РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2022 року м. Рівне№460/8850/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - позивач 1,2) звернулися до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації (далі - відповідач 1,2), в якому просять суд: 1) визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу 1 доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; 2) зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу 1 доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; 3) визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу 2 доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; 4) зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу 2 доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; 5) визнати протиправною бездіяльність відповідача 2, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачу 1 з 17.07.2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; 6) зобов`язати відповідача 2 провести позивачу 1 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року; 7) визнати протиправною бездіяльність відповідача 2, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачу 2 з 17.07.2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; 8) зобов`язати відповідача 2 провести позивачу 2 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувачі пенсії. Також, позивачі вказують, що вони проживає в населеному пункті, який знаходиться на території зони радіоактивного забруднення, у зв`язку з чим вони набули право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених статтями 39,51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивачі звертають увагу на те, що з 1 січня 2015 року статтю 39 було виключено з Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В подальшому, з 1 січня 2016 року до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи включена стаття 39, відповідно до якої доплата встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Разом з тим, виключення статті 39 з Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 1 січня 2015 року було визнане неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Отже, у спірних правовідносинах була відновлена дія статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в редакції, яка застосовувалася до 1 січня 2015 року. Також позивачі зазначають, що виплата додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повинна здійснюватися у розмірі, передбаченою безпосередньо зазначеною нормою права. Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, позивачі вважають, що починаючи з 17 липня 2018 року, мають право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З наведених вище підстав, позивачі просять суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що редакція статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка діє з 1 січня 2016 року, передбачає виплату доплати лише громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому, відповідач наголосив, що при ухваленні рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року Конституційним Судом України не було проаналізовано чинну редакцію статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, фактично Конституційним Судом України визнано неконституційним виключення статті 39 з Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а не її чинну редакцію станом на 17 липня 2018 року. Також відповідач звернув увагу на те, що позивачі з заявами про перерахунок пенсії не зверталися. А ще зазначає, що додаткова пенсія, передбачена статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується позивачам у розмірі, визначеному чинним законодавством. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

Відповідач 2 правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

30 червня 2021 року позовна заява надійшла до суду.

09 липня 2021 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.

03 серпня 2021 року позовну заяву в частині позовних вимог повернуто без розгляду.

03 серпня 2021 року ухвалою суду позовну заяву в решті позовних вимог прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , виданими Рівненською обласною державною адміністрацією 12.02.1992.

Позивачі проживають в с. Озеро Володимирецького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.09.2021 № 1700-0402-13/2820, ОСОБА_1 перебував на обліку та отримувала пенсію за віком при повному стажі в період з 18.12.2020 по даний час за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", отримував надбавку по ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 113,88 грн, в даний період не працює.

Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.09.2021 № 1700-0402-13/2821, ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала пенсію за віком багатодітним матерям, матерям (батькам) інвалідів з дитинства в період з 18.12.2020 по даний час за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", отримувала надбавку по ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 113,88 грн, в даний період не працює.

Позивачі зверталися до відповідача 1 із заявами про надання інформації щодо здійснених нарахувань та виплат, передбачених Законом України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Листом від 09.04.2021 № 2277-1671/КО-02/8-1700/21 відповідач відмовив позивачам, що доплата, передбачена ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2016 не встановлювалася і не виплачувалася, а нарахування додаткової пенсії, передбаченої ст.51 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи здійснювалося в розмірі, встановленому постановою КМУ.

Також позивачі зверталися з відповідними заявами до управління соціального захисту населення з заявою про надання інформації щодо здійснених нарахувань та виплат, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в період з 01.01.2008 по даний час. У зв`язку з неотриманням відповіді на вказані заяви, позивачі звернулися до Міністерства соціальної політики України.

Листом від 20.05.2021 №0000-030202-Х/2926зв/6920 Департамент адміністрування програм соціальної підтримки повідомив позивачам, що Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII статтю 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 769-ХІІ виключено, а тому підстав для нарахування та виплати їм щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII немає.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивачі звернулися до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.

Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.

Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, була викладена так:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.

Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року, тому вимоги позивачів щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796 за період з 18 грудня 2020 року підлягають до задоволення.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.

Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.

Тому, стаття 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.".

В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Таким чином, суд констатує, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796. Натомість, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, вимоги позивачів за період з 18 грудня 2020 року про нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796 підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати позивачам щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, починаючи з 18 грудня 2020 року, суд враховує наступне.

З приводу належного відповідача за даними позовними вимогами судом встановлено таке.

Відповідно до пп. 22 п. 1 Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX (далі Постанова № 807-IX) утворено у Рівненській області, зокрема, Вараський район (з адміністративним центром у місті Вараш) у складі територій Антонівської сільської, Вараської міської, Володимирецької селищної, Зарічненської селищної, Каноницької сільської, Локницької сільської, Полицької сільської, Рафалівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України;

При цьому, пунктом 3 Постанови № 807-IX ліквідовано у Рівненській області, зокрема, Володимирецький район.

За змістом Переліку районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених Постановою № 807-IX, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р, Володимирецька райдержадміністрація реорганізується шляхом приєднання до новоутвореної Вараської райдержадміністрації.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а (№ К/9901/23524/20), які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням або реорганізацією райдержадміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, у зв`язку із зміною адміністративно-територіального устрою України, визначає Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321 (далі Порядок № 1321).

Відповідно до п. 7 Порядку № 1321 перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється, зокрема, у разі утворення на території новоутвореного району райдержадміністрації, в адміністративному центрі якого була відсутня така райдержадміністрація, - з моменту державної реєстрації райдержадміністрації як юридичної особи публічного права та утворення комісії з реорганізації.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.01.2021 зареєстровано юридичну особу Вараську районну державну адміністрацію (запис № 1005901020000000787), а 24.02.2021 - Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (запис № 1005901020000000788).

Згідно з п. 8 Порядку № 1321, перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється, зокрема, у разі утворення райдержадміністрації на території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого була відсутня така райдержадміністрація, - з моменту державної реєстрації райдержадміністрації як юридичної особи публічного права та затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Райдержадміністрація, розташована в ліквідованому районі, продовжує здійснювати свої повноваження до моменту виникнення відповідного правонаступництва, передбаченого пунктами 7 і 8 цього Порядку (п. 10 Порядку № 1321).

Пунктом 11 Порядку № 1321 визначено, що райдержадміністрації, що припиняються, до складу яких входять структурні підрозділи із статусом юридичної особи публічного права, після набрання чинності актом Кабінету Міністрів України про реорганізацію відповідної райдержадміністрації, а у разі створення райдержадміністрацій на території новоутвореного району - після державної реєстрації створення райдержадміністрацій видають акт про реорганізацію структурних підрозділів райдержадміністрації, які мають статус юридичної особи публічного права. У акті про реорганізацію визначається її спосіб, заходи з реорганізації, строк її завершення та інші необхідні умови.

Так, розпорядженням голови Володимирецької районної державної адміністрації від 13.01.2021 № 13 реорганізовано шляхом приєднання до відповідного структурного підрозділу Вараської районної державної адміністрації структурні підрозділи Володимирецької районної державної адміністрації структурні підрозділи, які мають статус юридичних осіб публічного права, зокрема, Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації (пп. 1.1 п. 1). Утворено комісії з припинення юридичної особи публічного права Володимирецької районної державної адміністрації у складі згідно з додатками 1-3 (п. 2). Припинено структурні підрозділи, які мають статус юридичних осіб публічного права Володимирецької районної державної адміністрації, зокрема, Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25797471) (пп. 5.1 п. 5).

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15.01.2021 до реєстру внесено відомості щодо початку процедури припинення юридичної особи публічного права Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації в результаті її реорганізації (запис № 1005901270005000613).

В даному випадку, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2018 у справі № 815/1637/17 (№ 11-654апп18).

Таким чином, з 15.01.2021 Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації втратило повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, тому відповідно, не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій іншому органу у зазначеній сфері, яким є Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації.

Відтак, з цього моменту відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання адміністративної компетенції від повноважень Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не є вирішальним.

Вищевказані обставини щодо утворення та ліквідації районів та реорганізації юридичних осіб публічного права є загальновідомими та не потребують доказування в силу частини третьої статті 78 КАС України.

Отже, у спірних правовідносинах Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації є правонаступником Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації.

Суд наголошує, що за змістом частини першої статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

Аналогічна правова позиція є усталеною та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.05.2018 у справі № 2-а-1864/10, від 31.10.2018 у справі № 2-а-3494/11, від 07.03.2019 у справі № 617/7748/12, від 29.01.2020 у справі № 815/1303/17, від 24.11.2020 у справі № 802/1280/17-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва відповідача 2 у даній справі.

По суті спору.

Матеріалами справи стверджується, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, відповідачем 2 не нараховувалась та не виплачувалась позивачам щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачена статтею 37 № 796-XII.

Суд звертає увагу на те, що дана справа в цій частині та зразкова адміністративна справа № 240/4946/18 є типовими, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з правовими висновками, викладеними в рішенні Верховного Суду від 21 січня 2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 240/4946/18, громадянин, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, після 17 липня 2018 року має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796 (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року).

Так, статтею 37 Закону № 796 (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року) встановлено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 % від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 % від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 % від мінімальної заробітної плати.

При цьому, у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким на даний час для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796 щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у відсотковому співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Крім того, суд зазначає, що правовими позиціями Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладеними відповідно в рішенні від 21 січня 2019 року та постанові від 11 грудня 2019 року в зразковій адміністративній справі № 240/4946/18, спростовано доводи органу Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває особа відповідної категорії, в цілому, а тому в межах цієї типової справи відсутня необхідність аналізувати кожен аргумент відповідача окремо.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що не здійснюючи нарахування та виплату позивачам щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, відповідач 2 допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої порушив гарантоване статтею 46 Конституції України право позивачів на соціальний захист.

Варто також зауважити наступне.

Механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики, визначений Порядком використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 ( далі - Порядок № 936).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 936, призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за заявою, форма якої затверджується Мінсоцполітики.

Виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.

У разі зміни категорії постраждалої особи, її групи інвалідності або посвідчення проведення виплати поновлюється з дня припинення останньої виплати за умови, що особа мала право на такі виплати та повідомила про це уповноважений орган протягом трьох місяців.

У разі зміни зареєстрованого місця проживання (перебування) або місця роботи постраждала особа для отримання виплати за новим місцем проживання (перебування) або місцем роботи не пізніше ніж через три місяці подає заяву та довідку про отримані виплати (нарахування) за попереднім місцем проживання (перебування).

Із викладених положень права слідує, що призначення та виплата громадянам соціальних допомог, компенсацій та надання пільг здійснюється лише після подання особою відповідної заяви, форма якої затверджується Мінсоцполітики.

17 серпня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги", пунктом 3 якої зобов`язано Міністерство праці та соціальної політики до 01 жовтня 2002 року затвердити форму заяви для призначення всіх видів соціальної допомоги та підготувати рекомендації щодо відповідної організації роботи місцевих органів праці та соціального захисту населення.

Однак, така заява Міністерством праці та соціальної політики була затверджена наказом № 441 лише 21 квітня 2015 року, при цьому у вказаній заяві відсутній такий вид соціальної допомоги, як щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлена статтею 37 Закону № 796. І це є логічним, оскільки Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76), статтю 37 Закону № 796 було виключено.

Тобто, з 01 січня 2015 року нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, припинена у зв`язку із внесеними змінами в закон.

Разом з тим, 17 липня 2018 року рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, вказаним рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796, яка із 17 липня 2018 року є чинною.

В той же час, після прийняття наведеного вище рішення Конституційного Суду України, впродовж 2018-2020 років, Уряд України в особі Мінсоцполітики будь-яких змін до переліку видів соціальної допомоги у заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, затвердженої наказом Мінсоцполітики № 441 від 21 квітня 2015 року щодо щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, не вносив. І це при тому, що для призначення соціальної допомоги нормами права встановлений обов`язок для громадян подати заяву встановленої форми.

Таким чином, особи, які мають статус потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживають на територіях зон радіоактивного забруднення, фактично позбавлені правової можливості подати заяву про призначення щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, оскільки форма, яка затверджена наказом Мінсоцполітики № 441 від 21 квітня 2015 року, не передбачає такого виду соціальної допомоги.

З урахуванням викладеного суд уважає, що за відсутності встановленої законом форми заяви про призначення щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796, подання особою, яка має право на таку допомогу, відповідної заяви довільного зразка, є прийнятним.

Жодних доказів того, що позивачі не перебувають чи не перебували на обліку у спірний період відповідачем 2 суду не надано та матеріали справи не містять. За наведеного, суд вважає, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відповідач 2, зобов`язаний був відновити нарахування та виплату позивачам грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивачів, якими вони обґрунтовували позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд звільнив позивачів від сплати судового збору за подання позову в даній справі, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 18 грудня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 18 грудня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Замінити Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25797471) його правонаступником - Управлінням соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (34300 Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Соборна, буд. 23, код ЄДРПОУ 44130979).

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 грудня 2020 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 18 грудня 2020 року щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 18 грудня 2020 року щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (34300 Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Соборна, буд. 23, ЄДРПОУ/РНОКПП 44130979) .

Повний текст рішення складений 17 січня 2022 року

Суддя Т.О. Комшелюк