ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/18557/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г.М. - головуючий, Могил С.К., Уркевич В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 (колегія суддів: Разіна Т.І. - головуючий, Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 (суддя Стасюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрпромвпровадження"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення коштів
за участю:
відповідача: Верба С.О.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрпромвпровадження" (далі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 1 816 899,71 грн, з яких 1 743 508,08 грн - розмір основного боргу, 39 061,91 грн - інфляційні втрати та 34 329,72 грн - 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 20/05/153 від 16.12.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 743 508, 08 грн основного боргу, 39 061,91 грн інфляційних втрат, 32 849,34 грн 3% річних, розподілені судові витрати, в іншій частині позову відмовлено.
2.2. Апеляційним судом справа переглядалась в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.
2.3. Рішення суду першої інстанції у цій частині мотивовано тим, що вимоги позивача підтверджені, сума інфляційних втрат позивачем розрахована вірно.
2.4. Апеляційний суд виходив з того, що розрахунок позивачем інфляційних втрат є правильним.
3. Короткий зміст касаційної скарги, заяви, клопотання учасників справи
3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 8 276,10 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в меншому розмірі -30 785,81 грн.
3.2. На обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судами не правильно було застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 03.10.2019 у справі № 905/587/18, від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
4. Мотивувальна частина
4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
4.2. Як встановлено судами, 16.12.2019 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем укладено Договір поставки № 20/05/153, згідно пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити в передбачені договором строки покупцю продукцію, а саме: тканини конструкційного призначення із скляних кручених комплексних ниток Т-13 ДСТУ ГОСТ 19170-2003; нитки скляні кручені ЕС 6 34 Z250.2 S250 ГОСТ 8325-93, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказану продукцію.
4.3. Згідно пункту 3.1. Договору загальна вартість закупівлі становить 1 743 508,08 грн, в т.ч. ПДВ 290 584,68 грн.
4.4. Пунктом 4.1. Договору сторони визначили порядок оплати за поставлену продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
4.5. Відповідно до пункту 5.1. Договору поставка продукції здійснюється до 31.05.2020 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строк її поставки.
4.6. На виконання умов Договору позивач протягом періоду з грудня 2019 року по березень 2020 року здійснив поставку обумовленої Договором продукції, яка була прийнята відповідачем згідно видаткових накладних: № 77 від 19.12.2019 на суму 648 000,00 грн; № 15 від 10.02.2020 на суму 1 029 412,08 грн; № 31 від 28.02.2020 на суму 66 096,00 грн та № 35 від 04.03.2020 на суму 57 935,34 грн.
4.7. З огляду на непогашену заборгованість позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача: 1 743 508,08 грн основного боргу, 34 329 72 грн 3% річних та 39 061,91 грн інфляційних втрат.
4.8. Суд першої інстанції з`ясував, що загальна вартість поставленої згідно Договору позивачем та прийнятої відповідачем продукції становить 1 743 508,08 грн, що відповідачем не заперечується.
4.9. Згідно пункту 4.1. Договору, відповідач зобов`язаний здійснити перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, за поставлену продукцію, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість.
4.10. Суд встановив, що вхідний контроль продукції був завершений: щодо продукції поставленої за накладною № 77 від 19.12.2019, на суму 648 000,00 грн - 26.12.2019, що підтверджується записом у Ярлику на придатну продукцію № 712; за накладною № 15 від 10.02.2020, на суму 971 476,74 грн - 19.02.2020, що підтверджується записом у Ярлику на придатну продукцію № 50; за накладною № 31 від 28.02.2020 на суму 66 096,00 грн - 16.04.2020, що підтверджується записом у Ярлику на придатну продукцію № 90; за накладною № 35 від 04.03.2020, на суму 57 935,34 грн - 16.03.2020, що підтверджується записом у Ярлику на придатну продукцію № 105.
4.11. Таким чином, строк оплати за поставлену згідно Договору продукцію сплинув через 60 днів, починаючи з наступного дня після завершення вхідного контролю: за накладною № 77 від 19.12.2019 (вхідний контроль 26.12.2019) - 24.02.2020; за накладною № 15 від 10.02.2020 (вхідний контроль 19.02.2020) - 20.04.2020; за накладною № 31 від 28.02.2020 (вхідний контроль 16.04.2020) - 15.06.2020; за накладною № 35 від 04.03.2020 (вхідний контроль 16.03.2020) - 15.05.2020.
4.12. З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних з урахуванням нових строків заборгованості з оплати за поставлену продукцію, зокрема: за накладною № 77 від 19.12.2019 строк прострочення 268 днів (з 25.02.2020 по 18.11.2020); за накладною № 15 від 10.02.2020 строк прострочення 212 днів (з 21.04.2020 по 18.11.2020); за накладною № 31 від 28.02.2020 строк прострочення 156 днів (з 16.06.2020 по 18.11.2020); за накладною № 35 від 04.03.2020 строк прострочення 187 днів (з 16.05.2020 по 18.11.2020).
4.13. Щодо інфляційних втрат суд першої інстанції зазначив, що розрахунок інфляційних втрат здійснений правильно, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 39 061, 91 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
4.14. При цьому суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, а також на правову позицію, відповідно до якої індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці; якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
4.15. Такі ж правові висновки навів в мотивувальній частині свого рішення апеляційний суд.
4.16. Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні апеляційної не навели розрахунок інфляційних втрат, не зазначили періоди його розрахунку, не вказали, чому доводи відповідача суди відкинули і чим вони спростовуються, при тому що період прострочення, на думку суду першої інстанції, вказаний позивачем, для розрахунку 3% річних виявися неправильним і суду довелось робити самостійний розрахунок «з урахуванням нових строків заборгованості».
4.17. Проте період прострочки відповідача щодо здійснення оплати товару у певні строки, передбачені договором, для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням позовних вимог повинен співпадати.
4.18. Натомість суд першої інстанції обґрунтованість періоду розрахунку 3% річних заперечив, а з періодом розрахунку інфляційних втрат погодився без наведення цього періоду.
4.19. В позові викладено такий розрахунок суми боргу з інфляційними втратами: сума боргу 648 000, 00 грн за період прострочення з 18.02.2020 по 10.04.2020 з урахуванням інфляції складає 653 184,00 грн; сума боргу 1 619 476,74 грн за період з 11.04.2020 по 28.04.2020 з урахуванням інфляції - 1 632 432,55 грн; сума боргу 1 743 508,08 грн за період з 05.05.2020 по 16.11.2020 з урахуванням інфляції - 1 764 430,18 грн.
4.20. В касаційній скарзі відповідач наводить свій розрахунок інфляційних втрат, який полягає у тому, що на суму 648 000,00 грн (період нарахування з березня 2020 року по жовтень 2020 року) інфляційні втрати складають 18 144,00 грн; на суму 971 476,74 грн (період нарахування з травня 2020 року по жовтень 2020 року) - 11 657,72 грн; на суму 66 096,00 грн (період нарахування з липня 2020 року по жовтень 2020 року) - 462,67 грн; на суму 57 935,34 грн (період нарахування з червня 2020 року по жовтень 2020 року) - 521,42 грн.
4.21. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
4.22. Нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
4.23. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
4.24. Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
4.25. Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.
4.26. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено наступну правову позицію:
«Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від висновків касаційного суду у Постанові ВС від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13 та від Постанови ВС від 14.01.2020 по справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.».
4.27. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.
4.28. В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.».
4.29. Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
4.30. Отже, з урахуванням останніх правових позицій, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що розглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
4.31. Проте суди попередніх інстанцій не виклали своїх доводів щодо того, чому дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.
4.32. При цьому, оскільки позовна заява містить певний розрахунок інфляційних втрат з періодами заборгованості, який не співпадає з тими періодами, які суд першої інстанції визнав підтвердженими і на основі яких здійснив розрахунок 3% річних, тобто суди не навели такі періоди і не навели перевіреного розрахунку інфляційних втрат, який визнали обґрунтованим, а суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та встановити їх обґрунтованість, чого належним чином не зробили суди попередніх інстанцій.
4.33. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5).
4.34. Статтею 238 ГПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначається: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (ч. 4).
4.35. Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
4.36. Отже, апеляційний суд в даній справі повинен був перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача визначеної позивачем суми інфляційних втрат.
4.37. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
4.38. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
4.39. Зазначеним вимогам в частині стягнення інфляційних втрат з відповідача судові рішення не відповідають, тому суд касаційної інстанції вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до положень статті 310 ГПК України - направленню новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга при цьому підлягає задоволенню частково.
4.40. Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України підлягають розподіленню після винесення судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасувати, а справу № 910/18557/20 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді С.К. Могил
В.Ю. Уркевич
