№ 201/4738/19

провадження 4-с/201/8/2022

УХВАЛА

25 січня 2022 року Жовтневий районний суд

м . Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за скаргою Фонду державного майна України, заінтересовані ОСОБА_1 і державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко Максим Олександрович на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанову і скасування постанови державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України і ОСОБА_2 19 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року вказаний позов було задоволено, рішення суду набрало законної сили, 12 серпня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві.

ФДМУ 19 жовтня 2021 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Соборного районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко М.О., на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов`язані з неналежним виконанням за вказаним виконавчим листом.

Керівник вказаного Соборного ВДВС не прослідкував за вказаним і незаконно затвердив вказану постанову державного виконавця. Державний виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них адвоката заявника, не роз`яснив йому його права, вважає вказані і інші дії та бездіяльність державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії державного виконавця вказаного ВДВС, який не виконав вищезазначених вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними, скасування вказаної постанови, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Представник Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і сам державний виконавець Попруженко М.О. фактично не заперечувала проти розгляду скарги за їх відсутності. Їх заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було та винесені ними постанови є правомірними. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені.

З`ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що Фонд державного майна України і ОСОБА_2 19 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року вказаний позов було задоволено частково: «визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового приміщення № 707 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 06 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., реєстровий номер 657, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29552456 від 11 травня 2016 року. Витребувати на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) з володіння ОСОБА_1 житлове приміщення № 707 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належному ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2016 року, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., реєстровий номер 657, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29552456 від 11 травня 2016 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фонду державного майна України ( код ЄДРПОУ 00032945) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 805 грн. 40 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Комфорт» і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна про витребування з чужого незаконного володіння відмовити».

Вказане рішення суду набрало законної сили, 12 серпня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника – до Соборного районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві через невідповідність вимогам п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

ФДМУ 19 жовтня 2021 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Соборного районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко М.О., на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов`язані з неналежним виконанням за вказаним виконавчим листом. Тобто, не вжили всіх можливих дій для виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Судом з`ясовано, що дійсно Фонд державного майна України і ОСОБА_2 19 квітня 2019 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення і витребування з чужого незаконного володіння, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року вказаний позов було задоволено, рішення суду набрало законної сили, 12 серпня 2021 року по справі були видані виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника, але виконавче провадження відкрите не було і лист повернуто стягувачеві.

ФДМУ 19 жовтня 2021 року звернувся до суду зі скаргою на протиправні дії і бездіяльність державного виконавця Соборного районного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко М.О., на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанови і скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу через порушення вказаного виконавця, що пов`язані з неналежним виконанням за вказаним виконавчим листом.

З наданої відділом ДВС інформації про повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання вказане повернення відбулося на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (Вимоги до виконавчого документа): 1. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); {Пункт 4 частини першої статті 4 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016} 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. {Абзац дев`ятий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016} У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України. 2. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. 3. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку. Виконавчий документ може бути видано у формі електронного документа відповідно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Порядок пред`явлення до виконання виконавчих документів, виданих у формі електронного документа, визначається Міністерством юстиції України. {Частину третю статті 4 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 797-IX від 15.07.2020} 4. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; {Частину четверту статті 4 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 590-IX від 13.05.2020} 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди. {Частину четверту статті 4 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1662-IX від 15.07.2021} У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок {Частину четверту статті 4 доповнено абзацом згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016}.

Отже дії державного виконавця відповідали вимогам вказаної норми закону.

Частиною 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Статтею 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Отже, державний виконавець Попруженко М.О. своїми діями не порушив права заявника, тому його дії та постанова про повернення виконавчого документу є законними.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей державний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність, а начальник вказаного відділу здійснював відповідний контроль за цим.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим Фонду державного майна України, заінтересовані ОСОБА_1 і державний виконавець Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко М.О. в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанову і скасування постанови державного виконавця відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Фонду державного майна України, заінтересовані ОСОБА_1 і державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко Максим Олександрович в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконною постанову і скасування постанови державного виконавця відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -