ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року справа №360/2908/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Міронової Г.М., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року (повне судове рішення складено 10 серпня 2021 року в м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2908/21 (суддя в І інстанції Свергун І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, в якому просив зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 24.08.2019 по 28.02.2021 протягом місяця з дня набрання рішення законної сили.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що на виконання рішення суду відповідачем ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком з 24.08.2019, тобто з часу виникнення права на призначення пенсії, однак виплату пенсії відповідач почав здійснювати з березня 2021 року. Пенсія за період з 24.08.2019 по 28.02.2021 виплачена не була.

На запит позивача відповідач повідомив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою місцевого суду від 19.07.2021 замінено відповідача у справі Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі Управління, ГУПФУ в Луганській області).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 24 серпня 2019 року по 28 лютого 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за віком за період з 24 серпня 2019 року по 28 лютого 2021 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги послався на таке. Рішенням суду по справі №360/695/20 від 02.02.2020 управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області зобов`язано призначити ОСОБА_1 пенсію згідно з абз. 3 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до поданої заяви від 10.10.2019. Означене рішення управлінням виконано. На виконання рішення суду управління (рішення управління № 123250000904 від 04.02.2021) ОСОБА_1 призначено пенсію за віком за її заявою від 10.10.2019, з моменту настання права на призначення пенсії - 28.08.2019. Пенсійні виплати проводяться з березня 2021 року по теперішній час. Враховуючи, що позивачка зареєстрована на території України, як внутрішньо переміщена особа (відповідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.05.2019 № 905-500124874) призначені позивачці пенсійні виплати обліковуються управлінням за період з 01.08.2019 по 28.02.2021 та будуть виплачені позивачці на умовах окремого порядку (за Постановою «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014).

Відповідач вважає, що за даним позовом ОСОБА_1 фактично намагається вирішити питання, по якому вже було врегульовано судом по справі №360/695/20. Позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав, вона намагається замінити спосіб і порядок виконання рішення суду.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 10.10.2019 звернулася до УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області з заявою про призначення пенсії за віком (арк. спр. 47-55).

За результатами розгляду заяви позивача УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області було прийнято рішення від 16.10.2019 про відмову в призначенні пенсії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 у справі № 360/695/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 16.10.2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно статей 26-28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно з абз. 3 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до поданої заяви від 10.10.2019 (арк. спр. 73-84).

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем було призначено позивачу пенсію за віком з 24.08.2019, однак за період з 24.08.2019 по 28.02.2021 пенсію нараховано, але не виплачено (арк. спр. 85, 88).

Як зазначає відповідач, призначені позивачці пенсійні виплати обліковуються управлінням за період з 01.08.2019 по 28.02.2021 та будуть виплачені позивачці на умовах окремого порядку за Постановою «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014, оскільки позивачка зареєстрована на території України, як внутрішньо переміщена особа.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з огляду на таке.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, не можуть застосовуватись.

З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якими регламентовано, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за спірний період.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В прохальній частині позовної заяви позивач просив зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 24.08.2019 по 28.02.2021 протягом місяця з дня набрання рішення законної сили.

Зважаючи на обставини справи, порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 24.08.2019 по 28.02.2021, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд першої інстанції вірно вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком за період з 24.08.2019 по 28.02.2021, та зобов`язавши відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за віком за період з 24.08.2019 по 28.02.2021.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Місцевим судом обґрунтовано відхилені посилання відповідача на ту обставину, що за даним позовом позивачка фактично намагається вирішити питання, яке вже було врегульовано судом по справі №360/695/20, та вона намагається замінити спосіб і порядок виконання рішення суду, з огляду на таке.

Судом встановлено, що предметом позову з даній справі є перевірка правомірності дій відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 24.08.2019 по 28.02.2021.

При цьому предметом спору в справі №360/695/20 була перевірка правомірності рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 16.10.2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно статей 26-28 Закону № 1058-IV.

Тобто, в справі №360/695/20 вирішувалося питання про наявність або відсутність в позивача права на пенсійні виплати.

При цьому в рішенні по справі № 360/695/20 судом не вирішувалося питання щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 24.08.2019 по 28.02.2021.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 360/2908/21 залишити без змін.

Повне судове рішення 18 січня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Г. М. Міронова