ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 127/8247/17

адміністративні провадження № К/9901/44863/18, №К/9901/44866/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №127/8247/17

за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування п. 3 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №913 від 31.08.2012 року, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Вінницької міської ради та ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2017 року (суддя Федчишин С.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року (головуючий суддя Драчук Т.О., судді: Загороднюк А.Г., Полотнянко Ю.П.),

в с т а н о в и в :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування п. 3 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №913 від 31 серпня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема тим, що ОСОБА_2 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Вінницької міської ради №913 від 31серпня 2012 року (Додаток 3) було затверджено межі та площу проїзду загального користування до житлового будинку ОСОБА_2 та створено проїзд загального користування площею 120 кв.м зі сторони АДРЕСА_2 за рахунок земель територіальної громади м. Вінниці. Таке рішення, як вважає позивач, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки Генеральним планом міста Вінниці та планом зонування створення та існування проїзду не передбачено. Окрім того, спірна земельна ділянка розташована в санітарній зоні та знаходиться в Замостянському історичному ареалі, а тому в межах даної території забороняється створення проїзду загального користування.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п. 3 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №913 від 31 серпня 2012 року про затвердження обґрунтування меж та площі проїзду загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 та створення проїзду загального користування площею 120 кв.м. зі сторони АДРЕСА_2 за рахунок земель територіальної громади м. Вінниці.

Так, судами встановлено, що пунктом 3 Додатку 3 до рішенням Вінницької міської ради 23 сесії 6 скликання № 913 від 31 серпня 2012 року затверджено обґрунтування меж та площі проїзду загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 та створено проїзд загального користування площею 120 кв. м зі сторони АДРЕСА_2 за рахунок земель територіальної громади м. Вінниці.

Замовником обґрунтування меж та площі проїзду був ОСОБА_2 , за результатами розгляду звернення якого Управління Держтехногенбезпеки у Вінницькій області вважало за доцільне влаштувати під`їзд до житлового будинку по АДРЕСА_1 з АДРЕСА_2 у відповідності до п 3.22. ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі також - ДБН № 3602-92)

Вважаючи таке рішення Вінницької міської ради протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що проїзд загального користування, створений відповідно до оскаржуваного рішення, не передбачений Генеральним планом міста та знаходиться на території санітарно-захисної зони, що суперечить нормам чинного законодавства та, в свою чергу, свідчить про протиправність такого рішення міської ради.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі подали касаційні скарги, в яких просять рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга Вінницької міської ради обґрунтована, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що ОСОБА_2 зібрано підписи мешканців вулиці, які не заперечували проти облаштування проїзду загального користування; останній приймає активну участь в облаштуванні мікрорайону; після створення проїзду загального користування має намір здійснити озеленення прилеглої території та відновлення зелених насаджень.

ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі вказує на те, що відповідно до ДБН 360-92 створення проїзду загального користування у санітарно-захисній зоні не заборонено; такий проїзд не є об`єктом капітального будівництва чи дорогою, по якій має здійснюватися інтенсивний рух транспортних засобів, а облаштовується лише з метою забезпечення безперешкодного користування належною йому ділянкою.

Позивач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційні скарги не скористався.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів касаційних скарг, з`ясувавши повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарг з огляду на таке.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно правомірності дій Вінницької міської ради щодо затвердження меж та площі проїзду загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 та створення проїзд загального користування за рахунок земель територіальної громади м. Вінниці.

Разом з тим, з доводів позивача вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало надання ОСОБА_2 дозволу на створення проїзду загального користування на земельній ділянці, яка розташована в межах санітарно-захисної зони та відноситься до земель комунальної власності.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України) до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. «б» ч.1 ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

З огляду на викладене, міська рада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Відносини, пов`язані з встановленням меж земельних ділянок регулюються, зокрема, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, зумовлені наданням фізичній особі ОСОБА_2 дозволу на створення проїзду загального користування на земельній ділянці, яка є комунальною власністю.

Таким чином, правовідносини між позивачем і відповідачем-1 у цій справі є похідними від триваючих спірних правовідносин щодо створення проїзду загального користування між фізичними особами.

Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про правомірність дій Вінницької міської ради щодо затвердження обґрунтування меж та площі проїзду загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 та створення проїзд загального користування площею 120 кв. м зі сторони АДРЕСА_2 за рахунок земель територіальної громади м. Вінниці не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як вже було зазначено в цій постанові, спір виник, зокрема, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно створення проїзду загального користування на земельній ділянці комунальної власності, яка розташована у санітарній зоні.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №727/10968/17 та Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі №466/5575/17.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково вирішили, що в контексті фактичних обставин та передумов спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки з огляду на суб`єктний склад його сторін, характер та суть сформованих спірних правовідносин мав би розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями ЦПК України у редакції Закону N 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Вінницької міської ради та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року - скасувати.

Провадження у адміністративній справі 127/8247/17 - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик Л.В. Тацій