ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2312/22 Справа № 932/566/21

Суддя у 1-й інстанції - Мащук В. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”

на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська області від 03 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання недійсним одностороннього правочину, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним одностороннього правочину.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26 червня 2019 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського обслуговування № SAMDNWFC00052251462, згідно з яким відкрито банківський рахунок. В жовтні 2020 року він отримав повідомлення №20.1.0.0.0/7-20201006/3096 про відмову від підтримання ділових відносин/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку. 28 жовтня 2020 року він направив заяву про надання інформації фактичних підстав та обставин, якими було обумовлено рішення про відмову, втім жодної відповіді не отримав, що порушує його права, як споживача банківських послуг,а тому просив суд визнати недійсним односторонній правочин вчинений АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до листа від 06 жовтня 2020 року №20.1.0.0.0/7-20201006/3096, щодо розірвання договору банківського обслуговування № SAMDNWFC00052251462 від 26 червня 2019 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року позов задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с.59-64).

В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що договір був розірваний, а рахунки закриті по причині відсутності актуалізації даних позивача. Вони припинили договірні відносини з позивачем шляхом одностороннього розірвання договору, здійснюючи свої функції суб`єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього законом. Позивач не надав їм належні дані щодо фінансової звітності за останній звітній період, актуальні анкетні дані та відомості про кінцевих бенефіціарів та структури власності. Позивачем не доведено порушення його прав і інтересів (а.с.69-74).

18 листопада 2021 року ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що припинення договірних відносин порушило його права. Наголошував на тому, що рахунок було відкрито ним як фізичної особою, що виключає його обов`язок надавати банку фінансову звітність (а.с. 94-95).

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 15 січня 2021 року № OQTBS274HE5HD1HJ залишок по рахунку НОМЕР_1 , становить 87 394, 50 грн (а.с.7).

Відповідно до листа АТ КБ "ПриватБанк" від 06 жовтня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20201006/3096 про відмову від підтримання ділових відносин/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку, ОСОБА_1 , повідомлено про те, що на підставі ч. 1 ст. 15 Закону ПВК/ФТ, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65, внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснений заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийнято рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/ подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк, з дати прийняття рішення про відмову буде відмовлено у проведенні фінансових операцій за всіма відкритими банком рахунками/обслуговуванні за іншими продуктами банку (а.с.8).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Наявними в матеріалах справи документами належним чином спростовуються викладені в односторонньому правочині розірвання Договору, оформленому листом АТ КБ "ПриватБанк" від 06 жовтня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20201006/3096 про відмову від підтримання ділових відносин/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку, посилання на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст.203 ЦК України та в силу норми ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частинами першою–третьою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України)

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). При цьому документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції клієнтом ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов`язані між собою. У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта. Частиною другою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах.

Тобто положеннями статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частини сьомої статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частиною п`ятою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Згідно з частиною шостою статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08 липня 2017 року затверджено «Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Критерії), якими передбачено, що ці Критерії використовують у своїй діяльності, зокрема, банки.

У пункті 4 розділу І Критеріїв визначено, що критерій ризику – це ознака, характеристика, параметри або їх сукупність, за якими здійснюється оцінка ризику. Оцінка ризику - аналіз ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність, результатом якого є визначення рівня ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Пунктом 2 розділу 2 Критеріїв передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим.

Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/21320/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у повідомленні відповідача про розірвання договорів і закриття рахунків не вказано конкретних підстав встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику.

Разом з тим, рішення про розірвання договорів і закриття рахунків у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта, прийняте відповідачем щодо позивача, є рішенням індивідуальної дії, тобто, стосується конкретної особи (клієнта), а тому в ньому мають наведені конкретні підстави встановлення клієнту (позивачу) неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику.

У той же час, АТ КБ «Приватбанк» не надано суду відповідного рішення в обґрунтування його позиції, та доводи апеляційної скарги цього факту не спростовують.

Під час вирішення спору відповідач не навів обґрунтованих підстав встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська області від 03 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.М. Пищида