Справа № 166/1361/21

Провадження № 2/166/38/22

категорія: 76

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 січня 2022 року смт.Ратне

Суддя Ратнівського районного суду Волинської області Фазан О.З.,

за участю секретаря Приймачук О.М.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Датинського ліцею Велимченської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від виконання обов`язків і допустити до роботи,

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 02.12.2021 звернулася до суду з позовом до відповідача Датинського ліцею Велимченської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 34 -к/тр від 04.11.2021 року про відсторонення від виконання обов`язків і допустити її до роботи .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює вихователем дошкільного підрозділу у Датинському ліцеї.

Вказує, що 04.11.2021 їй вручено оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати .

Стверджує, що відповідач при винесенні наказу керувався нормативним актом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 " Про затвердження Переліку професій , виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" , який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928, який вступив у законну дію лише 07.11.2021 року .

Зазначає, що оскаржуваний наказ мотивований відсутністю у неї відповідного щеплення проти COVID -19 та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я її відсторонено від роботи, але в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції , ні в будь-якому іншому документі , що підписаний між ним та відповідачем, такого зобов`язання з його боку немає, так само ,як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення з роботи..

Покликається, що наказ незаконний та підлягає скасуванню , оскільки суперечить ст. ст. 8,19, 43,64 Конституції України, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні,соціальні і культурні права (ООН,1966 рік), правових позицій Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005,від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп /2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011, не запроваджено військовий чи надзвичайний стан.

Стверджує, що на даний час не встановлено Законами України окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від КОВІДУ -19 та відповідно до Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID -19 , спричиненої короновірусом SARS -CoV-2 , затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 ( у редауції наказу 09.02.2021 № 213 ) , вакцинація від коронавірусної хвороби в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Позивачка просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 03.12.2021 року відкрито провадження у справі.

До суду 22.12.2021 року надійшов відзив на позовну заяву із долученням пояснення медичної сестри шкільного підрозділу ОСОБА_3 від 04.11.2021, Акт № 1 від 05.11.2021 про підтвердження відмови від вакцинації ОСОБА_1 , копії посадової інструкції директорки Датинського ліцею ОСОБА_2 , копії посадової інструкції вихователя дошкільної групи ОСОБА_1 , копії Правил внутрішнього трудового розпорядку НВК "ЗОШ 1-111 ступеня - дитячий садок " с.Датинь, витяги з протоколів № 3 від 03 листопада 2021,№ 2 від 19.10.2021 нарад при директору працівників,які не здійснили обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID- 19,додаткові угоди № 1 від 29.10.2021,№2 від 08.11.2021 до контракту 02/01-21 від 01.07.2021 ,укладених Велимченською сільською радою з директором Велимченського ліцею Мельник Н.В..

Представник відповідача директорка навчального закладу Мельник Н.В. вказує, що позовні вимоги є необгрунтованими. Ствердила, що наказ № 34 к/тр про відсторонення від роботи позивачки видано 04.11.2021 про відсторонення від роботи з 08.11.2021 року, а вручено їй 08.11.2021 року. Позивачка відмовилася проходити щеплення від COVID -19. Оскаржуваний наказ видано відповідно до чинного законодавства. Вказує, що наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 відповідає Конституції України та законодавству України позаяк 07.10.2021 зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 1306/36928. Стверджує, що позивачка при виконанні своїх обов`язків повинен керуватися законодавством України і дотримуватися його. Звертає увагу, що у випадку ігнорування керівником установи вимог щодо дотримання правил карантину він підлягав відповідальності за ст. 325 КК України . Вважає, що її дії відповідають ст.ст. 3,117 Конституції України .

Ухвалою суду від 28.12.2021 року до участі в справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Велимченську сільську раду Ковельського району Волинської області.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала. Підтвердила, що її ознайомили із наказом МОЗ про обов`язкове щеплення проти COVID-19 на засідннях при директорці, медичною сестрою у період з середини жовтня 2021 по 08.11.2021. Ствердила, що відмовилася від вакцинації, оскільки не впевнена у вакцині.

Представник відповідача директорка Датинського ліцею Мельник Н.В. у позові просить відмовити. Ствердила, що як посадова особа керувалася ст. 117 Конституції України. Позивачку 08.11.2021 ознайомила із наказом про її відсторонення від роботи у зв`язку із відмовою від вакцинації на період дії карантину.Наказ сформовано 04.11.2021 для забезпечення якісного процесу учбового закладу.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача сільський голова Павлович А. Велимченської сільської ради 12.01.2022 звернулася із заявою про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги не визнають .

Суд, заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З вересня 2017 року позивачка ОСОБА_1 працює вихователем дошкільного підрозділу у Датинському ліцеї.

У Датинському ліцеї директоркою 19.10.2021, 03.11.2021 проведено наради при директору працівників, які не здійснили обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 , відповідно до якого працівників учбового закладу ознайомлено з наказом МОЗ від 4.10.2021р. №2153, а при набранні чинності цього наказом МОЗ працівників, які не здійснили щеплення проти COVID-19 буде відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 . Позивачка ОСОБА_1 була присутньою на них, що підтверджено витягами із них та підтвердила про це у судовому засіданні.

Окрі того, відповідно до пояснювальної записки медичної сестри ОСОБА_3 від 04.11.2021 позивачці протягом серпня,вересня, жовтня проводила інформаційно - роз`яснювальну роботу щодо проведення вакцинації від COVID-19, але вона відповідала " відмовляюся від вакцинації" .

05 листопада 2021 року складено Акт № 1 про відмову ОСОБА_1 від вакцинації, що також вона підтвердила у судовому засіданні.

Таким чином , вказана обставина - відмова від вакцинації проти COVID -19 ОСОБА_1 , як працівника закладу загальної середньої освіти дошкільного підрозділу на період дії карантину, відповідно до ст. 82 ЦПК України, судом визнаються, як така, що не підлягає доказуванню, оскільки сторони її визнали.

05.11.2021 р. наказом директорки Датинського ліцею видано наказ № 34 к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 або закінчення дії карантину.З цим наказом позивачку ознайомлено 08.11.2021 року ,що підтверджено її підписом .

Виданню вказаного наказу передувало ознайомлення позивачки із наказом Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 ЗаконуУкраїни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України .

Наразі наказом МОЗ України від 04.10.2021 року№2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивачка ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.Окрім того, на даний час ОСОБА_1 не надала доказів про вакцинацію, що свідчить про її ухилення від вакцинації

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивачки від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КзпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло засобою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно додругого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими вдемократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися напевну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими здостатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити доступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто неможе бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться вгрупі осіб високого ризику інфікування, покладаючись надосягнення високого рівня вакцинації всуспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і ненайпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивачки про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивачки на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, що директорка навчального закладу, на яку покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пандемією правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_1 ..

Що стосується вимоги позивачки про допуск до роботи, слід зазначити наступне.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що не підлягає до задоволенню вимога позивачки про допуск до роботи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Інші аргументи стосовно незаконності наказу про відсторонення позивачки від роботи не заслуговують на увагу та спростовуються пандемією та вищенаведеним.

Відповідно до положень ст.141ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4,12,13, 81, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , до Датинського ліцею Велимченської сільської ради Ковельського району Волинської області, місцезнаходження: вул. 1 Травня,40 с. Датинь Ковельського району Волинської області, 44165, код ЄДРПОУ 21747855, про визнання незаконним та скасування наказу № 34-к/тр від 04.11.2021 року про відсторонення від виконання обов`язків і допустити до роботи - відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Велимченська сільська рада Ковельського району Волинської області, місцезнаходження: вул. Центральна,89 с. Велимче Ковельського району Волинської області,44164,код ЄДРПОУ 043345519 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення - 01 лютого 2022 року.

Суддя О.З.Фазан