Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 215/5672/20

провадження № 61-17173св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, набуте під час шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачкою він перебував у шлюбі з 08 липня 2005 року по 22 червня 2010 року.

Під час шлюбу, а саме 25 квітня 2006 року, з огляду на вагітність дружини та з метою створення належних умов проживання родини та виховання майбутньої дитини ним та відповідачкою було придбано у власність 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що з моменту придбання та по теперішній час відповідачка проживає у вказаній квартирі.

Вважав, що дане житло є спільним майном подружжя та належить їм з відповідачкою на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 його право на спільну сумісну власність не визнається.

Зважаючи на істотне погіршення стосунків останнім часом та з метою захисту свого права власності на спільне майно, набуте у шлюбі, 31 серпня 2020 року ним було направлено звернення на адресу відповідачки з пропозицією щодо укладення договору про порядок користування майном, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Письмової чи усної відповіді на теперішній час позивач не отримав.

Враховуючи наведене просив суд: визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за відповідачкою право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2021 року у складі судді Камбул М. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Доказів порушення права на спірну квартиру будь-якої із сторін подружжя до подання позову матеріали справи не містять.

При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана за грошові кошти її батьків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року № 2242/0/226-21 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, провадження № 61-5386св18, у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

Апеляційним судом не було враховано, що після розірвання шлюбу, тобто у 2010 році вона змінила замки на вхідних дверях квартири та не впускала у квартиру відповідача. Факт зміни замка в квартирі також підтверджується показами свідка ОСОБА_4 , який і здійснював його заміну після розірвання шлюбу.

Також заявник посилається на те, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили, що спірна квартира була придбана за грошові кошти її батьків, тому і була оформлена на неї.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2005 року по 22 червня 2010 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу, витягу з Державного реєстру правочинів, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л. С., зареєстрованого в реєстрі за № 1479.

Згідно поштового опису ОСОБА_1 31 серпня 2018 року надсилав пропозицію щодо визначення порядку здійснення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено статтею 71 СК України.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 вказувала, що спірна квартира була придбана за кошти її батьків, разом із тим, з урахуванням положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували вказані твердження відповідача. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_2 не було спростовано презумпцію спільності майна подружжя, а тому спірна квартира є спільним майном подружжя.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 заявила клопотання про застосування строків позовної давності, вказуючи, що позивач звернувся до суду поза межами трирічного строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено та у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 31 серпня 2018 року надсилав пропозицію щодо визначення порядку здійснення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 . Вказана пропозиція залишилась без відповіді.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів, що до надіслання ОСОБА_1 пропозиції щодо порядку здійснення права спільної сумісної власності відносно спірної квартири відбулось порушення прав на вказане майно будь-ким із подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

При цьому заміна замків відповідачем у спірній квартирі не свідчить про обізнаність позивача про порушення його прав на спірне майно. Вказані твердження щодо обізнаності позивача з 2010 року про порушення його права на спірне майно не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом у межах строку позовної давності та те, що відповідачем не було спростовано під час розгляду справи презумпцію спільності майна подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та задоволення позовних вимог.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішенні не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович