П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2522/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

11 січня 2022 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Москалюк Ю.П.,

позивача : ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Комуніцької Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Директора Територіального управління ДБР розташованого в місті Хмельницькому від 24.02.2021 року за №17-ос «Про звільнення працівників ТУ ДБР у м. Хмельницькому у зв`язку зі скороченням посад» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому з 01.03.2021 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому або на іншій посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому з 01.03.2021 року.

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 року у зв`язку із незаконним звільненням з роботи.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просила суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд ддійшов висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом Державного бюро розслідувань №91-ос від 23.10.2019 року ОСОБА_1 як переможця конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби, призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

З посадової інструкції видно, що посада слідчого належить до категорії посади державної служби В.

Наказом ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 24.02.2021 №17-о/с Про звільнення працівників ТУ ДБР у м. Хмельницькому у зв`язку зі скороченням посад припинено державну службу за ініціативою суб`єкта призначення та звільнено з посади, з 01.03.2021 року ОСОБА_1 , слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, виплативши йому грошову компенсацію за 23 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 24.10.2020 року по 01.03.2021 року, за 07 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 14.04.2020 року по 13.04.2021 року та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних, заробітних плат (а.с. 15).

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, наказ про звільнення вручено позивачу, з ним проведено повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

У мотивувальній частині зазначено, що наказ прийнято відповідно до вимог пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України Про державну службу, статті 24 Закону України Про відпустки, у зв`язку зі скороченням посад державної служби внаслідок затвердження структури та штатної чисельності і змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань.

Як підставу, у наказі зазначено: наказ Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №200 дск Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 20 жовтня 2020 року №78-о/с Про попередженій працівників, попередження про наступне звільнення від 28.12.2020 № 24745/14-09-20.

Наказ видано за підписом директора ТУ ДБР у м. Хмельницькому Васильєва В.В.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 окрім затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань також визнано таким, що втратив чинність наказ державного бюро розслідувань від 05 листопада 2019 року № 308 Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Наказ від 15 жовтня 2020 року № 581 прийнято керуючись пунктами 4, 8 частини першої та частиною другою статті 12 Закону України Про Державне бюро розслідувань, Указом Президента України від 05.02.2020 року №41/2020 Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань (а с. 57-59).

Зміни до штатного розпису на 2020 рік № 6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, затверджені наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 200 дск містяться в матеріалах справи (додаток №1 до Наказу №200 дск а.с. 60-63) та передбачають виведення з штатного розпису Слідче управління разом із Другим слідчим відділом (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) та Сектором криміналістики та експертної роботи. Натомість до штатного розпису введено слідчі відділи (з дислокацією у окремих обласних центрах).

З даних Змін також видно, що виведено посади, що за категорію персоналу відносяться до державної служби, в той час, як введено посади рядового та начальницького складу із зазначенням відповідного граничного спеціального звання.

Зміни введено в дію з 01.03.2021 року, на підставі пункту 5 Наказу ДБР від 30.12.2020 року № 303-дск Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань.

Позивач вважаючи, що його звільнено за відсутності правових підстав звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення про звільнення позивача, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" повноважень, застосовуючи чинні на момент прийняття рішення норми Закону України «Про державну службу», що відповідає положенням статті 19 Конституції України, оскільки ґрунтується на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 р. № 794-VIII (далі Закон № 794-VIII), відповідно до статті 1 якого в редакції до змін, внесених Законом № 305-IX, Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно з частинами першої та другої статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною п`ятою статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. <�…> Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Так, згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань втратило статус центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність та набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 року за №581 Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань у структурі ТУ ДБР у м. Хмельницькому слідчого управління, а також другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Хмельницькому та посади, яку займав раніше позивач немає.

Також судом встановлено, що згідно із Змінами до штатного розпису на 2020 рік за № 6 (додаток №1 до Наказу за № 200-дск (а.с. 58-60), що вводяться в дію з 01.03.2021 року, виведено з штатного розпису другий слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Хмельницькому та в тому числі посаду яку обіймав Позивач.

Одночасно введено до штатного розпису ТУ ДБР у м. Хмельницькому п`ять слідчих відділів з дислокаціями у п`яти містах, на які поширює свою діяльність ТУ ДБР у м.Хмельницькому: з дислокацією у м. Хмельницькому, у м. Житомирі, у м. Рівному, у м. Вінниці, у м. Чернівцях.

Тобто, як правильно зазначає відповідач, відбулось скорочення посади, внаслідок зміни у структурі та штатному розписі ТУ ДБР у м. Хмельницькому.

Відтак, факт скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, є підставою для звільнення позивача з державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, що обумовлює правильний висновок суду першої інстанції про доведеність наявності встановлених законодавством обставин для звільнення позивача з державної служби.

Доводи позивача про те, що директор територіального управління на момент звільнення не мав повноважень на здійснення попереджень працівників про наступне вивільнення, колегія суддів відхиляє, оскільки частиною третьою статті 13 Закону №794 визначено, що Директор територіального управління Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону (п.2 ч.3).

Так, статтею 12 визначено повноваження Директора Державного бюро розслідувань, відповідно до яких він призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (п.9 ч.1).

Таким чином, з сукупного аналізу положень Закону України "Про Державне бюро розслідувань" суд робить висновок, що звільнення здійснено повноважною особою.

У цьому випадку, суд погоджується з позицією відповідача стосовно того, що керівник державної служби це не посада, а фактично набір притаманних певній посаді повноважень.

Повноваження керівника державної служби, які визначено частиною другою статті 17 Закону України Про державну службу, кореспондуються з повноваженнями Директора ТУ ДБР, який є вищою керівною посадою відповідного ТУ і повноваження якого, на звільнення з посад працівників відповідного територіального управління визначено безпосередньою нормою спеціального закону.

Стосовно доводів позивача про недотримання відповідачем процедури вивільнення через не пропонування йому перед звільненням вакантної посади суд зазначає наступне.

Так, як встановлено судом, наказ про звільнення позивача прийнято відповідно до вимог пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України Про державну службу (Закон № 889)

Наведена підстава для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення передбачена пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889 після внесення до даної норми змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" № 117-IX від 19.09.2019 року.

До внесення відповідних змін наведена норма передбачала припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

З наведеного видно, що після внесення змін така умова звільнення, як відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі законодавчо не передбачена.

Поряд із цим, частина третя даної статті, до внесення змін визначала, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, в той час, як після внесених змін, відповідні положення у нормі відсутні. Натомість визначено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, застосовані відповідачем приписи частин першої та третьої статті 87 Закону № 889 чітко визначають не право державного службовця, якого звільнено на поворотне прийняття на службу за його заявою, а можливість, за рішенням суб`єкта призначення бути призначеним на відповідну посаду. І прийняття такого рішення суб`єктом призначення є дискреційними повноваженнями, а не імперативно визначеним обов`язком.

Відповідні висновки суду, узгоджуються з наданим Національним агентством України з питань державної служби роз`ясненням від 20.02.2020 року за № 86 р/з Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу").

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України "Про державну службу" НАДС роз`яснює, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Тут суд також зауважує на тому, що Закон України "Про державну службу" є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у даній сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Отже, колегія суддів вважає помилковими та такими, що не узгоджуються із положеннями спеціального законодавства доводи позивача про те, що керівник державної служби повинен був запропонувати позивачу вакантну посаду рівнозначну тій, яку він обіймав до упорядкування структури.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №200/7446/20-а.

Також слід зазначити, що наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 року за №343 Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань (в редакції наказу ДБР від 03.01.2020 року за № 2), затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок).

Як видно зі змісту пункту 3 Порядку, визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

У силу пункту 4 Порядку, служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог для служби в Державному бюро розслідувань на посадах державної служби.

Крім того, як зазначено у пункті 5 Порядку, служба на посадах рядового та начальницького складу має специфічні умови служби, що полягають у наступних чинниках: особливостями конкурсного відбору на службу до громадян України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки, у тому числі з носінням та застосуванням зброї; необхідністю постійного понаднормового виконання обов`язків, несення служби у вихідні та святкові дні; виклик на службу за рішенням керівника (начальника) у будь-який час та вибуття у відрядження; виконання завдань оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування кримінальних правопорушень, які, з урахуванням підслідності Державного бюро розслідувань, безпосередньо пов`язані з ризиком та небезпекою для життя та здоров`я як працівників, так і членів їх сімей; особливим порядком забезпечення безпеки осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх захисту від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням ними службових обов`язків, силами та засобами спеціального підрозділу фізичного захисту Державного бюро розслідувань; особливими вимогами придатності до служби за станом здоров`я та проходженням військово-лікарської комісії при прийнятті на службу, у зв`язку з постійними фізичними та психологічними навантаженнями, а також з періодичною перевіркою фізичної підготовленості та стану здоров`я.

Відповідно до пункту 6 Порядку, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України Про державну службу) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України Про державну службу у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначеної категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

У контексті наведеного суд враховує положення статті 12 Закону України Про Державне бюро розслідувань, у якому до повноважень Директора Державного бюро розслідувань, або особи, що виконує обов`язки Директора, окрім іншого віднесено: визначення відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліків посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами; видання у межах повноважень наказів, розпоряджень та доручень, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Водночас, частиною першою статті 4 Закону №794 визначено, що незалежність Державного бюро розслідувань від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом Державного бюро розслідувань, особливим порядком, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення Директора Державного бюро розслідувань, а також вичерпним переліком підстав для припинення його повноважень, визначеним цим Законом; 3) порядком здійснення повноважень Державним бюро розслідувань та його працівниками; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників Державного бюро розслідувань; 6) належною оплатою праці працівників Державного бюро розслідувань і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників Державного бюро розслідувань, їхніх близьких родичів

У свою чергу, частиною другою цієї ж статті визначено, що забороняється незаконне втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об`єднань, інших фізичних або юридичних осіб у діяльність Державного бюро розслідувань.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що звільнення здійснено у відповідності до приписів законодавства, чинного на момент прийняття відповідного рішення та безпосередньо дати звільнення.

Стосовно доводів позивача про те, що виключення із Закону України Про державну службу норм, які забезпечували дотримання гарантій прав державних службовців при їх звільненні, призводить до дискримінації, порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки Конституцію України кожному надаються рівні права у сфері трудових правовідносин і положення Конституції України не передбачають різного правового регулювання щодо гарантій прав при звільненні державних службовців та працівників приватного сектору, суд зазначає наступне.

Закон України від 19.09.2019 року №117-ІХ, яким внесено зміни до Закону України Про державну службу не визнаний неконституційним, зокрема і в частині змін внесених до статті 87 Закону №889.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що прийнявши рішення про звільнення позивача, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 13 Закону України Про Державне бюро розслідувань повноважень, застосовуючи чинні на момент прийняття рішення норми Закону України Про державну службу, що відповідає положенням статті 19 Конституції України, оскільки ґрунтується на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення.

У силу частини першої та другої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 91 Закону України Про Конституційний Суд України передбачена аналогічна норма про те, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України.

Враховуючи наведене вище, а також матеріали справи та норми законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 17 січня 2022 року.

Головуючий

Полотнянко Ю.П.

Судді

Драчук Т. О. Смілянець Е. С.