П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5811/21Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є.,

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 25.03.2021 року неправомірними, оформлені листом від 05.04.2021 року № 709 та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нараховувати та виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) житлових приміщень на сім`ю у складі 4 (чотирьох осіб) з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту - 25.03.2021 року.

В обґрунтування позову зазначалось, що 24.03.2021 року відповідно до пунктів 4, 5 пункту 5 Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженого Постановою КМ України №450 від 26.06.2013 року, він подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату йому грошової компенсації. До рапорту були додані усі передбачені Порядком №450 документи. Однак відповідач листом від 05.04.2021 року № 709 відмовив йому у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з причин наявності у власності позивача двох квартир, а саме: однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 37,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, та квартири, розташованої за адресою по АДРЕСА_2 . Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки однокімнатна квартира по АДРЕСА_3 не відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством на родину в складі чотирьох осіб (розмір середньої забезпеченості громадян жилою площею в населених пунктах області складає 8,5 кв.м на одну особу), а трикімнатна квартира по вул.Головківська відчужена позивачем за договором дарування 20.10.2017 року. При цьому позивач зауважив, що пункт 6 Порядку № 450, який містить перелік підстав, за яких грошова компенсація не виплачується, було доповнено абзацом щодо штучного погіршення житлових умов Постановою КМ України № 1160 від 27.12.2018 року, і ці зміни набрали чинності з 03.01.2019 року, а тому в силу приписів ст.58 Конституції України норми пункту 6 Порядку № 450 щодо штучного погіршення житлових умов не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли раніше 20.10.2017 року. Тому позивач вважав, що відповідач не може посилатися на штучне погіршення ним житлових умов як на підставу для відмови у виплаті грошової компенсації на піднайом (найом) житлових приміщень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 28 жовтня 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Одеса у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що на думку позивача судове рішення у справі є необґрунтованим та таким, що винесене на підставі припущення суду, та не відповідає нормам матеріального права.

Зокрема, відмова в задоволені позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем штучно погіршено житлові умови 20.10.2017, шляхом відчуження трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 61,8 кв.м. житловою площею 37,1кв.м., відповідно до запису про право власності 22921355. Разом з цим, судом не враховано позицію позивача про те, що станом на момент зазначеного відчуження, в редакції Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013р. № 450, (далі Порядок № 450) не було норми щодо штучного погіршення мною житлових умов, оскільки, абзац 4 пункту 6 Порядку № 450 було доповнено Постановою КМ № 1160 від 27.12.2018 та набули вони чинності з 03.01.2019, тобто через 1 рік та 3 місяці після відчуження мною квартири за адресою АДРЕСА_2 .

Апелянт зазначає, що оскільки правовідносини щодо відчуження квартири виникли до набрання чинності Порядку (у редакції від 03.01.2019) то відповідно до статті 58 Конституції України, відмова у виплаті грошової компенсації через штучне погіршення житлових умов є неправомірною та порушує принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Крім того, апелянт звернув увагу суду, що суд першої інстанції, обґрунтував своє рішення тим, що до 03.01.2019 року неможливість виплати грошової компенсації протягом зазначеного вище 5-річного періоду була закладена у змісті пункту 1 Порядку № 450, який передбачав однією з умов виплати грошової компенсації перебування військовослужбовця на квартирному обліку.» Зазначене твердження суперечить вимогам абзацу 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якій зазначено, що для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, судом необґрунтовано ототожнено право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення з правом на перебуванням на квартирному обліку військовослужбовців.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.03.2021 року ОСОБА_1 , помічник командира начальник юридичної служби військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив виплачувати йому компенсацію за піднайом житлових приміщень у 2021 році, відповідно до поданих документів, сім`ї у складі 4 (чотири) особи (а.с.10).

До рапорту позивач додав: довідку про перевірку житлових умов; копії довідки з КП БТІ на ОСОБА_1 про нерухоме майно; копію довідки з КП БТІ на ОСОБА_2 про нерухоме майно; копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м.Одеси ОСОБА_1 ; копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м.Одеси ОСОБА_2 ; копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м.Одеси ОСОБА_3 ; копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м.Одеси ОСОБА_4 ; довідку Форма 5; довідку Форма 9; копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; копію Свідоцтва про шлюб; копію Свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; копію Свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; довідку про забезпечення житлом; витяг з державного реєстру речових прав ОСОБА_1 , витяг з державного реєстру речових прав ОСОБА_2 ; витяг з державного реєстру речових прав ОСОБА_4 ; витяг з державного реєстру речових прав ОСОБА_3 (а.с.11-40).

Відповідач військова частина НОМЕР_1 листом від квітня 2021 року № 709 відмовив ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з причини реєстрації за позивачем згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 249650937 та довідки КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» від 27.11.2020 року № 5083-10/348-186 двох об`єктів нерухомості: однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 37,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, та квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 . Також зазначено про ненадання інформації з бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить дітям позивача 2013 та 2014 року народження. При цьому, відповідач послався на пункти 5, 6 Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, затвердженого Постановою КМ України № 450 від 26.06.2013 року (а.с.9).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що навіть за умови необґрунтованості деяких доводів відповідача, викладених у листі від квітня 2021 року №709, про що судом зазначено у рішенні, підстави для виплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 25.03.2021 року у відповідача були відсутні через штучне погіршення позивачем житлових умов, а тому судом в задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон України № 2011-ХІІ), який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У відповідності до абзаців 4, 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов`язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України №450 від 26.06.2013 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту» каже, що цей Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКА.

Пунктом 4 вищенаведеної постанови визначено, що грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця:

особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини;

курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.

Пунктом 7 згаданої вище постанови зазначено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття військовослужбовця в закордонне відрядження разом із сім`єю; встановлення факту подання військовослужбовцем недостовірної інформації, яка стала підставою для виплати грошової компенсації.

Аналізуючи викладені вище приписи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що отримання грошової компенсації військовослужбовців за їх бажанням за належне їм для отримання жиле приміщення є альтернативним зобов`язанням держави замість забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями.

Що стосується доводів апелянта про неможливість застосування до нього положень абзацу 4 пункту 6 Порядку № 450 щодо штучного погіршення житлових умов, оскільки вказаним абзацом пункт 6 було доповнено Постановою КМ України від 27.12.2018 року №1160, і ці зміни набрали чинності з 03.01.2019 року, тобто після відчуження ним квартири АДРЕСА_4 , колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом та не заперечується учасниками справи, на момент відчуження позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 станом на 20 жовтня 2017 року чинна на той час редакція пункту 6 Порядку № 450 не містила положення про невиплату грошової компенсації у разі штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов протягом п`яти років з моменту вчинення таких дій.

Натомість, пункт 1 Порядку № 450 в редакції, чинній станом на 20.10.2017 року, передбачав, що цей Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку та Держспецтрансслужби, зокрема, особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв`язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд`єгерського зв`язку Держспецзв`язку, підрозділ урядового фельд`єгерського зв`язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв`язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло.

Таким чином, однією з умов виплати грошової компенсації Порядок № 450 визначав перебування військовослужбовця на квартирному обліку.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст.35 ЖК України передбачено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Відповідно до пункту 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470, громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96 Житлового кодексу УРСР), не беруться на квартирний облік протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Наведені вище норми Житлового кодексу України та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, були чинними і на момент відчуження позивачем 20.10.2017 року трикімнатної квартири житловою площею 37,1 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Виходячи з вищевикладеного, згідно приписів ч.1 ст.35 ЖК України та пункту 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, з моменту погіршення позивачем житлових умов (20.10.2017р.) позивач протягом 5 років (до 20.10.2022р.) не може братися на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Таким чином такий запобіжник у виплаті військовослужбовцям, які штучно погіршили житлові умови, грошової компенсації за найом (піднайом) житлового приміщення протягом 5 років з моменту погіршення житлових умов існував у Порядку № 450 і до внесення змін у пункт 6 вказаного Порядку Постановою КМ України № 1160 від 27.12.2018 року (які набрали чинності з 03.01.2019 року), але до 03.01.2019 року неможливість виплати грошової компенсації протягом зазначеного вище 5-річного періоду була закладена у змісті пункту 1 Порядку № 450, який передбачав однією з умов виплати грошової компенсації перебування військовослужбовця на квартирному обліку.

Відомостей про перебування позивача на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, матеріали справи не містять, таких відомостей не зазначено апелянтом і в апеляційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2021 року № 154/111/1166 позивач під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 не перебував на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов (а.с.25).

Зазначене узгоджується з приписами ч.1 ст.35 ЖК України та пункту 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Отже, як вже було вище зазначено судом, з системного аналізу приписів ст.12 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 450 можна зробити висновок, що виплата грошової компенсації за найом (піднайом) житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком Держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.

З огляду на викладене судова колегія зазначає, що за наявності заборони позивачу житловим законодавством претендувати на поліпшення житлових умов (перебувати на квартирному обліку) протягом 5 років з дня їх штучного погіршення, позивач також не має права на отримання грошової компенсації за найом (піднайом) житла, що було передбачено до 03.01.2019 року сукупністю норм ч.1 ст.35 ЖК України, п.17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та п.1 Порядку № 450, а з 03.01.2019 року передбачено п.6 Порядку № 450.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що підстави для виплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 25.03.2021 року у відповідача були відсутні через штучне погіршення позивачем житлових умов, оскільки необхідною умовою отримання зазначеної компенсації є перебування на квартирному обліку.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, оскільки ґрунтуються на вірному застосуванні норм права, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі №585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.О. Кравець