ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

справа №448/1650/17

адміністративне провадження № К/9901/2539/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 448/1650/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (прийняту у складі головуючого судді Гулика А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л.П., суддів: Кухтея Р.В., Обрізка І.М.)

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Мостиського районного суду Львівської області з позовом до відділу з питань призначення та перерахунку пенсій у Мостиському районі Городоцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову відповідача у призначенні їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства;

- зобов`язати відповідача призначити їй таку пенсію з 10.11.2017 року відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що у листопаді 2016 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, відповідач листом від 20.11.2017 №2492/06 відмовив їй у призначенні і виплаті дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства. Позивач вважає вказане рішення неправомірним, прийнятим з порушенням норм та положень Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою від 22 грудня 2017 року Мостиський районний суд Львівської області передав справу на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 12 квітня 2018 року Львівський окружний адміністративний суд замінив первісного відповідача його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області).

Короткий зміст рішення суду І інстанції

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подана позивачем заява за своєю формою та змістом не відповідає вимогам, визначеним Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, а також тим, що до заяви не додано додатків, передбачених вказаним Порядком. Крім того, суд зазначив, що з відповіді відповідача від 20.11.2017 року № 2492/06 вбачається, що при розгляді заяви позивача територіальний орган ПФУ не вирішував питання щодо наявності у ОСОБА_1 права на призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, а тому звернення з даним позовом є передчасним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. 26 листопада 2018 року Восьмий апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі № 448/1650/17 - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які були недоведеними, порушив норми процесуального права і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що наявна в матеріалах справи копія заяви позивача про призначення пенсії за своєю формою та змістом повністю відповідає вимогам, що визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.

По суті спірних правовідносин судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що позивачем до заяви про призначення пенсії не додано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, а тому підстави для призначення дострокової пенсії за віком відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 21 січня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 грудня 2017 року визначено склад колегії суддів: Анцупова Т.О. (головуючий суддя), Стародуб О.П., Кравчук В.М.

У касаційній скарзі скаржник із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що діюче законодавство на момент звернення позивача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, не містить в якості обов`язкової умови для призначення такого виду пенсії встановлення дитині інвалідності до досягнення нею 6-річного віку, а тому відмова відповідача є протиправною.

5. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження. Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року.

21 лютого 2019 року від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 25 червня 2019 № 836/0/78-19, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Верховний Суд ухвалою від 17 січня 2022 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 18 січня 2022 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , копія якого є в матеріалах справи.

Відповідно до копій довідки МСЕК серії 10ААВ № 905792 від 29.08.2018 року та медичного висновку ЛКК № 141 від 18.05.2017 року ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства. Також із вказаного медичного висновку встановлено, що ОСОБА_2 встановлено інвалідність у восьмирічному віці, що визнається сторонами.

ОСОБА_1 в листопаді 2017 року звернулася до відділу з питань призначення та перерахунку пенсій у Мостиському районі Городоцького ОУПФУ у Львівській області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства ОСОБА_2 .

Листом від 20.11.2017 року № 2492/06 Городоцьке ОУПФ України Львівської області повідомило позивача про відмову у призначенні такої пенсії, мотивуючи відмову тим, що для призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства необхідно, щоб інвалідність встановили дитині до досягнення нею шестирічного віку. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 інвалідність встановлено у восьмирічному віці, позивач не має права на отримання пенсії.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вважаючи дії щодо не призначення одноразової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

9. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи наведені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій.

10. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

11. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

12. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню та про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

13. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року в не зміненій частині та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Г. Стрелець

Судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій