомості - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, а справа № 568/3418/17-ц у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та будь-якого іншого суду не перебувала.

41. На цій підставі колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про порушення державним реєстратором Покровської РДА Замфіром О.М. вимог Закону № 1952-ІV під час прийняття рішення індексний номер: 37884853 від 1 листопада 2017 року в частині нездійснення належної перевірки відомостей стосовно наявності підстав для обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , що свідчить про протиправність такого рішення державного реєстратора.

42. Водночас, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог у частині скасування державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , виходили з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

43. Зокрема, Верховний Суд, розглядаючи господарську справу № 910/10963/19, у постанові від 28 жовтня 2020 року, зазначив, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-ІV викладено у новій редакції.

44. Відповідно до абзаців першого-третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

45. На цій підставі Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 сформулював правовій висновок, відповідно до якого у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-ІV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як: скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

45. Крім того, Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 виснував, що за змістом частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-ІV.

46. Застосовуючи приведену правову позицію Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позову в частині вимог про скасування державної реєстрації, а саме про скасування державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на конкретно визначено нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв. м, яке належить ОСОБА_1 , номер запису обтяження 23128888 від 1 листопада 2017 року, оскільки наявності іншого майна у позивача не встановлено.

47. Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій неправильним, з огляду на наступне.

48. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

49. Згідно з частинами першої та другою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

50. Колегія суддів також звертає увагу, що за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

51. Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

52. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.

53. У судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).

54. У справі, що розглядається, позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо накладення обтяження на його майно, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію обтяження майна позивача та скасувати державну реєстрацію обтяження на все майно, накладене на підставі спірного рішення.

55. Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є сумісним з вимогами статті 2 та частини першої статті 5 КАС України, відповідає способам захисту порушеного права.

56. Водночас, висновок судів попередніх інстанцій про те, що такий спосіб захисту не відповідає вимогам частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV та правовим висновкам щодо порядку застосування цієї статті, викладеним Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, є помилковим, з огляду на таке.

57. Зі змісту частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV вбачається, що не підлягають скасуванню та/або вилученню відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав. При цьому, можуть бути, зокрема, скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державна реєстрація речових прав з одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

58. На цьому наголошено у постанові Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

59. У справі, що розглядається, позивач не просить вилучити або скасувати відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, натомість позовні вимоги полягають у визнанні протиправним та скасуванні конкретного рішення державного реєстратора - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 1 листопада 2017 року, в якому застосовано формулювання «на все майно», та скасування державної реєстрації обтяження всього майна, проведеної відповідно до цього рішення.

60. Тобто такі вимоги не суперечать положенням частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV та узгоджуються з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 910/10963/19.

61. Крім того, з метою забезпечення ефективного поновлення у правах позивача, з урахуванням положень абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV, яка визначає, зокрема, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та додатково припинити обтяження речових прав, накладене на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 1 листопада 2017 року.

62. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

63. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про те, що судами попередніх інстанцій неправильно розтлумачено положення частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV та, як наслідок, застосовано неефективний спосіб захисту порушених прав позивача, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають закону. Означене відповідно до статті 351 КАС України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про повне задоволення позову.

64. Стосовно доводів скаржника про неправильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено співмірності та розумності розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

65. Відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

66. Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

67. З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

68. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 та постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

69. Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

70. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

71. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

72. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

73. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.

74. За позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

75. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20 та у постановах від 5 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.

76. Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

77. У справі, що розглядається, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 14 000 грн, які складаються з 4 000 грн як оплати за попередню консультацію та вивчення документів та 10 000 грн як оплати за підготовку позову.

78. На підтвердження розміру понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 5 квітня 2021 року № 4/21; копію додаткової угоди № 1 від 5 квітня 2021 року; копію акта № 1 наданих послуг від 23 квітня 2021 року; копію квитанції від 23 квітня 2021 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2079 від 28 жовтня 2004 року; ордер на надання правової допомоги серія КВ № 803117.

79. Зі змісту акта № 1 наданих послуг від 23 квітня 2021 року встановлено, що адвокатом надані наступні послуги: 21 квітня 2021 року - попередня консультація та вивчення наданих ОСОБА_1 документів з метою визначення захисту інтересів клієнта - 4 000 грн; 23 квітня 2021 року - підготовка позову - 10 000 грн.

80. Оцінюючи співмірність розміру витрат, понесених на правову допомогу, судами попередніх інстанцій враховано, що ця справа в силу частини шостої статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

81. З огляду на вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

82. Водночас, дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований.

83. Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

84. У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

85. У справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах «Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та «Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50).

86. ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).

87. Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 86).

88. Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи складність та значення справи для сторін, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Покровської районної державної адміністрації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,0 грн.

89. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

90. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

91. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

92. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

93. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

94. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

95. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

96. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

97. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

98. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу представника позивача слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, у частині задоволення вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу слід задовольнити частково - у сумі 10000 (десять тисяч) грн.

100. Враховуючи, що касаційний суд ухвалює нове рішення про часткове задоволення вимог касаційної скарги, то в силу частини шостої статті 139 КАС України необхідно вирішити питання про новий розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої цієї ж статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

101. Позивачем відповідно до квитанції від 23 квітня 2021 року № С4Т3-Н214-2НЕВ-63Х7 за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції від 28 липня 2021 року № ПН583 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1362,00 грн, за подання касаційної скарги згідно з квитанцією від 9 листопада 2021 року № ПР2213 сплачено судовий збір у сумі 1816,00 грн. Отже, з відповідача належить стягнути судовий збір у загальному розмірі 4086,00 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 3, 238, 239, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Паца Вячеслава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме - щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; Державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.; Підстава для державної реєстрації: Ухвала, серія та номер: 568/3418/17-ц, виданий 19.09.2017, видавник: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб`єктів обтяження: обтяжувач: Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне виробниче підприємство Бабушкінського району м. Дніпропетровська, код ЄДРПОУ: 03364263, країна реєстрації: Україна; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ; зміст, характеристика обтяження: арешт нерухомого майна з забороною відчуження; опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

Скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , накладене відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.

Припинити обтяження речових прав у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , накладене відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович, Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у загальному розмірі 4086,00 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень 00 коп. за подання адміністративного позову (квитанція від 23 квітня 2021 року № С4Т3-Н214-2НЕВ-63Х7), апеляційної (квитанція від 28 липня 2021 року № ПН583) та касаційної скарг (квитанція від 9 листопада 2021 року № ПР2213).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень 00 коп., що складаються з витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Бевзенко

Н.В. Коваленко