УХВАЛА
31 січня 2022 року
Київ
справа №640/11812/21
адміністративне провадження №К/990/435/22
Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Загороднюка А.Г., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Центральної виборчої комісії на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Кабінету Міністрів України - про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Центральної виборчої комісії, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Кабінету Міністрів України - з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії протиправною;
- зобов`язати Центральну виборчу комісію з метою створення належних умов для особистого голосування виборця з порушенням здоров`я визначити на вимогу статті 62 Виборчого кодексу України порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, позов задоволено частково.
- визнано протиправною бездіяльність Центральну виборчу комісію щодо неприйняття Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору;
- зобов`язати Центральну виборчу комісію відповідно до вимог статті 62 Виборчого кодексу України розробити та затвердити Порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
04 січня 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга Центральної виборчої комісії (далі - скаржник, ЦВК) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Як на підставу для касаційного оскарження скаржник посилається на наявність обставин, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме:
1) застосування абзацу другого частини першої статті 62, пункту 6 розділу ХХХХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Виборчого кодексу України, частини четвертої статті 270 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 березня 2019 року у справі №855/85/19, від 20 квітня 2019 року у справі №855/118/19, від 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19, від 04 березня 2021 року у справі №855/14/21, від 11 березня 2021 року у справі №855/18/21, від 19 квітня 2021 року у справі №855/21/21;
2) застосування положення статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №804/2823/16, від 25 листопада 2021 року у справі №9901/159/21, у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2019 року у справі №855/29/19;
3) застосування статті 2 КАС України та частини четвертої статті 245 КАС України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі №9901/158/19, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №855/348/19, від 18 червня 2019 року у справі №855/150/19, від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19;
4) відсутність висновку щодо застосування частини першої статті 62 Виборчого кодексу України в подібних правовідносинах.
Щодо першої з перелічених підстав скаржник зазначив, що, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що в спірних правовідносинах мала місце протиправна бездіяльність, яка виразилася у неприйнятті на виконання вимог статті 62 Виборчого кодексу України «Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору».
Скаржник наголошує на тому, що ані в статті 62, а ні в пункті 6 розділу ХХХХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Виборчого кодексу України не встановлено термін забезпечення розумним пристосуванням виборців з порушенням здоров`я.
Водночас у постанові від 25 березня 2019 року у справі №855/85/19 Верховний Суд, застосовуючи статтю 270 КАС України, зазначив, що «визнанню бездіяльності протиправною передує встановлення обов`язку виконання суб`єктом владних повноважень певних дій (прийняття рішення) у визначений законом строк». У постанові від 20 квітня 2019 року у справі №855/118/19, застосовуючи цю ж статтю, Верховний Суд зазначив, що «строк, протягом якого відповідач міг вжити певні дії на виконання власних повноважень, ще не закінчився і звернення позивача до суду з позовом про оскарження допущеної відповідачем бездіяльності було передчасним».
Суд зазначає, що не приймає посилання скаржника на неправильне застосування статті 270 КАС України як підстави для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, адже вказаною статтею визначені особливості обчислення процесуальних строків в окремих категоріях адміністративних справ, перелічених у статтях 273-277, 280-283 КАС України, зокрема у справах, пов`язаних з виборчим процесом, обмеженням щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Ця справа, виходячи з її предмету, не відноситься до справ, на яку поширюються вимоги статті 270 КАС України; постановляючи оскаржувані судові рішення в цій справі суди попередніх інстанцій не давали оцінки дотриманню чи порядку обчислення процесуальних строків, у зв`язку з чим підстав для їх перегляду в касаційному порядку в контексті висновків Верховного Суду у справах №855/85/19, №855/118/19 щодо застосування статті 270 КАС України немає.
Суд також не погоджується з посиланням скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19, від 04 березня 2021 року у справі №855/14/21, від 11 березня 2021 року у справі №855/18/21, від 19 квітня 2021 року у справі №855/21/21, відповідно до яких «Недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи».
Суд зазначає, що Суд апеляційної інстанції хоча і не посилався на конкретну постанову Верховного Суду, в якій було викладено вказаний висновок, застосував його, приймаючи оскаржувану постанову. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій в контексті вказаних висновків надавалася оцінка аргументам ЦВК, якими вона обгрунтовувала поважність причин невиконання (неможливість виконання) обов`язку, щодо якого виник спір.
Фактично зміст касаційної скарги в цій частині зводиться до протилежної оцінки саме цих обставин, що не дає підстави вважати, що судами попередніх інстанцій було зроблено висновок про протиправну бездіяльність відповідача всупереч критеріям (висновкам), викладеним у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19, від 04 березня 2021 року у справі №855/14/21, від 11 березня 2021 року у справі №855/18/21, від 19 квітня 2021 року у справі №855/21/21.
Суд також відхиляє посилання скаржника як на підставу для відкриття касаційного провадження на застосування положення статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №804/2823/16, від 25 листопада 2021 року у справі №9901/159/21, у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2019 року у справі №855/29/19; застосування статті 2 КАС України та частини четвертої статті 245 КАС України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі №9901/158/19, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №855/348/19, від 18 червня 2019 року у справі №855/150/19, від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У цьому випадку необхідно чітко вказати: норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У касаційній скарзі відсутні обґрунтування підстав, з яких скаржник вважає, що висновки, викладені у зазначених ним постановах щодо застосування статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України», статті 2 КАС України та частини четвертої статті 245 КАС України, були зроблені в подібних правовідносинах або з інших підстав застосовні до цієї справи. Аналіз змісту вказаних постанов також не свідчить про очевидну подібність обставин цієї справи та справ, у яких були викладені висновки щодо застосування зазначених статей.
Зокрема, предметом справи №804/2823/16 є наказ про звільнення з публічної служби, справи №9901/159/21 - ухвала Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду заяви судді про звільнення у відставку, справи №9901/158/19 - дії, рішення Вищої ради правосуддя, пов`язані з розглядом заяви судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя. Предметом цієї справи є бездіяльність ЦВК щодо забезпечення розумним пристосуванням виборців з порушенням зору.
Водночас Суд вважає обґрунтованими для цілей відкриття касаційного провадження посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 62 Виборчого кодексу України в подібних правовідносинах.
Скаржник доводить, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного тлумачення слів «у порядку та випадках, визначених Центральною виборчою комісією», вжитих в абзаці другому частини першої статті 62 Виборчого кодексу України.
Скаржник вважає, що конструкція абзацу другого частини першої статті 62 Виборчого кодексу України вказує на дискрецію ЦВК у питаннях випадків забезпечення розумним пристосуванням виборців з порушенням здоров`я, у тому числі і визначення випадків неможливості забезпечення розумним пристосуванням певної категорії виборців з порушенням здоров`я, якщо розроблення розумного пристосування для таких виборців є технічно неможливим або становить непропорційний чи невиправданий тягар для сторони, відповідальної за його реалізацію.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд уважає, що касаційна скарга містить достатні підстави для відкриття провадження у зазначеній частині.
Отже, проаналізувавши зміст та доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, щодо застосування частини першої статті 62 Виборчого кодексу України в подібних правовідносинах.
Таким чином, касаційна скарга за формою і змістом (у вказаній частині) відповідає вимогам статті 330 КАС України, подана з дотриманням строку, передбаченого статтею 329 цього Кодексу, підстави для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 329, 330, 334, 337, 338, 340 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Відкрити касаційне провадження за скаргою Центральної виборчої комісії на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №640/11812/21.
2. Витребувати із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали адміністративної справи №640/11812/21.
3. Особі, що подала касаційну скаргу, надіслати копію ухвали про відкриття касаційного провадження у справі, а іншим учасникам справи - копію ухвали про відкриття касаційного провадження у справі разом із копіями касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
4. Установити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз`яснити, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: А.Г. Загороднюк
С.А. Уханенко
