справа №752/15251/20

головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О.

провадження № 22-ц/824/2211/2022

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року позивач ТОВ «Теплопостачсервіс» звернулось до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за:

- оплату житлово-комунальної послуги з централізованого опалення у розмірі 7764,80 гривень;

- три проценти річних, нарахованих на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення в розмірі 533,78 гривень;

- інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення в розмірі 887,84 гривні;

- оплату житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання гарячої води в розмірі 16689,90 гривень;

- три проценти річних, нарахованих на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з водопостачання гарячої води в розмірі 924,69 гривень;

- інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання гарячої води в розмірі 1671,32 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 1 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 11 жовтня 2018 року №56/76.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 за даною адресою, в підтвердження чого, позивач надав витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 червня 2018 року.

Позивач посилався на те, що відповідач споживає послуги, але не сплачує за них, у зв`язку з чим в останнього утворилась заборгованість за період з 1 жовтня 2017 року по 6 липня 2020 року у розмірі 7764,80 гривень за послуги з централізованого опалення та у розмірі 16689,90 гривень за послуги з водопостачання гарячої води.

В зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань по оплаті за житлово-комунальні послуги позивач просив стягнути в судовому порядку суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, а також з врахуванням положень ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» наступну суму заборгованості:

- суму заборгованості за оплату житлово-комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 16689 грн 90 коп.;

- суму інфляційних витрат нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальну послугу з централізованого опалення у розмірі 887 грн 84 коп.;

- суму 3-х відсотків річних, нарахованих позивачем на суму заборгованості зажитлово-комунальну послугу з централізованого опалення у розмірі 533 грн 78 коп.;

- суму інфляційних витрат, нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальну послугу з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1671 грн 32 коп.;

- суму 3-х відсотків річних, нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальну послугу з централізованого постачання гарячої води у розмірі 924 грн. 69 коп.;

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» суму судового збору в розмірі 1528 грн 75 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за оплату житлово-комунальної послуги з централізованого опалення у розмірі 7764,80 гривень, так як борг за централізоване опалення у розмірі 7764,80 грн був сплачений ТОВ «Теплопостачсервіс» ще 13 липня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням АТ «Прокредит Банк» № 2 від 13 липня 2020 року, яке було надано суду та знаходиться в матеріалах справи. Однак, суд помилково стягнув з відповідача суму інфляційних витрат нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальну послугу з централізованого опалення у розмірі 887,84 грн та суму 3-х відсотків річних, нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 533,78 грн.

Вказує, що з травня2019 року по даний час в квартирі АДРЕСА_2 та у всьому будинку АДРЕСА_3 повністю відсутнє постачання гарячої води з вини позивача у справі, і незважаючи на це, позивачем за весь цей період щомісячно проводилося нарахування плати за користування гарячою водою, шляхом корегування плати по 400-1600 гривень щомісячно, фактично за неіснуючу послугу, що є порушенням умов договору позивачем та необґрунтованим нарахуванням боргу відповідачеві за постачання гарячої води за вказаний період та необґрунтованим нарахуванням штрафних санкцій.

Вважає безпідставним та необґрунтованим стягнення судом боргу за житлово-комунальну послугу з централізованого постачання гарячої води у розмірі 16689,90 грн.

Наголошує на тому, що суд позбавив відповідача можливості довести відсутність гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_4 , в тому числі і показами свідків, так як ухвалою від 26 січня 2021 року необґрунтовано та незаконно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, що призвело до неповноти та однобічності при розгляді справи.

Просить врахувати, що позивач, отримавши відзив відповідача на позовну заяву, де було зазначено про повну відсутність гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_4 , не надав ні суду, ні відповідачу заперечень та пояснень з цього приводу, чим фактично підтвердив факт відсутності гарячого водопостачання.

Вважає, що суд першої інстанції також безпідставно та незаконно стягнув з відповідача на користь позивача суму інфляційних витрат у розмірі 1671,32 грн та суму 3-х відсотків річних у розмірі 924,69 грн, нарахованих позивачем на суму заборгованості за житлово-комунальну послугу з централізованого постачання гарячої води.

Зазначає, що до 8 червня 2018 року відповідач не була власником квартири АДРЕСА_4 , а власником зазначеної квартири був ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якого додана до позову та є в матеріалах справи. Вказує, що в вищезазначений період відповідач не проживала в квартирі АДРЕСА_2 , а проживала у своїх батьків в квартирі АДРЕСА_5 . Звертає увагу, що позивач, отримавши та ознайомившись з відзивом на позовну заяву, не заперечував цієї обставини та фактично підтвердив її, зазначивши у позовній заяві місце проживання відповідача АДРЕСА_6 , доказів проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_4 позивач не надав суду.

Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги інші суттєві обставини, а саме те, що з жовтня 2017 року по 8 червня 2018 року договір «Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» із відповідачем укладений не був. Враховуючи зазначене саме колишній власник квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за борги, які могли виникнути за період з 1 жовтня 2017 року по 8 червня 2018 року.

Звертає увагу, що ОСОБА_2 і на даний час зареєстрований в квартирі АДРЕСА_4 та відповідальність за можливі борги по централізованому опаленню та постачанню гарячої води повинна бути покладена солідарно на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак ОСОБА_2 не було притягнуто в якості відповідача у даній справі.

Також вважає безпідставним стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору у розмірі 1528,75 грн, так як це суперечить ч. 1 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що «Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог».

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 червня 2018 року (а.с.13).

З 1 липня 2014 року позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 11 жовтня 2018 року №56/76 (а.с.14).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач споживає послуги, але не сплачує за них, у зв`язку з чим в останньої утворилась заборгованість за період з 1 жовтня 2017 року по 6 липня 2020 року у розмірі 7764,80 гривень за послуги з централізованого опалення та у розмірі 16689,90 гривень за послуги з водопостачання гарячої води.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду розрахунок заборгованості (а.с.12).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка, як власниця квартири зобов`язана утримувати належне їй майно. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 522/10647/15-ц, що свідчить про усталену практику.

Відтак, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про відмову у стягненні заборгованості за період з жовтня 2017 року по 8 червня 2018 року з підстав неукладення між сторонами договору про надання послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води, оскільки відсутність письмового договору не являється підставою для відмови у стягненні заборгованості по житлово-комунальним послугам, які надавалися позивачем та споживалися відповідачем.

Зміст положення ч. 4 ст. 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у виді пені.

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі щомісячної сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи викладене та на підставі вищенаведених правових норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між відповідачем і позивачем існували фактичні договірні відносини, у зв`язку з чим позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідачки інфляційних витрат та 3-х відсотків річних за опалення з тих підстав, що заборгованість була сплачена нею 13 липня 2020 року є необґрунтованими, оскільки обов`язок по сплаті наданих послуг настає щомісячно, відтак передбачена відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 1 жовтня 2017 року по 6 липня 2020 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що у період з жовтня 2017 року по 8 червня 2018 року відповідачка не була власником квартири, а тому за вказаний період відповідальність несе колишній власник квартири, а саме чоловік відповідачки ОСОБА_2 не заслуговують на увагу суду.

Так, розглядаючи спір з приводу стягнення з нового власника житла боргу за попередні періоди, коли власник був інший, варто звертати увагу на те, що згідно зі статтею 322 Цивільного Кодексу України на власника покладається тягар утримання майна. Таким чином, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що між відповідачкою та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб 27 липня 2002 року.

Також матеріалами справи підтверджується, що зареєстроване місце проживання відповідачки з 10 квітня 2007 року є АДРЕСА_1 .

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачкою не було надано доказів на підтвердження того, що в спірний період вона не була споживачем послуг за адресою АДРЕСА_1 .

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було притягнуто в якості відповідача ОСОБА_2 , так як він на час звернення до суду з позовом був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , а тому має нести солідарну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, відповідно до ч. 3 вказаної статті солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Також слід зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тобто співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено ВС у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.

Згідно з частиною 4 статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).

Відповідно до частини 6 статті 27 вказаного Закону у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.

Таким чином, споживач може уникнути заборгованості у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.

Посилаючись на недоведеність позивачем надання послуг з постачання гарячої води, відповідачка не надала докази на підтвердження того, що такі послуги не надавались, або ж надавались в меншому об`ємі ніж включено до проведеного позивачем розрахунку. Не надано скаржником і доказів того, що послуги з постачання гарячої води у належній їй квартирі надає будь-який інший суб`єкт.

Крім того, матеріали справи не містять доказів відключення квартири відповідачки у встановленому законом порядку від постачання гарячої води.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодних доказів на підтвердження неотримання послуг відповідачем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги про незаконне відхилення судом першої інстанції клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, зокрема що позбавило відповідача заявити клопотання про виклик свідків, оскільки у наявному у справі клопотанні відповідач не заявляла про наміри щодо виклику свідків.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже допустимим засобом доказування обставини щодо ненадання послуги є зкерований виконавцю комунальної послуги акт-претензія, або підписаний споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги акт, у разі неприбуття виконавця комунальної послуги в установлений строк для підписання акта-претензії або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії, а не показання свідків.

Правильність зробленого позивачем математичного розрахунку, які підлягають сплаті відповідачем, а також розміру заборгованості, яка утворилася у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань, ОСОБА_1 не спростовано.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені та не спростовані відповідачем.

Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачки на користь позивача суму судового збору у розмірі 1528,75 грн, що суперечить ч. 1 ст. 141 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції було стягнуто судовий збір на користь позивача не у повному обсязі, а правильно стягнено судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За наведених підстав, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Т.О. Писана

Судді

К. П. Приходько

С.О. Журба