31. З системного аналізу статей 99, 145, 147 ЦК, ст.87 ГК (чинні станом на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що виконавчий орган товариства (директор) вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю приватного підприємства, крім питань, що є компетенцією вищого органу.

32. Відповідно до ч.1 ст.59 та п."і" ч.5 ст.41 Закону "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

33. Таким чином, статутом приватного підприємства можуть бути визначені правочини, які вчиняються директором лише за згодою засновника приватного підприємства.

34. Згідно з ч.3 ст.92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

35. Кожна сторона під час укладення правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.

36. Укладаючи оспорюваний правочин, ТОВ "Будфундамент" повинне було проявити розумну обачність і перевірити наявність повноважень у підписанта від ПП "Спецвисотбуд 2006" на укладення оспорюваного Договору відповідно до статуту та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 06.10.2021 у справі №918/237/20, від 27.10.2021 у справі №910/3055/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19 тощо).

37. Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (посилався на постанову Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16).

38. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що обмеження, встановлені статутом ПП "Спецвисотбуд 2006", стосувалися лише двох видів договорів - договору на надання послуг та договору на придбання та реалізацію матеріальних цінностей. Однак оспорюваний Договір є договором підряду.

39. Суди вважали, що на вказаний договір та додаткові угоди поширюються відповідні обмеження, оскільки п.1.1. Договору визначив його предмет як "роботи - всі види робіт та послуг, що мають бути виконані відповідно до умов договору, проектної та робочої документації, державних будівельних норм і правил" (п.1.1 Договору).

40. Тобто суди дійшли висновку, що на підставі оспорюваного Договору субпідрядник може як виконувати роботи відповідно до ст.837 ЦК, так і надавати послуги в розумінні ст.901 ЦК.

41. Верховний Суд вважає такі висновки помилковими. Оспорюваний Договір містив опис робіт - влаштування певної кількості паль на будівельному майданчику. Договір має назву договір субпідряду, сторони називаються підрядником та субпідрядником. Результат виконання робіт - це поява нових об`єктів матеріального світу (частини фундаменту будівель - паль).

42. ЦК розрізняє роботи, внаслідок яких має місце створення певних об`єктів матеріального світу та виконуються відповідно до договору підряду (ст.837 ЦК) та послуги як такі, що споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності та надаються відповідно до договору про надання послуг згідно з ст.901 ЦК.

43. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що роботи - це дії, результат яких не споживається в процесі їх виконання (на відміну від послуг), а утворює самостійний об`єкт матеріального світу. Особливість робіт як об`єкта цивільних правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт їх результат існує у нематеріальній формі та переходить (об`єктивується) в матеріальну форму після їх виконання. Суд навів приклад, що внаслідок будівельного підряду з проекту виникає новий об`єкт - будинок, який має матеріальну форму та може бути відокремлений від процесу. Матеріальний результат робіт може полягати у створенні речі, її переробці, обробці тощо. Таким чином, результати виконання робіт за договором підряду є за своєю суттю нічим іншим, як матеріальними цінностями.

44. Такий висновок суду апеляційної інстанції вбачається помилковим. Його застосування щодо прикладу з будинком дозволить дійти висновку, що договір підряду на будівництво будинку та договір-купівлі продажу будинку має вважатися одним тим самим видом договору.

45. Верховний Суд звертає увагу, що на відміну від договору підряду, коли об`єкт створюється підрядником, але підрядник не є його власником (першим власником виступає замовник), при купівлі-продажу предмет належить подавцю і переходить у власність покупця. Ці два договори мають різну правову природу, різні суттєві умови і помилковим є їх ототожнення.

46. Таким чином, висновки суду про те, що укладений договір підряду водночас може вважатися і договором про надання послуг, і договором купівлі-продажу матеріальних цінностей, є необґрунтованими.

47. Позиція судів попередніх інстанцій фактично зводиться до того, що у статуті обмежено право директора на укладання будь-яких договорів на суму більше 500 000,00 грн (купівлі-продажу, виконання робіт, надання послуг). Якщо засновник підприємства мав намір обмежити компетенцію директора на укладення будь-яких договорів на суму більше 500 000,00 грн, то він мав можливість це прямо та недвозначно вказати в статуті замість виокремлення двох видів договорів (надання послуг, купівлі-продажу матеріальних цінностей).

48. Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц застосував принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/6838/20, від 21.12.2021 у справі №910/17027/20 (господарська юрисдикція).

49. Такий самий принцип доцільно застосувати у випадку тлумачення норм статуту. Будь-які сумніви щодо наявності обмежень повноважень виконавчого органу (нечіткість викладення положень, розмиті критерії кваліфікації правочинів, які потребують погодження вищого органу), які закріплені в статуті, рівно як відсутність таких обмежень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, мають тлумачитися на користь контрагента. Схожа за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19.

50. Відтак Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те що додаткові угоди до Договору були укладені з перевищенням повноважень директора ПП "Спецвисотбуд 2006" і потребували згоди його засновника.

Чи був договір укладений директором ПП "Спецвисотбуд 2006" не в інтересах підприємства, внаслідок зловмисної домовленості?

Щодо конфлікту інтересів

51. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що директор підприємства ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваного Договору та додаткових угод був власником частки у статутному капіталі ТОВ "Будфундамент" (контрагента підприємства за Договором) у розмірі 40%, у зв`язку з чим мав місце конфлікт інтересів.

52. Суди зазначили, що зміст такого правочину (в частині додаткових угод) не відповідав справжньому волевиявленню ПП "Спецвисотбуд 2006" як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення інтересів вказаної особи (директора), яка фактично діяла в інтересах іншого товариства (відповідача за зустрічним позовом).

53. Верховний Суд звертає увагу, що правочини із заінтересованістю (укладені за наявності конфлікту інтересів) не заборонені чинним законодавством.

54. Чинне на момент укладення Договору та додаткових угод законодавство взагалі не містило визначення конфлікту інтересів щодо приватних підприємств та товариств з обмеженою відповідальністю.

55. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

56. Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства: 1) обов`язок дбайливого ставлення (duty of care), що передбачає обов`язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним; 2) обов`язок лояльності (duty of loyalty), що націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

57. З зазначеного вбачається, що недопущення директором підприємства конфлікту інтересів включає в себе, зокрема, уникнення ним таких ситуацій, де має місце потенційна або реальна суперечність між приватним інтересом такої особи (як власника частки статутного капіталу іншого товариства) та виконанням повноважень керівника підприємства, в інтересах якого має діяти особа.

58. Загальною вимогою при вчиненні таких правочинів з конфліктом інтересів виконавчим чи іншим органом є розкриття інформації про наявність конфлікту інтересів.

59. Якщо така інформація не була розкрита, то презюмується вчинення правочину не в інтересах ПП "Спецвисотбуд 2006"; тому ТОВ "Будфундамент" має довести, що правочин вчинений не на шкоду підприємству. Тобто тягар доведення має покладатися на ТОВ "Будфундамент".

60. У ч.3 ст.238 ЦК міститься заборона на вчинення представником правочинів з самим собою ("у своїх інтересах"), оскільки у такому разі представник діє в умовах очевидного конфлікту інтересів, який презюмується, тобто не потребує доведення (відповідний висновок міститься у п.67 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №908/3467/19 ).

61. Закон не містить прямої заборони у разі вчинення представником правочину в інтересах довірителя з афілійованою з представником юридичною особою (у якій представник є учасником чи бенефіціаром). Втім, у такому випадку тягар доведення того, що правочин не порушує прав та інтересів довірителя, покладається на контрагента.

62. Суди не встановили, чи відомо було засновнику ПП "Спецвисотбуд 2006" про наявність конфлікту інтересів щодо спірного Договору та додаткових угод.

63. Якщо про такий конфлікт інтересів було невідомо засновнику ПП "Спецвисотбуд 2006", то ТОВ "Будфундамент" не позбавлено права доводити, що правочин вчинено на стандартних ринкових умовах і ним не було завдано шкоди підприємству.

64. Разом з тим, один лише факт існування конфлікту інтересів, якщо він був розкритий належним чином (був відомий засновнику ПП "Спецвисотбуд 2006"), не свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_1 з ТОВ "Будфундамент".

Щодо зловмисної домовленості

65. Суди застосували до відповідних відносин ст.232 ЦК, частина перша якої визначає підставу визнання правочину недійсним у разі, якщо такий правочин вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

66. Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним (постанови Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №551/1325/19, від 27.10.2021 у справі №757/3996/15-ц тощо).

67. Для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (п.6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17).

68. Суди з посиланням на ст.232 ЦК дійшли висновку про існування зловмисної домовленості ОСОБА_1 та ТОВ "Будфундамент", але не встановили, у чому полягала зловмисна домовленість.

69. ПП "Спецвисотбуд 2006" стверджувало, що Договір та додаткові угоди були укладені з метою виведення коштів, роботи ТОВ "Будфундамент" взагалі не виконувалися, їх виконало підприємство самостійно, адже мало для цього достатні ресурси.

70. Суди не встановили, чи виконувалися роботи, передбачені Договором, взагалі. Зокрема, суди не визначили чи були улаштовані буроін`єкційні палі об`ємами 1 399,36 куб. м, як це передбачено додатком №1 до додаткової угоди №1, об`ємом 2 250,00 куб. м, це передбачено додатком №1 до додаткової угоди №2, 1 500,00 куб. м, це передбачено додатком №1 до додаткової угоди №3.

71. ТОВ "Будфундамент" надало низку доказів на підтвердження того, що воно виконувало роботи, передбачені як Договором, так і додатковими угодами (акти, довідки, договори з субпідрядниками). Тоді як ПП "Спецвисотбуд 2006" не надало жодного доказу, який би підтвердив самостійне виконання ним вказаного обсягу робіт.

72. Суди послалися на те що акти ф.КБ-2в та довідки ф.КБ-3 не містять такого обов`язкового реквізиту, встановленого ч.2 ст.9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як дата складання, а також не містять підпису представника технічного нагляду підрядника на об`єкті - ПП "Спецвисотбуд 2006" (як того вимагають п.12.1, п.12.3 Договору). Однак незначні недоліки в документації не є підставою вважати, що роботи не були виконані (схожа за змістом правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, п.18 постанови Верховного Суду від 05.01.2021 у справі №820/1124/17). Сторона може підтверджувати належними та допустимими доказами факт виконання робіт.

73. Більше того, суди вважали підтвердженим факт виконання робіт у обсязі, передбаченому Договором, але вважали непідтвердженим - у обсязі, передбаченому додатковими угодами, за наявності абсолютно ідентичного переліку доказів. Такі висновки судів є нелогічними.

74. ПП "Спецвисотбуд 2006" були надані докази - протокольні рішення про погодження інших договорів підряду, із яких випливає, що практика залучення підрядників для влаштування паль є звичайною для підприємства, тобто воно часто не самостійно виконувало такі роботи, а залучало субпідрядників, що суперечить його твердженням щодо завдання збитків через залучення ОСОБА_1 як субпідрядника ТОВ "Будфундамент". При цьому суди не встановили, що ціна у 750,00 грн за влаштування 1 куб. м паль є завищеною.

75. Верховний Суд звертає увагу на те, що Договір та додаткові угоди були укладені у 2017 році, виконання договорів тривало значний період часу, а із зустрічним позовом ПП "Спецвисотбуд 2006" звернулося лише у березні 2020 року (тобто після звернення до нього ТОВ "Будфундамент" з позовом про стягнення заборгованості). ПП "Спецвисотбуд 2006" не зверталося до директора ОСОБА_1 з позовом про стягнення збитків, завданих Договором.

76. ПП "Спецвисотбуд 2006" не пояснює, чому за відсутністю нібито жодного контролю з боку засновника ПП "Спецвисотбуд 2006" підприємство оплатило одну частину робіт ТОВ "Будфундамент" на суму 1 479 397,00 грн, але не оплатило іншу - на суму 928 940,00 грн. Якщо директор діяв всупереч інтересам підприємства, як стверджує ПП "Спецвисотбуд 2006", то логічно було б провести всі оплати до дати свого звільнення.

77. Верховний Суд також звертає увагу, що суди не надали відповіді на суттєві аргументи скаржника. Договір укладений у березні 2017 року, остання додаткова угода у серпні 2017 року. ОСОБА_1 звільнений з посади директора ПП "Спецвисотбуд 2006" у грудні 2019 року. Скаржник звернув увагу, що після цього новий керівник, який здійснював управління господарською діяльністю підприємства, міг виявити наявність такої заборгованості, її причини, укладений договір, що порушує інтереси підприємства та інші обставини, на які посилається ПП "Спецвисотбуд 2006". Засновник затверджував звітність підприємства за 2017, 2018, 2019 роки і не міг не бачити наявність заборгованості перед ТОВ "Будфундамент" на значну суму (якщо сума більше 500 000,00 грн є значною для підприємства). Не зважаючи на це, підприємство протягом 2017-2020 не зверталося з позовом ані до ТОВ "Будфундамент", ані до ОСОБА_1 .

78. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо існування зловмисної домовленості між ОСОБА_1 та ТОВ "Будфундамент", недійсності додаткових угод та стягнення з ТОВ "Будфундамент" 1 300 000,00 грн, сплачених на виконання цих угод, є необґрунтованими та передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до частин 1 та 2 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд (п.2 ч.1 ст.308 ГПК).

81. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

82. При новому розгляді суди мають надати оцінку доказам та ключовим аргументам обох сторін, встановити факти, які входять в предмет доказування (визнання недійним Договору на підставі порушення ст.232 ЦК або ч.3 ст.238 ЦК), та надати відповіді на такі ключові питання:

- чи були виконані роботи, передбачені Договором та додатковими угодами до нього;

- ким були виконанні такі роботи - ПП "Спецвисотбуд 2006", ТОВ "Будфундамент" чи третіми особами;

- чи знав засновник ПП "Спецвисотбуд 2006" про участь ОСОБА_1 у ТОВ "Будфундамент" (обізнаність про наявність конфлікту інтересів при вчиненні Договору та додаткових угод);

- у чому саме полягала зловмисна домовленість ОСОБА_1 та ТОВ "Будфундамент";

- які збитки були завдані ПП "Спецвисотбуд 2006" укладеним договором.

Судові витрати

83. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будфундамент" на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 у справі №911/841/20 скасувати.

3. Справу №911/841/20 направити до Господарського суду Київської області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко