ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року

м. Черкаси

справа № 699/1009/20 провадження № 22-ц/821/17/22 категорія 305010300

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Поліщук Микола Іванович

відповідачі: Черкаська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області

розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України - Яроша Сергія Васильовича, представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни, Черкаської обласної прокуратури на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної лоції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної лоції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 лютого 2016 року ГУНП в Черкаській області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 158 КК України.

Вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2019 року у справі № 699/213/16-к ОСОБА_1 виправдано за відсутності в її діях складу злочину.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року вирок першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року вищевказані судові рішення залишені без змін.

Відповідно позивач безпідставно перебувала під слідством з 24 лютого 2016 року по 12 серпня 2019 року, тобто 43 місяці, у зв`язку з чим їй заподіяна моральна школа, яка полягає у тому, що протягом тривалого часу вона зобов`язана була доводити свою невинуватість. Постійні хвилювання на допитах під час слідчих дій негативно позначились на її психічному стані. Застосування до неї запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання обмежувало її у вільному виборі місця проживання та пересуванні. Протягом розгляду кримінального провадження вона постійно відчувала почуття приниженої гідності, образи, хвилювання щодо своєї соціальної репутації та її родини, до складу якої входить двоє малолітніх дітей. Вона нераціонально витрачала свій час та зазнала матеріальних втрат. Вказані події негативно впливали на її стан.

Посилаючись на статтю 1176 ЦК України та ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 215 000 грн. за те, що вона перебувала під слідством 43 місяці 18 днів. При визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи і становить 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури в розмірі 215 000 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 333 грн. 33 коп.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 333 грн. 33 коп.

Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 333 грн. 33 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем повністю доведено ту обставину, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури їй завдано моральної шкоди. Довготривале перебування позивача під страхом кримінальної відповідальності за злочин, який вона не вчиняла порушило його нормальні стосунки з оточуючими людьми та принизило в очах всіх близьких людей, та викликало недовіру в родичів. Час незаконного перебування під слідством негативно відобразився на її здоров`ї. Факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відобразився на взаємовідносинах з близькими та родичами. На протязі всього часу перебування під слідством вона була позбавлена звичайного людського спокою, душевної врівноваженості, перебувала у постійному напруженні, в пригніченому і приниженому стані.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура оскаржили вказане рішення до суду апеляційної інстанції.

В апеляційних скаргах Державна казначейська служба України та Головне управління Національної поліції просили скасувати рішення суду як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Черкаська обласна прокуратура просила скасувати рішення суду лише в частині стягнення з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., зменшивши суму стягнення до 1 000 грн., стягнувши її з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що під час розгляду справи судом було недостатньо враховано всі обставини справи та помилково визнано доведеним факт заподіяння моральної шкоди, хоча позивач не надала будь-яких доказів її заподіяння зі сторони відповідачів.

Сам факт притягнення до кримінальної відповідальності не може слугувати безумовною підставою наявності моральної шкоди та її відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, вважають, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Сума стягнення моральної шкоди є надмірною, тому рішення суду підлягає до скасування.

Апеляційна скарга Головного управління Національної поліції мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції порушив основний порядок розгляду цивільних справи, визначений ст. 2 ЦПК України, а саме стягнувши розмір моральної шкоди в сумі 215 000 грн. не обґрунтував з чого він виходив при задоволенні саме такого розміру моральної шкоди. Вважають, що позивач не довів протиправність заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, тому стягнення моральної шкоди в розмірі 215 000 грн. без достатнього обгрунтування такої суми є неправомірним, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Крім того, вважають висновок суду в частині стягнення витрат незаконним, оскільки сума стягнення витрат за правничу допомогу є завищеною, а відтак висновок суду в цій частині також підлягає до скасування.

Апеляційна скарга Черкаської обласної прокуратури мотивована тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції стягнув з відповідачів 10 000 грн. витрат на правничу допомогу по 3 333 грн. 33 коп. з кожного. Вважають, що такий розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки справа носить нескладний характер, тому керуючись принципами справедливості та верховенства права розмір витрат в сумі 1 000 грн. буде співмірним із виконаною роботою адвоката, тому просять скасувати рішення суду лише в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши суму стягнення до 1 000 грн., стягнувши таку суму з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Відзив на апеляційні скарги не надходив

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2015 року до ЄРДР внесено відомості щодо факту підписання протоколів виборчого процесу деякими членами виборчої комісії до завершення голосування виборців (а.с.14 Т.1).

24 лютого 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 158 КК України (а.с. 39-40 Т.1).

09 березня 2016 року слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/2349/16-к задоволено клопотання слідчого та застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці (а.с. 45 Т.1).

14 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри на ч. 4 ст. ст. 158 КК України (а.с. 47-48 Т.1).

14 березня 2016 року слідчим СУ ГУНП в Черкаській області Дем`яненко Г.В. направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення про завершення досудового розслідування і зазначено, що позивачка є підозрюваною, а зібрані докази під час розслідування достатніми для складання обвинувального акта (а.с. 49 Т.1).

14 березня 2016 року прокурором прокуратури Черкаської області В.П. Бердник повідомлено ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування (а.с. 51 Т.1).

Вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 березня 2019 року у справі № 699/213/16-к ОСОБА_1 виправдано за відсутності в її діях складу злочину (а.с. 78-83 Т.1).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року вирок від 22 березня 2019 року залишено без змін (а.с. 94-98 Т.1).

Постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року вищевказані судові рішення залишені без змін (а.с. 109-111 Т.1).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що визначення моральної шкоди позивач просила розглянути в порядку ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою.

Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, кір випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках встановлених законом.

Відповідно до положення ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Положеннями ст. 3 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримання.

Положеннями ст. 4 Закону передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до Рішенням Конституційного Суду України № 9 рп/99 від 27 жовтня 1999 року, притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач перебував під слідством з 24 лютого 2016 до 12 серпня 2019 року, тобто 41 місяць та 18 днів, оскільки дана обставина підтверджується відповідними доказами, що наявні в матеріалах справи.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 17-29 Т.2) рішення суду ухвалено в 2021 році.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2021 року становить - 6 000 гривень.

Виходячи з положення норм вказаного вище Закону та перебування позивача під слідством 41 місяць та 18 днів, суд правильно визначив, що позивачу було спричинена моральна шкода, розмір якої визначив із урахуванням ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік», в якій зазначено, що з 01 січня 2021 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 6 000 грн., отже розмір моральної шкоди становить 246 000 грн.

Оскільки позивач заявила в позовній заяві вимогу про стягнення 215 000 грн., районний суд задовольнив вимоги саме в межах заявленої суми, що не перевищує розмір, що підлягає до стягнення у відповідності до вимог ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».

Районний суд правильно застосував положення статті 56 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Разом з тим, судом було також враховано і положення ч. 2 ст. 23 ЦК України згідно з якою, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 9 № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральною шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Суд, розглядаючи спір дійшов правильного висновку про те, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури, які тривали з 24 лютого 2016 до 12 серпня 2019 року позивачу завдано моральної шкоди. Довготривале перебування позивача під страхом кримінальної відповідальності за злочин, який вона не вчиняла порушило її нормальні стосунки з оточуючими людьми, принизило в очах всіх близьких людей та викликало недовіру в родичів. Час незаконного перебування під слідством негативно відобразився на її здоров`ї. Факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відобразився на взаємовідносинах з близькими та родичами. На протязі всього часу перебування під слідством позивач була позбавлена звичайного людського спокою, душевної врівноваженості, перебувала у постійному напруженні, в пригніченому і приниженому стані.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає правильним стягнення завданої шкоди із Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки такий висновок повністю відповідає Положенню про державну казначейську службу.

У відповідності з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.

Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказ Державного казначейства України від 02 лютого 2007 року № 28 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

Аналогічне міститься й у п.1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04 лютого 2008 року № 39 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2008 року за № 110/14801, чинного з 20 лютого 2008 року.

Відповідно до положень ст. 48 БК України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Отже, висновок суду про стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку є правильним.

Доводи апеляційних скарг відносно стягнення моральної шкоди у занадто великому розмірі та безпідставності заявлених позовних вимог через недоведеність позову повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки їх розрахунок приведений у відповідності до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та відповідає встановленим обставинам справи, а обгрунтованість заявлених вимог підтверджується наявними в матеріалах справи процесуальними документами із кримінального провадження.

Що стосується законності рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує наявні матеріали справи та виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1,4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції правильно врахував, що на підтвердження понесення судових витрат, представник позивачки надав копії договору про надання правової допомоги від 28 липня 2020 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 841/10, акт виконаних робіт від 03 серпня 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), квитанцію від 03 серпня 2020 року про оплату позивачем послуг за договором про надання правової допомоги в сумі 10 000 грн. (а.с. 9-13 Т.1).

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що адвокат позивачки дотримався вимог закону про підтвердження належними доказами понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. На думку колегії суддів висновок районного суду про те, що такі витрати є розумними та співмірними зі складністю справи є правильним, а тому підтверджені витрати були правильно стягнуті в рівних частках з відповідачів на користь позивача в дольовому порядку по 3333,33 грн. з кожного.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг висновок суду першої інстанції не спростовують та зводяться лише до переоцінки доказів, що не є підставою для задоволення скарги.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України - Яроша Сергія Васильовича, представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни, Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної лоції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 01 лютого 2022 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко